7 березня відбулися слухання в Міжнародному суді ООН щодо запобіжних заходів у спорі "Україна проти Росії" на підставі Конвенції про геноцид. Якщо коротко, Україна просить Суд наказати РФ зупинити війну.

Детальніше про цю справу та про те, як Кремль сам створив юридичну можливість почати процес проти нього, писали у статті "В Гаагу за геноцидом".

Та давайте розберемося, як Україна представила свою позицію, які цікавинки там пролунали.

А також якими є шанси отримати рішення на користь України.

Російський покерфейс

Місця представників РФ у Гаазі залишилися порожніми: Росія відмовилася брати участь у слуханнях.

Це стало прецедентом. Досі Москва завжди брала участь у засіданнях Суду, організовувала захист, наводила аргументи, серед іншого, заперечуючи юрисдикцію Суду. Іноді успішно (як зрештою сталося у позові Грузії після війни 2008 року за Конвенцією про расову дискримінацію), іноді ні (наприклад, український позов за тією ж Конвенцією і Конвенцією щодо фінансування тероризму пройшов першу стадію, зараз триває розгляд по суті).

Навіть коли рішення щодо юрисдикції приймалися не на користь РФ, вона продовжувала брати участь у слуханнях, створюючи імідж поваги та довіри до рішень Суду.

Це не дивувало юристів-міжнародників, бо Суд ООН – надто важлива інституція у світі, діяльність якої була важливою для самої РФ. 

Але щось змінилося.

Цього разу РФ продемонструвала неповагу до однієї з найавторитетніших міжнародних судових установ, навіть не стала пояснювати причини відмови від процесу, а на додачу показала неготовність юридично захищати свою позицію щодо видуманого "геноциду" в Луганській та Донецькій областях.

До слова, Росія перед початком процесу стикнулася також з "бунтом" своїх юристів.

Іноземні та російські радники РФ, які раніше захищали агресора, у тому числі у спорах з Україною після агресії 2014 року, цього разу оголосили про відмову представляти Росію в МС ООН, оскільки не вважають за можливе представляти країну, яка повністю зневажає міжнародне право.  

Чи то внутрішніх сил здалося замало, чи то позиція – наперед програшною, чи то для Росії вже не має значення її імідж у світі – але крісла для представників РФ так і лишилися порожніми.

Утім, це грає на руку українській стороні. І розгляд справи це не зупиняє.

Росія руйнує не тільки танками

"Європейська правда" вже публікувала виступи агентів України у Гаазі в українському перекладі. Та на деякі речі звернемо увагу окремо.

Голова української делегації Антон Кориневич, постпред президента в Криму, почав з того, щоби здобути плюси для позиції України через ігнорування Суду з боку РФ.

Замість того, аби мирно вирішувати спір в МС ООН, Кремль воліє вирішувати спір агресивною війною, зауважив він, у той час як Україна поважає Суд, міжнародне право та процес мирного вирішення спорів.

Представник України доводив, що Росія не просто демонструє неповагу до Суду – вона водночас руйнує основи сучасного міжнародно правопорядку.

Її дії повністю нівелюють дві основоположні концепції, які кристалізувалися після перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

"Тоді, на попелищі Європи, світ побудував сучасні стовпи міжнародного права. Два стовпи є найважливішими: Статут ООН, який забороняє агресію, та Конвенція про запобігання злочину геноциду", – пояснив Кориневич.

Натомість Росія перетворила геноцид на інформаційну та юридичну зброю, якою вона виправдовує свою агресію.

Україна просить Суд ООН зупинити це перекручення та паплюження цієї важливої концепції.

Але для того, аби Суд виніс наказ про тимчасові заходи, Україні треба довести такі умови:

(1)  наявність попередньої юрисдикції Суду;

(2)  правдоподібність порушення прав України;

(3)  терміновість запобіжних заходів;

(4)  необхідний зв'язок між запобіжними заходами та попередженням порушення прав України.

Аргументи України були доволі переконливими.

Яма, вирита Росією

На відміну від Росії, яку відмовилися захищати навіть її давні міжнародні радники, Україна таких проблем не має. На нашу країну в Гаазі працювала команда юристів зі світовим ім'ям.

Зокрема, наявність попередньої юрисдикції доводив авторитетний фахівець із міжнародного права, професор Жан-Марк Тувенен.

Його першим доводом, знову ж таки, стала відсутність представників Росії без жодних пояснень, уперше в історії справ проти РФ у МС ООН. Його теза про те, що у РФ просто немає аргументів, звичайно, не є правовою підставою для рішення, але вона може посилити негативне враження суддів.

Що ж до ядра правової позиції, то професор Тувенен зазначив, що і Україна і Росія є країнами-учасницями Конвенції про геноцид та погодилися передавати до МС ООН спори щодо "тлумачення, застосування та виконання" Конвенції.

А спір між Україною та Росією на підставі Конвенції дійсно існує.

Річ у тім, що Росія протягом вже 8 років публічно звинувачує Україну в "геноциді" російськомовного населення Луганської та Донецької областей, що Україна, звісно ж, заперечувала. Ба більше, топ-керівники РФ (і дипломати, і інші урядовці) багаторазово посилалися саме на цю Конвенцію, висуваючи звинувачення на адресу Києва. Професор Тувенен процитував суддям чимало таких посилань.

У Москві, коли робили ці заяви, напевно, не замислювалися над їхніми правовими наслідками і, цілком імовірно, просто намагалися надати своїй брехні більшої ваги – а з посиланням на Конвенцію звинувачення напевно звучать "солідніше".

Але саме це стало юридичним приводом позиватися до Суду ООН саме за цією Конвенцією, яка дозволяє проводити процес без згоди РФ.

Адже, якщо сторони читають положення Конвенції по-різному, то саме МС ООН має владнати суперечку між ними.

Звідси ж виходить і другий елемент спору між сторонами: чи має право Росія проводити так звану "військову операцію" проти України відповідно до обов’язку переслідувати та карати геноцид за Конвенцією.

Геноцид, якого не було

Крім доведення повноважень МС ООН, Україна мала також довести неправдивість заяв Росії про "геноцид" на Донбасі.

Це ніби й очевидно, але це необхідно було зробити. Аргументи презентував партнер юрфірми Covington & Burling Девід Сіонц.

У цьому питанні Україна посилається на звіти авторитетних міжнародних установ, зокрема органів ООН, що моніторили ситуацію в Україні з 2014 року. Підкреслимо – не лише на Донбасі. У нашій аргументації йшлося також про протиправну анексію Криму, що від початку базувалася на брехні і була відповіддю керівництва РФ на Революцію гідності.

У звітах міжнародних організацій за вісім років не було жодної згадки про ризики геноциду. Міжнародний кримінальний суд, який може розслідувати злочин геноциду на території України, також не згадував ані слова про цей злочин.

Натомість так звані "республіки" ОРДЛО були штучно створені Росією та існували виключно завдяки Росії. При цьому, за звітом офісу Комісара ООН з прав людини, задля утримання контролю над регіонами штучні утворення РФ прирекли їхнє населення на "панування страху та терору".

І головне: що від 2014, що у 2022 році Росія не захищає російськомовних, натомість від її дій по обидва боки фронту страждають українці незалежно від мови, якою вони говорять.

Катастрофа, яку треба зупинити

Київ мав довести порушення своїх прав; позицію України тут представила Марні Чік, партнерка Covington & Burling.

Вона пояснила, що використання Росією вигаданого "геноциду" для попередження та покарання за нього є недобросовісним застосуванням Конвенції, суперечить її меті і завданню.

Такі знущання над Конвенцією ведуть до порушення прав України, а саме: (1) права не бути об’єктом безглуздих звинувачень у "геноциді" та (2) понесення шкоди через збройний напад, який Росія виправдовує уявним "геноцидом".

Треба зауважити, що Суд ООН ще ніколи не розглядав Конвенцію під таким кутом, тому його рішення буде прецедентним.

Ще одним завданням України стало доведення того, що права України потребують захисту негайно. Цю умову необхідно виконати для забезпечувальних заходів з боку МС ООН. Доведенням цього займався ще один партнер Covington & Burling Джонатан Ґімблетт.

Україна доводила, що дії РФ несуть одночасно три типи загроз: військову, гуманітарну та екологічну.

По-перше, вторгнення РФ вже спричиняє велику кількість втрат серед українських військових та цивільного населення, а також знищує інфраструктуру країни. Це підсилюється тим, що Росія вдається до середньовічної воєнної тактики взяття великих українських міст в облогу та їх масових обстрілів, як зазначається в українських поясненнях.

Все це супроводжується вчиненням великої кількості воєнних злочинів (про покарання за них детальніше читайте у статті "Трибунал не тільки для Путіна: як реально покарати еліту РФ за агресію проти України").

По-друге, вже відбувається гуманітарна катастрофа.

Мільйони людей покинули домівки, інші мільйони лишаються вдома під канонадою збройних сил РФ. І тут проявляється особлива цинічність Росії, яка обстрілює навіть погоджені з нею гуманітарні коридори. До Суду передали фото руйнувань у Харкові та Бородянці, а також фото людей, що ховаються під зруйнованим мостом в очікуванні евакуації в Ірпені.

Нарешті, дії Росії загрожують ще й екологічною катастрофою для Європи.

І через обстріли будівель Запорізької АЕС у м. Енергодар, і через підрив нафтобази у Василькові тощо.

У підсумку Путін ставить під невідворотну загрозу не тільки Україну, але й увесь світ.

Що має зробити Суд

Професор Єльського університету Гарольд Хонжу Ко підсумував позицію України та запитувані запобіжні заходи. У його палкій промові особливо цікавим є політичний аргумент щодо довгострокового значення рішення суду в цій справі для всього міжнародного права та світового правопорядку.

Росія, що є постійним членом Радбезу ООН, вчиняє попередньо запланований та неприхований акт агресії проти свого сусіда на підставі безглуздих звинувачень у "геноциді".

За таких умов Суд просто не має права показувати слабкість.

Бо це буде "зеленим світлом" для подальших дій, і не лише Росії.

Навпаки, рішення Суду має "запалити іскру" в роботі інших міжнародних інституцій, що розглядають питання російської агресії, воєнних злочинів та порушення прав людини.

Йдеться про спір між Росією та повоєнним світовим правопорядком. Неготовність Суду рішуче протидіяти цьому буде підтвердженням краху світового правопорядку та безпорадності ООН та Суду як таких.

Ці аргументи не суто правові, а політико-юридичні. Утім, вони можуть вплинути на суддів. Адже з метою збереження авторитету Суду їм буде важко залишатися бездіяльними за таких грубих порушень міжнародного права.

Тож українська сторона права, що додатково тисне на цю болючу точку.

Виступи сторін підсумувала співагент від України Оксана Золотарьова, додавши особистого в свою доповідь – про обстріли її рідного міста Харкова.

Фінальні слова були такими: "Це питання життя чи смерті українського народу. Тому я з повагою закликаю Суд якнайшвидше видати ваш наказ. Ми у ваших руках".

(Повний текст виступу агентів України доступний за посиланням).

Що далі?

8 березня свою позицію вже мала би представляти російська сторона, але через її відсутність тепер Суд переходить до прийняття рішення.

Самовідсторонення Росії лише прискорило процес.

Своє рішення Суд оголосить під час публічного слухання, дату якого мають оголосити додатково.

А зважаючи на терміновість ситуації та на те, що без участі РФ процедури скоротилися, є всі шанси, що рішення можуть ухвалити та оприлюднити приблизно протягом тижня.

Автори:

Михайло Солдатенко, старший юрист юридичної фірми "Астерс"

Дмитро Солдатенко, студент Національного університету Києво-Могилянська академія

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"