Візит Еммануеля Макрона до Києва здавна був метою української влади та особисто Зеленського, та щоразу дати візиту відкладалися.

Зрештою Макрон несподівано повідомив, що готовий приїхати до Києва – але спланував візит зовсім не так, як би хотілося українській стороні. Показовий пріоритет для Путіна, якого поставили у ті умови, що їх досі мали тільки українські лідери. Дуже дивні заяви Макрона, які він сам згодом вирішив спростувати. Порядок денний зустрічі у Кремлі, який багатьох змусив нервувати – "а чи не здали наші інтереси під час шестигодинної розмови"?

Утім, насправді візит завершився загалом непогано.

Приміром, несподівано для української сторони (так, це не жарт!!!) президент привіз до Києва пакет економічної допомоги, який мав на меті підкреслити, що Франція не боїться російського вторгнення і готова вкладати гроші в Україну.

А дивні, часом навіть дикі заяви французького президента стають зрозумілими з огляду на те, що реальна мета його приїзду була абсолютно не пов’язана з Україною, а натомість є частиною передвиборчого турне.

Але дуже схоже на те, що тут Макрон також небагато досяг. Радше навпаки – через нібито "миротворчу" поїздку до Путіна наробив собі додаткових проблем.

А ще його візит додав відчуття небезпеки у питаннях врегулювання на Донбасі.

Бо президент Франції – можливо, не маючи такого наміру – продемонстрував, що українська влада приховує деталі домовленостей із Росією та каже неправду, коли ті стають відомі суспільству.

Про все це – далі у статті.

"Всі на вибори" або "всі до Путіна"?

Від 2019 року, навіть до офіційного обрання Зеленського на посаду президента, його команда почала працювати над тим, щоби "затягнути" до України з візитом Еммануеля Макрона – який до обрання був таким собі взірцем для українського несистемного лідера.

Відтоді змінилося багато чого.

Ще влітку того ж 2019 року "закоханість" зникла. Зеленський, який безуспішно намагався зупинити "прощення" Росії у ПАРЄ і добився для цього зустрічі в Єлисейському палаці, усвідомив, що і після зміни влади у Києві Париж (як і будь-яка інша столиця) не планує не те що захищати, а й навіть брати до уваги інтереси України, коли ті суперечать її власним інтересам. А також те, що часом французькі інтереси збігаються з російськими.

Однак бажання поліпшити контакт із Францією на Банковій лишилося – але бракувало того ж бажання з французької сторони.

Але з наближенням 2022 року – року президентських, а далі й парламентських виборів – тепер вже Еммануель Макрон опинився у новій реальності. Хоча чинний президент лишається лідером президентських опитувань, його перемога у другому турі далеко не гарантована. Щоби перемогти, він має запропонувати виборцям щось нове та переконливе. І бажано – таке, що виб’є козирі з рук його опонентів.

А річ у тім, що ключові противники Макрона є або проросійськими, або дуже проросійськими.

Французьке суспільство, тобто виборці, прагнуть діалогу з РФ. А ще у Франції є потужні (хоча й не тотальні) антиамериканські настрої.

Але й це ще не все. Ситуацію додатково ускладнили події у Малі – колишній французькій колонії в Африці, яка донедавна зберігала тісний зв’язок з Парижем. Зараз у Малі при владі військова хунта, що покладається на допомогу Росії; її захищають бойовики російської ПВК "Вагнера". Натомість Париж стрімко втрачає вплив у цій країні, днями звідти вислали посла Франції.

Для частини французьких виборців це – ще одна ознака того, що Париж за Макрона йде до ще однієї міжнародної поразки. Інша частина боїться напливу франкомовних біженців, які проситимуть притулку саме у Франції.

Словом, у Макрона не бракувало причин спробувати домовитися з Путіним. Були всі підстави чекати від лідера Франції реверансів на адресу російського диктатора.

І він ці очікування цілком виправдав.

Новий Нормандський формат

У дипломатії символи мають вагу. І це не просто так – за ними часто стоять дії.

Тому для України було так важливо, що багато років поспіль переговори "нормандської четвірки" були схожі на формат 3+1, тобто "всі проти Росії". 

Коли німецькі та французькі дипломати чи лідери цих держав вели переговори зі своїми російськими колегами, то робили все необхідне, щоби Україна відчувала: вона має підтримку. За це, зокрема, твердо виступала Ангела Меркель, яка свого часу не раз обіцяла це Порошенку.

Звичний сценарій зустрічей був такий: західні політики зідзвонювалися або зустрічалися особисто з українським колегою (президентом, міністром тощо), координуючи позицію з Києвом; потім їхали до Москви на зустріч з представником РФ, а потім знову зустрічалися або зідзвонювалися з Києвом. 

Це був не просто символ – такий порядок дій давав упевненість, що переговори з РФ не підважать українські інтереси. І це цілком задовольняло французьку сторону – якщо говорити відверто, за президентства Макрона Париж взагалі не надто переймався "Нормандією". Лідером цього формату була Німеччина, а Франція з усім погоджувалася. 

Та епоха Меркель пішла в минуле. 

Канцлером Німеччини став Олаф Шольц, який не палав бажанням брати на себе незрозумілу і напівмертву "Нормандію". А Макрон, якому конче потрібні перемоги, відчув шанс показати виборцю, що Франція набуває ваги та перебирає на себе роль Берліна.

А заодно – відійшов від традицій Нормандського формату.

Якщо досі символом було "нічого про Україну без України", то зараз можна говорити про принцип "нічого про Росію без Росії".

Макрон не лише полетів до Путіна перед відвідування України. ВИПРАВЛЕНО. Він акцентував увагу на цьому!

На пресконференції в Кремлі президенти Франції та РФ кілька разів підкреслили, що після відвідин Києва Макрон має знову зідзвонитися з Путіним, щоби узгодити з ним почуте від українського колеги.

Показова зміна акцентів, чи не так?

Але досить "зради". Хоча стиль, обраний Макроном для свого лідерства у Нормандії, не дає багато приводів для оптимізму, наразі немає підстав говорити про поступки українськими інтересами.

Більше схоже на те, що показні жести та реверанси у бік Росії були спрямовані на французького виборця, що мав побачити у новинах, що їхній президент домовляється з Путіним, а не лається з ним. Та ще й веде переговори, по суті, від імені всього ЄС, потіснивши німців.

Хоча вийшло в нього не все.

Приниження та некрофілія

Переговори в Кремлі були без перебільшення екстраординарними.

Але складно назвати їх успішними для Макрона – навіть попри те, що він згодом спробував видати їх за перемогу.

Французькі ЗМІ порахували, що це була сьома зустріч президентів Франції та РФ (а ще вони 16 разів мали телефонні розмови), однак жодного разу вони не говорили так довго. Лідери провели за закритими дверима близько шести годин (!), а після цього вийшли на пресконференцію, яка виявилася більше схожа на продовження їхнього діалогу і тривала ще понад годину (!).

При цьому Путін вдався до звичної для нього тактики – у деталях намагався принизити співрозмовника, змусити відчути свою ницість. І йдеться не тільки про "ковідний стіл переговорів", що став приводом для численних мемів та "фотожаб" (причина цього – фобія Путіна, який боїться підхопити ковід).

Фото пресслужби Кремля

Звідси ж – і апарат-дезінфектор за спиною президента РФ, і вимоги до членів французької делегації здати чотири (!) ПЛР-тести як умова їхнього входу до Кремля.

Але це – обгортка. А змістом стало те, що Путін, хоч і спілкувався з Макроном показово "на ти" та називав його своїм другом – але не пішов на жодні поступки з питань, електорально важливих для президента Франції. Відповіді президента РФ про Малі, де російські військові нині захищають антифранцузьку хунту, дуже нагадують його ж заяви "іхтамнєт" стосовно України. Та й стосовно України він повторив те саме, заперечуючи навіть присутність своїх військ під час окупації та анексії Криму.

Путін також почав грати електорально проти Макрона, переконуючи французького виборця у тому, що дії НАТО, членом якого є Франція, ведуть до війни, яка почнеться, мовляв, через Україну. "Я хочу вас спитати: ви хочете воювати з Росією. Хочете, щоби Франція воювала з Росією? А це ж так і буде!" – переконував він.

Але хітом пресконференції стали слова Путіна, що прозвучали вже під завершення зустрічі, після опівночі. Заявивши, що Україна має виконувати саме російське прочитання "мінських домовленостей", президент РФ процитував трохи змінені рядки пісні про некрофілію авторства пізньорадянської та російської панк-рок-групи "Красная плесень":

"Нравится, не нравится, терпи, моя красавица, надо исполнять!" – заявив Путін, звертаючись до України.

Цікаво, що сам Макрон змісту цитати тоді не зрозумів: перекладачка Кремля скоротила її до сухого "треба виконувати, подобається це чи ні". Також показово, що з дослівного транскрипту пресконференції на сайті Кремля цю фразу взагалі вирізали. Схоже, що це був експромт, а не "домашня заготовка" російського лідера.

Але журналісти виявилися більш допитливими.

Агенція AFP, яка генерує новини для більшості французьких ЗМІ, подала цитату в дослівному перекладі, з якого відчутний насильницький підтекст. А деякі ЗМІ поцікавилися також походженням цієї фрази. Як, приміром, Business Insider у статті з красномовним заголовком: "Путін процитував матюкливу пісню про згвалтування та некрофілію, щоби пояснити вимоги Росії до України".

"Фінляндизація" Макрона

Але ще більше по інтересах Макрона може вдарити те, що він під час візитів до Росії та України увійшов у конфлікт з французькими журналістами та зіткнувся зі звинуваченнями у брехні з боку французьких та світових медіа.

Цікаво, що ця історія загалом містить позитивні сигнали для України – але не для президента Франції, який, схоже, став жертвою власного бажання створити переможну картину для свого візиту.

Ще дорогою з Парижа до Москви, у літаку, Макрон провів брифінг для вузького кола журналістів, які супроводжували його під час візиту.

Достеменно невідомо, чи була розмова в режимі "під запис", чи це було неформальне спілкування "офф рекорд", але окремі цитати потрапили на сторінки ЗМІ. Серед них були цілком позитивні для Києва сигнали (наприклад, про те, що жоден сценарій виходу з кризи, який не отримає схвалення України, не буде втілений), але, як стверджують ЗМІ, пролунала також небезпечна теза про те, що Макрон планує обговорити з Путіним можливість "фінляндизації" України.

У цей термін, як правило, вкладають вплив Москви на Фінляндію, який протягом багатьох десятиріч блокував для останньої можливість вступу до НАТО. Це, по суті, є виконанням однієї з ключових вимог Путіна стосовно України.

Однак на пресконференції з Путіним в ніч на вівторок Макрон вже не говорив про "фінляндизацію", і навіть навпаки, заявив, що Фінляндія має зберігати право на вступ до Альянсу (про Україну в цьому контексті не згадав нічого). А на зустрічі з пресою в Києві він також спростував, що коли-небудь згадував цей термін, і додав, що вважає його вживання неприйнятним.

Що сталося насправді – чи Макрон змінив позицію після шестигодинних перемовин з Путіним на більш "проукраїнську", чи його від початку зрозуміли неправильно – лишається під питанням. Але французькі ЗМІ сприйняли це з образою та написали про цей інцидент як про радикальну зміну позиції лише за добу.

У часи передвиборчих перегонів це – не найкращий сценарій для політика.

Між тим Макрон поспілкувався з пресою ще раз у літаку з Москви до Києва (не дивуйтеся такій частоті – нагадаємо, що цей візит до певної міри був передвиборчим!). І там знову сталося непорозуміння. Президент Франції цього разу запевнив журналістів, що зміг перемогти Путіна на переговорах, що РФ пообіцяла деескалацію, і що Путін пообіцяв йому вивести війська з Білорусі після "спільних навчань". Але й ці повідомлення довелося відразу спростовувати представникам команди Макрона. Бо виявилося, що домовленості немає, що виконання Росією всіх умов є не гарантованим тощо.

Тож після візиту у французьких ЗМІ лишилося запитання: "що це було?".

Словом, великим успіхом для Макрона цей візит точно не став. Але для нас головне – що за його підсумками не сталося реальних "зрад" української позиції. Принаймні станом на зараз. А мрії Путіна, висловлені рядками з приспіву "Красной плесени", наразі лишилися тільки мріями. Хоча – і про це також важливо говорити відверто – перемогою він тим більше не є.

Натомість приїзд Макрона ще раз висвітлив іншу, дуже болючу для України проблему – те, що українське керівництво приховує від суспільства домовленості щодо Донбасу.

Річ у тім, що Макрон на своїй пресконференції в Москві публічно визнав, що проєкт закону "про перехідний період", який регулює юридичний порядок деокупації Донбасу та Криму, був знятий за вказівкою Зеленського, бо Банкова пообіцяла це зробити у рамках нормандських переговорів (де таку вимогу висунули росіяни. – ЄП). Про цю вимогу та про її виконання українські ЗМІ повідомляли і раніше, натомість Банкова це офіційно заперечувала. І тим самим зашкодила передусім собі.

Адже те, що в ОПУ кажуть неправду про перебіг "нормандських" переговорів, викликає у багатьох запитання: на які ще домовленості з агресором могла піти українська влада, приховуючи це від суспільства?

Мільярд євро проти війни

Та в той час як підсумки "нормандської" складової зустрічей Макрона є спірними, у двосторонньому форматі візит виявився цілком успішним.

Щоби стверджувати це, достатньо одного рішення, яке Еммануель Макрон привіз до Києва – про понад мільярдне фінансування бізнес-проєктів розвитку в Україні. Цю "домовленість" (а насправді – одностороннє рішення Парижа) у Франції розглядають як таку, що містить безпекову складову і до певної міри має компенсувати те, що Париж не планує приєднуватися до держав, що постачають Україні зброю.

В рамках цього рішення уряд та держказначейство Франції виділять 200 млн євро кредитних коштів для України, а також нададуть 1 млрд кредитних гарантій для проєктів розвитку в Україні. Скористатися цими гарантіями, найімовірніше, зможуть тільки французькі та пов'язані з Францією компанії та постачальники, що дозволить Макрону "продати" це рішення виборцям як підтримку національного бізнесу, але це не знецінює ініціативу для нашої держави.

По-перше, такі кредитні гарантії справді необхідні. Французький бізнес розглядає Україну як ризикове місце і не поспішає тут працювати, а тим більше вкладати сюди гроші. Наявність банківських гарантій від власної держави радикально зменшує рівень ризиків і для когось зможе зробити роботу в нашій державі привабливою: у разі чого, втрати покриє державна гарантія.

По-друге, ухвалення цього рішення просто зараз, у період загострення на кордоні, дає сигнал світові, що Франція не вірить у масштабну агресію РФ та готова поставити мільярд євро на те, що нового вторгнення не станеться.

Цікава деталь: Україна не знала наперед, що рішення саме з такими параметрами буде ухвалене.

Саме цим пояснюється різнобій у заявах та повідомленнях з цього приводу після зустрічі Макрона та Зеленського (коли купа ЗМІ помилково назвали цю програму "макрофінансовою допомогою" – терміном, який вживає ЄС). Саме через це була тривала затримка з публікацією повідомлення про таку значну підтримку. 

За даними ЄП, два тижні тому під час візиту до Парижа (тоді, коли там відбувалася нормандська зустріч) українська делегація обговорювала можливість фінансової допомоги (хоча й просила більшу суму у вигляді кредиту, а не гарантії), але до останнього не отримувала повідомлень про те, яким буде рішення.

Чому Макрон тримав цю новину до останнього, всупереч традиціям дипломатії?

Цілком ймовірно, що рішення про цю допомогу він ухвалив вже після зустрічі з Путіним, коли переконався, що військовий напад малореальний. Стверджувати це з певністю не можна, але якщо це так, то це – ще один добрий сигнал після непересічного, хоч і неоднозначного візиту президента Франції до Києва. До слова, першого офіційного візиту за останні 24 роки.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди",

Київ – Париж