Росія не вперше зі своєю агресивною політикою втручається у внутрішні справи Франції. 

У 2008 році, коли Франція (так само, як і зараз) головувала в ЄС, Росія розпочала війну у Грузії. На той час Ніколя Саркозі, тодішній президент Франції, відзначився своїми дипломатичними зусиллями щодо досягнення угоди про припинення вогню протягом кількох тижнів.

Минуло тринадцять років – Франція знову на чолі ЄС, і знову Росія вторглася до сусідньої країни. Проте цього разу наслідки війни для Європи є набагато серйознішими.

А на додачу нова війна наклалася на президентські вибори у Франції. Їхній перший тур пройде вже 10 квітня, а другий – за два тижні. 

Війна в Україні вже залишила свій слід у передвиборчій кампанії і може мати величезний, якщо не вирішальний вплив на голосування. І це впливатиме на дипломатичні зусилля Франції, яка намагається виступати посередником між РФ та Заходом.

Лідерство Макрона

До початку війни Макрон був єдиним гідним довіри кандидатом, по максимуму підтримуючи відновлення економіки після ковідної кризи. За даними опитувань, він мав 24-25% голосів виборців, значно випереджаючи суперників.

Натомість вкрай праві партії – "Національне об'єднання" Марін Ле Пен та "Реконкіста" Еріка Земмура, які вважалися єдиною реальною політичною загрозою чинному президентові, ледве набирали 15% голосів.

Виборці, які підтримують ліві партії, значною мірою залишалися (і залишаються) поділені між кількома кандидатами з невеликих партій, включаючи мера Парижа Анн Ідальго із Соціалістичної партії, Янніка Жадо з Партії зелених, вкрай лівого Жана-Люка Меленшона з La France Insoumise та Фаб'єна Русселя з Комуністичної партії. Ніхто з них не мав більше 10% підтримки.

Прийняття Францією головування в Раді ЄС стало для Макрона ще одним способом підтвердити свій статус національного та міжнародного лідера.

Усередині країни він використав цю символічну роль, щоби позиціонувати себе як єдиного істинного захисника ЄС від "сумних пристрастей", слідуючи політиці протекціонізму.

На міжнародному рівні він позиціонував себе як головний голос ЄС та найбільш очевидну заміну Ангелі Меркель, колишньому канцлеру Німеччини. 

Вибори на тлі війни

Війна в Україні мала на французьку політику подвійний вплив: вона зміцнила лідерство Макрона з підтримкою виборців, яка досягла 30,5% в опитуванні Politico на початку березня, та дискредитувала всіх кандидатів із проросійськими поглядами.

Марін Ле Пен, яка у лютому заявила, що конфлікт розвивали лише США, які "абсолютно хочуть привести Україну до НАТО", у перший день атаки закликала до мирного припинення вогню в партнерстві з ООН та сусідніми з Росією державами.

За кілька днів 1,2 мільйона передвиборних брошур із зображенням Ле Пен та Путіна, що тиснуть один одному руки, надруковані її власною партією Rassemblement National ("Національне об'єднання"), довелося викинути в урну.

Марін Ле Пен, кандидат від вкрай правих Ерік Земмур і кандидат від комуністів Фаб'єн Руссель також були змушені переглянути свої початкові позиції проти членства Франції в НАТО на більш вичікувальні.

Ле Пен заявила, що було б нерозумно діяти різко, "поки в одній із європейських країн йде війна". Руссель, хоч і дотримується своєї антинатівської лінії, визнав, що час ще не настав, і що вихід Франції можливий лише за наявності нового, поки що не визначеного "іншого договору про колективну безпеку".

Однак найбільше впали рейтинги Еріка Земмура, оскільки він виявився не в змозі позбутися минулих заяв, таких як "я мрію про французького Путіна" та "України не існує".

Переламний момент

Однак у міру того, як війна продовжується, деякі кандидати змогли переламати перебіг подій на свою користь.

Жан-Люк Меленшон та Марін Ле Пен розглядають війну та викликане нею зростання цін на енергоносії як можливість повернути розмову до "купівельної спроможності" та проблем робітничого класу, які складають більшість електорату обох партій.

Ле Пен запропонувала знизити ПДВ на паливо на 75%, а Меленшон застеріг від будь-якої заборони російської нафти і газу, замість цього закликаючи до цінових обмежень. 

Це принесло свої зміни в опитуваннях: станом на 28 березня Ле Пен набрала більше, ніж будь-коли – аж 21%.

А станом на 30 березня – очікується, що до 46,5% усіх голосів будуть проти Макрона у другому турі.

Меленшон, який протягом більшої частини кампанії тримався на рівні 10%, зараз посідає третє місце після Ле Пен із 15%.

З протилежного боку свої позиції посилив найбільш гострий французький  критик Путіна Яннік Жадо.

Гучні заяви з приводу тривалої присутності французьких компаній у Росії – включаючи нафтогазову компанію TotalEnergies, виробника автомобілів Renault, мережу магазинів Auchan і компанію з продажу товарів для дому Leroy Merlin – і поставок Францією важкого озброєння в Росію до 2020 року, дали йому політичну можливість чинити тиск на уряд, назвавши його "лицемірством щодо Кремля і того, що відбувається в Україні".

Жадо привернув увагу ЗМІ, коли звинуватив компанію Total у "співучасті у воєнних злочинах".

Вибори сумнівної легітимності?

Хоча війна змусила кількох кандидатів спішно змінити свої попередні зовнішньополітичні позиції, французька політична динаміка загалом суттєво не змінилася.

Макрон продовжує лідирувати за кількістю голосів виборців – 28%, що є набагато вищим, ніж у будь-якого з його опонентів. Його звернення до нації із закликом до "єдиної" відповіді створило потужний та тривалий "ефект прапора" – підтримки дій уряду в часи кризи, плодами якого він користується і сьогодні.

Тож поки інтрига не змінилася – чинний президент зберігає найвищі шанси на перемогу. 

Натомість вже зараз виникають питання щодо легітимності виборів.

У зв'язку з пандемією, а тепер і війною в Україні, дебати кандидатів перед виборами (окрім геополітики) були нечисленні, що змусило голову французького Сенату Жерара Ларше попередити про "ризик нелегітимності" виборів.

Явка виборців також матиме значення. Опитування показують незацікавленість у виборах, а аналітичний центр CEVIPOF із Sciences Po виявив, що лише 16% виборців довіряють політичному істеблішменту.

Низька явка на такому критичному етапі французької демократичної політики та ризик того, що результати виборів можуть бути визнані нечесними, здатні зашкодити легітимності переможця (хто б ним не був) всередині країни та на міжнародній арені.

Це особливо важливо у питанні подальшої підтримки Францією України.

У спробі досягти припинення вогню разом із партнерами з ЄС дипломатичні відносини Макрона з ключовими політичними лідерами виявляться важливими.

Зміна адміністрації, з іншого боку, призведе до зростання невизначеності в міру формування нової зовнішньої політики Франції – тим більше, що кілька близьких суперників Макрона в минулому займали прокремлівську позицію.

Автор: Тео Буржері,

редактор What’s Up EU,

переклад Вікторії Омельяненко