Чому Будапештський меморандум потрібен Україні і як скористатися його можливостями

Ця розмова пройшла за два дні до рішення РФ розпочати війну проти України. Проте, зважаючи на те, що однією з причин агресії названо можливе відновлення Україною ядерного статусу, то актуальність цієї розмови не зникла.

Минулої суботи у Мюнхені президент України Володимир Зеленський заявив про можливість визнання нечинним Будапештського меморандуму.

Цю заяву вже підхопила російська пропаганда – зокрема, Владімір Путін назвав загрозу повернення Україною ядерної зброї однією з причин, що нібито підштовхнули РФ до визнання "незалежності" ОРДЛО. 

Чи варто Києву наполягати на безпекових гарантіях Будапештського меморандуму? І чи є ці гарантії взагалі? І чим може обернутися рішення України повернутися до клубу ядерних держав?

Про все це ЄвроПравда розпитала дослідницю ядерної політики з Гарвардського університету Мар'яну Буджерин.

Як і раніше, нижче ми публікуємо найцікавіші тези з нашої розмови. Послухати всю розмову можна також на YouTube-сторінці ЄвроПравди. Також радимо цікавий підкаст "Української правди" Забрати все: Як Україну позбавили ядерної зброї.

Що означає для України відмова від Будапештського меморандуму?

Володимир Зеленський у Мюнхені цілком правильно спробував привернути увагу міжнародного співтовариства до Будапештського меморандуму, до гарантій безпеки, які США, Велика Британія та Росія у 1994 році надали Україні.

Проте не впевнена, чи буде вихід України з цього документа вигідним для нашої країни.

Сам вихід з Будапештського меморандуму, напевно, пройде безслідно. Та якщо вважати, що вихід з Будапештського меморандуму також одночасно означає початок ядерної програми, то міжнародне співтовариство не поставиться до цього позитивно. Україна однозначно втратить підтримку, яку вона зараз має на міжнародній арені.

Не досить мудро розпочинати цю роботу в умовах, в яких зараз опинилася Україна.

Чи здатна Україна самотужки відновити ядерний статус?

Такий крок передбачає вихід з договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), оскільки ці два документи пов’язані між собою.

Уявімо, що держава виходить з ДНЯЗ – це ніби звільняє її від зобов’язань не виробляти ядерну зброю. Та що таке виробництво ядерної зброї? Що таке запуск ядерної збройної програми?

Це величезні інвестиції в потужності, яких Україна зараз не має.

Так, Україна успадкувала від СРСР досить великі промислові й наукові потужності – як у ядерній галузі, так і в галузі ракетобудування. У нас є і Південне конструкторське бюро, і Південмаш, і в Харкові була низка підприємств, які свого часу були зав’язані в радянський військово-промисловий комплекс і мали стосунок до виробництва компонентів стратегічної ядерної зброї чи її носіїв.

Але з того часу минуло вже 30 років, ці технології частково втрачені, і їх треба буде відновлювати.

Але найголовніше – у нас наразі немає повного циклу виробництва ядерного палива. В Україні є поклади уранової руди, є комбінат, який обробляє цю руду – це найперша ланка циклу.

Але до цього ще треба добудовувати підприємства з переробки, збагачення урану до рівня, щоб отримати збройний уран. А на додачу – фабрикацію з цього ядерного палива. Плюс потужності з виробництва боєголовок.

Не можна сказати, що це зовсім недоступно українській науці та українським промисловим потужностям. Але це треба будувати, і це не є питання року, чи двох, чи трьох.

Чи була в України можливість отримати кращі гарантії?

Попри те, що пишуть зараз, українські дипломати доклали величезних зусиль для того, щоб вибити для України кращі, сильніші, більш зобов’язуючі гарантії безпеки.

Треба віддати належне їхній роботі, адже вони були у дуже складній ситуації – у цій справі США і Росія діяли разом.

Опонуючи таким важковаговикам, Україна не мала шансів добитися чогось більшого.

Чи могли це бути гарантії на кшталт статті 5 Вашингтонського договору? Згадаймо, в 1994 році тільки почалися розмови про розширення НАТО до країн Вишеградської четвірки. І це вже було контроверсійно, і це спричиняло опір єльцинської Росії. А стосовно надання таких гарантій Україні й мови не могло бути.

На додачу такі зобов’язуючі гарантії мали б пройти через Конгрес США – і дуже сумнівно, що Конгрес надав би таку згоду.

На той час Україна намагалася взяти за взірець прецедент Австрійського державного договору 1955 року як приклад гарантованого нейтралітету. Проте нам відповіли, що це дуже своєрідний історичний прецедент, і що він не підходить для України.

Тиск на Україну був дуже потужний, проте навіть за тих умов нам вдалося вибороти унікальний документ, аналогу якого немає в іншої країни. Можливо, Казахстан і Білорусь, які успадкували якусь частину радянського ядерного арсеналу, фактично скористалися досягненням української дипломатії, отримавши подібні меморандуми.

Повторюся, на той час це був правильний вибір. І Україна повинна пишатися таким вибором.

Ми зробили свій внесок у міжнародну безпеку, зменшивши кількість ядерної зброї у світі.

А тепер замість критики цього документа нам варто казати інше – тепер справа за Заходом підтримати нас і довести, що це не було помилкою.

Такий наратив був би більш здоровим і конструктивним, ніж зводити все до негативу.

Що гарантував Україні Будапештський меморандум?

Будапештський меморандум – своєрідний документ. Це набір політичних запевнень. Українською та російською мовами вони перекладаються як "гарантії".

Натомість англійською мовою це є affirmation – "запевнення". Тобто в "Будапешті" закодовано внесені зобов’язання стосовно безпеки, які вже фігурують в інших міжнародних документах, таких як Статут ООН або Гельсінський заключний акт 1975 року ОБСЄ, а також позитивні й негативні запевнення безпеки, які всі ядерні держави надають усім неядерним державам, які є членами договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Все це було просто переписано в меморандум.

Але це не означає, що він не має цінності, особливо після його порушення з боку РФ. Це унікальний документ, адже жодна інша країна світу не долучалася до ДНЯЗ з такими гарантіями.

Будапештський меморандум став невід’ємною частиною міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

І до цього необхідно апелювати українським політикам і владі, а не знівельовувати його, заявляючи, що він нічого не вартий.

Так, це політичний документ, який не має такої юридичної сили, яку мав би договір. Але це є певна система координат, в якій необхідно українській владі апелювати до міжнародного співтовариства, звертаючи на цей елемент – нерозповсюдження ядерної зброї, який досі залишається дуже важливим, як для американської зовнішньої політики, так і для більшості міжнародного товариства. Особливо в ситуації з Іраном та КНДР.

Зокрема, Нормандський формат треба перетворювати на Будапештський формат, тобто включати до нього підписантів того документа, яким фактично гарантувалися чи надавалися певні зобов’язання з безпеки України.

Це є набагато вигіднішим для України, аніж погрози вийти з Будапештського меморандуму.

Нам варто звертатися до духу Будапештського меморандуму.

Очевидно, західні підписанти його технічно не порушили, але нам варто апелювати до того, що в час підписання цього меморандуму, незважаючи на те, що Україна добивалася юридично зобов’язуючих, більш міцних гарантій безпеки, Україні сказали: "Так, ми не можемо вам дати більше, ніж цей меморандум. Але щоб ви знали, якщо буде небезпека, ми не залишимо вас сам на сам з ворогом".

Це зафіксовано у спогадах перемовників. І на це варто звертати увагу. 

Чому країни-гаранти відмовляються від консультацій?

Володимир Зеленський у Мюнхені заявив, що Україна тричі безуспішно намагалася провести консультації країн-підписантів Будапештського меморандуму.

Насправді одна така консультація відбулася. Це сталося 5 березня 2014 року – ще до початку війни на Донбасі, але в час, коли російські війська вже почали окупацію Криму.

Ця зустріч відбулася в Парижі. На неї з’явилися держсекретар США Джон Керрі, міністр закордонних справ Великої Британії Вільям Хейк і наш тодішній міністр Андрій Дещиця.

А російський глава МЗС Сергєй Лавров, хоча на той час був у Парижі, просто її проігнорував. Тоді РФ пояснювала це тим, що новий український уряд, на її думку, є нелегітимним.

Звичайно, цей аргумент просто некоректний. Угоди підписуються не з урядами, угоди підписуються з державами. І відповідно, Будапештський меморандум було підписано з Україною, а не з Кучмою.

Як наявність ядерної зброї могла би вплинути на нинішній конфлікт з РФ?

Наскільки показує міжнародна практика, наявність ядерної зброї не впливає на конфлікти низької інтенсивності, подібні до того, як було в останні роки на Донбасі.

Тобто питання Донбасу це не вирішить однозначно.

З іншого боку, в паралельному всесвіті, де Україна все ж має ядерну зброю стримування, це мало би вплив на екзистенційні питання безпеки.

Тоді не ставало би питання, що російські війська можуть увійти в Київ і захопити всі структури влади.

Подивимося на Індію і Пакистан. Індія – більша країна, вона має потужніші збройні сили. Пакистан – менша і слабша країна. Але обидві мають ядерну зброю.

Між країнами постійно виникають сутички на кордоні. Але в Ісламабаді не переживають, що одного дня Пакистан перестане існувати як країна. Цей ризик покритий наявністю ядерної зброї.

Розмовляв Юрій Панченко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"