Після російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року безпекова та політична ситуації в Європі, а також можливі відносини НАТО з Російською Федерацією різко змінилися.

Російська агресія, що принципово змінила чинну архітектуру безпеки, спричинила необхідність перегляду стратегій і оборонних планів в Європі, відносин з партнерами, а також бачення майбутнього безпекового порядку.

Змінилося також ставлення до України.

Українська держава, Збройні сили України та весь сектор безпеки та оборони довели свою відданість цінностям і принципам Альянсу. Україна більше не є лише реципієнтом безпеки: вона має досвід, знання та навички, якими може поділитися з НАТО, особливо на тактичному та оперативному рівнях. Сили безпеки та оборони України мають унікальний бойовий досвід, демонструючи безпрецедентно високий рівень ефективності.

Враховуючи здобутий Україною досвід як у військовій сфері, так і у веденні гібридної війни, Альянсу слід розглядати Україну по-новому – як досвідченого, надійного партнера, відносини з яким є виправданими.

Зараз триває підготовка нової Стратегічної концепції НАТО, яку Альянс має намір схвалити на саміті у Мадриді наприкінці червня. Хоча війна ще не закінчена, а майбутнє європейської безпеки не зрозуміле, очевидно, що роль України у новій стратегії Альянсу має бути принципово іншою.

Цього тижня українські експерти представили у штаб-квартирі НАТО свої пропозиції до цього документа.

Україна як держава-аспірант у НАТО, що має статус партнера з розширеними можливостями, має всі підстави для таких порад. Експертна спільнота рекомендує Альянсу принципово змінити бачення, у тому числі щодо "політики відкритих дверей" НАТО.

Ми пропонуємо зафіксувати підхід, який дозволяє вступ держави до НАТО ще до повної деокупації її території.

"Європейська правда" брала участь у розробці цих рекомендацій та публікує їх із незначними скороченнями, для зручності читання. Також ми публікуємо цей документ мовою оригіналу – англійською. PDF-версія документа доступна на сайті "Української призми".

Рекомендації згруповані у вісім розділів. І хоча для нашої держави найважливішим видається питання нашої перспективи вступу до НАТО, інші також мають значення

1. Демократія та принципи мають значення для світового порядку

У 2022 році демократія, права людини, повага до суверенітету і свобод важать не менше, ніж 70 років тому. Ці принципи є основоположними для архітектури Північноатлантичної безпеки, оскільки НАТО об’єднує не лише армії, але й нації.

Європейська безпека та міжнародний порядок, заснований на правилах, були підірвані неспровокованою і жорстокою агресією Російської Федерації. Зараз Україна бореться за право жити у демократичній країні, де поважають права і свободи людини, а життя людей має значення. Виявилося, що нам все ще потрібно захищати ці демократичні принципи та цінності – а не лише територіальну цілісність наших країн.

За таких обставин НАТО має засуджувати й послідовно протидіяти спробам незаконного примусового тиску на рішення інших держав щодо їхньої участі у будь-яких політичних, економічних, військових та інших типах об’єднань. НАТО має бути здатним, готовим та спроможним захищати принципи демократичного і заснованого на правилах світового порядку не лише словами, а й справами.

Стосовно держав євроатлантичного регіону цей захист має діяти навіть якщо вони не є членами НАТО.

Відповідно, Стратегічна концепція НАТО - 2030 має:

(1) наголосити, що будь-яка демократична європейська держава, яка зазнає такого незаконного тиску, може розраховувати на відповідну підтримку Альянсу;

(2) чітко визначити, що відносини НАТО з іншими державами залежать від дотримання демократичних принципів, а не тільки від безпекових потреб, таким чином не дозволяючи порушникам досягати своїх цілей;

(3) знайти способи бути активними у захисті цих принципів і цінностей, якщо вони порушуються третіми сторонами, мінімізуючи шанси блокувати рішення зсередини через політичні мотиви або загрузнути в обговоренні можливих дій.

2. Політика щодо Росії не може бути двозначною

Попередній підхід НАТО до відносин з Росією – діалог і стримування – продемонстрував свою некомпетентність.

Кремль сприйняв це як слабкість Альянсу, а не як запрошення до спільного пошуку рішень.

Неспровоковане та невиправдане вторгнення Росії в Україну та нехтування міжнародним правом становлять серйозну загрозу євроатлантичній безпеці та матимуть геостратегічні наслідки. Встановлення червоних ліній недостатньо, якщо ці лінії неоднозначні і не доповнюються рішучістю протидіяти у разі їх перетину.

Якщо відкрита агресія проти України та вчинення воєнних злочинів не є червоними лініями, то що може ними бути?

Важливо відкинути російський наратив про "сфери впливу" та обмежити здатність Москви встановлювати стратегічний, енергетичний, торговий чи політичний контроль над іншими країнами та регіонами. Надзвичайно важливою є готовність відповісти на російські загрози та обмежити зловживання принципом консенсусу окремими державами-членами, що перебувають під російським впливом.

Важливими є заходи побудови довіри, особливо для запобігання можливим військовим інцидентам. Такий самий рівень необхідності співпраці існує і в питаннях ядерної безпеки, боротьби з тероризмом та контролю над озброєннями. Однак необхідно вжити всіх заходів, щоб обмежити можливості Кремля використовувати такі питання як квиток для повернення за стіл переговорів без припинення порушення міжнародного миру і порядку в інших країнах.

Якщо НАТО хоче бути в авангарді глобальної безпеки, йому слід відкинути старі підходи щодо Росії.

3. Різні відносини з різними партнерами

Програма НАТО "Партнерство заради миру", започаткована у 1994 році, охопила всі держави, зацікавлені у партнерстві з Альянсом. Через це спектр залучених країн включає і нейтральні країни, і противників НАТО, і тих, що прагнуть стати членами. Це розмиває деталі програми.

Важливим кроком для диференціації був запуск рамки Партнерства розширених можливостей (EOP). Цей підхід потребує кращої структуризації та наповнення змістом.

По-перше, слід створити Раду НАТО-EOP, щоб дозволити проведення спільних консультацій та розробку планів для підвищення оперативної сумісності й покращення стратегічного бачення формату. Наразі кожна держава EOP має власний порядок денний, без спільних механізмів, які б покращували співпрацю та об’єднували зусилля шести партнерів та Альянсу.

По-друге, може бути важливим створити Центр з вивчення та впровадження досвіду EOP (EOP Lessons Learned Centre of Excellence). Оскільки НАТО прагне проєктувати стабільність на своїх сусідів і партнерів, необхідно також вчитися на їхньому досвіді та визначати найкращі практики в оперативній та стратегічній сферах – це стосується і досвіду України. Такий центр може також допомогти у кращому плануванні та оперативній сумісності у випадку транскордонних проблем.

4. "Політики відкритих дверей" вже недостатньо

Підхід "відкритих дверей" виявився радше пасивною, ніж активною політикою. Це створило простір для маніпуляцій та зловживання з боку противників євроатлантичної інтеграції держав-аспірантів.

"Двері відчинені, але нас у них не пускають" – ця риторика часто використовується противниками НАТО, але іноді вона відображає і позицію окремих європейських політиків.

У новій стратегії НАТО важливо підкреслити, що євроатлантичні прагнення держав-партнерів не можуть бути питанням переговорів між НАТО, її державами-членами та третіми сторонами. Держави-члени НАТО повинні враховувати волю держави та її народу, але не будь-якої третьої сторони, яка може використовувати силу для маніпулювання здатністю Альянсу приймати рішення. Країни, що відповідають умовам, не повинні під тиском відмовлятися від своїх прагнень.

Україна та Грузія заслуговують на такий самий підхід, як Фінляндія та Швеція.

Тбілісі та Київ не повинні відчувати, що Росія має право накласти вето на їхнє членство шляхом окупації їхніх територій, таких як Крим, Абхазія та Південна Осетія.

З цієї причини НАТО може розглянути можливість модифікації підходу, який обмежує статтю 6 Вашингтонського договору (там зазначена територія, напад на яку активізує статтю 5 про спільну оборону) територіями, які перебувають під стабільним контролем уряду на дату вступу.

За відсутності такого сигналу Росія може фактично блокувати політику відкритих дверей НАТО.

Українські Збройні сили показали свою силу, відданість захисту цінностей і принципів, на яких базується НАТО, і свою здатність робити внесок у безпеку Північноатлантичного регіону. Стратегічна концепція НАТО має містити чіткий сигнал про те, що після завершення бойових дій питання щодо членства України – на порядку денному.

5. Чорне море – невід’ємна частина простору НАТО

НАТО не має єдиної офіційної стратегії щодо Чорноморського регіону, все ще сприймаючи його переважно крізь призму двосторонніх відносин з окремими державами. НАТО, очевидно, розглядає політику щодо Чорноморського регіону окремо від своєї політики щодо східного флангу (країн Балтії та Східної Європи) і середземноморського – південного флангу.

Але, окрім того, є питання, чи розглядає Альянс Чорне море як частину НАТО чи просто як сусідню територію.

Ці відповіді є важливими, оскільки вплинуть на наступні кроки у розумінні реального стану поточних відносин, виявлення наявних і потенційних ризиків і загроз, більшого використання його потенціалу антикризового управління.

Чорне море – це регіон, який може об’єднати східний та південний фланги Альянсу, оскільки більшість його проблем пов’язані між собою стратегічними театрами. Обмеження Чорноморського регіону лише східним флангом призведе до домінування російськоцентрованого підходу до загроз і перспектив, в той час як всеосяжне бачення регіону дозволить застосувати комплексний, орієнтований на майбутнє підхід і розвивати активну участь НАТО у ньому.

НАТО має розробити всеосяжну стратегію щодо Чорного моря, яка враховуватиме міцну співпрацю з державами-аспірантами – наразі це Україна та Грузія.

Це передбачатиме розвиток спроможностей як прибережних держав-членів, так і аспірантів, використовуючи всі можливості Партнерства розширених можливостей. Цільовий фонд НАТО для розвитку військово-морських сил, як для України, так і для Грузії, буде корисним. Створення постійної морської групи НАТО в Чорному морі також стане перевагою.

6. Розумна оборона

Концепція "розумної оборони" може стати новою парадигмою діяльності НАТО в Чорноморському регіоні, що дозволить краще використовувати всі спроможності та сформулювати ефективну, але не агресивну оборонну політику. Основна ідея – знайти точку спільного застосування зусиль союзників і не-союзників. Це може включати такі елементи:

Враховуючи географію, співпраця між Україною та Румунією може мати особливу додану вартість у сфері повітряної оборони. Варіантом може стати зона A2/AD у північно-західному регіоні Чорного моря або розширення місії НАТО з патрулювання повітряного простору з румунських аеродромів. Україну можна запросити до участі у місії НАТО з патрулювання повітряного простору над Румунією, Болгарією та Чорним морем.

Морська безпека. Спільні зусилля щодо патрулювання Чорного моря, спільні системи розвідки, спостереження та висвітлення надводної обстановки, що об’єднають українські, румунські й турецькі спроможності та перебуватимуть у режимі постійного обміну інформацією з силами у Середземному морі та країнах Балтії. Це також дозволить відстежувати маніпуляції з боку Росії щодо міжнародних механізмів морського сповіщення, гарантувати безпеку судноплавства, долати провокації та "війну навчань".

Багатодоменні операції (БДО) є однією з пріоритетних сфер. Україна набула унікального досвіду ведення БДО під час нинішньої війни і може сприяти стратегічному розвитку в цій галузі, включаючи необхідні зміни у структурі військ, щоб зробити їх здатними вести операції в повітрі, на суші, на морі, в космосі і кіберпросторі одночасно.

7. Кіберсфера є ще одним виміром ведення війни

Зростання кіберзагроз є надзвичайно небезпечними не лише для військової, але й для критичної цивільної інфраструктури та економіки,  і воно вимагає нових стратегічних та операційних підходів. Враховуючи збільшення використання транснаціональних кібератак та їхні наслідки, необхідний колективний кіберзахист. Через взаємозв’язок і взаємозалежність глобальної кіберінфраструктури успішна кібератака проти однієї держави може призвести до значних проблем у критичних системах інших держав.

Отже, кібератаку на одну з держав НАТО слід розглядати як атаку на весь Альянс і давати на неї негайну, всеосяжну та рішучу відповідь.

Крім того, кібербезпека та оборона мають стати одним із пріоритетів у відносинах з державами-партнерами, деякі з яких мають більший досвід, ніж інші союзники; таким чином, партнери повинні стати невід'ємною частиною розробки стратегії та протоколу, щоб протистояти кіберзагрозам і бути залученими до механізмів швидкого реагування.

Кооперативний центр передового досвіду НАТО з питань кіберзахисту також повинен мати механізм швидкого інформування та реагування, а також налагоджувати міцну співпрацю та обмін досвідом наживо з тими державами, які перебувають на передовій кібервійни.

8. Стійкість як пріоритет

Хоча концепція стійкості стабільно включається в офіційні документи НАТО, вона все ще залишається переважно національною відповідальністю держав-членів і партнерів.

Хоча багато елементів належать до виключно національних інтересів, тим не менш, такі виклики, як пандемія COVID-19, стихійні лиха або ризики для ядерних об’єктів, мають транснаціональне значення, тому їх слід вирішувати колективно.

Захист критичної інфраструктури, як-от ядерних реакторів, об'єктів зв’язку, електростанцій, портів та аеропортів, має бути головним пріоритетом. Ланцюги постачання та захист сховищ палива важливі як для військових, так і для цивільних і є одними з головних цілей під час нападу, як продемонстрували дії Росії у 2022 році. Необхідно враховувати космічну сферу, включаючи стабільність супутникових систем, що вже діють, космічних місій та інфраструктури (враховуючи вже оголошені російські загрози для працездатності космічних місій).

Документ підготовлений за підсумками закритих консультацій між експертами, що спеціалізуються на тематиці НАТО 

Фінальну версію рекомендацій редагували:

Ганна Шелест (Рада зовнішньої політики "Українська призма"),

Валерій Кравченко (Центр міжнародної безпеки),

Дмитро Шеренговський (Український католицький університет), 

Маріам Симонова (незалежна консультантка),

Сергій Сидоренко ("Європейська правда")

Документ підготовлений у рамках проєкту "Україна-НАТО: Розширений рівень", що впроваджується Радою зовнішньої політики "Українська призма" за підтримки Представництва НАТО в Україні