Розворот Орбана: як новий уряд та надзвичайний стан мають змінити курс Угорщини
Новий уряд та введення "воєнної надзвичайної ситуації" через Україну – це все про зміни, які в один день відбулися в Угорщині.
Останні 12 років при владі прем'єр Віктор Орбан щоразу змінював склад і структуру своїх урядів, не змінюючи при цьому стиль і курс.
Однак тепер перед ним постало особливо складне завдання – новому уряду доведеться змінити не тільки обличчя та конфігурацію міністерств, а й політику країни. Зокрема, і щодо України.
Як би сам Орбан цьому не опирався, ці зміни вже стали неминучими.
Угорщина Орбана в небезпеці
У вівторок 24 травня в угорському парламенті було затверджено новий склад уряду країни. Це зробила конституційна більшість, яку вчетверте поспіль здобув правлячий блок Фідес-ХДНП за підсумками виборів 3 квітня.
Іншими словами, процедура пройшла швидко, легко і урочисто. Так само, як і переобрання Віктора Орбана на прем’єрську посаду тижнем раніше – до слова, вп’яте в історії та на четвертий термін поспіль.
Анонсуючи свій новий уряд, Віктор Орбан наголосив, що це має бути команда, яка зможе захистити Угорщину від усіх нинішніх небезпек.
Хоча угорський лідер є майстром з пошуку та, за потреби, вигадування загроз і ворогів Угорщини, щоб їх щоразу тріумфально долати, сьогодні Орбан як ніколи має рацію.
Щоправда, окрім об’єктивних загроз, як-от російська війна проти України та її руйнівні наслідки для Європи та світу, зокрема безпекова, економічна, енергетична та продовольча кризи, Угорщина сьогодні опинилася також перед загрозами, які спровокував… її ж попередній уряд(и) на чолі з Віктором Орбаном.
Це насамперед рекордна інфляція та вкрай непевна фінансова ситуація в країні через карнавал щедрості влади напередодні виборів, коли скасовувалися один податок за іншим, заморожувалися ціни на соціальні продукти, пальне, комуналку, виплачувалися 13-ті пенсії та надбавки.
А на додаток Орбан втрачає кошти ЄС.
Брюссель заблокував Угорщині виплати з євробюджету на відновлення після пандемії через проблеми з угорським законодавством. Більше того, відразу після виборів проти Будапешта була ініційована нова санкційна процедура ЄС, яка ставить під загрозу отримання Угорщиною вже основних грошей від Євросоюзу.
Додайте до цього катастрофічну залежність Угорщини від російських енергоносіїв, важливість російських інвестицій в країні і що все це після російського вторгнення в Україну та реакції Заходу перетворюється на валізу не те що без ручки, а з бомбою на годинниковому механізмі всередині.
Не кажучи вже про те, що вся зовнішня політика Віктора Орбана, започаткована в далекому 2010-му, яка ретельно вибудовувалася на антибрюссельських та проросійських наративах і схемах під брендом "Відкриття на Схід" (Keleti Nyitás), після 24 лютого фактично стала історією.
Їй раптом прийшов кінець.
Судячи з усього, Віктор Орбан усе це прекрасно розуміє, хоча точно ніколи не визнає власну провину чи прорахунки. Більше того, схоже, що він буде прагнути відтягувати до останнього момент остаточного руйнування та зміни свого попереднього курсу, бажаючи зберегти бодай його крихти, як-от російські контракти на газ і нафту.
Звідки така впевненість?
Один із доказів цього – введення з 25 травня "воєнної надзвичайної ситуації", формально – через воєнні дії в сусідній Україні.
Крок, який не має особливих підстав, проте спрямовані на те, щоб додатково драматизувати ситуацію в угорському суспільстві, а відтак – підвищити вагу зусиль нового уряду з порятунку країни.
Інший аргумент на користь неминучих змін – зміни у персональному складі уряду (про це – трохи далі), а головне – парадоксальна ситуація, що за останній місяць склалася у зовнішньополітичній риториці Будапешта.
Новообрана президентка Каталін Новак публічно висловлює підтримку Україні, засуджує дії Росії та наміри відродити СРСР, тоді як Віктор Орбан та Петер Сійярто продовжують уникати навіть згадки про РФ, дорікаючи лише Брюсселю і продовжуючи називати президента України своїм опонентом.
14 друзів Віктора
У новому уряді Орбана працюватимуть 14 міністрів, окрім прем’єра. З них п'ять – нові обличчя у порівнянні з попереднім урядом. Але ця новизна умовна, бо окремі, можливо, навіть вирішальні міністри-новачки в цьому уряді, такі як Янош Лазар та Тібор Наврачич, вже працювали з Орбаном раніше.
Саме Тібор Наврачич, який раніше працював єврокомісаром в команді Юнкера і навіть наважився тоді заперечити існування плану Сороса, мав би засвідчити готовність Угорщини більш прозоро і якісно використовувати європейські кошти.
Тому йому дали міністерство регіонального розвитку та використання коштів ЄС.
Сигнал Брюсселю однозначний, мовляв, усе, досить, розблоковуйте наші гроші!
Повернення в уряд Яноша Лазара українському читачеві мало що каже, але для внутрішньої угорської політики – це ледь не ключове кадрове рішення цього уряду. Річ у тім, що Лазар раніше очолював офіс прем’єра Орбана й ніколи не приховував, що прагне стати прем’єром сам, так би мовити, "наступником", що явно дратувало Орбана. Зараз Лазар буде міністром будівництва та інвестицій.
Ще одним важливим новачком є новий міністр оборони Крістоф Солой-Бобровніцкі, який до цього пройшов різні щаблі влади "Фідес" – від аналітичних центрів та медіа до дипломатії, зокрема угорського посольства у Великій Британії. Його дружина працює речницею в уряді та значиться у списку інфлюенсерів "Фідес".
Сам новопризначений міністр не так давно фігурував як співвласник у "залізничному" бізнесі спільно з росіянами, а також інвестував у військово-промислову індустрію в Чехії. Власне, з огляду на те благословення, яке дав Віктор Орбан новому міністру оборони, його ключовим завданням буде купувати багато нової зброї для угорської армії або навіть спробувати налагодити її виробництво в Угорщині.
Ще один новачок в уряді – це Янош Чок, який буде міністром культури та інновацій.
Віктор Орбан зберіг Гергея Гуйяша як керівника свого офісу та Антала Рогана як очільника свого кабінету. Останнього називають ще "міністром пропаганди" через його управління гігантською медіаімперією влади, що включає як державні, так і приватні медіа. За попередньою інформацією, Роган тепер відповідатиме й за напрямок нацбезпеки.
Також без змін – позиція першого віцепрем’єра Жолта Шем’єна, який продовжить вести питання релігії, "національної політики", закордонних угорців, тобто напряму відповідатиме за теми, які стосуватимуться не те щоб усієї України, скільки радше Закарпаття.
Це важливий нюанс, який потрібно розуміти Києву, щоб спробувати використати. Тим паче, що Шем’єн не був помічений у надто різких заявах на адресу України після 2017 року. Він не той, хто ухвалює рішення в уряді Орбана, але він перебуває дуже близько до тієї єдиної людини в Угорщині, яка ці рішення ухвалює.
На цю ж роль міг би підійти і Гергей Гуйяш, який вже якось надсилав оптимістичні сигнали під час чергової кризи відносин.
Також на своїх посадах лишаються Шандор Пінтер (міністерство внутрішніх справ), Іштван Нодь (міністерство сільського господарства) та єдина жінка-міністр цього уряду Юдіт Варга (міністерка юстиції). Ласло Полкович, який у попередньому уряді очолював міністерство інновацій, тепер керуватиме міністерством технологій та промисловості.
Міністр фінансів Міхай Варга (вони не родичі, а однофамільці з Юдіт) також залишається, і саме йому доведеться далі "розгрібати" весь той хаос з угорськими фінансами в умовах надпопулістичної політики уряду.
Віктор Орбан під час презентації міністра майже так і пояснив його функцію: "підтримувати важко здобутий баланс між державними витратами та економічним зростанням". Погодьтесь, не часто почуєш від угорського прем’єра настільки делікатні формулювання.
Допомагатиме Міхаю Варзі умовний новачок в уряді Мартон Нодь (також не родич з аграрним міністром Нодем), який очолив міністерство економічного розвитку, а донедавна був радником прем’єр-міністра Орбана.
Залишився в новому уряді Угорщини і, мабуть, найбільш відомий українській аудиторії угорський політик (після Віктора Орбана, звісно): Петер Сійярто й надалі очолюватиме міністерство закордонних справ і торгівлі.
Українське питання
Разом з Сійярто в угорському уряді залишається весь багаж українсько-угорських суперечок останніх років, втоми від них, образ, фрустрації та намагання їх продовжити. А ще – не просто орден від Лаврова, а безпрецедентна проросійськість, що подається під виглядом угорських національних інтересів.
Поки українсько-угорські відносини в безпрецедентній кризі без будь-якого діалогу на міністерському, не кажучи вже про вищий політичний рівень, Петер Сійярто, схоже, окрім класичної угорської дипломатії та залучення інвестицій, буде докладати максимум зусиль, аби зберегти російські інвестиції в Угорщині.
Насамперед, йдеться про реконструкцію АЕС "Пакш".
Зрештою, саме Сійярто є втіленням зовнішньополітичної стратегії "Відкриття на Схід" з особливим фокусом на Росію.
Тепер вона вже виглядає приреченою, питання лише, коли настане момент істини. Сійярто та угорське МЗС робитимуть усе можливе, аби цей момент відтягнути якомога довше.
Саме тому напередодні формування уряду Сійярто зустрівся з росіянами з приводу "Пакш", і після отримання підтвердження намірів, попри війну, це питання тепер перейде саме в МЗС.
Судячи з усього, відновити хоча б якийсь баланс між Заходом і Сходом в угорській зовнішній політиці Петеру Сійярто допомагатиме новообрана президентка Угорщини Каталін Новак.
Її перші промови спантеличили багатьох своєю проєвропейськістю та антиросійськістю у стилі молодого Орбана. Цього було достатньо, щоб втішити поляків напередодні візиту президентки Угорщини до Варшави, але цих промов буде замало, аби власне збалансувати зовнішню політику Угорщини, на кажучи вже про її розворот на 180 градусів.
На жаль, у новому уряді Орбана досі залишилося чимало міністрів, які добре знають українське Закарпаття, де компактно проживає угорська громада, але немає жодного, хто так само добре розумів би сучасну Україну або принаймні міг поглянути на неї без шлейфу українсько-угорської суперечки останніх років.
Це особливий ризик, як у стратегічній перспективі, так і безпосередньо в цей момент, коли на кону стоїть питання ембарго на російські енергоносії та статус кандидата в ЄС.
Щодо останнього, то від початку російського вторгнення офіційний Будапешт вже кілька разів заявив, що не планує блокувати євроінтеграцію України, і навіть підписав лист на підтримку Києва в цьому процесі. А ось щодо ембарго, то все виглядає набагато складніше.
Можливо, Києву та Будапешту варто спробувати вибудувати політичний діалог на нижчому рівні, скажімо, через так званих спецпредставників. До слова, в МЗС свого часу вже був створений інститут уповноваженого з транскордонної співпраці, який тоді очолював Микола Балтажи. У команді Орбана також полюбляють використовувати такі інструменти, хоча з Україною це інколи мало зворотній ефект, як, до прикладу, з угорським посланцем Іштваном Грежою.
У короткостроковій перспективі цим умовним посередником між Києвом та Будапештом точно має стати Варшава, де про це відкрито заявили на рівні головного зовнішньополітичного радника Якуба Кумоха. І це сьогодні справді, мабуть, найкращий варіант для всіх, у тому числі для Києва.
Але так чи інакше, в довгостроковій перспективі і Будапешту, і Києву потрібно почати нарешті вибудовувати справжню політику один щодо одного.
Будапешту треба почати з розуміння того, що вже не вийде поєднати український вектор з власною лояльністю до Росії.
А також почати дивитися на Україну не тільки крізь призму притисянського району Закарпаття, чи просто як на розмінну карту в геополітичних іграх, а як на суверенну державу, потенційного партнера і союзника в Європі, ринок для угорських компаній, як-от Wizz Air, OTP банк чи угорський MOL, який після позбавлення залежності від російської нафти міг би забезпечувати пальним не тільки сусідні Словаччину та Польщу, а й Україну.
Угорщина має нарешті виробити адекватну політику щодо України, якщо Віктор Орбан щирий у своїх заявах про безальтернативність ЄС і НАТО для Будапешта.
Києву ж треба не тільки і не стільки вийти за межі стереотипу про Угорщину Орбана як спільника Путіна, скільки вибудувати власну політику в новій Центральній Європі, частиною якої Україна остаточно стала після успішного опору російському вторгненню.
І в цю політику інтегрувати всі можливі запобіжники, як безпекові, так і економічні.
Автор: Дмитро Тужанський,
директор Інституту центральноєвропейської стратегії