Як у Грузії оцінюють свої шанси на членство в НАТО після оголошення Росією свого ультиматуму? І як на ці шанси впливає політична криза в країні, зокрема ув'язнення експрезидента Міхеїла Саакашвілі?

Усі ці питання ЄвроПравда поставила відомому грузинському політологу, колишньому раднику із зовнішньої політики експрезидента Георгія Маргвелашвілі Тенгізу Пхаладзе.

Як виявилося, між Грузією та Україною значно більше спільного, ніж здається на перший погляд.

Ключові тези інтерв'ю Тенгіза Пхаладзе можна прочитати в цій статті, а відео доступне на YouTube-каналі "Європейської правди".

<

Ультиматум Путіна і Грузія

Ультиматум РФ, висунутий США і НАТО, викликає занепокоєння не так своїм змістом, як формою. Якби Росія хотіла реальних переговорів, то діяла б інакше.

Цим ультиматумом Росія просто загострює атмосферу. І найголовніше питання в тому, що буде після відмови – у Москві розуміють, що цей ультиматум ніхто не має наміру обговорювати серйозно і ніхто не має наміру давати якихось письмових гарантій про невступ до Альянсу України та Грузії.

Не кажучи вже про той цинізм, коли гарантії безпеки вимагає держава, яка порушила всі гарантії та договори, підписані нею щодо України та Грузії.

При цьому російський ультиматум не вплинув на шанси України та Грузії стати членами Альянсу. Як мінімум, він їх не зменшив.

Ми побачили пробудження Заходу, і це дає шанс форсувати процес нашого вступу до НАТО.

Швидше за все, однією з цілей ультиматуму є тестування НАТО – наскільки Альянс єдиний.

Це дуже критично і для України, і для Грузії. Згадайте Бухарестський саміт 2008 року, коли Росія побачила, що в Альянсі немає єдності щодо термінів вступу як України, так і Грузії, і вона вважала це достатнім для того, щоб вторгнутися до Грузії.

Коли Росія бачить, що у Заходу немає єдності, а є розгубленість, вона це сприймає як свою перевагу і починає діяти.

Тому для нас питання єдності НАТО критичне не в плані вступу Грузії до НАТО, а в плані захисту своєї державності.

Загрози нової війни

Не відкрию таємниці, коли скажу, що у Грузії всі переживають за Україну. Ми розуміємо, що сьогодні перша лінія фронту – у вас. І ми добре знаємо, що таке російська окупація.

Йдеться не лише про те, що у нас окуповано близько 20% території країни.

Щодня ми бачимо порушення з боку РФ, наприклад, викрадення людей для вимагання викупу, що вже стало своєрідним бізнесом для російських прикордонників, що перебувають на окупованих територіях.

Однак якщо подивитися ширше, то видно, що ми в одному човні!

І окупована частина Грузії, і окупована частина України об'єднані РФ так званим Південним військовим округом. На кордоні і з Україною, і з Грузією проходять схожі навчання, де виконуються ті самі тактичні завдання.

Іншими словами,

одразу після атаки на Україну піде атака на Грузію.

Саме тому для наших країн таким важливим є не тільки прагнення до НАТО, але й співпраця з нашими партнерами для підвищення обороноздатності.

Гібридні атаки РФ

Крім військових загроз, Росія активізує всі механізми для того, щоб створити ерозію державності.

На жаль, у Грузії також існує п'ята колона Кремля, хоча вона й менша, ніж в Україні.

Все ж таки у нас підтримка членства в НАТО та ЄС перевищує 70%.

Проте російська пропаганда працює не лише на противників цього членства, а й на скептиків.

Це люди, які скептично дивляться на перспективи вступу країни до НАТО та ЄС. Це люди, які кажуть: так, це було б добре, проте ні НАТО, ні ЄС не збираються нас приймати.

Російська пропаганда дуже сильно працює саме в цьому сегменті.

Курс на пом'якшення відносин із РФ

Грузинська опозиція часто звинувачує владу в тому, що стосовно Росії вони займають дуже м'яку позицію, прагнучи максимально деполітизувати відносини.

У цьому плані я теж дуже часто критикую наш уряд, бо хочеться бачити від них більшу активність.

З одного боку, логіка їхніх дій зрозуміла – не дати приводу для провокацій. Однак така обережна політика можлива лише у випадку, якщо це балансується гіперактивною політикою на дипломатичному фронті.

Росія має всюди відчувати дискомфорт через те, що вона вторглася на територію Грузії.

І це питання вона має чути на переговорах і з США, і з Великою Британією, і з Німеччиною, і з Францією, і з Китаєм – скрізь.

Стратегія "не провокувати РФ" може бути виправдана, якщо вона підтримується таким сильним дипломатичним тиском.

На жаль, я не можу сказати, що грузинська влада діє саме так. І як результат – тема Грузії поступово зникає з міжнародних переговорів.

І це саме те, що хоче Росія.

Політична криза у Грузії

Криза, що почалася з парламентських виборів 2020 року і триває досі, відокремила Грузію від Заходу, а головне – забрала у нас багато дорогоцінного часу.

Нинішня криза – це мінус для нашої інтеграції, тому що в розмовах із Заходом ми змушені перемикатися на інше.

На жаль, внутрішні протистояння послаблюють державність і, звісно, ​​віддаляють Грузію від наших основних цілей.

Ми займаємося внутрішніми розбірками в той час, коли всі політичні сили повинні демонструвати єдність перед загрозою, що стоїть перед нами.

Фактор Саакашвілі

Основна проблема – не сам факт арешту експрезидента.

Судовий процес над колишнім главою країни – це тест для молодих демократій, таких, як наші.

Можна мати різні оцінки щодо експрезидента, бути його прихильником чи противником, проте ніколи не треба забувати, що президент – це не просто особистість, а символ державності.

І ставлення до президента, навіть якщо справа стосується судового розслідування, має бути на найвищому рівні.

Саме цього вимагає Захід – такий суд можливий, однак на ньому мають дотримуватися максимальних стандартів тієї демократії, якої ми від вас чекаємо.

Не можна бути країною-аспірантом у НАТО і країною, яка має Угоду про асоціацію з ЄС, і не прагнути до найвищих стандартів демократії.

І як свідчить нинішній процес над експрезидентом Саакашвілі, цей тест Грузія поки що не пройшла.

Рівень демократії за Саакашвілі і зараз

Не можна говорити, що за попередньої влади Грузія була більш демократичною країною, ніж зараз.

Недотримання демократичних стандартів, особливо у судовій, виборчій, пенітенціарній системах, і призвело до програшу партії Саакашвілі та приходу до влади "Грузинської мрії".

Однак ми все ще боремося зі старими проблемами. Не можна сказати, що за дев’ять років нової влади ці проблеми стали меншими.

Можливо, покращення відбулося лише у пенітенціарній системі. Однак, якщо говорити про судову чи виборчу систему, то всі проблеми, які були за Саакашвілі, залишилися.

Курс на національне примирення

Нинішній президент Грузії Саломе Зурабішвілі заявила про необхідність національного примирення. Це добра ідея, оскільки питання єдності країни має бути над усе, особливо в контексті нинішніх загроз.

Однак чи можливе зараз таке примирення? Відповіді це питання поки немає.

Є частина суспільства, де є запит на примирення, та є інша частина, налаштована безкомпромісно.

Така ж ситуація і серед політиків.

Більш того, поки що я не бачу, щоб у правлячій партії "Грузинська мрія" була більшість, яка б виступала за такий діалог.

Набагато краще чути радикалів, які кажуть, що з опозицією треба боротися до переможного кінця.

Схожі настрої і в опозиції, проте відповідальність влади завжди вища. Опозиція може дозволити собі радикалізм, а влада – ні.

При цьому повернення Міхеїла Саакашвілі лише посилило конфронтацію, і досягти примирення стало ще складніше.

Розмовляв Юрій Панченко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"