"Закрийте небо над Україною"!

Цей заклик перетворився на таку собі мантру: український президент, очільник МЗС, інші політики повторюють це раз за разом. Згоди на це немає. Головний противник – Сполучені Штати. У Вашингтоні (не без підстав) вважають, що це призведе до прямого зіткнення збройних сил США та РФ, двох ядерних держав.

Утім, Білий дім не поспішає надавати й інші засоби протиракетного озброєння. Хоча тут перспектив більше.

Та варто розібратися, як реально змінити перебіг війни; що для цього потрібно; які засоби ППО та ПРО (протиповітряної та протиракетної оборони) є у союзників, а які – у нас. А ще – не забуваймо про морський театр війни, де поки що майже нічого не відбувалося.

Про все це – детально у відеорозмові редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка та директора New Geopolitics Research Network Михайла Самуся.

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували також статтю у текстовому форматі. 

Суперечки про "закрите небо"

Спершу розберемося з тим, що ж таке "закрите небо".

Це поняття одночасно міжнародно-правове і воєнно-політичне. Якщо одна країна оголошує "закритим" небо над іншою, для цього недостатньо оголосити: "Ми вважаємо, що повітряний простір закрито". Цей режим має забезпечуватися військовими інструментами.

Якщо США або інші країни НАТО візьмуть на себе "закриття неба" над Україною, то мають збивати і російські ракети, і російські літаки. Саме тому Байден та інші кажуть, що "не хочуть втягуватися в Третю світову".

Через це найреальніший варіант "закриття неба" – це постачання Україні озброєнь, які могли б дозволити "закрити" небо або хоча б знизити атаки силами ЗСУ.

Тобто – щоб Україна закрила небо самотужки.

І насправді ми вже це успішно робимо, враховуючи реальні умови.

Росіяни, очевидно, вважали, що вже за перші кілька хвиль їхніх ракетних і авіаційних ударів знищать більшість наших аеродромів, авіації і систем ППО і таким чином завоюють панівне становище у небі.

А оскільки, як бачимо, цього не сталося, то це означає, що ЗСУ спрацювали дуже професійно і ефективно. Такі втрати літаків і вертольотів, яких зазнали росіяни, особливо у перші дні вторгнення – це просто крах, трагедія, катастрофа для російських ВПС.

У них була очевидна проблема в якості розвідки: таке враження, що Путіну не розвіддані доповідали, а давали ту казочку, яку цар хотів почути. Тобто після кількох хвиль ракетних ударів йому доповіли, що все знищено. Він дав команду, щоби полетіла авіація – і її почали збивати, десятками літаків.

Але очевидно, що нам треба боротися ще ефективніше.

Що захищає наше небо вже зараз?

У нашій системі ППО є комплекси С-300.

Існує такий цікавий комплекс, як С-200, дальність якого досягає з певними варіантами ракет до 350 км. Але свого часу С-200 зняли з озброєння української армії. Після 2014 року стало очевидно, що це було помилкове рішення. Постала нагальна потреба посилити свою ППО, і були спроби відремонтувати і знову поставити С-200 на озброєння (офіційних повідомлень про успішне завершення ремонту не було. – ЄП).

Також у нас є С-125, теж дуже ефективний комплекс, який теж зняли з озброєння, а потім повернули, оскільки українські виробники змогли його дуже класно модернізувати. Спершу ми це зробили, виконуючи експортний контракт, розробили до нього нові, українські компоненти. А потім застосували цей експортний підхід, щоб С-125 став на озброєння української армії. І це досить добра система.

Також є "Буки".

І далі вже йде "військовий рівень", тобто ППО ближньої дії – "Оса", "Стінгери", інші ПЗРК. Але проти ракет ПЗРК не працює.

Чому Україна збиває не усі російські ракети?

Тут треба почати з того, що ракети бувають різні.

Крилата ракета – це фактично літак, що летить на дозвуковій швидкості, лише є меншим за розмірами. Тому якщо її засікти, то потім українські системи ППО можуть її збити. Наявні у нас системи ППО були розроблені ще за радянських часів, але вже тоді у НАТО були крилаті ракети, і тому радянська ППО передбачала їх знищення і досить ефективно збиває крилаті ракети.

Але візьмемо приклад: удар по Яворову. Росія використала крилаті ракети повітряного базування, які запустили зі стратегічних бомбардувальників Ту-95 чи Ту-22М, з території Росії, не входячи в повітряний простір України – це означає, що вони уникали контакту повітряного судна з українською ППО.

Заявляється, що було випущено 30 ракет, а долетіли до цілі вісім. Чи всі 22 збила наша ППО – неясно, є нюанси, про них трохи далі. Але ми бачимо, що росіяни тепер беруть масовістю.

Ще одна проблема – використання балістичних ракет, які важче збивати.

Які системи ПРО є на Заході?

Насправді у світі дуже небагато країн, які мають успіхи в протиракетній обороні. У протидії балістичним ракетам дуже просунулися американці та ізраїльтяни. За Обами було інвестовано десятки мільярдів доларів у нові системи. До речі, ізраїльська система також значною мірою була профінансована з американського бюджету.

А от Росія не має успіху в протиракетній обороні.

У них є системи ППО, які засновуються на тих самих принципах дії, як і С-300, потім С-400, але цього недостатньо для ефективної протидії балістичним ракетам.

Тепер подивимося, що є у наших сусідів.

США ще за Обами розмістили в Румунії і Польщі системи ПРО, які оригінально були збудовані для військово-морських сил, для розташування на кораблях. Це ракети SM-3 і бойова система управління Aegis ("Іджис").

Американці розробили наземний варіант цієї системи, який і встановили у Польщі та Румунії.

Росія, до речі, вважає, що це не просто протиракетна оборона. Річ у тім, що ці установки технічно можна використовувати і для запуску "Томагавків" – а це ударне озброєння, яке має дальність 2500 км і здатне завдавати ударів по Росії. Але американці божаться, що там це тільки протиракетна оборона.

Але повернемося до систем ПРО – тепер до Ізраїля.

У нас найчастіше згадують про "купол", але він рятує не від усього. У них багатошарова система ПРО.

"Залізний купол" має ефективність лише проти ракет з дальністю 80 км, наприклад проти ракетних систем залпового вогню. "Гради", "Смерчі" – це клієнти для "Залізного купола". А от проти серйозніших ракет, тих самих "Іскандерів", в Ізраїлі бореться система Arrow, тобто "Стріла".

Та для України найбільше підходять американські системи.

Звісно, що системи Aegis нам навряд чи передадуть. Їх насправді не так багато.

Найбільш реальним і ефективним варіантом могла б бути система Patriot. Вона сягає корінням у часи холодної війни, але відтоді була серйозно вдосконалена.

Patriot має можливість боротися з усім спектром повітряних загроз, у тому числі й ракетних. Ця система могла б зіграти дуже велику роль у протидії російським літакам та ракетам.

Дуже важливо, що ця система повністю мобільна, встановлена на автомобільному шасі. Тобто вона виходить на чергування, застосовується і може зникнути, десь заховатися, щоб росіяни її не знайшли і не знищили ударом у відповідь.

І ми зараз пояснюємо США, що нам необхідні ці системи. Пояснюємо, що Росія почала застосовувати свою авіацію і ракети проти мирного населення. Що це вже гуманітарна катастрофа, подібної якій після Другої світової війни не було, щонайменше в Європі.

Тому ці системи нам потрібні, щоби захистити свої мирні міста.

Чи реально без досвіду використовувати "чужі" ПРО?

Зараз військова техніка розробляється максимально адаптованою до сучасного солдата. Сучасний солдат – і американський, і український – це людина, яка виросла на девайсах, на комп’ютерних іграх.

Тому інтерфейс таких систем роблять дуже звичним для них.

У мене була можливість погратися з різними сучасними корабельними системами. Там все розроблене на того солдата, який приходить, підписує контракт і стає на бойове чергування. Тому консолі максимально наближені до звичайного комп’ютера. У цих системах навіть використовуються звичайні комп’ютери. 

Або ж ми всі бачили інтерфейс "Байрактарів". Дуже схоже на комп’ютерну гру, чи не так? Навіть, коли ціль уражена, то колектив по той бік екрана радіє, як під час комп’ютерної гри, але ще з більшим задоволенням.

Звісно, все одно людину треба навчити.

Але, на відміну від радянської техніки, де у кожного апарата була своя клавіатура, свій алгоритм – тут максимально все зроблено так, щоб інтерфейс був адаптований до сучасної людини.

Чому США не хочуть давати літаки?

Я не можу зрозуміти це рішення США. Кажуть, особисто Байден заблокував передачу Україні МіГ-29, бо начебто це втягує США у війну з Росією.

Те, що відбувається зараз з цими літаками, просто не вистачає емоцій описати.

Обговорюється передача 29-30 літаків МіГ-29 і якоїсь кількості ще Су-25.

Для цієї кількості літаків у нас точно вистачає пілотів, і ці літаки дійсно нам би допомогли.

Треба розуміти, що літаки – не заміна ПРО.

Їхня основна задача – це не боротьба з ракетами.

Це – засіб протидії авіації противника і тим 50-кілометровим колонам техніки, які можна просто бомбити і бомбити. В колоні її легше розбомбити, ніж коли вона розосередиться по селах.

І я просто не можу зрозуміти, чому наданий Україні "Джавелін", який знищує російський танк – це не втягування в Третю світову, а наданий штурмовик, який знищує 10 танків – це втягування.

Можливо, США непокоїть ідея про те, щоб частина літаків базувалася, наприклад, у Жешуві. Можливо, це вони вважають "втягуванням НАТО у війну". Але я думаю, що як би США не хотіли, все одно вони будуть втягнуті у цю війну. Адже, по суті, Третя світова війна вже йде.

Чи багато ракет у росіян?

Зараз ракет у росіян залишилося набагато менше, ніж було на початку вторгнення.

Ракет "Калібр" – взагалі небагато. Важко сказати точно, але я думаю, що ракет морського базування – 10-15% від загальної кількості. І вони зараз їх не використовують активно, тому що у них в планах ще й Одеса. Також вони мають їх зберегти для самозахисту – щоби в разі чого відповідати противнику.

Кажуть, що є "Калібри" наземного базування. Саме через них свого часу припинив дію договір про заборону ракет середньої та малої дальності – коли американці побачили, що росіяни зробили "Калібр" наземним. Це крилаті ракети, які мають дальність 2500 км, і вони заборонені тим договором.

Скільки є наземних ракет "Калібр" – невідомо. І що цікаво, їх ставлять у таку саму пускову установку, що й "Іскандери". Тобто часто їх неможливо відрізнити візуально і порахувати.

Є також ракети повітряного базування. Я думаю, що їх залишилася ще достатня кількість для досить тривалого використання. Єдина проблема – що це старі ракети, ще радянських часів, термін їх використання міг вийти, частина може втратити свою ефективність. Я нагадаю, по Яворову запустили 30, долетіло 8. Скільки збила українська ППО, ми не знаємо, скільки впало чи не вилетіло, також не знаємо.

І, нарешті, "Іскандери". Їх у РФ лишається багато. Є також 140 пускових установок. І це – балістичні ракети, які складно збивати нашими засобами ППО.

Тому ми і кажемо, що нам потрібна протиракетна оборона. Термін "закрити небо" – це політична заява, а краще говорити про те, що ми просто нейтралізуємо ракетну загрозу.

Якщо росіяни знатимуть, що вони випускають ракети і їх збивають, вони запускають літак і той падає – це змінить характер бойових дій.

Очікування атаки на морі

Морська фаза війни ще буде.

Вона не починалася через те, що плани Росії зламав український опір. Вони сподівалися дуже швидко, за 48 годин, взяти Маріуполь, Мелітополь, Миколаїв, Очаків, Херсон і з наземної проєкції охопити Одесу, і вже тоді здійснити висадку морського десанту.

Але так не вийшло.

Тому вони потримали певний час десантні кораблі біля Одеси і повернулися. Бо на десантному кораблі піхотинцям дуже важко довго перебувати, він для цього не пристосований.

Але не тільки РФ, а й Україна ще не починала морську фазу. Ми ще не продемонстрували можливості своїх крилатих ракет "Нептун".

Багато хто запитує: "А де ці "Нептуни"? Чому вони не бахнули по Севастополю?". Я думаю, що все попереду. Якщо росіяни наважаться на морську десантну операцію, то буде продемонстровано ефективність українських ракет. І це буде дуже ефективно. Дальність дозволяє завдавати ударів прямо по Севастопольській бухті і навести шороху там.

Чи достатньо у нас цих ракет? Це ми побачимо по результатах. Це нова зброя, у 2020 році їх лише поставили до озброєння. Я дуже сподіваюся, що у нас їх достатньо, щоб дуже прорідити Чорноморський флот.

Сподіваюся також на допомогу союзників.

У британців і американців є багато крилатих ракет морського та особливо берегового базування. Взагалі ніяких проблем немає поставити їх Україні. Система управління сучасною морською зброєю дуже проста, операторів не треба довго вчити. І Україні це дуже допомогло б.

У цій війні ми переможемо. У цьому абсолютно немає сумніву.

У тому числі впевненості додає допомога від наших західних партнерів.

Те, що ми бачили на полі бою, британські, американські протитанкові засоби – без цього було б дуже важко.

Так, у нас є РПГ, але без американських Javelin, британських NLAW, німецької зброї тощо – було би значно важче.

Це дуже велика допомога для українських збройних сил.

Спілкувався Сергій Сидоренко

Відео Володимира Олійника