На початку лютого президенту Макрону довелося кілька разів виправдовуватися перед французьким суспільством за сказану ним необережну фразу. Перед цим - дорогою до Москви на зустріч з Владіміром Путіним - він у розмові з вузьким колом журналістів несподівано сказав, що може розглянути варіант "фінляндизації України".

Це не викликало сприйняття ані в Україні, ані у Європі, бо сприймалося як примушення Києва до поступок Путіну.

І справді, досі слово "фінляндизація" сприймалося у Європі як обмеження суверенітету, примусовий нейтралітет із забороною вступати до НАТО.

Але тепер усе змінилося. 

Фінляндія готується стати членом НАТО за швидкою процедурою.

"Будь-яке рішення щодо членства Фінляндії в Альянсі слід прийняти якнайшвидше, по суті - цієї весни", - заявила прем’єрка Фінляндії Санна Марін на початку квітня.  

Це рішення, швидше за все, буде позитивним. Вступу до НАТО нині прагнуть 62% фінів. Серед фінських офіцерів цей показник - 91%, тоді як пів року тому їх було 65%. 

Така собі "фінляндизація здорової людини".

Подібні зміни настроїв відбуваються і у сусідній Швеції. Генсек НАТО Єнс Столтенберг вже запевнив, що якщо Фінляндія та Швеція подадуть заявки на членство - їх здатні прийняти дуже швидко. 

За цих умов вступ до Альянсу може здаватися неуникним, але насправді дискусія у Фінляндії про членство в НАТО явно не буде простою. Адже понад століття країна дотримувалася нейтрального статусу. Частково за власним вибором, частково - під тиском зовнішніх обставин. 

До того ж у Росії вже взялися погрожувати Гельсінкі "заходами у відповідь".

Розберемося, чому ж все так складно із вибором цього повноправного члена ЄС.

1300 км загрози

Між Фінляндією та Україною більше спільного, аніж може здаватися на перший погляд. Зараз обидві мають величезний сухопутний кордон з Росією. У минулому обидві тривалий час були у складі Російської імперії. Обидві отримали шанс на незалежність під час її розпаду понад 100 років тому. 

Незалежна Україна тоді не встояла, а Фінляндії вдалося уникнути перемоги комуністів, утвердитися як незалежній суверенній державі і 20 років жити у відносному спокої. 

У 1939 році для 4-мільйонної нації настали такі ж випробування, з якими нині зіткнулася Україна. Гітлерівська Німеччина й СРСР за пактом Ріббентропа-Молотова домовилися, що Фінляндію віддають у "сферу впливу" Радянського Союзу - що Москва одразу ж почала реалізовувати. Обережне маневрування Фінляндії між інтересами СРСР, нацистської Німеччини і західними союзниками та підкреслення свого нейтралітету не допомогло зупинити ці загарбницькі наміри. 

Після місяців погроз і тиску, зрозумівши, що у Гельсінкі не підуть на неприйнятні поступки, Сталін почав війну. 

Між Зимовою війною та нинішньою російсько-українською простежується безліч паралелей - починаючи від пропагандистських методичок Москви і вигадування приводу для агресії та закінчуючи тим, наскільки у Кремлі переоцінили спроможності радянської армії та недооцінили готовність фінів боротися за свою незалежність. 

Але є одна надважлива відмінність.

У той час як Україна нині має підтримку усього демократичного світу, щодня отримує зброю та фінансову допомогу - Фінляндія тоді отримала фактично лише "глибоку стурбованість" та вигнання СРСР з Ліги націй. 

Понад 100 днів героїчного спротиву радянській агресії скінчилися на перший погляд поразкою, а стратегічно - радше перемогою Фінляндії.

За мирним договором з Союзом вона втратила чималі території і змушена була піти на низку інших поступок, але зберегла демократичний устрій і незалежність - тоді як початковим планом Сталіна було встановлення маріонеткового комуністичного "уряду" і повне поглинання Фінляндії.  (Читайте також: Маршал Маннергейм про те, як перемагати Росію)

Все це, на фоні початку Другої світової війни, примусило Фінляндію до ближчої співпраці з Німеччиною, аніж того хотіли б у Гельсінкі, що у свою чергу послабило симпатії до Фінляндії західного світу. 

Утім, ця країна разюче відрізнялася від партнерів нацистської Німеччини, передусім тим, що зберегла демократичний уряд і повну автономність збройних сил. На останньому етапі війни співпраця з Німеччиною повністю припинилась і фіни з жорстокими боями виганяли німецьких військових з Лапландії. Та все одно за підсумками Другої світової війни країна опинилася у "таборі переможених", на неї поклали часткову відповідальність як спільника Гітлера і стягнули велетенські репарації. 

А Радянський Союз, вийшовши з Другої світової війни абсолютним переможцем, отримав можливості не лише закріпити отримане у Зимовій війні, а й диктувати нові умови - але все одно не настільки, щоб зовсім позбавити Фінляндію суверенітету і суб’єктності.

Радянський Союз нав’язав Фінляндії "договір про дружбу і взаємодопомогу", у якому закріплювався її нейтральний статус. Утім, вона єдиною з довоєнних сусідів СРСР залишилася демократією з ринковою економікою. 

Президент Урхо Кекконен, незмінний лідер країни в роки "холодної війни" (з 1950 по 1956 як прем’єр, з 1956 по 1982 як президент), намагався обережно балансувати між Союзом і Заходом, щоб залишати країні можливість жити своїм життям з демократично обраною владою і не спровокувати нову агресію зі сходу. 

Однак Кремль мав неабиякі важелі впливу не лише на зовнішню, а й внутрішню політику країни. 

Ось як розповідає про цей період фінська письменниця та інтелектуалка Софі Оксанен:

"Навіть у сфері академічних досліджень краще було ігнорувати теми, що вважали антирадянськими. Коли Митна рада виявила, що тунець із Радянського Союзу містить утричі більше від дозволеної норми ртуті, то під час консультацій вирішили, що той, хто видав таке правило, інтерпретував норму ртуті занадто "теоретично".

Підручники переповнювала брехня на кшталт тієї, що Естонія охоче приєдналася до щасливої радянської сім’ї. 

Не було офіційної цензури, чи покарання, але відбілювання Радянського Союзу було звичайним явищем". 

Після падіння залізної завіси та розпаду СРСР Фінляндія змогла зітхнути з полегшенням та отримала реальну свободу вибору. 

Але десятиліття життя "під дулом револьвера" не минулися без наслідків. Неписане правило зайвий раз не дратувати Росію стало частиною національного консенсусу і серед політиків, і у суспільстві. 

Як це не парадоксально, ця готовність "чути Москву", можливо, стала однією з причин, чому у фінів зараз немає документальних зобов’язань, що стали би на заваді її вступу до НАТО.

Нейтралітет... з правом на вступ до НАТО

Перший договір про "дружбу" з СРСР Фінляндія підписала у 1948 році. Як йшлося вище, ця угода була вимушеною і у ній Гельсінкі поза сумнівом погодилися би на зобов’язання щодо невступу в НАТО.

Але завадою стало те, що Альянсу тоді просто не існувало: його створили лише за рік. Тому обійшлося більш загальною фразою про "нейтралітет", а також про військову кооперацію у разі нападу іншої держави. Ця фраза убезпечила фінів і від вступу у радянське "анти-НАТО", тобто Організацію Варшавського договору.

Після розпаду СРСР ставлення Москви до НАТО на деякий час змінилося (до речі, Горбачов особисто визнавав, що Альянс не давав Росії обіцянок щодо нерозширення, усупереч численним заявам Путіна з цього приводу).

Тому в договорі Росія-Фінляндія 1992 року про нейтралітет вже не йдеться. А у 1994 році почалася співпраця Фінляндії з Альянсом, коли вона приєдналася до програми "Партнерство заради миру" - і Росія проти цього не заперечувала. Фінляндія нині має статус "партнера з розширеними можливостями" (як і Україна) та індивідуальну програму співпраці.

Утім, про вступ не йшлося у принципі. 

Це було червоною лінією, навіть не прописаною офіційно.

"Співпраця Фінляндії з НАТО грунтується на її політиці військового нейтралітету та твердого політичного консенсусу всередині країни", - зазначають на офіційній сторінці Альянсу. 

Однак у Гельсінкі усі ці роки підкреслювали, що країна хоч і є нейтральною, але залишає за собою право подати заявку на вступ, якщо захоче. 

А у 2021 році Росія, сама того не розуміючи, почала штовхати фінів до цього рішення.

Наприкінці минулого року Росія висунула свої "вимоги гарантій безпеки" та нерозширення НАТО, і йшлося не тільки про Україну чи Грузію, а й про Фінляндію. "Ультиматуми Росії суперечать європейському порядку безпеки. Суверенна рівність усіх держав є основним принципом, який кожен має поважати" - відреагував тоді президент країни Саулі Нііністьо.

На початку лютого глава МЗС Пекка Хаавісто ще заявляв, що Фінляндія наразі не має планів щодо вступу до НАТО. Але дискусія у суспільстві про це почалася: 79% фінів заявили, що вважають Росію загрозою для своєї країни. 

Підтримка вступу до НАТО теж зростала небаченими темпами.

За три дні до відкритого нападу на Україну президент РФ у своїй сумнозвісній промові перед визнанням ОРДЛО прямо сказав, що Росія у ХХ сторіччі, мовляв, дарма відпустила зі складу імперії тих, хто колись до неї входив. 

Ми в Україні сприйняли це на свою адресу, але це рівною мірою стосувалося і Фінляндії.

Ранок 24 лютого поставив питання руба. Хто дасть гарантії, що Путін, якщо розправиться з Україною, не чіпатиме Фінляндію, хай навіть члена ЄС, якщо вона не захищена 5-ю статтею Альянсу? Чи можливо почуватися безпечно, коли справдились найгірші побоювання, котрі багатьом видавалися неможливим сценарієм? Чого чекати, якщо Москва почала погрожувати Фінляндії навіть до того, як питання про потенційний вступ до НАТО взагалі почало обговорюватися?

В кінці березня - на початку квітня пролунали переломні заяви від найвищих посадовців країни. 

Саулі Нііністьо повідомив, що обговорює можливу заявку на вступ Фінляндії у НАТО та сказав, що особисто бачить у членстві більше переваг, ніж недоліків. За його словами, хоча це неминуче посилило б напругу у відносинах з РФ, але й дало би найбільшу впевненість у своїй безпеці. 

Прем’єрка Санна Марін заявила, що військова агресія Путіна в Україні змусила країну переглянути свою політику безпеки, бо "Росія не є тим сусідом, яким ми її вважали", і тепер слід визначитися щодо вступу до НАТО - "ретельно, але швидко, по суті цієї весни". Вона зауважила, що Фінляндія зіткнеться з наслідками в обох випадках - і якщо вирішить йти до НАТО, і якщо відмовиться від членства на найближчий час. 

Нові погрози Москви не забарилися - у Раді Федерації РФ заявили, що вступ Фінляндії в НАТО "зробив би її мішенню для російських заходів у відповідь".

"Вікно небезпеки"

Чимало експертів вважають, що Фінляндії було би найкраще скоординувати свій рух до НАТО зі Швецією, де також почалися розмови про членство. У НАТО теж на це натякають. 

"Якщо вони подадуть заявки, їх схвалять усі 30 союзників по НАТО. Ми знайдемо способи, як швидко це зробити",— заявив генсек НАТО Єнс Столтенберг.

До швидкого вступу готуються і у Гельсінкі. Прогнози глави МЗС Пекки Хаавісто - це забере від чотирьох місяців до року. Він натякнув, що Фінляндія і Швеція можуть подати свої заявки перед самітом НАТО у Мадриді, що відбудеться у червні. Зараз він каже, що Фінляндія уточнить наступні кроки щодо можливого вступу до НАТО у найближчі тижні. 

Як для країни, де будь-які рішення прийнято довго і ретельно зважувати, це фактично "турборежим" і дискусії обіцяють бути дуже бурхливими.

За кілька днів уряд надасть парламенту звіт про те, як рішення Путіна напасти на Україну змінило становище Фінляндії. Президент очікує, що найближчим часом у парламенті вже буде більшість для підтримки заявки на членство в НАТО.

Те, що досі вважали нереальним, стало вимогою більшості виборців. Тому більшості фінських партій доведеться дослухатися до вимог народу та відмовиться від своїх давніших аргументів на користь нейтрального статусу. 

А перед тим слід переконатися, що усі 30 членів НАТО точно ухвалять позитивне рішення, а також максимально скоротити тривалість "вікна" між заявкою та її фінальним схваленням, коли 5-та стаття набуде чинності і країна опиниться під "парасолькою" спільної оборони Альянсу. 

Бо це - той період, коли російська загроза для Фінляндії буде найвищою.

Безпекові ризики вступу до НАТО саме зараз є найвищими з часів падіння "залізної завіси", кажуть в експертних колах. Але прихильники вступу наполягають, що у Фінляндії все одно не вийде лишитися осторонь великого конфлікту, якщо дійде аж до того.

Невідомо, чого чекати від Путіна, який нападом на Україну довів свою готовність переступати усі червоні лінії. 

На думку старшого аналітика Інституту зовнішньої політики Матті Песу, "наслідки", якими погрожує Москва, можуть варіюватися від політичного тиску до штучної "міграційної кризи", як на кордоні Білорусі з ЄС, та навіть прямого застосування сили. Хоча Росія зараз зосередила значну частку своїх сил на Україні, каже він, повністю виключати такий сценарій теж не можна. 

Тож принципове питання - щоб на цей перехідний період, до набуття захисту 5 статтею, країна отримала від союзників якісь гарантії безпеки. Це могли би бути гарантії від імені всього Альянсу або двосторонні від США та ключових європейських держав. Глава МЗС Пекка Хаавісто каже, що члени НАТО розуміють це і вже почали пропонувати варіанти. Французький експерт Франсуа Ейсбур вважає, що можливо було би покладатися на ст. 42.7 Договору ЄС, де йдеться про гарантії безпекової допомоги для держави-члена блоку.

Ще один ризик - що Росія підмовить окремих членів НАТО заблокувати членство Фінляндії, коли заявка вже буде подана і "тригер" для Москви буде вже запущений. "Фінляндії потрібно достеменно знати, що думають у цих столицях і наскільки вони стійкі до такого тиску", - зазначає фінський безпековий експерт Генрі Ванханен. 

Втім, такий сценарій все ж вважають малоймовірним, навіть з боку максимально лояльної до Путіна Угорщини. 

А поза тим уряд вже схвалив бюджетну угоду на 2023-2026 роки, в якій задовольнили майже всі запити Міноборони. На наступні чотири роки на інвестиції в оборону виділяють додаткові 2,2 млрд євро. 

На ці кошти для армії планують придбати додаткове протиповітряне і протитанкове озброєння, артилерійські установки, зброю для піхоти, польові госпіталі, ракети для ППО та інше. Також хочуть прискорити придбання нових літаків, посилити розвідувальні спроможності. 

За словами міністра оборони Антті Кайкконена, це потрібно робити незалежно від того, чи вступить країна до НАТО. 

Із цим у державі, що має сусідом Росію, неможливо не погодитися.

Авторка: Марія Ємець,

журналістка "Європейської правди"