"Це буде складно. Нам знадобляться фантазія, зухвалість та відкритість. Боюся, що тепер країна стала заблокованою", – так прокоментувала результати другого туру парламентських виборів у Франції речниця уряду Олівія Грегуар.

Ситуація дійсно виявилася неочікуваною.

Ще напередодні другого туру соціологи прогнозували, що пропрезидентський блок "Разом" (французькою Ensemble) якщо не візьме абсолютну більшість, то буде близький до неї. А це допускало можливість "тушкування" – доповнення необхідної кількості мандатів окремими депутатами. Наприклад, поміркованими соціалістами, що пройшли у єдиному лівому блоці NUPES.

Однак реальність виявилася для Еммануеля Макрона набагато гіршою.

Як пишуть французькі оглядачі, "жовті жилети" завдали йому удару у відповідь". Блок Ensemble отримає лише 245 мандатів, тоді як для більшості необхідні щонайменше 289.

Нестачу аж 44 мандатів не вдасться компенсувати за рахунок поодиноких перебіжчиків.

Тож перед Макроном та його партією стоїть дилема: або за будь-яку ціну шукати коаліції з правоцентристами з партії "Республіканці", або готуватися до розпуску парламенту та дострокових виборів.

Кожен із цих сценаріїв має свої чималі ризики, в тому числі й для зовнішньої політики Франції. І це може мати безпосередній вплив і на Україну.

Три відтінки опозиції

"Ви не можете собі уявити, які емоції охоплюють мене у цей вечір", – заявила після голосування лідерка "Національного об’єднання" Марін Ле Пен.

Хоча її партія показала лише третій результат, саме її називають головним переможцем виборів 19 червня.

По-перше, партія більш ніж у 10 разів – з 8 до 89 мандатів – збільшила своє представництво у Національному зібранні. І це в ситуації, коли попередні опитування прогнозували партії Ле Пен лише 20-40 мандатів.

"Ми в захваті, це неймовірний результат, ми навіть не сподівалися на це, це справжня перемога. Зараз ми сподіваємося максимально протистояти Еммануелю Макрону, і ми зробимо все, щоб заблокувати його урядові рішення", – обіцяють у "Національному об’єднанні". Зокрема, там вже анонсували найближчим часом поставити на голосування вотум довіри чинному уряду.

Більш того, якщо рахувати результати не блоків, а окремих партій, то "Національне об’єднання" піднімається на друге місце, поступаючись лише партії Макрона Renaissance ("Відродження"). А це вже робить її головною опозиційною силою, відкриваючи доступ до постів голів ключових парламентських комітетів.

Але найголовніше, що нинішній результат Ле Пен руйнує одну з підвалин виборчої системи Франції,

яка де-факто була розроблена так, щоб мінімізувати ризики перемоги праворадикалів.

Протилежний приклад – трохи гіршими за очікування стали результати блоку NUPES (Нового екологічного та соціального народного союзу), зібраного лідером ліворадикальної "Нескореної Франції" Жаном-Люком Меланшоном.

Лівий блок отримав 131 мандат, тоді як опитування прогнозували йому 140-200.

Піррова перемога Макрона: які ризики несуть нові вибори у Франції для України і не тільки

Такі прогнози давали Меланшону можливість називати парламентські вибори "третім туром" президентських перегонів та претендувати (як тепер виявилося – безпідставно) на посаду прем’єра.

До Національного зібрання також проходять і колись потужні правоцентристи "Республіканці". Результати цієї партії падають вже другі вибори поспіль. Втім, ці вибори для них були в цілому вдалими.

По-перше, партія отримала 64 мандати – в рамках прогнозованого результату (40-80 місць).

А головне – завдяки провалу макроністів "Республіканці" отримують золоту акцію, яка у винятковому випадку може навіть дозволити їм претендувати на посаду прем’єра (але про це трохи далі).

"Ляпас" Макрону

"Щойно ми побачили край одного із законів французької політики. Як виявилося, президент, який виграв вибори, причому дуже успішно, лише за місяць може бути покараний своїми виборцями", – зазначають французькі політичні оглядачі.

Дійсно, ситуація, коли політична сила президента не отримає більшості, є вкрай нехарактерною для Франції.

Востаннє таке було ще після другої перемоги Франсуа Міттерана, коли соціалістам не вдалося утримати абсолютну більшість.

А після конституційної реформи 2000 року таке "двовладдя" вже вважалося майже неможливим – сама ідея цієї реформи полягала в тому, щоб забезпечити новообраному президенту лояльну парламентську більшість.

То чому ж Макрон отримав такий "ляпас" від французів?

Перша причина – вкрай слабка і пасивна передвиборча кампанія. За це Макрона критикували і під час президентських виборів – що він більше займався міжнародними справами, аніж виборами, по суті, ігноруючи своїх виборців.

Однак на президентських виборах це не вплинуло на результат. Через це у Макрона проігнорували тривожні дзвоники і напередодні виборів парламентських.

Наприклад, більшість французів була незадоволена складом нового, сформованого напередодні виборів, уряду. Або тим, що лідером антирейтингу в цьому уряді став міністр солідарності та інвалідів Дам'єн Абад, якого нещодавно звинуватили у зґвалтуванні (щоправда, це не завадило міністру переобратися в парламент).

Втім, була і більш глобальна причина програшу.

У другому турі президентських виборів Макрону протистояла ультраправа Ле Пен, а тому ліві та ультраліві виборці були змушені підтримати його.

Цього разу Макрон мусив протистояти і ультраправим, і ультралівим. І це було однією з причин успіху партії Ле Пен – в тих округах, де кандидати від Макрона не проходили у другий тур, їхні виборці часто не йшли на дільниці, збільшуючи шанси радикалів.

"Золота акція" або перевибори

Наступного дня після виборів на обід до Макрона пришла прем’єр-міністр Елізабет Борн. За традицією, після виборів прем’єр має подати у відставку, а президенту залишається або надати йому новий мандат, або шукати кандидатуру наступника.

Втім, і тут цього разу пішло не за сценарієм. Президент поки не став приймати рішення щодо уряду, а Елізабет Борн ще напередодні обіцяла працювати над створенням "більшості дії".

Та чи є вихід із ситуації, що склалася?

Прихильники Макрона навряд чи зможуть створити коаліцію і з ультраправою Ле Пен, і з ультралівим NUPES (хіба що з окремими поміркованими депутатами, що, однак, не вирішує проблему).

Тож єдиним виходом із ситуації є альянс із "Республіканцями". Тим більше, ідеологічно вони вважаються найбільш близькими до Макрона (попри те, що початок кар’єри чинний президент провів у Соціалістичній партії).

Щоправда, перший сигнал від "Республіканців" був невтішним. Там заявили, що відмовляються від коаліційних переговорів та воліють залишитися в опозиції.

 "Ми агітували в опозиції, ми в опозиції і залишимося, все дуже зрозуміло. Це буде, як ми завжди робили, конструктивна опозиція, але справжня опозиція Еммануелю Макрону, який все знищив. Його п’ятирічний термін був повним провалом, і це те, що сьогодні показує цей результат", – заявив відразу після оголошення результатів виборів лідер партії Крістіан Жакоб.

Втім, далеко не факт, що "Республіканці" і надалі будуть такими непоступливими. Особливо якщо їм запропонують чималу квоту в уряді, а можливо – навіть і посаду прем’єра.

Така ситуація може дозволити правоцентристам подолати вкрай негативну тенденцію – результати партії погіршуються вже другі вибори поспіль. І якщо не переломити цей тренд, партію може чекати вихід з перших ролей, як зараз сталося із колись могутніми та популярними соціалістами.

Зрештою, заяву про відмову від коаліційних переговорів можна трактувати лише як спробу торгу – "Республіканці" чудово знають, що на цих виборах отримали "золоту акцію", і цей шанс не варто упускати.

Альтернативний сценарій для Макрона – дострокові вибори.

Щоправда, цей шлях є нехарактерним для Франції. Настільки нехарактерним, що серед французьких юристів точаться дискусії щодо права президента розпускати Національне зібрання. Дехто вважає, що це стає можливим лише через рік після виборів, а дехто – що це можливо зробити будь-коли, проте після цього протягом року чергові перевибори неможливі.

Наразі тема дострокових виборів вже обговорюється у Франції, проте цей крок буде ризикованим для Макрона – виборець вже сказав своє слово і навряд чи змінить свою думку. 

Втім, у випадку затяжних і безрезультатних коаліційних переговорів ситуація може змінитися. Тоді провина за перевибори може лягти на "Республіканців" – їм пропонували гарні умови коаліції, але вони знехтували державними інтересами.

За такого сценарію блок Макрона може провести роботу над помилками, заохотити виборців-центристів дійти до виборчих дільниць і повернути собі абсолютну більшість.

* * * * *

Обидва можливі сценарії є некритично, але неприємними для України.

Ослаблення позицій Макрона у новому парламенті змусить президента більше займатися вирішенням внутрішньої політичної кризи, а не міжнародними справами.

Це означатиме і послаблення претензій на лідерство у Європі (на користь Німеччини), і більшу свободу маневру для "друзів Путіна".

Альянс із "Республіканцями" також має свої ризики. Не варто забувати, що це партія Ніколя Саркозі та Франсуа Фійона.

І хоча після 24 лютого ця партія критикує Путіна, вплив її колишніх лідерів навряд чи повністю зник.

Тож варто бути готовими до не завжди приємних сюрпризів з Парижа.

Втім, заспокоює одне – зовнішня політка у Франції залишається прерогативою президента. Тож у найближчі п'ять років істотного розвороту політики Франції очікувати не варто.

Автори: 

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",

Надія Коваль, завідувач інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту