Одне мудре прислів'я говорить, що "війна, щоби її відчути, має постукати до вас у двері".

Так, ми подумки навмисно витісняємо війну. Ми не хочемо її настільки сильно, що переконуємо себе, що її не станеться, чи що вона далеко і нас не стосується. Але війна завжди стосується нас.

А те, що відбувається в Україні, — це насправді війна за Європу та цінності, на яких заснована західна цивілізація.

Лише вибухи на околицях українських міст змусили прийти до тями деяких західних і, на жаль, чеських політиків, які були закохані у свої фантазії настільки, що на вершинах своєї мудрості не чули, відмахувалися, а іноді й карали за протилежну думку.

На щастя, є також багато людей, які бачать реальність та знають ціну демократії та свободи. Нинішній чеський уряд та його дії – тому підтвердження.

Пропаганда про перемоги російської зброї

Радянська та російська пропаганда створювала для нас відчуття "непереможності" російської зброї та неперевершеної сили цієї географічно великої та ціннісно азійської країни. Чехословацьке соціалістичне виховання прищепило нам повагу до переможної Радянської армії, яку воно помилково та цілеспрямовано ототожнювало з росіянами.

Будь-кого, хто виступав проти цього пропагандистського та маніпулятивного наративу, оголошували фашистом та злочинцем.

Ми споживали викривлений образ перемоги у Другій світовій війні – у кіно, масовій культурі та освіті.

Пережитки соціалістичної програми освіти зберігаються й досі, а викладання у школах все ще відбиває необхідність об'єктивного вивчення сучасної історії.

Не применшуючи кількість людських жертв у Другій світовій війні з російського боку, ми не повинні забувати, що перемога також значною мірою ґрунтувалася на жертвах українців, білорусів та довгого списку інших народів. Причому це була не лише перемога Радянського Союзу, а й величезна частка перемоги союзників, у тому числі їхні жертви.

А ще не треба забувати про насильницький та імперський характер політики Москви під час радянської кампанії, результатом якої стало створення колоніальної системи соціалістичних сателітів, яку Москва називала "табором миру".

Програні Росією війни

Однак Росія – не лише нинішня, а я й давніша, – програла більшість війн у своїй історії. Особливо ті, де вона зіткнулася із завзятим опором військових чи населення, або ж з технологічно розвиненим противником. Про ці війни кажуть не так багато. Російська пропаганда їх повністю замовчує. Але варто звернутися і до цієї частини історії.

Росіяни історично вели низку конфліктів на заході, на території нинішньої України та Білорусі. Перед правлінням Петра Великого вони досить невдало боролися з Литовським князівством, поляками та шведами. Відповідно до статистики, складеної Владіміром Соловйовим, великим російським істориком кінця ХІХ століття,

Росія програла понад 70% з 50 війн на півночі і заході з XIII по XV століття.

Зі змінним успіхом вона намагалася завоювати Україну, закріпити позиції на березі Чорного моря і проникнути на перський південний берег Каспію. Після зіткнень із турками та персами росіяни були змушені відступити. Згодом на цих фронтах досягла успіху Катерина Велика, чия агресивна політика була згубною для української та польської державності, а також для народів Криму.

На самому початку XIX століття похід російського імператора Павла I в Індію закінчився повним провалом, а за кілька десятиліть Росія зазнала поразки в Кримській війні (1853-1856). Тоді європейські держави міцно згуртувалися проти Росії. Завдяки єдності європейців та тяжкому стану Росії після війни вона зазнала поразки у Берлінському конгресі 1878 року.

Після цих поразок російське керівництво було змушене відвернутися від Європи та розпочати експансію в Азію.

До кінця XIX століття Росія вже контролювала узбережжя Тихого океану, тому вона звернула увагу на Корейський півострів і Маньчжурію. Подальша поразка Росії в російсько-японській війні стала одним зі спускових механізмів кінця Російської імперії.

У двері постукала Перша світова війна, і Росія відіграла значну роль у її розпалюванні. На думку тодішньої Москви, цей конфлікт призвів би до отримання контролю над Чорноморськими протоками та Константинополем — сьогоднішнім Стамбулом, тоді в очах росіян — "другим Римом".

Після багатьох військових невдач Росія повністю розвалилася зсередини. Брест-Литовський мир, укладений внаслідок переговорів, на короткий час означав для українців та білорусів довгоочікувану державність.

Поразки Радянського Союзу та Радянської Росії

Спроби більшовиків розпалити комуністичні багаття у багатьох місцях не мали успіху. Їхня військова кампанія проти Польщі закінчилася безславною поразкою. Поляки вигнали росіян та змусили їх підписати Ризький мир.

Більшовицькій Росії, а за нею і Радянському Союзу не вдалося поширити комуністичну ідеологію на сусідні країни до початку війни. Тільки договір із Гітлером дав можливість зробити це, що принесло йому нові геополітичні вигоди. Однак і тут не все йшло гладко, коли росіяни зіткнулися з опором.

У ході "Зимової" фінсько-російської війни, що почалася наприкінці листопада 1939 року, радянські війська вторглися до Фінляндії.

Як завжди буває в "російських" війнах, все почалося з брехні.

Під фінським прапором радянські війська обстріляли власне прикордонне село Майніла (звідси і так званий майнільський інцидент), щоб створити фальсифіковану підставу для війни.

Однак фіни, після чотирьох місяців боїв, витіснили росіян, а Радянський Союз за цей безпричинний, незаконний напад був виключений з Ліги Націй, куди його прийняли лише за кілька років до цього через загрозу з боку Німеччини.

Лише перемога народів СРСР та західних союзників над німецьким націонал-соціалізмом надала радянському керівництву незаперечну легітимність, статус та харизму. Ця харизма досі підтримується тоталітарним режимом, промиванням мізків, примусовою працею та насильством, мілітаризацією суспільства, тіні яких падають на Україну сьогодні. Окрім іншого, брехлива пропаганда включала гіпертрофований патріотизм, який пережив свою смерть і сьогодні повстав з попелу.

Збіг розпаду колоніальної системи та рішучості Росії призвів до територіальної жадібності. Афганістан став її жертвою у 1979 році. Російське вторгнення до Афганістану було, як і російсько-японська війна, прелюдією до кінця імперії. Потім Радянський Союз розпався, що стало одним із великих геополітичних благословень короткого та кривавого XX століття. Росія також програла холодну війну.

На цей раз програв уже не Радянський Союз. У програші лишилася саме Росія.

Натомість багато країн Радянського Союзу, включно з Україною, здобули перемогу: вони набули державності.

Поразки пострадянської Росії

У 1996 році Росія розпочала війну проти Чечні. Проте кровопролиття у маленькій Чечні на Північному Кавказі виявилося фатальним для російської армії. У 1999 році Росія розпочала другу чеченську війну, обравши іншу тактику. Цілком безжальним чином Чечня була розгромлена, а на чолі "зручної республіки" у складі Російської Федерації Москва поставила жорстокого маріонеткового диктатора.

Навіть російську агресію проти Грузії у 2008 році не можна назвати чистою перемогою.

Сили росіян були нескоординованими, рух армії не відповідав сучасним стандартам ведення війни. Навіть російське керівництво було настільки вражене неефективністю своїх збройних сил, що саме після того ініціювали масштабну реформу армії.

Під час першої агресії проти України та анексії Криму у 2014 році ми бачили російські збройні сили набагато більш підготовленими. Проте на той час Росія не досягла поставлених цілей в Україні. Російські війська на Донбасі не лише не прорвали українську оборону, а й навіть втратили колись завойовані території та були відтіснені.

З того часу населення Росії готувалася до війни.

Пропаганда ставала дедалі інтенсивнішою і поширювалася на засоби інформації поза Росією. Тому не ідеалізуватимемо російське суспільство.

Російських демократів мало, і ми маємо підтримувати їх тим більше. Але більшість росіян знають, що їм брешуть, і ставляться до цього байдуже. Або навіть не байдуже, а з підтримкою, бо заразилися вірусом імперського, патріотичного націоналізму.

Проте й вони підозрюють, що це наступальна війна. Вони мало що зроблять проти неї, але вони не будуть готові померти в ній, як це було під час Другої світової. Підтримка наступальної війни триватиме лише до перших серйозних невдач і доти, доки вони це не усвідомлять.

З 2014 року в російській армії пройшли реформа, серія навчань та переозброєння. І так, Росія сьогодні — це ядерна держава на чолі з непередбачуваним лідером, довіра до якого є мінімальною. Росія перевершує Україну багаторазово, якщо вимірювати у техніці — авіацією, танками, бойовою технікою та озброєнням.

Проте історія вчить нас, що статистики замало.

Підтримаймо Україну!

Не люблю цитувати Леніна, але треба знати логіку, з якою працюють агресори.

Йому приписують висловлювання: "Промацуйте штиками. Якщо натрапите на кашу, рухайтеся вперед. Якщо натрапите на сталь, відступайте".

Боюся, нам доведеться тримати цю логіку в умі, маючи справу із сьогоднішньою Росією. Росія далеко не непереможна. Українці завзято пручаються, але їх не можна залишати самих. Символи та слова підтримки є важливими, але їх недостатньо.

Тому потрібна матеріальна підтримка. Будь-хто може допомогти. Фінансово, розміщенням, підтримкою українців тут та підтримкою політики чеського уряду, який допомагає Україні не лише на словах. Давайте зберемося разом. Давайте усвідомлювати нашу силу та силу нашого альянсу в НАТО та ЄС.

Підтримаймо Україну. Наразі невідомо, чим все закінчиться, але це залежить від нас.

Автор: Ярослав Курфюрст,

доктор філософії, спеціальний представник МЗС Чехії зі Східного партнерства

для "Європейської правди"

Стаття вперше вийша чеською мовою в інтернет виданні Forum24