А то Лукашенко нападе: чи очікувати Україні російського нападу з території Білорусі
"Цілий контингент білоруської армії" обіцяє розмістити на кордоні з Україною самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко.
Ці заяви лунають на тлі спільних із РФ військових навчань "Союзна рішучість-2022", які розпочнуться 10 лютого.
Поєднання цих факторів змушує говорити про ймовірність військової загрози для України і з території Білорусі. Зрештою, в оприлюднених західними ЗМІ сценаріях також розглядався напрям можливої агресії Росії з території сусідньої країни.
Та наскільки ймовірний такий варіант? Чи відповідає войовнича риторика білоруського диктатора його справжнім цілям? Чи насправді його діями вже керують з Кремля?
Спробуємо розібратися.
Загроза з півночі
Бронеавтомобілі "Тигр", бойові машини піхоти БМП-3, тягачі МТ-ЛБ, танки Т-80БВ, САУ "Нона" та пересувні розвідувальні пункти – все це, за даними білоруських журналістів, було зафіксовано на платформах вантажних потягів, що прямують до Білорусі з Росії. Російські ОТРК "Іскандер" вже також прибули до Білорусі.
Також, як було анонсовано, Росія має намір привезти на військові навчання до Білорусі зенітно-ракетні комплекси великої дальності С-400, винищувачі Су-35 та зенітні ракетно-гарматні комплекси "Панцир".
Військові навчання у Білорусі мають додатково посилити напруження Києва та його західних союзників.
Однією рукою Кремль вимагає гарантій у Женеві, а іншою порушує договір про розміщення ракет.
Лукашенко радо підігрує у підвищенні напруги Кремлю. "Нам доведеться розгорнути там цілий контингент білоруської армії... І тут це не пов'язано з жодною окупацією. Ми просто хочемо захистити наш південний кордон. А подібним політикам слід звернути увагу на концентрацію військ не лише на кордоні Латвії, Литви, Польщі, а й України. Не ми першими почали звертати увагу на південний наш кордон. Українці почали стягувати війська. Не розумію, навіщо", – заявляє він.
Це не перша недружня заява Лукашенка. Достатньо згадати, що наприкінці минулого року Кремль уже добився від Лукашенка заяв про "де-факто та де-юре російський Крим" і продовжує активно інформаційно супроводжувати процес через підконтрольні медіа.
На перший погляд, білоруський режим остаточно втратив суб'єктність, слідуючи у фарватері пропаганди РФ (у тому числі – і ретранслюючи кремлівську дезінформацію щодо можливості нападу України на Білорусь).
Кремлівська пропаганда посилено формує з України образ ворога, агресора, котрий готує напад на Росію та/або на дружню їй Білорусь. Водночас кремлівські медіа звинувачують НАТО та США у мілітаризації та насиченні озброєнням периметра Росії та Білорусі, а також у створенні військового угруповання проти Союзної держави.
Цим обґрунтовується основний наратив про військову загрозу з боку "колективного Заходу" та необхідність у відповідь вибудовувати спільну оборону.
Лукашенко підігрує цій пропаганді, роблячи заяви про міфічні групи українських радикалів. А білоруське МЗС звинуватило українську владу в мовчазному потуранні "масовій участі активістів білоруської екстремістської опозиції під символікою білоруських колабораціоністів і прислужників Третього рейху в націоналістичному марші".
Цікаво, що за інформацією РНБО за нещодавньою кібератакою може стояти хакерська група, пов’язана з розвідкою Білорусі. А враховуючи тісну співпрацю російських та білоруських спецслужб, цілком ймовірні різні комбінації використання конкретних виконавців цього замовлення.
Зважаючи на таку ситуацію, дещо дивним виглядає той факт, що в цілій низці секторів Київ воліє заплющувати очі на недружню політику Мінська.
Зокрема, сторони зняли обмеження з імпорту, Білорусь дала дозволи на транзит українських автовантажів до балтійських країн.
До цього часу Україна вводила санкції щодо режиму Лукашенка в обмеженому форматі. Вони фактично полягали у демонстрації солідарності та реакції на відповідні дії США та ЄС. Відповідно до них, Україна практично припинила офіційні контакти з Білоруссю на рівні вищих державних осіб.
Проте така обережність Києва має підстави – попри дедалі більш антиукраїнську риторику,
Лукашенко намагається не псувати до кінця відносини з Україною та старанно уникає остаточного розриву.
Це важливо розуміти, оцінюючи ризики агресії з боку Білорусі – Лукашенку вигідна проросійська риторика, проте не реальні наступальні дії з території Білорусі.
Щоб зрозуміти цю логіку, варто детальніше розглянути ситуацію, в яку завів Білорусь режим Лукашенка.
Ігри навколо референдуму
Білорусь залишалася гучним постачальником новин весь минулий рік. Захоплення літака Ryanair, створена Лукашенком за підтримки Кремля міграційна криза, атаки на польських та литовських прикордонників – все це забезпечило Мінську не лише новий, п’ятий за рахунком, пакет санкцій, але й фактично змусило РФ до продовження підтримки, бо будь-яке послаблення допомоги стало б програшем колективному Заходу.
Станом на початок 2022 року міграційна криза фактично вичерпалася.
Так, у Білорусі ще залишаються мігранти з близькосхідних країн, які час від часу намагаються прорватися до ЄС, а пропагандисти Лукашенка –використати їх у своїх спробах показати "справжнє обличчя" ЄС.
Остання спроба у цьому напрямі – заява голови Державного прикордонного комітету Білорусі про розкриті плани польських силовиків викрасти білоруського прикордонника.
Проте масштаб цієї кризи вже набагато менший, аніж ще декілька місяців тому. Не випадково Литва вже заявила про зупинення режиму надзвичайного стану на кордоні з Білоруссю.
Замість цього топ-темою білоруської політики стала підготовка до конституційного референдуму, який має відбутися 27 лютого.
Цей референдум значною мірою нав’язаний Лукашенку. Він має дати старт транзиту влади, за яким президент Білорусі має бути позбавлений частини повноважень.
А крім того, раніше заявлялося, що після змін до конституції мають бути дострокові парламентські та президентські вибори, можливо, навіть без участі Лукашенка.
Згода на такий транзит була платою Лукашенка на підтримку РФ під час масових протестів 2020 року – а без російської підтримки білоруському диктатору навряд чи вдалося б втримати владу.
Проте протягом 2021 року Лукашенко намагався максимально дезавуювати свої обіцянки.
Як наслідок, у конституції було прописано варіант "транзиту без транзиту".
З одного боку, президентські повноваження будуть скорочені та передані новому органу – Всебілоруському народному зібранню (ВНЗ), а кількість президентських термінів буде обмежена двома.
З іншого – попередні президентські терміни Лукашенка "обнуляються", а йому в якості винятку дозволено поєднувати посади президента та голови ВНЗ.
Додаткових аргументів на користь сумнівності варіанта з транзитом дав Казахстан – протести у середньоазійській країні супроводжувались короткою війною кланів, за результатами якої клан першого президента був розгромлений командою його наступника. При цьому Кремль відкрито підтримав президента Токаєва і одночасно реалізував операцію з силової підтримки, перекинувши до країни війська ОДКБ.
Проте залишається відкритим питання: чи погодиться РФ на відмову Лукашенка від виконання своєї обіцянки та якими способами буде примушувати його до вигідного для себе варіанта.
І саме для цього білоруській владі так потрібні зовнішньополітичні скандали – щоб відвернути увагу РФ та довести свою незамінність.
Саме тому військова напруга навколо України стала справжнім подарунком для Лукашенка.
Гра з нульовою сумою
Проте чи означає все вищезгадане, що Лукашенку вигідний перехід конфлікту в гарячу фазу та участь Білорусі у ньому? Однозначно ні.
Участь Білорусі в агресії на Україну (навіть пасивна – у вигляді надання плацдарму для наступу) призведе до різкого посилення санкцій. По суті, на Мінськ будуть накладені ті ж самі "пекельні санкції", якими наразі Захід лякає Путіна.
Про таку відповідь Лукашенку прямо заявляють у Сполучених Штатах.
"Ми дали зрозуміти Білорусі, що якщо вона дозволить використати свою територію для "атаки" на Україну, то зіткнеться зі швидкою та рішучою відповіддю з боку США, наших союзників та партнерів", – розповів прессекретар Держдепу Нед Прайс.
А на додачу – різко зменшиться можливість РФ фінансово підтримувати режим Лукашенка, адже тоді Москві потрібно буде самій шукати компенсатори для мінімізації впливу нових санкцій.
Зрештою, в такому випадку доведеться діяти Києву і ввести ембарго на торгівлю з Мінськом – крок, якого Київ досі старанно уникав. У тому числі для того, щоб зберегти це як важіль впливу на Лукашенка.
Таким чином, білоруському диктатору вигідна конфронтація, проте не реальна війна.
Звичайно, від РФ може бути отримана пропозиція, "від якої неможливо відмовитися", проте до останнього Мінськ буде пручатися такому самовбивчому для себе сценарію.
Проте навіть за відсутності нового вторгнення активна участь в грі на загострення може дорого коштувати Лукашенку.
Наразі самопроголошеному президенту вкрай важливо, щоб після навчань російські війська залишили територію Білорусі – інакше це суттєво обмежить можливості Мінська й надалі торгуватися з РФ, вимагаючи оплату за кожний дружній крок.
Саме це і є ключовим ризиком для Білорусі. Якщо РФ обере тимчасового зменшити напругу, то найімовірнішим сценарієм стане постійна дислокація російських військ у Білорусі.
Для Путіна такий сценарій зручний з кількох боків. Він дає можливість продовжувати тиск на НАТО та Україну, а одночасно може стати черговою телевізійною "перемогою" для електорату.
А на додачу – постійне базування російських військ у Білорусі дає можливість посилити контроль за Лукашенком навіть без формального транзиту влади.
І тоді спроба пограти на конфлікті РФ та Заходу стане для білоруського режиму "грою з нульовою сумою".
Автори:
Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",
Марія Авдєєва, Європейська експертна асоціація, експерт iSANS