Кінець минулого тижня пройшов під знаком евакуації західних дипломатів з Києва. Цей процес розпочався ще наприкінці січня, коли невелика кількість посольств в Україні (передусім дипмісія США) оголосили про часткову евакуацію свого персоналу через безпекову загрозу з боку РФ.

Втім, тоді переважна більшість держав не підтримали це рішення; Євросоюз спільно оголосив, що не планує подібних кроків. А в українському МЗС навіть пожурили чотири держави, які "передчасно" почали бити в набат.

Та за два з половиною тижні реальність принципово змінилася.

У вівторок 8 лютого в медіа з’явилася інформація про те, що посольство США готується до можливого переїзду на захід України. А вже у суботу цей план почали втілювати: Штати наказали залишити Україну всім "неключовим" дипломатам, а ті, хто лишилися – вирушили до Львова, де тепер працюватиме урізаний склад американського посольства. І вони там будуть не самі – Канада також переводить діяльність свого посольства до Львова.

Треба окремо підкреслити, щоби зняти різночитання: звісно ж, питання не у США або не лише у США. Цими днями про зменшення присутності в Україні (або й узагалі про виїзд персоналу посольства!) заявила низка держав, від Австралії до Сербії. Але усі вони не приховують, що ґрунтуються на інформації передусім американської та британської розвідки та на їхніх порадах. Переламним моментом стала заява Байдена на відеоконференції з європейськими лідерами про те, що вторгнення, мовляв, заплановане на 16 лютого.

Масова евакуація посольств створює панічні очікування також у багатьох в Україні.

Але наскільки ці очікування обґрунтовані?

Це запитання стає ще актуальнішим зважаючи на те, що навіть американські медіа пишуть про свідоме нагнітання тривоги Вашингтоном.

Ми вирішили дослідити, за яких обставин США ухвалювали рішення про евакуацію в інших конфліктних ситуаціях у світі, та з’ясували, що сценарію, подібного українському, не було ніколи.

Безпечна грузинська війна

08.08.2008 – ключова дата в історії Грузії. Цього дня розпочалася російсько-грузинська війна, активна фаза якої тривала п'ять днів, а потім ще було просування вглиб країни фактично без опору.

Російські війська здійснювали не лише авіанальоти, але також неприховане наземне вторгнення, окупувавши підконтрольну урядові частину території Грузії. Наприклад, було окуповане місто Горі, звідки до околиць Тбілісі – лише 60 з гаком кілометрів, і лишалося під контролем окупаційних збройних сил до 22 серпня.

Столиця Грузії всерйоз готувалася до можливої окупації, а бомбардування росіянами військових об’єктів неподалік неї додавало відчуття небезпеки. У Держдепі США чекали до останнього, але зрештою ухвалили рішення про евакуацію: 11 серпня, у день, коли грузинська армія залишила Горі, з Тбілісі виїхав спецконвой, що вивіз з міста членів родин американських дипломатів, а також пересічних громадян США, які зголосилися на евакуацію.

Ви спитаєте, а що ж самі дипломати? Вони продовжили працювати, а посольство США у Тбілісі ані на день не припиняло діяльність, навіть після подальшого просування військ РФ.

Це далеко не поодинокий приклад, коли наближення ворожої армії чи ведення активних бойових дій не ставало причиною для евакуації дипмісії. Навіть на так званому "пострадянському просторі" прикладів не бракує. Одна з яскравих історій – тимчасова евакуація у 1992 році щойно відкритого посольства США у Таджикистані. Тоді, під час війни у цій країні, Держдеп все ж пішов на цей крок. Але посол полишив дипмісію вже після того, як у столиці почалися вуличні бої. Годі й говорити, що далі до повної евакуації не доходило, хоча в Таджикистані часто бувало неспокійно. Наприклад, у 2012 році були справжні великі бої з повстанцями із південно-східного регіону, з десятками загиблих; про евакуацію, поза тим, не йшлося.

Однак все це, навіть напад РФ на Грузію у 2008 році – давні події, відтоді у світовій безпеці чимало змінилося. У тому числі через події у Бенгазі в 2012 році, коли під час нападу на американське консульство, замаскованого під звичайну акцію протесту, був убитий посол США у Лівії. Джерело тієї атаки досі невідоме, але у США є переконання, що йдеться про скоординований напад зовнішніх сил.

Тож варто проаналізувати безпекові заходи американських дипмісій не лише до Бенгазі, а й після.

Параної не настало

Події у Бенгазі стали одним з епізодів посилення терористичної загрози у Північній Африці, а також трохи на південь від Сахари. Насилля охопило чимало держав, і без того неспокійних. У тому числі – Нігерію, одну з найпотужніших економік континенту.

Багата на нафту Нігерія стала епіцентром діяльності радикальної ісламістської терористичної організації "Боко Харам", яка невдовзі проголосила себе частиною "Ісламської держави". Терористи мали стабільне та рясне іноземне фінансування і канали постачання зброї.

З 2014 року їхні напади особливо почастішали, а у 2015-му події були схожі на справжню війну проти уряду та народу Нігерії. Того року вони за кілька днів вбили до 2000 людей лише в одному місті Бага, а теракти з кількома десятками загиблих ставалися по кілька разів на місяць. Чи сприймали американські дипломати безпекову загрозу всерйоз?

Непросте запитання.

США зрештою закрили та евакуювали консульство в столиці Абуджі, перевівши консульське обслуговування в найбільше місто країни – Лагос. Але "зрештою" – це лише в серпні 2018 року. Однак посольство у Абуджі та посол продовжили працювати.

Інший приклад з регіону – посольство США у Бейруті, столиці Лівану. З цією державою у США були традиційно непрості відносини, тривалий час Ліван був під санкціями Штатів, і часом посольство припиняло роботу – але з 1990 року посол США повернувся до Бейрута. Постійні безпекові загрози, насильницькі протести, близькість Сирії та перетікання бойових дій звідти на ліванську територію – все це Держдеп не вважає приводом для дій, подібних до тих, що ухвалені щодо посольства в Україні.

Втім, є ще яскравіший приклад – Венесуела.

У 2017 році тут під час кризи влади неодноразово йшла в хід вогнепальна зброя, був навіть обстріл Верховного суду з гелікоптера. За час протестів загинуло понад 160 людей, включаючи іноземців. 25 загиблих нарахували у столиці Каракасі, але попри все це, тотальної евакуації посольства не відбулося.

А у 2019 році тут були взагалі безпрецедентні події. США оголосили, що вважають керівником держави Хуана Гуайдо; Ніколас Мадуро, який також вважав себе президентом та контролював уряд, заявив про розривання дипвідносин і оголосив посла та всіх дипломатів США персонами нон грата. Але, попри масові заворушення та реальну загрозу життю дипломатів, посольство продовжило роботу аж до кінця березня.

Утім, далі стався Афганістан.

Нові підходи до безпеки

Зараз нерідко доводиться чути, що США "дують на воду" в питанні безпекових рішень після минулорічних подій в Афганістані.

І справді, події серпня-2021 вдарили по іміджу Штатів. Тоді, всупереч офіційним запевненням Вашингтона, переважна кількість представників афганської влади втекли з посад, а більшість силовиків припинили опір талібам ще до того, як американці та союзники встигли евакуювати своїх громадян.

Немає сенсу заперечувати, що через це США стали більш консервативними в оцінці ризиків. Але наскільки? Подивимося на дві точки, де зараз тривають конфлікти.

Судан. Держава на північному сході Африки з дуже непростою безпековою історією. Восени тут стався військовий переворот. Повідомлялося про понад 60 вбитих цивільних. Як відповідь на переворот та масове насилля, за два дні після того, як військові перебрали владу в країні, Держдеп дозволив добровільний від’їзд неключового американського персоналу посольства та родичів ключових дипломатів. Так, щодо родичів теж йшлося навіть не про евакуацію, а лише про дозвіл на від’їзд тих, хто цього хоче, з фінансуванням логістики. Тобто рівень загрози – нижчий, ніж Держдеп оголошував в Україні у січні!

А у грудні, попри триваючі безлади та інші проблеми, дію дозволу на добровільний від’їзд з Судану завершили.

І, нарешті, одне з найпроблемніших для "старої Європи" місць світу – Малі, де відбувається гібридна війна Франції та Росії (ЄвроПравда розповідала про це у статті "Макрон з переворотом"). У цій державі, де також нещодавно відбувся переворот, на боці уряду воюють російські військові, замасковані під "контрактників" з "групи Вагнера". З безпекою в Малі зовсім погано.

А що ж там з американським посольством просто зараз? 

Посольство США в місті Бамако не просто функціонує, а й проводить заходи, як-от тренінги для місцевих підприємців. Але іноді випускає безпекові повідомлення, на кшталт такого:

"Посольство отримало інформацію, яка вказує на те, що дипломатичні місії та/або міжнародні організації можуть стати об’єктом нападу 14 січня 2022 року під час протестів у Бамако... Ми рекомендуємо громадянам США у цей день утриматися від відвідування дипмісій, міжнародних організацій та демонстрацій".

І все. Без евакуації.

Дещо контрастує з терміновим виїздом всього штату посольства з Києва та наполегливою рекомендацією для усіх європейських колег зробити те саме, чи не так? Звісно, це не означає, що безпекові рішення США позбавлені сенсу – рівно навпаки, швидше за все, у них є і сенс, і причина. Очевидно також, що тримання росіян "в тонусі" дає також певні помітні переваги Україні – як-от постачання зброї у небачених досі масштабах, політична, фінансова підтримка світу тощо.

Але є і "небажана віддача", одним з проявів якої є тривожність як громадян, так і представників бізнесу, які одночасно і чують запевнення військових експертів у тому, що ознак підготовки до нападу на Київ немає, і бачать дії США, які переконують у зворотному.

Рішення про дії у цій ситуації, звісно, кожен має ухвалювати сам.

Але цей короткий аналіз наочно демонструє, що попередження США щонайменше заслуговує на обережність в оцінці. В усіх інших ситуаціях з очевидними безпековими загрозами Держдеп ніколи не вдавався до кроків, подібних до тих, які ми бачимо в Україні.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"