У Чорногорії знову заговорили про державний переворот.

Щоправда, не про спробу реального перевороту 2016 року, коли в день парламентських виборів група бойовиків із Чорногорії, Сербії та РФ мала вбити тодішнього прем’єра (а нині – президента Чорногорії) Міло Джукановича. Розслідування цієї справи було фактично закрите після приходу до влади наприкінці 2020 року просербського та проросійського уряду.

Тепер же спробою державного перевороту в чорногорському уряді називають розвал коаліції, внаслідок чого вже у наступні дні уряд має піти у відставку, в тому числі – через його відверто антизахідну політику.

Втім, вотум недовіри уряду не вирішує всіх проблем. Швидше за все, Чорногорії доведеться досить довго балансувати між урядом меншості та перспективою дострокових виборів – і це дає шанси для "друзів РФ" повернути втрачене.

Рік російського реваншу

"Зрада сторіччя епічного масштабу, небачена в історії Чорногорії", – саме так спікер Скупщини (чорногорського парламенту) Алекса Бечич назвав рішення найменшої з коаліційних партій – URA – про вихід із коаліції.

В самій URA це рішення пояснюють тим, що нинішня коаліція, по суті, гальмує шлях Чорногорії до членства в ЄС.

Партія URA завжди виступала за прозахідний курс Чорногорії. То чому ж вона опинилася у проросійській коаліції?

Щоб зрозуміти цей парадокс, треба згадати, що від відновлення незалежності у 2006 році до кінця 2020 року Чорногорія не знала іншої влади, окрім Демократичної партії соціалістів (ДПС) та її лідера Міло Джукановича.

При цьому Джуканович – нинішній президент незалежної Чорногорії – був президентом ще Чорногорії як складової частини Югославії. Іншими словами, донедавна чорногорці мали владу, що правила країною з 1998 року.

Попередня влада дотримувалася чітко прозахідного курсу, зокрема, добившись прийняття Чорногорії у НАТО. Втім, одночасно цю владу стали все частіше звинувачувати у корупції, і зовсім не безпідставно.

Яскравий приклад – китайський кредит на суму 1 млрд доларів, залучений Чорногорією у 2014 році для будівництва масштабного автобану. До 2021 року з'ясувалося, що кредит витрачено, із запланованих 170 км побудовано лише 40, а головне – можливостей повернути кредит Пекіну немає.

Невипадково неофіційною, але ключовою умовою при прийнятті Чорногорії до НАТО була відставка прем’єра Джукановича, який вважався втіленням цієї корупції. Ця вимога була виконана, і у 2017 році Чорногорія вступила до Альянсу.

Однак Джуканович і тут переграв Захід, наступного року вигравши президентські вибори та повернувшись до влади.

Саме тому поразка ДПС на парламентських виборах 2020 року розглядалася і всередині країни, і за кордоном як можливість оновлення політичної системи країни.

Звичайно, ризики були чималі – друге місце зайняла радикальна просербська та проросійська партія "Демократичний фронт", внаслідок чого новим прем’єром став її висуванець Здравко Кривокапич.

Втім, у "Демфронті" постійно наголошували, що не змінюватимуть зовнішній курс, а сконцентруються на антикорупційних питаннях. Решта партій, що пройшли до парламенту: вже згадана URA та партія "Мир – це наша нація" – також проєвропейська політична сила, що робить акцент на правах національних меншин.

Курс на уряд меншості

Події 2021 року переконливо довели: попри обіцянки не чіпати зовнішній курс Чорногорія стає все більш просербською та проросійською.

Чорногорія у вогні: як "сербський мир" та друзі Росії довели країну до межі розколу

Значною мірою це пов’язано з тісним альянсом нової влади із Сербською православною церквою, яка є "м’якою силою" Белграда в регіоні. Церква брала активну участь у виборчій кампанії 2020 року, тож чекала для себе "винагород".

Символом цього стали події 5 вересня у Цетинє – історичній столиці країни, де відбулася інтронізація новообраного митрополита Чорногорсько-Приморського Йоанікія II.

Інтронізація супроводжувалася масовими заворушеннями – жителі міста виступали категорично проти приїзду нового митрополита. Втім, церкві було принципово важливо провести інтронізацію саме у Цетинському монастирі – і влада пішла на безпрецедентне використання сили, щоб задовольнити це бажання.

Одночасно з конфліктами з титульною нацією уряд неодноразово йшов і на конфлікти з ЄС, зокрема, критикуючи санкції проти РФ та підігруючи Сербії та Росії.

Розвал коаліції в такій ситуації був фактично неминучий.

Так воно і сталося. Лідер URA та віцепрем'єр Дрітан Абазович заявив, що участь у коаліції сербських націоналістів гальмує шлях Чорногорії до ЄС, і запропонував створити уряд меншості – лише із представників двох інших партій.

URA – найменша партія у Скупщині, що має лише чотири мандати (із 41, що наразі має коаліція). Однак без них коаліція втрачає більшість. А згодом цю вимогу підтримали й представники третьої коаліційної партії – "Мир – це наша нація", що має 10 мандатів.

Вимогу винести недовіру чинному уряду підтримала опозиція. Це питання буде розглянуте наступного тижня, і шансів уникнути вотуму недовіру уряд майже не має.

Проте іронія полягає в тому, що запропонована коаліція меншості матиме лише 14 мандатів із необхідних 41. Проте співпраця з опозицією – тобто партією президента Джукановича – для них, як і раніше, є абсолютно неприйнятною.  

"Очищення" опозиції

Чи може бути стабільним уряд, що має лише 17% мандатів? Навряд чи.

Проте в даному випадку дострокові вибори аж ніяк не виглядають панацеєю – всі опитування вказують, що в такому разі розклади у Скупщині будуть подібні до нинішніх.

Чи не означає це, що на Чорногорію чекає довгострокова політична криза, вигідна в першу чергу Сербії та РФ?

Це не виключено, проте шанси уникнути цього існують.

Неможливість коаліції з нинішньою опозицією пояснюється токсичністю її керівництва, в першу чергу – її голови Міло Джукановича.

Схоже, що тепер зусилля Заходу, а в першу чергу – американської дипломатії, будуть спрямовані на стимулювання партії до очищення своїх лав. Цього також вимагає і частина партійців ДПС, які розуміють, що токсичний імідж політсили потребує радикальних змін.

В першу чергу це стосується чинного президента Міло Джукановича – його каденція добігає кінця у травні наступного року. Якщо він дасть гарантії, що не піде на другий термін, це відкриє шлях до очищення партії, після чого дострокові парламентські вибори матимуть сенс.

Втім, вже зараз цей сценарій не виглядає простим – не факт, що навіть загроза для прозахідного курсу країни зможе обмежити амбіції політиків.

Тим більше, що і чинний уряд не збирається так просто визнавати свою поразку.

Це доводить вже згадана заява прем’єра Здравко Кривокапича, що нинішній розпад коаліції є ні чим іншим, як інспірованим ззовні державним переворотом.

Щонайменше, "Демфронт" спробує перед відставкою максимально ускладнити роботу наступного уряду.

Зокрема, в уряді планують найближчими днями підписати Основну угоду – документ про співпрацю із Сербською православною церквою, в якій влада гарантуватиме привілейоване положення "канонічної" церкви.

Таку угоду СПЦ вимагає з першого дня перемоги нинішньої коаліції, втім, в уряді досі відтягували це, в тому числі через ймовірну нову хвилю протестів всередині країни. Однак тепер ситуація змінилася.

В опозиції натомість обіцяють блокувати таке підписання, відзначаючи, що уряд, який однієї ногою вже у відставці, не має права підписувати такі важливі угоди, особливо зважаючи на те, що її зміст досі невідомий суспільству.

Тож найближчі дні у Чорногорії будуть досить напруженими. Перемога над "друзями Путіна" ніколи не буває легкою.  

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"