Латвія йде на повну "декомунізацію" – знищення монументів, що пов’язані з радянською окупацією країни.

Суперечки навколо демонтажу радянських монументів вже призвели до відставок в уряді Латвії.

Під сильним суспільним тиском Латвія пішла на одностороннє розірвання угоди з РФ – і тепер у Москві погрожують Ризі. Щоправда, дещо нехарактерно: у РФ вирішили перевести питання в економічну площину, погрожуючи Латвії стягненням "компенсацій".

Втім, набагато небезпечнішим виглядає ризик масштабних протестів російської громади Латвії – попри запевнення  влади про готовність до цих ризиків.

"Помста" за 9 травня

"Як казав класик, не компенсацію отримають, а від мертвого віслюка вуха. Росія заявила, що вимагатиме від Латвії компенсації за знесення пам'ятника окупантам", – саме так міністр закордонних справ Латвії Едгарс Рінкевичс відреагував на плани РФ вимагати компенсацію за пам'ятник, який Латвія планує знести.

Йдеться про монумент "Визволителям Радянської Латвії", що розташований у Ризі. Останніми тижнями він став центром суспільного протистояння між прорадянськи налаштованою меншиною країни та чинною владою.

Напередодні 9 травня – дати активізації російської меншини – латвійський Сейм оголосив цей день Днем пам’яті жертв російської військової агресії в Україні, заборонивши проведення цього дня святкові заходи – крок, що унеможливлював традиційні заходи російського "побєдобєсія".

Аналогічне рішення, до речі, було прийнято і в сусідній Естонії – ще одній країні, що має проблеми з російською меншиною.

Показово, що у Латвії цей крок підтримала навіть партія "Злагода" – єдина з представників російської меншини. Ця партія вже давно (але не дуже вдало) намагається позиціонувати себе не як "російська", а як соціал-демократична сила, що представляє інтереси всіх громадян Латвії.

Попри це, таке рішення викликало обурення позапарламентських "російських" партій та рухів. В першу чергу йдеться про "Русский союз Латвии" – неосталіністську політичну силу, яка, звичайно, повністю підтримує нинішні дії російського керівництва.

9 травня монумент "визволителям" було оточено поліцією. Попри це, мітингувальникам, що прийшли до пам'ятника, вдалося вмовити поліцію покласти до нього квіти.

Ввечері ці квіти прибрали за допомогою бульдозера. Це обурило російську громаду, яка провела масштабний мітинг 10 травня, що супроводжувався сутичками з поліцією.

Детальніше про цей конфлікт, символічне місце, обране радянською владою для монумента, і рух за демонтаж можна подивитися у відео на YouTube-каналі "Європейської правди", де нашим співрозмовником був латвійський політолог та депутат першого після відновлення незалежності Сейму Латвії Алекс Григор'євс.

Втім, ця історія мала продовження. Про це – далі у статті. 

Остаточна декомунізація

Протести 10 травня у Ризі багатьом нагадали про можливість повторення "бронзової ночі" в Естонії – подій 2007 року, коли естонські росіяни та бойовики з РФ влаштували безлад у Таллінні у відповідь на демонтаж монумента радянському "визволителю".

Втім, одночасно події 10 травня дали поштовх і зворотному процесу – руху за демонтаж радянських монументів.

Першою "жертвою" цієї напруги стала міністр внутрішніх справ Марія Голубєва, яку звинуватили у нездатності поліції забезпечити порядок.

Відставки міністра вимагав один з учасників коаліції – блок "Національне об’єднання", погрожуючи перейти в опозицію.

Це створювало реальну загрозу політичної кризи. Тож голова уряду Кріш'яніс Каріньш прийняв "соломонове рішення" – відставка Голубєвої була скомпенсована відставкою міністра економіки Яніса Вітенбергса, який був креатурою "Національного об’єднання".

Урядової кризи вдалося уникнути, але одночасно у Латвії розпочалися мітинги за демонтаж радянських монументів та перейменування назв, пов’язаних із добою СРСР. По суті, пропонувалося завершити процес декомунізації, який у Латвії стартував відразу після відновлення незалежності, проте швидко зупинився через побоювання суспільного напруження.

12 травня Сейм схвалив призупинення дії двостороннього договору з РФ щодо збереження меморіальних споруд.

Зауважимо, йдеться не про розірвання угоди, що вимагає завчасного попередження Росії, а про призупинення, для якого потрібно набагато менше часу на бюрократичні процедури.

Зупинити цю угоду пропонується, "доки Російська Федерація не покладе край порушенням міжнародного права проти України, включаючи виведення своїх військ з України, повне відновлення її територіальної цілісності та суверенітету відповідно до міжнародного права та повне відшкодування збитків Україні".

Тим самим законодавчі перешкоди для демонтажу були усунуті.

Демонтаж швидко розпочався у багатьох містах Латвії. Але не у Ризі.

Де-юре для знесення столичного монумента тепер достатньо рішення Ризької думи. Голоси для нього вже є. Проте це питання має загальнонаціональний характер – тож де-факто рішення має схвалити уряд.

Частина партій, що входять до коаліції, воліли би трохи зачекати, щоб "зняти напругу". Вони пропонують перенести демонтаж на осінь і здійснити його вже після проведення у жовтні парламентських виборів.

Втім, така обережність зустрічає опір не лише у колег по коаліції, а й у латвійському суспільстві.

20 травня у Ризі пройшла багатотисячна хода "За звільнення від радянської спадщини". Організатори вимагають знесення у країні всіх меморіальних споруд, що прославляють СРСР, а також позбавлення громадянства та видворення з країни нелояльних громадян, а тим, хто "прокремлівськи налаштований" – заборонити обіймати посади в державних та муніципальних установах.

* * * * *

В тому, що реакція РФ на події у Латвії буде гостро негативною, сумнівів не було від самого початку.

Але ключове питання: чи обмежиться Москва дипломатичними демаршами, чи спробує через свою агентуру розхитати ситуацію у Латвії?

Події останніх днів показали, що суперечки навколо радянського монумента здатні викликати політичну кризу.

Проте досі невідомо, чи під силу РФ організувати у Ризі протести на кшталт подій у Таллінні 15 років тому.

Рано чи пізно відповідь на це питання буде дана – суспільний рух за демонтаж радянського монумента наразі виглядає настільки потужним, що ігнорувати його уряд просто не зможе.

А відповідно, стане зрозуміло, наскільки сильною є агентура Кремля у країні ЄС із найбільшою російською меншиною.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"