Найслабший президент за останнє двадцятиріччя – саме так у Франції оцінюють можливі результати парламентських виборів, перший тур яких пройшов 12 червня.

Результати першого туру фіксують перше місце "ансамблю" – пропрезидентського блоку "Разом", що складається з чотирьох партій.

Попри це, перемогою Макрона це назвати досить складно. Навіть якщо президентські сили утримають більшість у Національних зборах (що наразі виглядає цілком реально), це буде нестабільна більшість, залежна від партнерів по блоку.

А на додачу опонувати їй буде дуже потужна ліворадикальна опозиція, вкрай критично налаштована до Макрона. Для України це важливо через те, що в опозиції може виявитися чимало антизахідних та відверто проросійських політиків.

Тим важливіше зрозуміти, які зміни чекають політику Франції і що ще зможе змінити другий тур, який відбудеться 19 червня.

"Третій тур"

25,75% у пропрезидентського блоку "Разом" (французькою – Ensemble) проти 25,66% у NUPES (Нового екологічного та соціального народного союзу).

Останній – це масштабне об’єднання лівих сил, зібране лідером ультралівої "Нескореної Франції" Жаном-Люком Меланшоном.

З дуже невеликим відривом від суперників він здобув трете місце на недавніх президентських виборах, ледь не пройшовши до другого туру. Саме Меланшон оголосив парламентські вибори "третім туром", анонсувавши свої плани стати новим прем’єром.

Це надміру амбітна заява – сучасна політична система Франції розроблена таким чином, що дає відчутну виборчу перевагу партії обраного президента. Від проведення масштабної політичної реформи 2000 року у Франції більше не було прикладів "співмешкання" – ситуації, коли президент та прем’єр були представниками конкуруючих політичних сил.

Втім, для досягнення реваншу Меланшону вдалося сформувати потужний блок.

До нього увійшли і екологічні сили, і колись сильні соціалісти, і комуністи, і значно дрібніші радикальні ліві партії.

На тлі доволі пасивної та безбарвної кампанії пропрезидентської партії Меланшону вдалося привернути всю увагу медіа і стати зіркою перегонів. Не випадково, що із 5 депутатів, що отримали перемогу у першому турі, четверо були кандидатами від NUPES (і ще один від "Разом"). 

Тріумф Макрона: яких змін у політиці Франції варто чекати Україні після виборів

В один момент Марін Ле Пен і її "Національне зібрання" практично зникли з дебатів: основна боротьба розгорнулася між ліберально-центристськими силами президентами і радикально лівими антисистемними пропонентами державного регулювання економіки.

Показовий момент: на початку передвиборчої компанії державні органи відмовлялися публікувати сумарний рейтинг NUPES, оприлюднюючи натомість результати його окремих партій-учасників.

У Меланшона були впевнені: так відбувалося через те, що влада не хотіла допустити ситуації, коли опозиція матиме рейтинг вище, аніж у пропрезидентського блоку. Зрештою, вони зобов’язали через суд публікувати саме спільний рейтинг NUPES.

Побоювання французької влади були зрозумілі – зрештою, "Разом" вдалося випередити своїх головних опонентів лише на 0,1 відсоткового пункту.

Без шансів для правих

Високі рейтинги аж ніяк не означають таку ж високу ймовірність перемоги.

Вибори у Франції проходять за мажоритарною системою, що дає перевагу поміркованим центристським силам загалом і політичній партії обраного президента зокрема. І це "вбиває" шанси формування більшості та створення нового уряду для опозиційних партій з радикальними ідеологіями.

Таку систему критикують як несправедливу, однак усі розмови про перехід на суто пропорційну систему, вигідну для несистемних партій, досі так і залишаються розмовами.

Навіть за майже рівних рейтингів існує висока ймовірність того, що більшість у 289 мандатів все ж отримає блок "Разом", тоді як NUPES навряд чи отримає більше, аніж 170 мандатів.

Втім, для решти партій ситуація виходить ще гіршою. В першу чергу – для "Національного зібрання" Марін Ле Пен, яка на останніх президентських виборах вийшла в перший тур, випередивши Меланшона.

Втім, досягнення на президентських виборах вкотре конвертувати в успіх на парламентських не вдалося.

За результатами першого туру партія здобула непоганий результат – майже 18,7%, проте в кращому разі до парламенту пройдуть 10-25 депутатів.

Це відбувається через особливості виборчої системи у Франції, що спрямована на "відсікання" радикалів. Для того щоб пройти у другий тур, кандидат має отримати не менше, аніж 12,5% від загальної кількості зареєстрованих в окрузі виборців.

Як наслідок, набагато більшу фракцію мають шанси отримати більш респектабельні правоконсервативні "Республіканці". Попри те, що рейтинг партії становив лише 11,3%, вони можуть отримати 33-80 мандатів.

А партія "Реконкіста" скандального Еріка Земмура має всі шанси опинитися поза парламентом. Сам Земмур вже програв вибори в своєму окрузі, хоча й спеціально обрав той округ, на якому під час президентських виборів показав найвищий результат – цілих 15%.

Важливо також зазначити, що попередні вибори формувалися та сприймалися суспільством через протистояння небезпеці праворадикалізму.

Відтак і у другому турі президентських, і на подальших парламентських виборах праворадикальні кандидати і їхні політичні сили, попри навіть увесь рух до "нормалізації" та більшої респектабельності, досі не конвертували свою вагу в суспільстві у відповідну політичну владу. 

Однак ліворадикальна ідеологія, навіть у своїх найекзотичніших вимірах, наприклад, неомарксистському чи неотроцькістському, не сприймається як така, що несе небезпеки для демократії чи політичного порядку.

Втім, можливо, велика фракція NUPES у нинішньому складі Національних зборів змусить французів змінити свої оцінки щодо безпечності ультралівої ідеології і її ідей щодо дирижистської економіки з високими податками, протистояння неоліберальним проєктам і міжнародній торгівлі аж до серйозної критики ЄС чи специфічним зовнішньополітичним пріоритетам, успадкованим з лівої риторики доби холодної війни

Макрон з обмеженими можливостями

Що це все означає для президента Франції та його здатності реалізувати свою політику?

В новому скликанні Національних зборів партія Макрона (її нова назва з липня – "Відродження") вже не матиме комфортної більшості. Існує навіть невелика ймовірність, що пропрезидентський блок більшості не матиме, а тоді їм доведеться формувати уряд меншості, звертаючись за потрібними голосами, приміром, до "Республіканців".

Проте навіть якщо блок "Разом" матиме більшість, вона буде непереконливою, а відповідно – залежатиме від партнерів. Наскільки сильною буде ця залежність, стане зрозуміло за результатами другого туру, які визначають, скільки у правлячій фракції буде депутатів від "Відродження", а скільки від інших партій.

Це важливо, адже після переконливої перемоги на президентських виборах Еммануель Макрон анонсував відновлення курсу на реформи – проте реалізувати цю обіцянку тепер буде набагато складніше, аніж 5 років тому. 

Особливо маючи набагато більш консолідовану та негативно налаштовану опозицію.

Окремо варто зазначити повернення у велику політику Едуара Філіпа, який був головою першого уряду президента Макрона.

Попри ідеологічну близькість, між двома політками була постійна конкуренція (часто говорили, що це був єдиний приклад політичного "співмешкання" після реформи 2000 року), яка зрештою й вилилася у відставку уряду. 

Тепер Філіп матиме золоту акцію у формуванні уряду, і не виключено, що результати депутатів від його партії "Горизонт" дозволять йому претендувати на повернення на посаду голови уряду, а то й балотуватися в президенти в наступному виборчому циклі у 2027 році

Щоправда, можливі зміни не торкнуться зовнішньої політики, що вкрай важливо для України. Традиційно ця сфера є прерогативою президентів, до якої уряд має більш опосередковане відношення.

Проте повністю ігнорувати значення уряду для формування зовнішньої політики теж не варто.

І тут ключове питання – як вплине на новий уряд Франції потреба постійно протистояти ультралівій та місцями відверто проросійській опозиції?

Чи буде уряд вимушений йти на поступки? Чи навпаки – його прозахідний курс зміцниться, а згода на компроміси із РФ, навпаки, зменшиться?

Останнє – вкрай бажаний сценарій для України. І попри всі проблеми Макрона, цей сценарій є цілком ймовірним.

Автори: 

Надія Коваль, завідувач інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"