Наляканий НАТО: чому саміт Альянсу не домовився про відповідь на нові погрози Путіна

У ніч на п’ятницю президент Володимир Зеленський з’явився на екранах зали засідань Будинку Європи, що у Брюсселі, де якраз почалося засідання саміту ЄС. Президент виступив із промовою, яка в основному була присвячена праву України стати членом ЄС, але за одним винятком: найжорсткішою частиною, яка була адресована передусім угорському прем’єрові Віктору Орбану.

Зеленський, по суті, звинуватив Орбана у сприянні нацизму та попросив його згадати історію Другої світової війни (у якій тодішнє угорське керівництво було на боці нацистської Німеччини). Утім, було помітно, що, на відміну від решти промови Зеленського, його докори на адресу Угорщини не стосувалися власне Євросоюзу.

У них йшлося винятково про безпеку.

Річ у тім, що за кілька годин до виступу українського лідера у Брюсселі завершилося засідання ще одного саміту – зустрічі лідерів Північноатлантичного альянсу. Як стверджують джерела ЄвроПравди, на ньому Угорщина справді дала усі підстави для звинувачень на свою адресу.

Утім, проблемою НАТО є не лише Угорщина.

Саміт Альянсу можна вважати провальним.

Він засвідчив, що цей безпековий союз не має ані стратегії, ані тактики дій у новій ситуації. Точніше, має одну стратегію, яка не є гарантовано робочою, і яку доволі успішно ламає Кремль.

А найголовнішою проблемою для нас є те, що США та особисто президент Байден, авторитет якого вибухово зріс у Європі за останній місяць, твердо дотримується принципу "не провокувати Росію".

Утім, є і позитивні підсумки. Один з них – це те, що Штати відмовилися від будь-якого тиску на Київ у переговорах та розраховують на нашу перемогу. Це має стратегічну вагу і дозволяє сподіватися, що тактика США (та НАТО разом з ними) з часом також зміниться. Другий позитив має конкретне ім’я: це Велика Британія.

Генсек з минулого

"Коней на переправі не міняють, навіть якщо це погані коні". Певно, таким принципом керувалися держави-члени Альянсу, коли в четвер – за пропозицією та за підтримки США – схвалили продовження мандата нинішнього генсека Єнса Столтенберга на додатковий рік. Столтенберг, який очолював секретаріат організації два повних терміни, як виняток, залишиться працювати на цій посаді до вересня 2023 року.

Це рішення загалом можна зрозуміти (у часи великої війни в Європі, яка цілком може перекинутися на територію Альянсу, бракує ресурсів та бажання проводити передвиборчу кампанію на нового генсека).

Утім, воно стало відображенням процесів, які відбуваються в організації.

По-перше, члени НАТО намагаються "зберегти стабільність", не помічаючи, що це стало просто неможливим. По-друге, в Альянсі не очікують на швидке завершення війни в Україні та обрали стратегію, розраховану на тривалий збройний конфлікт без швидкого звільнення окупованих росіянами територій. По-третє, члени НАТО досі не зрозуміли, наскільки сильно чинний генсек шкодить іміджу організації.

ЄвроПравда чудово усвідомлює, що "влада генсека" у НАТО є доволі обмеженою – він має не визначати політику, а втілювати її. Утім, недооцінювати його повноваження також не варто; перші проєкти рішень НАТО готує саме секретаріат, а вони, за словами проукраїнських союзників, є абсолютно беззубими і наперед гарантують беззубість спільних рішень.

Та ще більше шкоди завдають виходи Столтенберга до преси, під час яких він, може, й несвідомо, але системно шкодить іміджу Альянсу та концентрується на тому, що Альянс не може зробити для зупинки російської агресії у Європі, підживлюючи тим самим риторику скептиків та противників НАТО. І, схоже, не лише в Україні.

Але нинішній саміт став особливим. Бо не тільки заяви генсека, а й спільне рішення показало, що Альянс не може навіть визначити стратегію дій у разі цілком реального розвитку подій.

Зустріч лідерів Альянсу готували на тлі погроз з РФ про хімічну або бактеріологічну атаку. Але рішення не дало жодної відповіді на те, що робитиме Альянс у разі, якщо це стане реальністю. Йдеться лише про те, що у разі хімічної атаки з боку Росії настануть "серйозні наслідки". А російські погрози ядерною зброєю вирішили взагалі "не помічати".

І ось чому.

Мирний Орбан

3 квітня в Угорщині відбудуться парламентські вибори, на яких Орбан з високою імовірністю знову переможе, однак майже точно втратить конституційну більшість. Опитування прогнозують чинному прем’єру невелику перевагу перед об’єднаною опозицією; а коли показники лідерів перегонів настільки близькі – в хід йдуть усі, навіть найцинічніші аргументи.

Утім, складно бути впевненим, що після дня голосування політика угорського лідера суттєво зміниться. Аж надто глибоко він зайшов у спробах будь-що не образити Росію та свій електорат, частину якого угорський уряд власними зусиллями зробив антиукраїнською.

На саміті НАТО, що відбувся за тиждень до угорських виборів та став частиною передвиборчої кампанії, Орбан діяв саме так, як від нього можна було очікувати: він став ключовим голосом на користь того, щоби Альянс був м’яким у виразах щодо РФ.

Наприклад, у рішенні Альянсу немає ані слова про те, що НАТО надаватиме Україні озброєння та допоможе захищатися. Максимум, чого вдалося добитися – це слова про "практичну підтримку" України.

За даними ЄвроПравди, жорсткіші формули заблокувала саме Угорщина.

Будапешт ще напередодні саміту попередив: якщо згадка про збройну чи військову підтримку з’явиться будь-де у документах – він заветує рішення.

Важливо наголосити: ганебна позиція Орбана, на щастя, не заблокувала постачання зброї для України. По-перше, угорське вето не здатне вплинути на позицію та дії інших членів Альянсу; по-друге, дуже схоже, що Орбана цікавила виключно публічна сторона справи.

За даними численних джерел, частина з яких навіть стала публічною, під час саміту багато йшлося про реальну допомогу Україні. Один зі співрозмовників ЄП навіть повідомив, що Байден нібито особисто згадав про наміри надати Україні доступ до ППО. Була реальна дискусія, як допомогти Україні не словом, а зброєю – і це не викликало обурень угорського прем’єра.

А на публіку він, у рамках передвиборчої кампанії, пишався тим, що зміг відстояти право Угорщини не давати Україні зброю та зберіг заборону для західної допомоги пересуватися угорською територією.

Утім, досить про Орбана. Адже він у НАТО не один такий.

Розмови з агресором

За даними ЄП, на засіданні саміту ще дві вагомі держави висловилися за те, щоби не надто тиснути на Росію та зберегти простір для діалогу з Путіним.

У можливість домовитися з серійним вбивцею вірять лідери Франції та Італії.

І це цілком відповідає тому, що робить, зокрема, Еммануель Макрон, який за останні тижні говорив із Путіним, певно, понад десяток разів. Звісно, без результату.

Хоча можна сперечатися про те, чого більше у діях Макрона – віри в те, що він все робить правильно, чи банальних передвиборчих розрахунків (10 квітня у Франції пройдуть президентські вибори, і на фоні нинішньої політики рейтинг Макрона за місяць різко злетів).

Так, ви не помилилися: у короткому списку готових "почути Путіна" немає Німеччини.

Це може здаватися дивним з огляду на імідж, який напрацювала собі Німеччина, але таку інформацію ЄП чула з різних джерел. Канцлер Олаф Шольц після розмов з Путіним не вірить у ефективність переговорів з ним, бо резонно вважає, що російський лідер не шукає завершення війни і не прагне компромісів. Тому в Берліні готуються до серйозних наслідків. Наприклад, Німеччина хоче відмовитись від російських енергоресурсів з випередженням графіка.

Тому примирливі настрої у НАТО лишилися в абсолютній меншості. Крім Франції та Італії вони звучали хіба що від Люксембургу, який не є сильним гравцем у зовнішній політиці і зазвичай займає сторону когось з великих країн (найчастіше – Франції). Навіть Орбан не виступав за переговори, а радше був за те, щоби нічого не робити.

Але найголовніше – те, що у домовленість із Путіним не вірить президент США.

Ба більше, Джо Байден зараз робить все, щоби будь-яка домовленість Заходу була неможливою.

Для лідера США, кремлівський диктатор (який порушив усі обіцянки, які він особисто давав Байдену) став абсолютно нерукоподаваним. Доходить навіть до того, що США висловлюються за виключення Росії з G20, а кілька західних лідерів, напевно, не поїдуть на саміт G20 в Індонезії в листопаді, якщо там буде присутній Путін.

Окремо Байден у Брюсселі прокоментував українсько-російські переговори, у рамках яких Кремль, як відомо, вимагає від Києва територіальних поступок.

Байден заявив, що це питання, звісно, лишається рішенням України, але він взагалі не вірить, що Україна на це піде. І саме з цього вибудовує свої прогнози.

Це, до речі, непересічна заява, бо вона підтверджує те, що США зараз упевнені, що військова поразка України (за якої капітуляційна угода та втрата територій стає єдиним варіантом) не розглядається у Вашингтоні як реальний варіант.

А позиція США зараз важить для інших членів НАТО, напевно, найвище, ніж будь-коли у цьому сторіччі.

Обережні Штати Америки

Попри наявність "окремих думок" та попри існування Орбана як керівника однієї з держав-союзників, натівські політики абсолютно щирі, коли кажуть про "унікальну єдність" в Альянсі нині. Це справді так.

І ядром цієї єдності є США.

До 24 лютого у Альянсі існувала лінія розколу; вона проходила по Ла-Маншу.

В той час як США, Канада та Британія наполягали, що Росія ось-ось нападе на Україну, європейські члени НАТО міркували прагматично – а всі прагматичні розрахунки показували, що для Кремля напад є глибоко невигідним. Але історія довела, що прагматичні розрахунки – це не про Путіна.

Цей розвиток подій зробив Байдена одноосібним і незаперечним лідером НАТО. Тепер розвідувальні дані та оцінки дій Росії, які Штати надають союзникам, сприймаються на більшій частині Європи з украй високим рівнем довіри. Навіть коли це суперечить національним оцінкам.

Але – іронія долі – звідси походять також проблеми для України.

І в той час як у нас звикли дорікати Альянсу через нерішучість і неготовність діяти, насправді йдеться про нерішучість Штатів.

Річ у тім, що Білий дім та особисто Байден зараз наполягають на тому, що Росію "не можна дратувати". В Штатах вважають, що така політика дозволить утримати війну в межах України і запобігти військовому протистоянню армій держав Альянсу та Росії, яке має шанс перетворитися на ядерну війну.

А Росія цим уміло користується, обмежуючи рівень допомоги, яку Штати та інші члени Альянсу надають Україні.

Сповідуючи цю лінію, наразі навіть найбільш проукраїнські члени Альянсу, на кшталт Польщі чи Британії, підкреслюють, що надають Україні лише "оборонну зброю".

"Те, що ми робимо – це неухильно прискорюємо рух летальної, але оборонної зброї в Україну. Постачання весь час зростає в обсязі", – заявив, зокрема, після завершення саміту НАТО британський прем’єр Борис Джонсон.

Саме в цій політиці криється неуспіх спроб Києва отримати у Польщі радянські винищувачі. І дуже схоже, що це рішення походить особисто від Байдена та його близького кола. Попри те, що  Конгрес та Пентагон підтримує їхню передачу Україні і навіть держсекретар Блінкен особисто заявив, що є "зелене світло" такому постачанню – через протилежну позицію президента США передати літаки так і не вдалося.

Коротко політику Байдена можна описати так: жодної наступальної зброї та жодного військовослужбовця НАТО в Україні.

Саме через таку позицію запит Зеленського про передачу європейських танків, літаків, артилерії далекої дії, ракет "земля-земля" лишається не задоволений.

Ядерна загроза і не тільки

Про те, що є причиною цієї політики, можна лише спекулювати.

Є версія, що Штати бояться, що Україна, отримавши наступальне озброєння, спробує відбити Крим, а це Росія сприйме як напад зброєю НАТО на "свою територію".

Самі американці пояснюють союзникам свою політику інакше: мовляв, передачу такої зброї Росія сприйме як пряме протистояння і як привід розпочати війну з НАТО. Для українців це звучить алогічно – ми чудово знаємо, що Росії не потрібно жодних приводів для війни. Але тут лишається повернутися до того, що сказане вище. Розвідка та висновки США зараз сприймаються з максимальною довірою.

Тактика США – задавити Росію економічно, дочекатися, коли вона не встоїть.

Утім, зараз ця позиція вперлася у нову проблему. Її назва – хімічна та ядерна загроза, яка є глобальною.

Росія також розуміє, що санкції б’ють по ній з шаленою силою, тому, напевно, не захоче затягувати війну на довгі місяці та, імовірно, спробує радикально змінити її перебіг.

Що робити, якщо для цього Росія застосує на території України тактичні ядерні бомби або хімічну зброю, не розуміють навіть у Білому домі. Через це у висновках саміту НАТО це питання, яке нині є найнагальнішим, залишилося просто проігнороване. Немов і немає такої проблеми. А сам Джо Байден на пресконференції після саміту відповів, що реакція буде залежати від обставин атаки.

Джерела The Guardian кажуть, що навіть у разі хімічної атаки військове втручання НАТО є "дуже малоймовірним". Штати спробують переконати інших "не помічати" цього, щоби "утримати війну в кордонах України". Але якщо буде атаковане ціле місто, а тим більше якщо буде ядерний удар – то робити вигляд, що нічого не сталося, точно не вийде.

У цій ситуації розгубленості, у якій зараз опинилися США та НАТО в цілому, позитиву додає хіба що позиція Британії. Борис Джонсон – єдиний лідер у НАТО, який дозволяє собі вести політику, не керуючись позицією США. І саме з Британією, як кажуть, Україна найдалі просунулася у переговорах про ефективну військову допомогу.

Утім, лишається занадто багато невідомих. Лишається неясною тактика Путіна. Шанси його нападу на Польщу чи Литву. Відповідь НАТО на цей напад тощо. Неясно, що робитиме Конгрес США, який краще за Білий дім розуміє, що Росію треба зупинити тут, доки вона не пішла далі…

Словом, багато чого досі не визначене. Усі розуміють, що невдовзі ситуація, напевно, зміниться. Але навіть у НАТО немає розуміння, чи Альянс буде до цього готовий, чи доведеться готувати стратегію постфактум і шкодувати, що шанс зупинити Путіна з помірними втратами безповоротно залишився у минулому.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"