Відкрита агресивна війна Росії проти мирної сусідньої країни, що розпочалася 24 лютого 2022 року, кричуще порушення міжнародного права, свідчить про провал російської політики Німеччини та ЄС за останні десятиліття.

Ця політика була заснована на сподіваннях стримати дедалі очевидніші неоімперські амбіції Москви шляхом поєднання інтенсивної дипломатії, укладання різноманітних договорів та численних ділових відносин. Військова присутність Росії в Молдові з 1992 року, її територіальні експансії в Грузії з 2008 року та Україні з 2014 року, а також інші провини Москви по всьому світу вже давали зрозуміти, що такий підхід не призведе до бажаного результату.

Менше з тим, у 2015 році – за рік після відкритої окупації Росією Криму та розпалювання нею псевдогромадянської війни на сході України – Німеччина підписала угоду про будівництво підводного газопроводу "Північний потік-2".

Введення в експлуатацію другого газопроводу через Балтійське море ще більше знизило б економічну взаємозалежність Росії та України. Путін отримав би ще більшу свободу дій у Східній Європі, ніж раніше. Німеччина стала б ще більш залежною від Росії, ніж зараз.

Більш рішучі дії ЄС після початку агресії Росії проти України у 2014 році могли б запобігти найгіршому.

Східноєвропейські члени ЄС та НАТО, такі як Польща та країни Балтії, неодноразово висловлювали занепокоєння щодо власної безпеки. Вони вже на початку попередили, що російському правителю Владіміру Путіну не можна довіряти і що до нього потрібно ставитися більш реалістично.

Проте підхід ЄС до все більш авторитарного та агресивного уряду Росії залишився практично незмінним.

Навіть кілька безжальних нападів Москви на колишніх агентів і критиків режиму, деякі навіть у ЄС, і війна, що триває на сході України зі зростанням жертв, не призвели до принципової зміни напряму.

Тепер, коли за останні тижні загинули ще тисячі людей, коли раніше жваві українські міста зруйновані ракетними, артилерійськими та повітряними ударами, а саме існування України як незалежної держави поставлено на карту, провал колишньої європейської та особливо німецької політики щодо Росії надто очевидний.

Через три дні після початку війни, 27 лютого 2022 року, канцлер Олаф Шольц оголосив про радикальну зміну політики свого уряду щодо Росії. Він розповів про "безпрецедентний" пакет заходів, включаючи відключення російських банків від SWIFT та постачання Україні летальної оборонної зброї.

Таке переосмислення можна було лише вітати. Однак у наступні дні з'ясувалося, що відключення російських банків від SWIFT буде лише частковим.

Німеччина та інші країни ЄС продовжують у великих обсягах закуповувати російські енергоносії. Як і раніше, величезні доходи Росії від експорту співфінансують дедалі більш терористичний режим Путіна та загарбницьку війну з масовими вбивствами в Україні.

Зараз російська армія вдається до підходів, які вона використовувала під час другої чеченської війни у ​​1999–2009 роках та під час втручання у громадянську війну в Сирії з 2015 року: бомбардування житлових районів та цивільної інфраструктури, включаючи лікарні, школи та цвинтарі. Порушуються угоди про гуманітарні коридори. Цивільні особи, які намагаються врятуватися втечею, гинуть від куль, а прицільний мінометний та ракетний обстріл вбиває людей у ​​громадських місцях та будинках.

Крім того, є абсолютно нові ризики.

Величезна кількість біженців з України до ЄС після лише трьох тижнів інтенсивної війни є безпрецедентною. Українські атомні електростанції та навколишня інфраструктура стали зонами бойових дій та об'єктами окупації. У найгіршому випадку пов'язаний із війною інцидент на одній із електростанцій може мати наслідки, що перевершать аварію на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Український народ мужньо захищає себе та свою країну. Цей героїчний опір зірвав початковий план російського вторгнення, збільшивши його вартість і тривалість набагато вище, ніж спочатку розраховував Кремль.

Але Україна не має часу чекати, поки західні санкції, ухвалені досі, почнуть призводити до політичних наслідків.

Наполягаючи на продовженні масштабного імпорту російської нафти та газу, уряд Німеччини дозволяє Росії продовжувати отримувати величезні прибутки від експорту енергоносіїв. Тим самим вона продовжує війну та протидіє ефекту західних санкцій, які вже прийняті та самі по собі вражають.

Поведінка Берліна також продовжує суперечити "історичній відповідальності", яку Німеччина публічно взяла на себе стосовно країн колишнього Радянського Союзу після того, як зруйнувала Білорусь та Україну під час Другої світової війни.

Трагічна та невизначена доля України сама по собі має бути достатньою причиною для більш інтенсивної участі Німеччини та ЄС. Але й в інтересах усієї Європи – не допустити, щоб Путін досягнув успіху у своєму імперському реваншизмі.

Торгівля та загальне процвітання можуть розвиватися лише у стабільній та мирній атмосфері. Успіх Путіна в Україні може призвести до подальшої агресії проти інших сусідніх країн, таких як Молдова та Грузія, і ще більше дестабілізувати європейський континент.

Дійсно нова "східна політика" (Остполітик) Німеччини та Європи має бути спрямована на активну допомогу Україні у виживанні сьогодні, замість того, щоб просто вживати заходів, які можуть дати ефект лише за кілька тижнів або навіть місяців.

Недалекоглядний егоїзм Німеччини у спільних зусиллях європейських країн протистояти агресії Путіна має закінчитися. Зараз необхідно використовувати всі доступні засоби, щоби підвищити ціну цієї війни для Російської Федерації, включаючи:

- санкції проти всіх російських банків та повне виключення Росії з платіжної системи SWIFT;

- припинення закупівель усієї нафти, природного газу та іншої сировини з Росії;

- ізоляцію Росії, а також повну заборону на в'їзд членів уряду та пов'язаних з урядом еліт до країн-членів ЄС;

- конфіскацію коштів та майна російських олігархів та компаній, близьких до держави;

- виключення Росії з усіх міжнародних громадських та спортивних заходів;

- підтримку економіки, держави та оборони України;

- постачання не лише легких, а й важких оборонних, а також окремих наступальних озброєнь, таких як зенітні установки, винищувачі, бойові кораблі, військові транспортні засоби тощо.

У світлі відкритого вторгнення Росії у мирну країну і постійного збільшення кількості воєнних злочинів, а також ймовірності аналогічної російської агресії проти інших країн, уряд Німеччини має більш рішуче, ніж досі, взяти до уваги, що Путін не є звичайним переговірником.

Мирне співіснування з режимом Путіна може бути засноване лише на поєднанні дипломатії з демонстрацією економічної, політичної та військової сили.

Необхідно вжити всіх можливих заходів, за винятком прямої військової конфронтації з Росією, щоб покарати, стримати і врешті-решт покласти край російській агресії проти України.

Запроваджені санкції не мають бути скасовані доти, доки Росія повністю не виведе свої війська з території України.

Лист підписали:

Д-р Фелікс Акерманн, науковий співробітник Німецького історичного інституту у Варшаві

Д-р Ганнес Адомейт, старший науковий співробітник Інституту політики безпеки (ISPK), Кільський університет ім. Крістіана Альбрехта

Д-р Віра Аммер, член правління Міжнародного меморіалу та Ініціативи "Демократична Україна", Ойскірхен

Д-р Андерс Ослунд, старший науковий співробітник Стокгольмського форуму вільного світу та Джорджтаунського університету, Вашингтон

Проф. Остен Баллер, правознавець, голова Німецько-української школи управління, Берлін

Марілуїзе Бек, парламентський держсекретар ФРН у 2002-2005 роках. та директор зі Східної та Центральної Європи Центру ліберальної сучасності (LibMod), Берлін

Доктор Ян Клаас Берендс, науковий співробітник Центру сучасної історії ім. Лейбніца (ZZF) у Потсдамі

Д-р Карл Бетке, науковий співробітник кафедри історії Східної та Південно-Східної Європи, Лейпцизький університет

Проф. Флоріан Бібер, директор Центру досліджень Південно-Східної Європи, Грацький університет ім. Карла та Франца

Проф. Катрін Бьокх, науковий співробітник Інституту з вивчення Східної та Південно-Східної Європи ім. Лейбніца (IOS), Регенсбург

Д-р Фальк Бомсдорф, правознавець, голова московського представництва Фонду ім. Фрідріха Науманна у 1993–2009 рр., Мюнхен

Проф. Карстен Брюггеманн, завкафедри естонської та загальної історії, Талліннський університет

Д-р Мартін Дітце (співініціатор), журналіст та голова Німецько-української культурної асоціації, Гамбург

Штеффен Добберт, журналіст та автор книг, у тому числі "Євромайдан: протест та громадянська мужність в Україні", Берлін

Д-р Юлія Ернер, політолог, координатор проєктів НУО "Німецько-російський обмін" (DRA), Берлін

Марко Фібер, журналіст та голова НУО "Лібереко – Партнерство за права людини", Мюнхен

Д-р Рорі Фіннін, доцент україністики при Коледжі Робінсона, Кембридзький університет, Англія

Д-р Йорг Форбріг, директор Центральної та Східної Європи Німецького фонду Маршалла США (GMFUS), Берлін

Проф. Аннетт Фрейберг-Інан, завкафедри теорії міжнародних відносин, Амстердамський університет

Ральф Фюкс, член правління Фонду ім. Генріха Бьолля у 1997-2017 рр. та директор Центру ліберальної сучасності (LibMod), Берлін

Д-р Ангелос Гіаннакопулос, доцент Німецької служби академічних обмінів (DAAD) при кафедрі політології, Києво-Могилянська академія

Д-р Анке Гізен, славіст, член правління Міжнародного меморіалу та Меморіалу Німеччини, Берлін

Вітольд Гнаук, історик, керуючий директор Німецько-польського наукового фонду, Франкфурт-на-Одері

Д-р Густав С. Грессель, старший співробітник програми "Розширена Європа", Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR), Берлін

Проф. Теохаріс Григоріадіс, завкафедри економіки Інституту Східної Європи (OEI), Вільний університет Берліна

Ральф Гельбіг, культуролог та журналіст, оператор сайту "Georgia & Southern Caucasus" ("Грузія та Південний Кавказ"), Лейпциг

Д-р Імке Гансен, віцеголова НУО "Лібереко – Партнерство за права людини", Сєвєродонецьк/Гамбург

Ребекка Гармс, євродепутат у 2004-2019 рр., колишня голова делегації ЄС у Парламентській асамблеї EURO-NEST, Вендланд

Ральф Гаска, іноземний пастор Німецької протестантської церкви (EKD) у Києві у 2009-2015 рр.

Якоб Гаутер, політолог, аспірант Школи слов'янських та східноєвропейських досліджень (SSEES) Університетського коледжу Лондона

Д-р Ріхард Герцінгер, публіцист, автор книг та оператор сайту "hold these truths" ("Тримайся цих істин"), Берлін

Д-р Місте Готопп-Ріке, директор Інституту кавказьких, татарських та туркестанських досліджень (ICATAT), Магдебург

Проф. Хубертус Ф. Ян, завкафедри історії Росії та Кавказу, Кембридзький університет, Англія

Д-р Маркус Кайзер, соціолог, президент Німецько-Казахстанського університету (DKU) м. Алмати в 2015–2018 рр., Констанц

Проф. Андреас Каппелер, колишній завкафедри Інституту історії Східної Європи, Віденський університет

Проф. Крістіан Каунерт, завкафедри ім. Жанна Монне з міжнародної політики безпеки, Дублінський міський університет

Доктор Сара Кірхбергер, керівник відділу Інституту політики безпеки (ISPK), Кільський університет ім. Крістіана Альбрехта

Микола Клименюк, журналіст та керівник програми "Ініціатива кворум" НУО "Європейський обмін", Берлін

Петер Коллер, менеджер з туризму та автор книги "Україна: довідник для індивідуального відкриття", Берлін

Д-р Віктор Крігер, науковий співробітник Баварського культурного центру німців з Росії, Нюрнберг

Д-р Маркус Крзоска, доцент Інституту історії, Гісенський університет ім. Юстуса Лібіха

Проф. Тарас Кузьо, співробітник Лондонського товариства ім. Генрі Джексона та кафедри політології, Києво-Могилянська академія

Д-р Джон Лаф, співробітник програми з Росії та Євразії, Чатем Хаус – Королівський інститут міжнародних відносин, Лондон

Едвард Лукас, старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA), Вашингтон та Лондон

Проф. Отто Люхтерханд, колишній завкафедри публічного права та східного права, Гамбурзький університет

Д-р Мартін Малек, політолог та автор книг, у тому числі "Військова доктрина та військово-морська політика СРСР у 1956–1985 рр.", Відень

Проф. Девід Р. Марплз, науковий співробітник Канадського інституту українських досліджень (CIUS), Альбертський університет, Едмонтон

Маркус Мекель, член Бундестагу у 1999–2009 рр., голова Німецької ради Фонду німецько-польської співпраці, Берлін

Д-р Штефан Майстер, керівник програми "Міжнародний порядок та демократія", Німецьке товариство зовнішньої політики (DGAP), Берлін

Штефан Мелле, керуючий директор НУО "Германо-російський обмін" (DRA) та співзасновник Цивільного форуму ЄС-Росія, Берлін

Ігор Мічник, керівник проєктів НУО "Лібереко – Партнерство за права людини", Берлін/Харків

Проф. Георг Мільбрадт, прем'єр-міністр Саксонії у 2002-2008 рр. та ад'юнкт-професор фінансів, Технічний університет Дрездена

Йоганна Мерінг, науковий співробітник кафедри ім. Генрі Кіссінджера з досліджень у галузі безпеки та стратегії, Боннський університет

Проф. Міхаель Мозер, президент Міжнародної асоціації українців та завкафедри Інституту слов'янських досліджень, Віденський університет

Проф. Александр Дж. Мотиль, завкафедри політології, Ратгерський університет у Ньюарку, Нью-Джерсі

Крістоф Мюллер-Хофстеде, член консультативної ради фонду "Права, залучення та довіра європейських громадян" (ECIT), Берлін

Маттіа Неллес, член Форуму з нової безпеки Фонду ім. Генріха Бьолля, Берлін

Проф. Юлія Обертрейс, завкафедри історії Східної Європи, Університет ім. Фрідріха-Александра в Ерланген-Нюрнберзі

Барбара фон Ов-Фрейтаг, політолог, член правління Празького центру громадянського суспільства

Іра Петер, журналіст та колишній стипендіат Німецького культурного форуму "Східна Європа", Мангейм

Д-р Андреас Петерсен, історик, доцент швейцарського Університету прикладних наук FHNW, Віндіш

Проф. Ганс-Крістіан Петерсен, співробітник Інституту міграційних та міжкультурних досліджень (IMIS), Оснабрюцький університет

Проф. Сергій Плохій, директор Українського дослідницького інституту (HURI), Гарвардський університет, Кембридж, Массачусетс

Д-р Сюзанне Покай, історик, співробітник факультету наук про життя, Берлінський університет ім. Гумбольдта

Рупрехт Поленц, член Бундестагу у 1994–2013 рр., президент Німецької асоціації з досліджень Східної Європи (DGO), Мюнстер

Д-р Детлев Преуссе, політолог, автор книг та колишній керівник відділу підтримки іноземців Фонду ім. Конрада Аденауера, Гамбург

Валерія Радзієвська-Хан, член консультативної ради та колишня керуюча директорка Форуму ім. Льва Копелєва, Кельн

Проф. Олівер Рейснер, завкафедри європейських та кавказьких досліджень, Державний університет Іллі, Тбілісі

Д-р Фелікс Ріфер (співініціатор), політолог, член консультативної ради Форуму ім. Льва Копелєва, Бонн

Крістіна Рік, перекладачка, координаторка проєктів та член правління Меморіалу Німеччини, Берлін

Проф. Штефан Родевальд, завкафедри історії Східної та Південно-Східної Європи, Лейпцизький університет

Д-р Пер Андерс Рудлінг, доцент історії та стипендіат Академії ім. Валленберга, Лундський університет, Швеція

Д-р Татьяна Самостян, науковий співробітник програми європейських студій, Магдебурзький університет ім. Отто фон Гуеріке

Себастьян Шеффер, політолог, автор книг та керуючий директор Інституту Дунайського регіону та Центральної Європи (IDM), Відень

Д-р Оксана Шміс, історикиня і редакторка збірки "Розширення НАТО і Росія: стратегічний виклик у минулому та майбутньому", Берлін

Вінфрід Шнайдер-Детерс, економіст, голова київського офісу Фонду ім. Фрідріха Еберта в 1995-2000 рр., Гейдельберг

Д-р Стефан Шольц, доцент Інституту історії, Ольденбурзький університет ім. Карла фон Осецького

Дітмар Шульмайстер, голова регіональної групи Північний Рейн-Вестфалія Асоціації німців із Росії, Дюссельдорф

Вернер Шульц, член Бундестагу у 1990-2005 рр., євродепутат у 2009-2014 рр., колишній співголова Парламентського комітету ЄС-Росія, Куц

Проф. Клаус Зегберс, колишній завкафедри та директор Центру глобальної політики Інституту Східної Європи, Вільний університет Берліна

Радек Сікорський, євродепутат, голова делегації ЄС-США Європейського парламенту, Брюссель

Проф. Герхард Сімон, колишній співробітник відділення історії Східної Європи, Кельнський університет

Д-р Марія Снігова, дослідниця Віргінського політехнічного інституту та державного університету, Блексбург

Д-р Кай Штруве, доцент Інституту історії, Галле-Віттенберзький університет ім. Мартіна Лютера

Д-р Ернст-Йорг фон Штудніц, посол ФРН в Російській Федерації в 1995-2002 рр., Кенігсвінтер

Сєргєй Сумлєнний, політолог, автор книг та керівник київського офісу Фонду ім. Генріха Бьолля у 2015-2021 рр., Берлін

Д-р Максиміліан Терхалле, підполковник у відставці, запрошений професор Лондонської школи економіки та політичних наук (LSE)

Проф. Штефан Тробст, до 2021 р. – завкафедри історії культури Східної Європи, Лейпцизький університет

Д-р Андреас Умланд (співініціатор), аналітик Стокгольмського центру вивчення Східної Європи, Шведський інститут міжнародних відносин

Едвін Варкентін, керівник відділу культури російських німців, Музей історії культури російських німців, Детмольд

Маркус Вельш, режисер документального кіно та керівник серії семінарів з медіакомпетентності в Україні, Берлін

Доктор Анна Вероніка Вендланд, науковий співробітник Інституту історичних досліджень Центральної та Східної Європи ім. Гердера, Марбург

Д-р Клаус Віттманн, бригадний генерал у відставці, викладач Інституту історії, Потсдамський університет

Проф. Александр Вьолль, завкафедри культури та літератури Центральної та Східної Європи, Потсдамський університет

Д-р Сюзанн Воршех, наукова співробітниця Інституту європейських досліджень, Європейський університет Віадріна у Франкфурті-на-Одері

Агнешка Завадзка, викладачка польської мови, Інститут слов'янських досліджень, Лейпцизький університет

Лист опублікований на сайтах берлінської газети Der Tagesspiegel та гамбурзького видання Zeit Online