4 березня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та провідні юристи-міжнародники на заході Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House презентували декларацію щодо створення спеціального трибуналу для покарання за злочин агресії проти України.

Це не перший такий крок в історії. Подібна декларація, підписана під час Другої світової війни, передувала Нюрнберзькому процесу з покарання нацистів за воєнні злочини.

Важлива деталь: за міжнародним правом агресія є злочином, але наразі відсутні ефективні шляхи покарання російського керівництва за неї. Тож мета – закрити цю прогалину.

Та наразі ми ще на початку цього шляху, і варто вивчити усі можливі варіанти переслідування агресора. Адже за перші дні нової війни України за незалежність російські загарбники вже вчинили чимало порушень міжнародного права і воєнних злочинів.

У цій статті ми розповімо про ці злочини та шляхи покарання керівництва Росії за них.

Міжнародні злочини: які вони? 

У міжнародному праві є класична четвірка міжнародних злочинів: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії. Винних у їхньому вчиненні притягують до відповідальності на національному рівні та у міжнародних судах та трибуналах.

Геноцид передбачає намір знищити національну, етнічну, релігійну чи расову групу частково або повністю. Доказів наміру керівництва РФ скоїти злочин геноциду щодо українського народу – недостатньо (хоча Україна використала спеціалізовану конвенцію, щоби позиватися з цього приводу до Міжнародного суду ООН, детальніше – у статті "В Гаагу за геноцидом").

Злочинами проти людяності є широкомасштабні або систематичні вбивства, тортури, ув'язнення та інші схожі за своєю жорстокістю насильницькі дії.

Воєнні злочини – це специфічні порушення норм міжнародного гуманітарного права (іншими словами, права збройних конфліктів), як-от умисні та невибіркові атаки на цивільне населення та об'єкти, одягання форми супротивника, використання цивільних або захисної символіки (наприклад, Міжнародного комітету Червоного хреста) для прикриття військових об'єктів, напади на культурні цінності тощо. З цього приводу є докази злочинних дій РФ.

А от останній злочин з четвірки варто розглянути окремо.

Злочин агресії

Здійснивши збройний напад на Україну в порушення Статуту ООН, Путін та його оточення вчинили міжнародний злочин агресії, передбачений Римським статутом та міжнародним звичаєвим правом.

Це у світі не підлягає сумніву. Пояснення Москви про уявний "геноцид", бажання "денацифікації" України та захист Росії від НАТО – навіть близько не легітимізують напад. 3 березня Генеральна асамблея ООН з рекордною підтримкою, 141 голосом "за", визнала, що російська агресія брутально порушує Статут ООН.

Суб’єктами цього злочину є члени керівництва країни, яка здійснює агресію. У Росії це президент Путін, міністр закордонних справ Лавров, міністр оборони Шойгу, вище керівництво російської армії та інші керівні особи Росії, які брали участь у розгортанні агресії проти України. Так само у Нюрнберзі судили міністра закордонних справа нацистської Німеччини Ріббентропа, військових керівників Рейху тощо.

Керівники російських державних та приватних компаній, які фінансують або активно допомагають здійсненню агресії проти України, також можуть бути засуджені за цей злочин, як це сталося у Нюрнберзі стосовно керівництва декількох німецьких компаній, наприклад німецького промисловця Альфріда Круппа.

Кремлівських злочинців можна буде потенційно судити навіть за їхньої відсутності (in absentia).

Їхній імунітет як посадових осіб російської влади, доки в Росії не змінився режим, також не є нездоланною перешкодою для процесу.

Є, звісно, і відмінності від часів Нюрнберга: тоді багато нацистських злочинців були піддані смертній карі; зараз у Європі це є нереальним.

Одне з головних питань – де саме притягти до відповідальності злочинців. Нижче ми розглядаємо різні майданчики, де могли б відбутися відповідні процеси. 

Міжнародний кримінальний суд

Потенційно притягти до міжнародної кримінальної відповідальності Путіна та його поплічників може постійно діючий Міжнародний кримінальний суд (МКС) в Гаазі.

28 лютого прокурор МКС Карім Хан повідомив, що планує просити так звану Палату попереднього провадження МКС авторизувати розслідування подій в Україні на предмет скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів. А вже 2 березня 39 держав-учасниць Римського статуту підтримали його та звернулися до МКС з проханням розслідувати злочини, скоєні в Україні.

На підставі цього представники МКС терміново виїхали в Україну для розслідування та збирання доказів.

Не зайвим буде згадати історію відносин України та МКС.

Після Революції гідності український парламент 324 голосами проголосував за заяву про визнання юрисдикції МКС щодо злочинів проти людяності, скоєних на Майдані. У 2015 до МКС надійшла друга заява від України, де Верховна рада, уже за більш скромної підтримки народних депутатів (271 голосами) визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів, скоєних у зв’язку з окупацією Криму та збройним конфліктом на Сході України.

Ці заяви знадобилися Україні тому, що попри підписання Римського статуту (установчого документа МКС) ще у 2000 році наша країна так його й не ратифікувала, тож МКС для вивчення ситуації в Україні потребував попереднього дозволу нашої держави.

І хоча близько року тому Офіс прокурора МКС завершив "попереднє вивчення ситуації", розпочате в 2014, далі справа не рухалася.

Україна лишалася поза фокусом з простої причини: прокурор МКС схилявся пріоритизувати розслідування по тих країнах, які є членами Статуту, платять членські внески та громадяни яких також потребують правосуддя, а не працювати по Україні, на яку потрібно було витрачати кошти інших. Натомість Україна досі не ратифікувала Римський статут, хоча зобов’язалися зробити це за Угодою про асоціацію з ЄС.

Але нова хвиля агресії Російської Федерації змінила плани Каріма Хана.

Тепер повноцінне розслідування стає невідворотним.

Утім, МКС може розслідувати лише злочини проти людяності та воєнні злочини, а от з агресією ситуація складніша. Для розслідування злочину агресії Римський статут передбачає спеціальні умови: МКС уповноважений на розслідування лише агресії, вчиненої громадянами країни-учасниці статуту щодо країни, яка є стороною статуту. Агресія РФ проти України не відповідає жодній з цих умов.

Є шлях обійти це обмеження, якщо ініціювати справу в МКС рішенням Ради Безпеки ООН. Але зрозуміло, що Росія як постійний член РБ буде накладати вето на передачу розслідування, принаймні доки путінський режим залишається при владі.

Утім, є також альтернативний варіант притягнути Путіна та його поплічників до відповідальності.

Дорога до "Гаазького трибуналу"

Юристи-міжнародники дуже не люблять, коли журналісти вживають термін "Гаазький трибунал" стосовно можливого міжнародного покарання путінського режиму за його злочини.

Перш за все через те, що такого трибуналу не існує.

Ця назва є належною для опису Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії – спецоргану, що функціонував у Гаазі для розслідування конкретного спектра подій із географічним та часовим обмеженням. Вживати цей термін щодо постійно діючих судів у Гаазі, включно з МКС – некоректно.

Утім, невдовзі ця назва може стати цілком доречною.

Хоча не факт, що трибунал буде саме гаазьким.

Україна пропонує створення спеціального міжнародного ad hoc або гібридного трибуналу для розслідування злочину агресії та запрошує інші держави до нього приєднатися.

Є навіть варіант назви (а заодно і локації для нього): Харківський трибунал.

З одного боку, такий вибір був би пов’язаний з варварським обстрілом армією РФ другого найбільшого міста України артилерією та авіацією. З іншого, це створює паралелі з першим публічним судом над злочинцями Другої світової війни, що у 1943 році був організований у тому-таки Харкові. Тоді на лаві підсудних опинилися троє нацистських військових та один росіянин-колабораціоніст, які отримали смертні вироки за те, що ми сьогодні назвали б воєнними злочинами.

Найближчою аналогією за форматом все ж є Нюрнберзький та Токійський трибунали, а також вже згадані трибунали щодо колишньої Югославії (МКТЮ) та щодо Руанди (МКТР). Ці чотири суди - єдині в історії приклади спеціальних ad hoc (так позначають створені під конкретні випадки інституції) трибуналів, юрисдикція яких обмежена розслідуванням злочинів, скоєних під час одного визначеного конфлікту: Другої світової війни, війн між колишніми республіками Югославії та найкривавішого року громадянської війни в Руанді.

Нюрнберзький та Токійський трибунали займалися трьома видами злочинів: проти миру (злочин агресії у сучасній термінології), воєнними злочинами та злочинами проти людяності. МКТЮ та МКТР на додаток могли переслідувати також за злочин геноциду, проте не мали потреби розслідувати злочини проти миру.

Як можна створити подібний ad hoc суд по Росії? Згадані чотири трибунали запускалися по-різному. Нюрнберзький та Токійський – рішенням переможниць у Другій світовій війні, МКТЮ та МКТР – Радою Безпеки ООН. Обидва шляхи для нас не виглядають надміру багатообіцяючими.

Тому в нашому випадку йтиметься швидше про створення трибуналу міжнародною коаліцією, що потребуватиме неабиякої світової згуртованості. Зважаючи на 141 голос на підтримку Резолюції щодо засудження війни Росії проти України, це є можливим.

Схоже, саме таким шляхом зараз іде Україна.

Та імовірно, що на відміну від "югославського" та "руандійського" трибуналів, такий суд не буде стосуватися широкого спектра злочинів та буде комплементарним до МКС в частині саме агресії, на яку МКС не має юрисдикції.

Під час обговорення такого спеціального трибуналу на заході Chatham House прозвучали варіанти: держави сформованої коаліції можуть укласти міжнародний договір зі статутом нового трибуналу, що буде передбачати його створення та визначення злочинів, які він може розслідувати, в першу чергу злочин агресії. Також, як варіант, такий договір може бути укладено між Україною та ООН.

Легітимність такий трибунал може черпати з рішень Генеральної Асамблеї ООН чи Ради Європи, які можуть рекомендувати його створення, оскільки рішення РБ ООН Росія напевно заблокує.

Зрештою, кожна держава має обов'язок карати міжнародних злочинців. Це дає добре юридичне підгрунтя для створення такого трибуналу та засудження путінського режиму, хай навіть і за відмови РФ брати участь у процесі. 

Гібридний трибунал та національні суди

Після збиття малайзійського лайнера MH17 у світі активно обговорювали можливість створення гібридного (інтернаціоналізованого) суду.

Тоді ця ідея не стала реальністю через очікуване вето Росії у РБ ООН. Проте сьогодні цілком може розпочатися дискусія про запуск інтернаціоналізованого суду щодо агресії РФ в обхід РБ ООН.

Такі трибунали можуть бути дуже різних конфігурацій. Їх об’єднує комбінування міжнародного та національного компонентів: застосовного права, складу корпусу суддів, прокурорів, фінансування, місця проведення, мови судочинства тощо.

Наразі у світі було створено кілька відмінних один від одного гібридних судів: у Сьєрра-Леоне, Лівані, Східному Тиморі, Камбоджі, Косові. Лише в двох перших випадках зі списку РБ ООН відігравала ключову роль у запуску трибуналів. В інших були альтернативні сценарії: рішення місії ООН (Східний Тимор), заклик Генеральної Асамблеї ООН (Камбоджа) чи угода з ЄС (Косово).

Отже, незгода Росії на створення гібридного суду не може бути абсолютною перепоною.

Втім, без належного міжнародного статусу буде важко переслідувати політичне та військове керівництво Російської Федерації. Далеко не очевидно, що інтернаціоналізований суд, створений лише за закликом Генеральної Асамблеї, матиме достатньо ваги для засудження Путіна та інших топ-керівників РФ.

Також важливо, що досі гібридні суди не поширювали своєї юрисдикції на злочин агресії.

Що стосується переслідування ватажків середньої та нижчої ланок, то його можуть здійснювати як гібридний суд, так і індивідуальні держави.

І хоча національні прокуратури та суди обережні у переслідуванні злочинців, що ніяк не пов’язані з відповідними державами та не посягали на життя громадян таких держав, деякі безпосередні виконавці чи навіть ватажки середньої ланки можуть бути притягненні до відповідальності в індивідуальних державах Європи.

Підсумок: які шанси і що це дасть?

Притягнення російського керівництва та військовослужбовців до міжнародної кримінальної відповідальності є реальною задачею, але з певними обмеженнями та потребує згуртованої міжнародної коаліції.

Повний карт-бланш на притягнення до відповідальності міжнародних злочинців присутній зазвичай тільки у двох випадках: (1) повна капітуляція загарбника і (2) рішення Ради Безпеки ООН.

Зважаючи на малоймовірність цих двох сценаріїв принаймні станом на сьогодні, Україна запропонувала створення спеціального кримінального суду саме щодо злочину агресії. Оскільки світ як ніколи згуртований проти спільної загрози, шанси на створення такого трибуналу є.

І хай навіть Путіна та його найближчих соратників буде засуджено за їх відсутності, сам факт визнання їх міжнародними злочинцями поставить на них клеймо в очах світової  спільноти, забезпечивши їхню повну та постійну ізоляцію. А при зміні влади в Росії шанси на належне відбуття ними покарання суттєво зростуть.

Також не можна виключати, що деякі поплічники Кремля погодяться співпрацювати з міжнародною спільнотою в розслідуваннях задля уникнення ізоляції.

Зрештою, як під час заходу Chatham House зазначив провідний юрист-міжнародник професор Філіп Сендс, в 1942 році, коли в Лондоні ініціювали створення подібного трибуналу, також ніхто не знав непевно, що невдовзі вище політичне керівництво нацистів буде засуджено в Нюрнберзі. 

Автори: 

Дмитро Коваль, доцент Національного університету Києво-Могилянська Академія

Михайло Солдатенко, старший юрист юридичної фірми "Астерс",

для "Європейської правди"