Війна українського народу проти російських загарбників від першого дня вторгнення триває на багатьох фронтах – військовому, дипломатичному, волонтерському та інформаційному.

Наразі розпочинається ще один фронт – юридична війна.

Українські державні органи та різноманітні організації починають збирати докази вчинення воєнних злочинів Кремлем та військовослужбовцями Росії. Це слід робити вже зараз, щоби бути готовими діяти у найближчому майбутньому, адже війни зазвичай закінчуються юридичними наслідками: змінами в системі організації світового порядку, покаранням міжнародних злочинців тощо.

Перший крок для притягнення агресора до відповідальності Київ вже зробив.

Багато хто сприйняв як несерйозну заяву Зеленського про те, що це не Україна, а Росія винна у геноциді. Бо, на перший погляд, це звучить нелогічно. Росія та її керівництво ймовірно винно у злочині агресії, у воєнних злочинах тощо, але ознак геноциду, які можна  було би довести у міжнародному суді, не помітно.

Але це не помилка.

Виявилося, що саме стосовно геноциду агресор дав нам можливість позиватися проти нього просто зараз.

26 лютого 2022 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН щодо порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі у тексті згадується як "Конвенція"). Також Україна відразу подала клопотання про запобіжні заходи, в якому, по суті, просить МС ООН наказати Росії зупинити ведення війни в Україні.

У цій статті ми детально розповімо, які аргументи на підтримку позову наводить Україна, до чого тут геноцид, а також як цей позов допоможе у боротьбі проти агресора.

Геноцид, але не наш

Щоб зняти питання, яке могло з’явитися у вас після прочитання попередніх абзаців, відразу зазначимо: ні, Україна у своєму позові не стверджує, що Кремль у лютому 2022 року вчинив геноцид української нації.

Для цього звинувачення справді немає підстав.

Утім, Київ згадує про його потенційне планування.

Звучить це так: Україна посилається на вигадки держави-агресора про нібито здійснення українською владою геноциду на Донбасі, спростовує їх, а заодно зазначає: "Виглядає так, що це Росія планує акти геноциду в Україні". Обгрунтовуючи це твердження, український уряд у своєму позові зазначає, що Росія умисно вбиває та завдає тяжкої шкоди українцям, розлого цитує заяви Путіна про заперечення існування українського народу, додає, що це  "наводить на думку про умисні вбивства Росією з наміром геноциду".

Утім, це лише невеликий епізод українського позову для надання контексту.

Його суть – в іншому.

Уряд України у поданні до Гааги фокусується на тому, що Росія грубого зловживає обов’язком запобігати злочину геноциду, який передбачений Конвенцією. 

Так, Конвенція справді передбачає обов'язок держав-членів запобігати геноциду та карати винних у його вчиненні, незважаючи на те, де він відбувається (так зване зобов'язання, що поширюється на всіх ("erga omnes"). Але Росія, посилаючись на потребу виконання цих норм (тобто нібито "боротьби з геноцидом в Україні"), насправді вдалася до:

–  визнання так званих "ЛНР" та "ДНР", вчиненого під приводом вигаданого "геноциду" населення Луганської та Донецької областей;

–  проведення так званої "спеціальної військової операції" проти України з явно вираженою метою запобігання та покарання за начебто акти "геноциду", не підтверджені взагалі жодними фактичним доказами.

Україна стверджує, що збройна агресія проти неї задля "запобігання та покарання" за штучно надуманий "геноцид" несумісна з положеннями Конвенції, спотворює обов'язок держав запобігати та карати за геноцид та суперечить меті та цілям Конвенції.

А Росія зловживає своєю участю у Конвенції, перетворивши її на сфабриковану підставу збройного нападу на Україну.

Чи має Суд право розглядати такі позови?

У міжнародному праві є чимало обмежень для позовів проти суверенних держав.

Зокрема, вони можуть бути відповідачами в міжнародних судах та арбітражах, тільки якщо надали свою згоду на такий розгляд – або в конкретній справі, або щодо конкретного типу порушень, у рамках якоїсь конвенції.

Відсутність такої згоди є головною перепоною для процесів щодо більшості протиправних дій. Така проблема здатна наперед поховати і позов щодо україно-російської війни, якби не одне "але": видуманий Кремлем "геноцид". 

Почавши збройний напад на Україну під приводом уявного "геноциду", Російська Федерація сама відкрила потенційне вікно для юрисдикції Міжнародного суду, адже РФ (так само, як і переважна більшість держав світу) є стороною Конвенції про геноцид, а отже, наперед погодилася на вирішення спорів за цією Конвенцію в МС ООН.

Саме цим вікном, яке відкрив сам Кремль, вправно скористалися Україна та її юридичні радники.

Автори позову зазначають, що є очевидна розбіжність щодо тлумачення та застосування Конвенції. Адже України та Росія мають різні погляди:

(1) на те, чи мав місце геноцид в Україні;

(2) та чи є норма статті 1 Конвенції про "запобігання та покарання" злочину геноциду підставою для застосування військової сили проти України.

Конвенція передбачає передання до МС ООН спорів держав щодо "тлумачення, застосування та виконання" Конвенції. А отже, можна запускати процес у Міжнародному суді, навіть якщо Росія цього не бажає.

А що, так можна було?

Точної відповіді на це запитання ми ще не знаємо. МС ООН ніколи не розглядав схожі вимоги. Попри те, що Конвенція була ухвалена у далекому 1948 році, Україна буде першою, хто спробує використати її таким "творчим" чином.

Отже, рішення у цій справі "Україна проти Росії" буде важливим прецедентом у практиці застосування положень Конвенції.

А тепер до суті.

Україна, використовуючи цю лазівку, просить Суд встановити наступні обставини:

–  що жодного злочину "геноциду" не було вчинено Україною на територіях Донецької та Луганської областей;

–  що Росія не має права вчиняти жодних дій проти України на запобігання та покарання за цей вигаданий "геноцид";

–  що визнання Росією так званих "ДНР" та "ЛНР" здійснено на підставі вигаданого геноциду і не може грунтуватися на положеннях Конвенції.

А також вимагає зобов’язати Росію:

–  надати гарантії неповторення незаконних дій, у тому числі незаконного застосування сили;

–  виплатити репарації за вчинену внаслідок порушення шкоду.

Зупинити війну вже зараз

Оскільки міжнародні судові процеси можуть тривати роками, а результат Україні вже потрібен на сьогодні, Україна ініціювала термінову процедуру обрання забезпечувальних заходів.

Міжнародні суди, так само, як і національні, часто мають право виносити рішення про забезпечувальні заходи на час розгляду спору по суті. Таке проміжне рішення, якщо буде ухвалене, не притягне Росію до відповідальності, але може накласти на неї тимчасові зобов'язання.

При ухваленні рішення про застосування запобіжних заходів МС ООН використовує такі критерії:

(1) Суд має попередньо впевнитися, що він має юрисдикцію (prima facie jurisdiction);

(2) заявник має довести правдоподібність своїх прав (at least plausible);

(3) має бути доведено терміновість рішення, а саме реальний та неминучий ризик завдання шкоди правам сторони.

України має гарну позицію за цими трьома критеріями та має шанси отримати проміжне рішення Суду. 

Йдеться про спір щодо тлумачення та застосування Конвенції; цього має бути достатньо для встановлення попередньої юрисдикції суду. Терміновість вирішення ситуації є очевидною, оскільки Україна хоче захистити життя своїх людей від збройної атаки РФ, яку вона намагається виправдати на підставі Конвенції. І, нарешті, Україна вважає, що вона має правдоподібне право не підлягати збройним атакам на підставі сфабрикованих Росією звинувачень відповідно до ст. 1 Конвенції.

Як запобіжні заходи Україна просить Суд зобов'язати Росію:

–  зупинити так звану "спецоперацію",

–  не робити жодних кроків для продовження "спецоперації";

–  не вживати заходів, що можуть погіршити та ускладнити спір на підставі Конвенції;

–  протягом тижня надати до Міжнародного суду звіт про виконання запобіжних заходів.

Якщо коротко, то Україна вимагає від Росії зупинити війну.

Як скоро чекати на рішення?

Відповідно до Регламенту Суду, вирішення питання про тимчасові заходи є пріоритетним над усіма іншими справами Суду.

Практика показує, що у справах з активними фазами збройних конфліктів суд може ухвалювати такі проміжні рішення менш ніж за два тижні з моменту подання заяви (наприклад, справа щодо "Збройних дій на території Конго").

До того ж українська сторона попросила Суд призначити розгляд клопотання про вжиття запобіжних заходів вже на цьому тижні, або в найближчий можливий час після.

Отже, будемо чекати слухань вже найближчим часом. Може, навіть найближчими днями.

Оскільки запобіжні заходи приймаються доволі швидко та на тимчасовій основі, стандарт доведення (кількість та якість необхідних доказів) тут є нижчим, ніж під час розгляду справи по суті. На цій стадії суд не вдається у детальний аналіз позиції сторони, йому треба тільки впевнитися, що вона є попередньо правдоподібною.

Позиція України має усі шанси пройти цей тест суду.

Суд не може ігнорувати триваючу активну фазу жорстокого конфлікту в центрі Європи. А те, що він за декілька днів ескалювався до погроз ядерною зброєю, додатково збільшує увагу до нього та його пріоритетність.

Авторитетний експерт з міжнародного права, професор Марко Міланович не виключає, що Суд може задовольнити запит України про тимчасові заходи, оскільки він "найімовірніше не захоче виглядати слабким".

Додамо, що досі Росія брала участь у всіх справах проти неї в МС ООН (у тому числі в справах за позовом Грузії та у триваючій справі проти України щодо фінансування тероризму на Донбасі та расової дискримінації в Криму). Але навіть якщо Москва обере "покерфейс" і відмовиться брати участь у слуханнях, це не перешкодить розгляду справи.

Навпаки, це покаже зневагу Росії до ООН, що буде ще одним кроком у знищенні її міжнародного іміджу.  

Що це змінить для України?

Як ми зазначали вище, запит України має шанси на успіх. Але навіть якщо щось піде не так, загрози для Києва є мінімальними.

Найгіршим для нас сценарієм є рішення Суду про те, що він не має юрисдикції та що заявлені Україною порушення не охоплюються положеннями конвенції щодо геноциду. Але зважаючи на те, що власне у геноциді ми РФ не звинувачуємо, це не підірве позицію України на міжнародній арені.

Натомість у позитивному сценарії ми вже у першій декаді березня отримаємо наказ МС ООН на адресу Росії припинити війну.

Читач може спитати: а невже Росія погодиться виконати це рішення?

Загалом рішення МС ООН у переважній більшості випадків виконуються державами добровільно, зважаючи на міжнародний авторитет цього органу. Але в цій справі ймовірність того, що Росія погодиться виконати рішення Суду добровільно, є не дуже високою.

Утім, є один сценарій, за якого це може відбутися; про нього трохи далі.

Також треба розуміти, що Росію не можна примусити виконати рішення Суду.

Однак відмова Росії виконувати наказ Суду буде ще однією цеглиною у побудові її іміджу як держави, що повністю відмовилася  від засадничих положень ООН щодо мирного врегулювання спорів. Це стане ще одним аргументом про те, що Росія повністю порушує всі принципи світового правопорядку, створеного після Другої світової війни, та сприятиме її міжнародній ізоляції. 

Крім того, Україна у цьому процесі фактично змушує Росію пояснювати свої нісенітниці щодо уявного "геноциду" перед усім світом.

Важко уявити, як будь-який авторитетний юрист-міжнародник візьметься доводити наявність "геноциду" з боку України, адже це може дуже легко зруйнувати його репутацію у міжнародній юридичній спільноті.  Є імовірність, що Росія через це не буде звертатися до авторитетних іноземних юридичних радників та обмежиться штатними юристами Мін’юсту, МЗС або міжнародного відділу своєї генпрокуратури, як це відбувалося на останніх слуханнях ЄСПЛ (а якість роботи цих юристів викликає обгрунтовані сумніви).

Та й вони радше будуть будуть концентруватися не на неіснуючий "український геноцид", а доводитимуть відсутність права Суду розглядати такий спір та відсутність порушення Конвенції.

А насамкінець – про сценарій, за якого проміжне рішення МС ООН суто теоретично може призвести до завершення війни.

Для всіх у світі (крім споживачів російської пропаганди) за останні п’ять днів стало зрозуміло, що повалення України не стало такою легкою прогулянкою, як розраховував Путін та його військові керівники.

Окупаційна армія несе величезні втрати. Швидке захоплення Києва, яке планували здійснити за 1-3 дні, перетворилося на непідйомне завдання. Опір агресорові згуртував українське суспільство, а російські солдати, які жили у міфах російської пропаганди, несподівано для себе з’ясували, що прості українці зустрічають їх з опором та ненавистю, а не з квітами та вдячністю.

День за днем зростає нерозуміння потреби у цій війні в російському суспільстві – і це ще до того, як воно усвідомило кількість загиблих у своїй армії.

Тож не можна виключати, що за тиждень-два, коли дійде до проміжного рішення, влада РФ сама буде зацікавлена у тому, щоби знайти вихід з цієї війни, зберігши обличчя. Рішення МС ООН (у якому російська пропаганда, звісно ж, побачить вплив США та "антиросійську істерію") може стати для них саме таким рятівним виходом.

Звісно, імовірність цього сценарію не є надто високою. Але навіть заради невисокого шансу варто було спробувати.

Зрештою, за будь-якого перебігу подій у цьому процесі ми залишимося або у виграші, або "при своїх".

Автори: 

Михайло Солдатенко, старший юрист юридичної фірми "Астерс"

Дмитро Солдатенко, студент Національного університету Києво-Могилянська академія.