Тбілісі не може дозволити собі зараз різких рухів, адже "до її скроні приставлено автомат Калашникова". Таким порівнянням віцеспікер парламенту Грузії Гія Вольський пояснив нинішній курс Тбілісі щодо російської агресії проти України.

Цю позицію багато хто і в Україні, і в самій Грузії вважає страусячою.

Грузинська опозиція вимагає від влади чіткіше артикулювати свою підтримку Києву, зокрема приєднатися до введених Заходом санкцій.

До цієї критики долучилася і президент країни Саломе Зурабішвілі – що вже викликало гостру кризу всередині правлячої команди.

Уряд натомість робить акцент на готовності надати благодійну допомогу мирному населенню, необхідності діяти відповідно до власних інтересів, а також закликає молитися за Україну.

На додачу Грузію сколихнули скандали, які можуть свідчити про прагнення влади "заробити" на готовності не вводити санкції проти РФ.

Як буде розвиватися ця криза? Чи здатний тиск вулиці підкорегувати політику офіційного Тбілісі? І чи не призведе це протистояння до відставки уряду (чи президента)?

Без санкцій, проте з "бонусами"

Чи дійсно Грузія намагається "отримати дивіденди" від своєї м’якої позиції щодо РФ?

Це питання найбільш гостро постало 10 днів тому, коли Російська федеральна служба з ветеринарного та фітосанітарного контролю Россельхознадзор (орган, що виконує функції карального органу з накладання торговельних санкцій на недружні до РФ держави) несподівано оголосила про намір послабити тиск на Грузію.

За підсумками переговорів глави російського відомства з керівником ветеринарної служби Грузії Зурабом Чекурашвілі РФ ініціює зняття санкцій з 15 грузинських виробників молока та молокопродукції.

Цей крок викликав дуже гостру реакцію як в Україні, так і в грузинській опозиції – все це виглядає як "вдячність" Кремля за відмову Тбілісі від введення санкцій.

Ситуацію ускладнила і вкрай невдала комунікація грузинської влади – там спочатку спростовували інформацію про домовленості із Россельхознадзором, а потім просто стали ігнорувати цю тему.

Втім, ситуація виглядає більш схожою на провокацію, аніж на реальну "зраду".

Річ у тім, що Грузія є імпортером продуктів харчування, адже її виробництво за більшістю позицій не здатне задовольнити внутрішній попит. Зокрема, власне молочне виробництво покриває менше половини внутрішнього попиту, тоді як решту забезпечує імпорт з України, а меншою мірою – з РФ та Білорусі.

В ситуації, коли українські поставки, принаймні в короткостроковій перспективі, будуть мінімальними, зацікавлення грузинських молочників у експорті до РФ явно буде не дуже великим.

Тож ця ситуація виглядає більш схожою на провокацію – ця домовленість, швидше за все, спрямована саме на посилення політичного протистояння.

Втім, чи означає це, що офіційний Тбілісі не намагається "заробити" на війні? Не зовсім…

Від перших днів війни Грузія фіксує різкий стрибок кількості росіян, які намагаються залишитися у країні. Аналогічний стрибок фіксують і в інших країнах, з якими РФ має безвізовий в'їзд (Вірменія, Казахстан тощо), проте грузинський випадок видається унікальним.

Чи достатньо ведеться перевірка на кордоні? Чи співмірне очікуване збільшення бюджетних надходжень – насамперед від податків цих росіян, які зараз масово реєструються у Грузії, – з потенційними ризиками?

Так, певні обмеження існують – зокрема, для відкриття рахунків у грузинських банках росіянам тепер доводиться писати розписку про те, що вони вважають РФ країною-агресором та визнають територіальну цілісність Грузії. Та чи достатньо цього?

В опозиції пропонують обмежити приток цих росіян, адже їхня кількість у країні вже сягнула десятків тисяч, а це дуже багато для невеликої Грузії. Так, ймовірно, більшість із них є противниками путінського режиму, однак чи гарантує це, що серед нема і потенційної "п’ятої колони"?

У відповідь влада стверджує про неприйнятність дискримінації на етнічному грунті і навіть обіцяє посилити відповідне законодавство.

Демарш президента

Звинувачення на адресу грузинського уряду від опозиції у зраді національних інтересів на користь РФ – звична картина для Грузії останніх років.

Втім, цього разу існує суттєва відмінність – із такою критикою уряду та парламентської більшості виступила й президент країни Саломе Зурабішвілі.

Із другої спроби отримавши право виступити у парламенті, президентка жорстко розкритикувала уряд за відсутність підтримки України – вона навіть показово прийшла до парламенту разом із в.о. посла України.

"Влада грішить, коли не сміє висловити те, що диктує нам наша історія та гідність. Цьому немає виправдання. Ніякі обережність чи страх не виправдовують те, що ми ухиляємося від того, щоб гідно, хоча б словом, стояти там, де цього вимагають сумління та грузинство", – зазначає Зурабішвілі.

Щоправда, розкритикувавши владу, президент не стала солідаризуватися і з опозицією, звинувативши її представників у тому, що вони "у Брюсселі, Києві або США намагаються очорнити ім'я Грузії і представити справу так, ніби ми віддали перевагу страху, нібито ми не варті ані входження до ЄС, ані партнерства з НАТО та США".

“Не моя війна”. Як влада Грузії не захотіла підтримувати Україну в часи російської агресії

А на додачу – заявила, що не змінила свою думку і не збирається помилувати третього президента Міхеїла Саакашвілі.

Відповідь грузинської влади була швидкою: там вчепилися за фразу президента, що уряд не дає їй можливості організовувати міжнародні візити, і тому вона змушена спілкуватися із західними політиками і лідерами у приватному порядку.

А це уряд вважає порушенням конституційних принципів розподілу влади і подає відповідну скаргу до Конституційного суду.

Як жартує з цього приводу експрезидент Саакашвілі, скоро чинна голова держави заїде у сусідню камеру і він зможе дати майстер-клас, як правильно тримати голодування.  

Заявка, яка може змінити все

Хай там як, а проросійський ухил нинішньої політики Грузії став помітний і неозброєним оком.

Грузинські ЗМІ відзначають, що проросійські організації, традиційно дуже нечисленні, раптом отримали друге дихання. А проросійські політики, ще вчора – маргінали, стали частими гостями на телебаченні – в основному на провладних телеканалах.   

Проте, на відміну від перших днів війни, зараз це не викликає потужного суспільного опору.

Багатотисячні мітинги у Тбілісі та інших великих містах із вимогами ввести санкції проти РФ, підтримати Україну, а згодом – і щодо відставки уряду, поступово спадають.

Це пояснюється щонайменше двома причинами.

По-перше, ці гасла фактично повністю приватизувала опозиція, а точніше – партія Саакашвілі. А для значної кількості громадян Грузії виступати разом із ними абсолютно неприйнятно.

Демарш президента Зурабішвілі тут нічого не змінив – вона не стала тим фактором, який дозволив би протестній хвилі вийти за межі електорату опозиції.

Друга причина – реальні побоювання, що Грузія може повторити долю України та знову стати жертвою агресії РФ.

А якщо додати те, що майже за десять років перебування при владі правляча команда зуміла замкнути на собі всі важелі впливу в країні, то варто визнати: наразі чинній грузинській владі нічого не загрожує.

Втім, не виключено, що вже незабаром ці розклади можуть докорінно змінитися.  

Нагадаємо, 3 березня Грузія подала заявку на здобуття повноцінного членства у ЄС – слідом за Україною та Молдовою.

Грузинська влада невипадково довго ухилялася від цього, заявляючи, що не бачить причин корегувати свої плани подати таку заявку в 2024 році.

Річ у тім, що незабаром свою оцінку щодо обґрунтованості цих заявок має висловити Єврокомісія.

Є вагомі підстави вважати, що з усіх трьох заявок Грузія має найменші шанси – у Брюсселі вкрай низько оцінюють реформи останніх років та звинувачують грузинську владу в їх імітації.

Будь-яка відмова Тбілісі за одночасної позитивної відповіді для Києва та Кишинева може мати справді ядерний ефект.

Адже суспільство, в якого забирають майбутнє, часто готово боротися до кінця.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"