Те, що Російська Федерація сидить на засіданнях Ради безпеки ООН і бере участь у розгляді питань, які стосуються її ж вторгнення до України, давно дратує багатьох, і не лише в Україні. 

Але проблема насправді є, і вона значно глибша. Насправді є великі сумніви у тому, що Росія взагалі є членом ООН. Жодних публічних рішень про вступ РФ до цієї організації немає, до того ж у секретаріаті ООН відмовляються відкрити "таємні" документи з цього приводу. 

Хай там як, можна з певністю говорити, що постійним членом Радбезу (а саме цей статус дає право застосовувати вето) за документами досі є не РФ, а... Радянський союз. Однак у 1991 році, намагаючись убезпечити ядерний та військовий потенціал Росії, в Радбезі ООН вирішили заплющити очі на порушення статуту організації і дозволили Росії сісти за стіл – що, втім, ще не зробило її членство законним. Треба також визнати, що до недавнього часу це порушення толерувала і Україна. 

Про те, як це склалося і чого чекати, "Європейська правда" поговорила з послом Сергієм Кислицею, постпредом України при ООН. Дивіться нашу дискусію у відеоформаті.

Для тих, хто віддає перевагу читанню, додаємо також текст. Далі – прямі цитати Сергія Кислиці.

Як Росія опинилася в ООН

Статут ООН був підписаний у червні 1945 року на так званій "Сан-Франциській конференції", де була створена Організація об’єднаних націй.

Свої підписи на Статуті поставили 50 держав-засновниць ООН: у мене є копія цього документа, там є підписи Радянського союзу, Української РСР, Білоруської РСР. А от підпису РСФСР, тобто Радянської Росії – немає. Хоча на той час існувало окреме міністерство закордонних справ саме Росії як республіки-члена Радянського союзу, тобто вони могли бути учасником процесу – але не були.

Отже, з’явилася ООН, країни-члени почали засновувати свої представництва – з’явилися окремі дипмісії СРСР, УРСР, БРСР. А от Росії та інших республік в якості членів ООН так і не з’явилося.

Останнім послом СРСР був Юлій Воронцов.

А 24 грудня 1991 року з будівлі ООН зняли прапор Радянського союзу – бо на зустрічі в Алмати (на той час у Алма-Аті) 21 грудня 1991 року лідери колишніх радянських республік ухвалили рішення про те, що Союз припиняє існування. Частиною переговорів у Алмати була тема правонаступництва Союзу, включно з місцем СРСР у Радбезі ООН.

Так співпало, що в грудні 1991 року саме СРСР був головуючою країною в Радбезі.

Уявіть собі картину: 24 грудня, останнє у році засідання РБ, всі західні дипломати вже готові святкувати Різдво.

І от наприкінці цього засідання посол Воронцов інформує інших членів Радбезу, що до секретаріату ООН надійшов лист президента РФ Бориса Єльцина про те, що Росія має намір бути країною-продовжувачем Союзу в ООН та у Раді безпеки. І додає: а я відтепер буду послом не Радянського союзу, а Російської Федерації. І закрив засідання.

І все було б нічого, якби не було Статуту ООН, який передбачає окрему процедуру прийняття нових держав до ООН і членства в Радбезі. Росія стала єдиною державою в світі, яка обійшла цю процедуру.

Росія не є членом Радбезу ООН

РФ каже, що вона є постійним членом Ради безпеки ООН – а це особливий статус, який, наприклад, дає право накладати вето. Перелік держав, що є постійними членами РБ, прямо прописаний у Статуті ООН: це Китай, Франція, Радянський союз, Велика Британія та США.

Повторюся: чинний Статут каже, що Радянський союз досі існує, а про Росію і не згадує.

Однак вже 30 років у залі сидять якісь люди, що поставили перед собою табличку "Росія", і видають себе за члена Радбезу ООН! А всі навколо вважають, немов усе нормально. І ми донедавна теж так вважали.

Отже, треба змінювати Статут, щоби виправити цей бардак.

Процедура зміни є, вона детально прописана. Треба голосування в РБ, потім в Генасамблеї дві третини держав мають проголосувати за, а потім зміни мають бути ратифіковані парламентами мінімум двох третин держав-членів ООН. Зараз в ООН – 193 країни, тож постійне членство РФ у Радбезі мають підтримати як мінімум 129 держав.

Втім, членом Радбезу може бути тільки держава-член ООН. Але чи є ним Росія?

Посол демонструє засвідчену копію Статуту ООН. Підпису Росії під ним немає

кадр з відео

Як інші держави ставали членами ООН

Стаття 4 Статуту каже, що членами ООН може стати будь-яка миролюбна держава. Тобто миролюбність на момент вступу до ООН є обов’язковою умовою.

А рішення ООН про приєднання ухвалює Генеральна асамблея з урахуванням рекомендації Радбезу. І ця вимога справді виконується для усіх інших держав... крім Росії.

Візьмемо для прикладу Чехословаччину, яка припинила своє існування у 1992 році, розпалася на Чехію та Словаччину. Обидві ці країни пройшли процедуру подання заявки на членство, розгляд у Радбезі, Генасамблеї тощо.

Інший приклад – Федеративна Республіка Югославія, яка була серед держав-засновників ООН, так само, як і СРСР. На початку 1990-х Югославська федерація розвалилася, на її теренах з’явилася низка нових держав (Словенія, Хорватія тощо), які теж подавали заявки і вступали до ООН. А Белград став столицею Союзної Республіки Югославія. Назва схожа, але юридично це була нова держава – так само, як Росія після розпаду Союзу.

Нова Югославія хотіла оголосити себе правонаступницею Югославської федерації – знову ж таки, рівно так, як це зробила Росія. Її запит розглядали в Раді безпеки ООН в січні 1992 року, тобто за кілька тижнів після того, як посол Росії оголосив, що сідає на місце посла Союзу. І тоді всі члени Радбезу, а разом з ними і Росія, відповіли: "Ні, дорога, ти не можеш просто оголосити себе правонаступницею, будь ласкава, проходь усю процедуру". 

Врешті-решт Белград, хоч і не хотів, був змушений це робити, а Югославія стала членом ООН тільки у 2000 році.

Росія теж мала би пройти цю процедуру, а вже потім ставити питання про Радбез. І мені було б дуже цікаво побачити дискусію в парламентах світу про те, чи є Росія "миролюбною країною". Але думаю, що я цього так ніколи і не побачу. Ця процедура не буде запущена.

Чому Росії дозволили порушити фундаментальні правила?

Згадайте, що було у світі в 1991 році. Радянський союз зникає всупереч прогнозам усіх розвідок світу. Більшість столиць, навіть тверезомислячих, впадають у паніку, бо не розуміють, що робити.

Що робити з ядерним та звичайним військовим потенціалом Союзу? Хто буде за все це відповідати? Хто це контролюватиме?

І тут з’являється Росія, яка каже: ми за все відповідаємо. Ми вам гарантуємо, що ядерна зброя залишиться у нас, що звичайні озброєння не будуть розпродані терористичним угрупованням.

І всі такі: "Ффух, відлягло!"

До того ж на чолі РФ з’являється Єльцин.

Я пригадую, в 1992 році відбувся саміт РБ ООН, і те, що там говорив Єльцин, можна було хоч до рани прикладати! Він говорив, що Росія, мовляв, відтепер не буде розглядати порушення прав людини як внутрішню справу окремої держави. Словом, на етапі ембріонального розвитку демократії Захід сприймав Росію просто супер. Інше питання – що цей ембріон переродився у щось зовсім не схоже на демократію.

Втім, за ці роки всі звикли, що РФ сидить у Раді безпеки та у залі Генеральної асамблеї.

Причому Україна також до цього доклалася. Ми поділяємо відповідальність за це, бо багато років поспіль заплющували на це очі. Також Україна, так само, як усі інші колишні республіки СРСР, крім балтійських держав та Грузії, була учасницею домовленостей у Алмати.

Однак це не робить меншою проблему членства Росії в ООН.

ООН приховує документи з цього питання

Це питання стоїть 30 років, і нам ніхто не відповідає на запитання про те, на яких підставах Росія сидить у залі ООН і тим більше Радбезу.

Щоби відповісти, як його можна вирішити – його треба дослідити. Потрібен юридичний аналіз документів, що є у Секретаріаті ООН. І ось тут маємо проблему.

Ще до того, як я сюди приїхав постпредом, співробітники нашої місії ходили в архів секретаріату ООН. І там відбувалося все немов у кіно. Наші дипломати проходять і кажуть: "А дайте нам файл про оформлення членства Росії в ООН". Співробітники секретаріату дістають коробку і у них на очах розбирають документи: "Це ви можете дивитися, а це ні; це ми вам дамо, а це – таємне".

Але ж на яких підставах, за чиїм рішенням документи про Росію зробили таємними? Ніхто не зізнається!

Я можу лише констатувати, що в очі не бачив рішення про те, що хтось колись у принципі голосував за членство Росії чи в Радбезі, чи в ГА ООН. Натомість мені часто доводилося чути: "Навіть не думайте порушувати це питання, 30 років все працює, краще не чіпати".

І я розумію, чому мої співрозмовники бояться правди.

Бо це підняло би питання: а що ми тоді робили всі ці роки? І що робити з рішеннями, які ухвалювалися за участі РФ? Що з тими, де Росія накладала вето?

Тому всі кажуть про те, що у "доктрині міжнародного права є так звані "звичаєві норми". І Російська Федерація за 30 років стала постійним членом РБ ООН за такою "звичаєвою нормою". Що ж, може й так, але тоді виходить, що Статут ООН не має значення, що члени Радбезу ним не керуються?

Що робитиме Україна?

Це питання не є моїм пріоритетом як постпреда України в ООН. Мій пріоритет – постійно триваючі переговори щодо реакції ООН на нагромадження російської техніки на кордоні України.

Але я все одно продовжую просити ООН: давайте розберемося. Давайте визнаємо, що тоді, в 1991 році, були неправі. Просто давайте відкриємо документи.

Бо це питання – екзистенціалістське, визначальне для всієї системи світової безпеки.

Воно визначає шлях, яким розвивається ООН. Визначає, чи має ООН намір виконувати свій Статут – чи сприймає його як щось таке, що можна натягувати на конкретну ситуацію і втілювати у такому вигляді. Бо якщо йдеться про другий варіант – то давайте не будемо один одного дурити розповідями про те, що, мовляв, існує глобальна система безпеки, заснована на правилах.

Зрештою, тоді припиніть від нас вимагати щось виконувати, якщо ви не плануєте виконувати те, під чим самі підписалися у Сан-Франциско.

Бо ж питання насправді не лише в ООН. Подібні питання є і до виконання статуту Ради Європи.

Але я підкреслю: Україна як член ООН, Ради Європи, ОБСЄ тощо не буде підривати мандат цих організацій, бо їх руйнування вигідне нашим опонентам і ворогам. Навіть якщо у цей момент цей мандат не виконується. Тому ми не будемо вдаватися до дій, які призвели би до повної дискредитації цих органів.

І у мене немає ані планів, ані доручення Києва, щоби почати юридичне оскарження членства Росії в ООН.

Однак ми будемо вести політичний і юридичний діалог з цього приводу. А для цього нам необхідно як мінімум отримати доступ до документів, які нам не видають.

Ми також будемо порушувати питання членства Росії у Генасамблеї ООН. Ми вже це зробили: у грудні минулого року під час дискусії в Генасамблеї Україна вже заявила про це. Щоби бути членом ООН і членом Радбезу, недостатньо просто тримати перед собою табличку з назвою країни. І я буду й надалі ставити це питання.

Наша мета – щоби припинилося блюзнірство, яке є зараз на засіданнях Радбезу ООН. Але запропонувати шлях виходу з цієї ситуації можна буде лише після того, як ООН принаймні визнає помилку і відкриє документи, які приховує. 

Спілкувався та записав Сергій Сидоренко,

відеомонтаж Володимира Олійника,

"Європейська правда"