Нова російська агресія проти України виявилася зовсім неочікуваною для Франції.

До останнього французька влада вважала, що Росія не буде воювати, а французькі експерти часто підкреслювали, що Москва просто хоче вести переговори із Заходом зі стратегічних питань.

Втім, від перших днів війни влада, ЗМІ та населення Франції стали на бік України.

Звичайно, не обійшлося без конфузів. Ставлення французьких лідерів до війни в Україні, позиції експертів та ЗМІ щодо російсько-українського конфлікту деякою мірою пояснюються некомпетентністю французьких аналітичних кіл щодо української зовнішньої політики, стану ЗСУ та менталітету українців.

Показовою є відсутність у Франції політологів-міжнародників, фахівців з політики України, які б володіли українською та були здатні ознайомитися з надбаннями української політичної науки її мовою.

Як саме змінюється ставлення французів до України, як російська агресія впливає на перебіг президентських виборів і що в такій ситуації варто робити Києву?

Швидка реакція Парижа

Так, Франція зовсім не очікувала війни Росії проти України.

Оцінки французької розвідки, які лягали на стіл вищому керівництву держави, наполягали: ціна вторгнення була б надто високою, російська влада хотіла лише шантажувати.

Подібні прогнози давали й французькі аналітичні кола.

Такі помилки вже мають кадрові наслідки. Наприкінці березня керівник Головного управління військової розвідки Франції генерал Ерік Відо був звільнений через помилки в аналізі російської загрози – саме через помилки в оцінці дій РФ.

При цьому від початку війни Франція боялася і прогнозувала швидку поразку України.

6 березня начальник Генерального штабу збройних сил Франції Тьєррі Буркхард підтвердив, що росіяни хочуть ізолювати та знищити українську армію, назвавши це ймовірним сценарієм. А 11 березня він висловлював занепокоєння з приводу можливої раптової поразки ЗСУ.

Попри такі оцінки, Франція з першого дня війни засудила Росію і визнала хоробрість українського народу. 

Допомога зброєю чи вето на вступ в ЄС: чого чекати Україні від виборів у Франції

Президент Еммануель Макрон у своїй промові 24 лютого підкреслив відповідальність президента Росії Путіна за розв'язання загарбницької війни, а міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан наступного дня заявив, що війна є тотальною.

При цьому Франція не сприймає лицемірство політики Росії і з перших днів не просто підтримувала, а навіть наполягала на введенні жорстких економічних і фінансових санкцій проти РФ.

1 березня міністр економіки Брюно Ле Мер навіть заявив, що ЄС і Франція ведуть "тотальну економічну та фінансову війну" проти Росії.

І можливо, найважливіше те, що Франція надала Україні військову допомогу, щоб вона могла протистояти Росії. Наразі відомо лише, що йдеться як про оборонне обладнання, так і про паливо для української армії. Решту подробиць Париж воліє тримати в таємниці.

Проте Франція досі прагне зберігати діалог з Росією.

Тут треба мати на увазі, що такий діалог є стратегічною домінантою французької зовнішньої політики.

Це і концепція Шарля де Голля "Європа від Атлантики до Уралу", і концепція європейської конфедерації Франсуа Міттерана, і пошук співпраці з Росією як противага діяльності французьких атлантистів.

І нарешті, ці позиції трансформувалися у концепцію діалогу з Росією чинного президента Франції.

Війна у фокусі виборів

10 квітня у Франції пройшов перший тур президентських виборів. Його переможці, чинний президент та правопопулістка Марін Ле Пен, тепер мають залучити голоси інших політичних сил, чиї представники у другий тур не потрапили.

Саме тому варто показати, яку позицію щодо війни в Україні займають провідні політичні сили Франції.

Правоцентристські кандидати є прихильними до України.

Кандидатка від правих "Республіканців" Валері Пекресс організувала свою раду оборони щодо війни в Україні, а 9 березня заявила про необхідність скорочення закупівель російських вуглеводнів.

А 24 березня вона запропонувала розмістити українських біженців на віллах або на яхтах російських олігархів.

Ці позиції загалом збігаються з баченням президента Макрона.

Тож йому не треба нічого вигадувати, щоб залучити правоцентристський електорат.

Геть інша ситуація з ультраправими.

Лідер "Національного об’єднання" Марін Ле Пен навіть під час війни демонструвала проросійську налаштованість.

Вона заявила, що не має особливого захоплення Володимиром Зеленським і що після закінчення війни Росія ще може бути союзником Франції.

Утім, Ле Пен зауважила, що необхідно швидко досягти миру в Україні і потрібно вітати українських біженців у Франції.

Натомість лідер партії Reconquête (що можна перекласти як "Відвоювання") Ерік Земмур від самого початку негативно ставився до України. 28 лютого він наголосив, що НАТО несе відповідальність за конфлікт і що він проти прийняття українських біженців.

Лише 6 березня Земмур визнав, що не зрозумів, що Росія почала війну проти України, і змінив свою думку щодо біженців. Утім, 8 березня він наголосив, що війна не буде вирішальною для майбутнього Франції.

Земмур вже оголосив, що підтримує у другому турі Марін Ле Пен. Втім, це не накладає на неї якихось додаткових зобов’язань – схоже, що напередодні другого туру Ле Пен намагається виглядати максимально респектабельно, щоб залучити не лише голоси ультраправих, але й центристів, частина з яких розчарована у Макроні.

В такій ситуації вирішальним стануть голоси лівого електорату.

Радикальний кандидат, лідер крайньо лівої "Нескореної Франції" Жан-Люк Меланшон називає Путіна єдиним винним у розв’язанні війни, а також організовував мітинги за мир в Україні.

Проте одночасно Меланшон критикував постачання зброї Україні та виступає за позаблоковість Франції.

Зауважимо, що зважаючи на те, що Меланшон у першому турі зайняв третє місце з величезним відривом від решти "пелетону", саме на голоси його симпатиків активно полюватиме Макрон.

Натомість помірковані ліві кандидати виступали за активну підтримку України.

Кандидат від "Зелених" Яннік Жадо розкритикував ідею позаблоковості Франції, висунуту Меланшоном. Він також звинуватив енергетичну компанію Total у причетності до російських воєнних злочинів.

Схожу позицію займає і кандидатка від соціалістів, мер Парижа Анн Ідальго – вона підтримувала і постачання зброї в Україну, і газове ембарго для Росії.

Проблема полягає лише в тому, що навіть разом і Жадо, і Ідальго набрали в рази менше голосів, аніж Меланшон.

Тож у заграванні з лівим спектром Макрон частіше буде звертатися до виборців Меланшона, аніж до симпатиків Жадо та Ідальго.

Саме цей факт і варто брати до уваги, аналізуючи заяви Макрона, що були чи будуть зроблені напередодні другого туру.

Дві поради для Києва

Що в такій ситуації варто робити Україні?

Дамо пару ключових рекомендацій.

1. Активізація присутності співробітників посольства України у Франції у французьких ЗМІ з окремих тем та присутності на наукових заходах з питань України.

Певною мірою взірцем тут може стати інформаційна діяльність та стиль висловлювань посла України у Німеччині Андрія Мельника – ризиковані та незвичні, але надзвичайно ефективні. Отже, така стратегія може слугувати чудовим прикладом для інших.

2. Відмова від витрачання часу на спробу переконати затятих 70-90-річних французьких русофілів, які продовжуватимуть розповідати про "російський балет" і погляди яких навряд чи змінять навіть фото з Бучі.

Увагу потрібно зосередити на просвітницькій діяльності серед французького студентства та молоді, котрі не були піддані впливу імперського світогляду, який поширювався представниками та нащадками "білої еміграції".

Французька молодь є відкритою, допитливою та проявляє більше прихильності до дотримання засад правової держави, незалежно від її розмірів та потужностей.

Вже в середньостроковій перспективі дехто з них буде формувати нову зовнішню політику Франції. І є істотний шанс, що до того моменту імідж проросійськості назавжди піде у минуле.

Автори:

Оксана Мітрофанова, запрошений доцент Університету Пантеон-Ассас, Париж, Франція

Жюльєн Плушар, докторант Університету Сержі, Франконвіль, Франція