Морський бій навколо України: як НАТО може допомогти здолати агресора на воді

Агресія Росії проти України, яка триває вже чотири тижні, за цей час так і не перейшла до повномасштабного протистояння на морі, однак тихою ситуацію також не назвати. Достатньо згадати про напад на острів Зміїний, де прикордонники першими послали "русский корабль" у відомому напрямку.

Утім, основним напрямом морської агресії РФ став цивільний, торговельний флот. Щоб заблокувати торгівлю з Україною, окупанти розстрілювали іноземні кораблі в українських портах, а потім замінували експортні морські коридори.

Це, утім, несе небезпеку не лише Україні, а й чорноморським державам НАТО – Туреччині, Румунії, Болгарії. Про те, як Альянс може на це реагувати, про шанси "закрити небо над морем" та про те, чому агресор не зважився на висадку десанту, розповів Андрій Клименко, головний редактор BlackSeaNеws, керівник Моніторингової групи Інституту Чорноморських стратегічних досліджень, у розмові з редактором ЄвроПравди Сергієм Сидоренком. Ми радимо вам подивитися відеоверсію розмови, у якій ми відібрали найважливіше.

А для тих, хто віддає перевагу читанню – текстова версія статті.

Далі – цитати Андрія Клименка.

Про реальність морської атаки агресора на Одесу

В Україні за вісім років від початку війни з Росією виросла дуже сильна морська піхота. Вона має бойовий досвід і хорошу потужну бойову артилерію.

Увесь час, особливо останні 3-4 роки, постійно проходили навчання. Є ствольна артилерія, потужна і далекобійна. Тобто у нас вистачає сил для того, щоб відбити десант.

Загалом висадка десанту – це дуже складна операція. Для цього треба забезпечити безпечний коридор, прикрити його з моря і авіацією, треба "випалити вогнем" берег і підтримувати цей коридор не одну добу – щоб і десант закріпився, і поповнення прибуло, і постачання.

Тими силами, які є на сьогодні в РФ, максимум, що вони можуть – це висадити диверсійний загін десь в районі Білгород-Дністровського лиману. А якщо вони почнуть велику висадку десанту – їх просто знищать. І вони це розуміють. Тому досі на це не наважилися.

Зараз ми бачимо на обрії у морі їхні кораблі – то біля Одеси, то біля Білгорода-Дністровського. Але їхня мета – не висадка, а утримання наших сил. Вони не хочуть, щоб ми знімали військових з району Одеси і перекидали їх на більш гарячі ділянки фронту.

Про заміноване Чорне море

Є офіційне попередження від ВМС України, що Чорноморський флот РФ замінував підходи до гирла Дунаю і район поблизу острова Зміїний.

Це мінування – логічний крок з боку держави-агресора.

Поблизу Зміїного проходить рекомендований маршрут з Босфору в напрямку Одеси. Закрити його – означає зробити неможливим морський трафік в напрямку Одеси. Та сама логіка – стосовно гирла Дунаю: це на сьогодні єдиний водний шлях, який з’єднує Україну з країнами ЄС – по Дунаю річковим суднам можна дійти аж до Німеччини.

Росія, щоправда, звинуватила у мінуванні Україну, але проговорився начальник Сочинського порту, який першим опублікував повідомлення про мінування від російських військових структур, у якому йшлося, що мін рівно 420. А як ви порахуєте міни в штормовому морі? Це ламає версію РФ про українські міни. Тому, думаю, у цього портовика зараз проблеми.

Отже, є факт мінної загрози.

І це передусім загроза не для українського морського трафіку, бо його немає з 24 лютого. Це загроза кораблям, що прямують у порти Болгарії, Румунії і Туреччини.

Також росіяни самі кажуть, що мінна загроза не обмежується територіями біля України. Агенція ТАСС в той же день написала, що ці міни можуть дістатися протоки Босфор і навіть Середземного моря. Щодо Середземномор’я – це фантастика, але те, що міни можуть переміщатися – правда.

Морська міна або лежить на дні і спрацьовує на те, коли судно проходить над нею, або ж старі міни стоять на якорі, і їх під час сильного шторму може зірвати, і тоді вони дрейфуватимуть за течією.

НАТО може "гуманітарно" закрити небо над морем

Розмінування необхідно провести якнайшвидше.

Тож потрібно організовувати тимчасове угрупування мінно-тральних кораблів від держав НАТО, а також завести ударні надводні кораблі, що прикривали би тральщиків від можливої атаки чи провокації росіян. Крім того, групу розмінування треба прикривати з повітря.

І тут виникає особливість: йдеться про території поза межами 12-мильних берегових зон.

Тобто потрібно закрити небо поза територіальними водами України, Болгарії, Румунії чи Туреччини.

Для НАТО погодитися на це набагато легше, ніж коли ми кажемо: "Закрийте небо над Україною".

І тут важливо те, що розмінування – це має бути гуманітарна операція, а не військова.

Ще один вимір гуманітарної операції – потреба вивести до 90 комерційних суден різних країн, які застрягли в портах Чорного моря. Ми знаємо, що були влучання ракет у п'ять комерційних суден, були вбиті та поранені, одне судно затонуло. Тому треба створити безпечні коридори, щоб ці судна вивести з українських портів і довести їх до Босфору. Але для цього теж треба і розмінування, і патрулювання, і прикриття їх як на морі, так і з повітря.

Все це додатково спрощує ухвалення рішення про "закриття неба".

Також гуманітарні міркування мають забезпечити безперебійну роботу українських портів. Україна входить до першої світової п’ятірки експортерів зерна. Майже все це зерно експортували морем, тож зникнення морського експорту України призведе до дуже неприємних наслідків, до голоду в країнах Африки, Азії тощо.

Утім, щоби розмінувати Чорне море, сил Болгарії, Румунії і Туреччини недостатньо, бо у них дуже мало мінно-тральних кораблів. Натомість у Середземному морі є постійна військово-морська мінно-тральна група НАТО.

Але якщо Україна її запросить, то вони можуть не прийняти такого рішення. Тому треба, щоб запрошення ініціювали країни НАТО, яким загрожують російські міни.

Як обмежувати прохід кораблів через Босфор

Як відомо, існує Конвенція Монтре, яка обмежує прохід через Босфор і Дарданелли. За нею військові кораблі нечорноморських держав не можуть перебувати в Чорному морі більше 21 дня, далі мають вийти, а натомість російські кораблі можуть спокійно проходити через протоку.

Щоби обійти це обмеження, кораблі держав НАТО минулі роки "чергували" у Чорному морі. Але цього року, починаючи з 2 січня, у Чорне море не заходив жоден військовий корабель нечорноморських країн НАТО. Я впевнений, що це було свідомо: прогнозуючи війну, всі країни НАТО дали наказ своїм кораблям не заходити в Чорне море. З точки зору моралі та етики це виглядає дивно, бо наявність натівських кораблів завжди була стримуючим фактором для Росії. Оскільки їх не було, це, безумовно, розв’язало руки РФ на морі.

Та повернуся до Конвенції Монтре.

Після початку війни Туреччина під дуже потужним тиском МЗС України погодилася застосувати статтю конвенції, яка дозволяє їй обмежити пропуск через протоки військових кораблів воюючих країн – тобто кораблів РФ.

Річ у тім, що до війни Росія сконцентрувала в Середземному морі величезну кількість кораблів усіх чотирьох флотів. І через обмеження з боку Туреччини РФ не має сил для серйозного десанту в районі Одеси. Росія нагнала до Чорного моря купу десантних кораблів, але їм не вистачає кораблів вогневої підтримки.

І завести до Чорного морі ракетні кораблі Росія тепер не може.

А тепер поговоримо про кораблі НАТО, прохід яких Конвенція Монтре нібито обмежує. Це обмеження некритичне, але воно не дає можливості певному кораблю постійно базуватися у Чорному морі.

Але у цій конвенції, як і у будь-якому міжнародному документі, як вам відомо, можна знайти якісь шпаринки.

Так, у ній йдеться про термін безперервного перебування кораблів інших держав у Чорному морі.

Але Дніпро-Бузький лиман – це вже не Чорне море. Очаків і Миколаїв – також знаходяться за межами Чорного моря. Річка Дунай – також вже не є Чорним морем.

Тому наші юристи кажуть, що патрульні кораблі, тобто кораблі невеликої осадки, можуть заходити в річку Дніпро, Південний Буг, Дунай, нехай навіть на одну годину – і все, вони вийшли з Чорного моря. Обмеження конвенції вже не діє.

Про нерозуміння, що почалася війна

У НАТО всі бояться зіткнення з Росією. Але згадаймо недавній приклад, коли Туреччина збила російський літак, який залетів на її територію під час бомбардування позицій у Сирії. І що? Росія напала на Туреччину? Та ні в якому разі.

Або повернемося до Босфору. Наприкінці лютого РФ просила в Туреччини дозвіл на прохід до Чорного моря чотирьох ракетних кораблів, у тому числі фрегата "Касатонов" – єдиного у флоті РФ з озброєнням гіперзвуковими ракетами "Циркон" морського базування.

Турки їм відмовили.

І що? РФ оголосила війну Туреччині? Нічого подібного. Взяли під козирок.

Тому я думаю, що в НАТО занадто бояться Росії.

Розповідають оці казки про ядерну державу і все інше.

Інший вимір цієї проблеми – те, що всі міжнародні структури зараз працюють у правових рамках мирного часу. Ані НАТО, ані ООН ще не зрозуміли, що вся Європа, а може, і світ в цілому (з урахуванням того, що агресор – ядерна держава), увійшли в нову реальність, і застосування норм мирного часу вже неможливе.

Склалася парадоксальна ситуація. Увесь світ бачить, що РФ стирає з лиця землі цілу державу під назвою Україна; президент Байден називає Путіна воєнним злочинцем; високий представник ЄС теж каже про воєнні злочини.

І попри все це, цивілізований світ досі думає, а як же реагувати на дії РФ у правових нормах мирного часу.

Коли це закінчиться?

Я відповім цинічно. Тоді, коли турецьке, або румунське, або болгарське судно, або просто судно, яке йде до чорноморських портів цих держав, наскочить на російську міну і потоне. Тоді вони дуже швидко це зрозуміють.

До цього нам залишається казати про мораль, про цінності і про етику. Хоча ці розмови зараз звучать дивно. Особливо на тлі того трафіку російських кораблів, який ми бачимо.

У той час як українські порти заблоковані, з РФ через Азовське море йде величезний експортний потік зерна і нафтопродуктів. Також з портів Новоросійськ, Туапсе та Тамань щодня йде на експорт приблизно пів мільйона тонн російської нафти. За вартістю кожні 10 тисяч тонн нафти – це одна ракета "Калібр". Тобто 500 тисяч тонн – це доходи Росії на 50 "Калібрів" щоденно.

Ми називаємо це "кривавою нафтою". І цей потік має зупинитися.

Записав Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"