Цього тижня, напередодні вирішального засідання Європейської ради, в уряді Угорщини публічно заявили, що Віктор Орбан проголосує на ньому за надання Україні статусу кандидата в члени ЄС.

Після такої заяви у багатьох виникло, щонайменше, здивування: 

У чому тут "пастка"?

Здавалося б, саме зараз – дуже зручний момент для Будапешта, щоб заявити про всі ті претензії до України, які накопичилися в угорської сторони за останні роки, та спробувати щось "виторгувати". 

Наприклад, зміни до українських освітнього та мовного законів, чи подвійне громадянство, чи хоча б скасування заборони в’їзду для окремих угорських чиновників, які стали персонами нон грата у 2020 році за втручання в українські вибори. 

То чому цього не сталося? І що спонукало Будапешт дати "зелене світло" Україні?

Від конспірології до офіціозу

Можна вдатися до конспірології та пошукати логічний зв’язок між позицією Будапешта і… Кремля щодо інтеграції України до ЄС. 

За черговим збігом лише за кілька днів до заяви Угорщини Путін особисто заявив, що Москва не проти вступу України в Євросоюз, мовляв, це не військовий альянс. 

Але в цій теорії змови є серйозна проблема, бо Путін вкотре бреше. Давайте не забувати, з чого почалися Євромайдан та російська агресія проти України в 2013-2014 роках. Це було небажання Віктора Януковича підписувати Угоду про асоціацію з ЄС саме під тиском Росії. На той час Україна була нейтральною у військовому плані державою, без згадки у Конституції про вступ до НАТО як мету.

У відповідь на українське здивування та пошук "підступу" в Угорщині сьогодні дивуються у відповідь, мовляв, "так ми ж завжди підтримували інтеграцію України до ЄС, це Нідерланди та Данія були головними скептиками". І такі заяви Будапешта насправді є правдивими. 

Хоч у своїй критиці на адресу України останніх років Будапешт інколи не тільки погрожував вето щодо НАТО, а й згадував і євроінтеграцію, загалом позиція Угорщини щодо України в ЄС завжди була послідовною. 

У Віктора Орбана підтримували без умов і згадану Угоду про асоціацію, і безвіз для України (запровадивши його на рівні Угорщини швидше, ніж Брюссель). 

Звісно, все це було до того, як вибухнув українсько-угорський мовний конфлікт, але, до прикладу, в березні цього року, після перших днів повномасштабного вторгнення та проросійської позиції Будапешта, Петер Сійярто підтримав прискорений вступ України до ЄС разом з представниками восьми інших країн союзу. 

Так, усе це видається дещо нелогічним, підозрілим. Але Віктор Орбан має свою логіку, і ось на чому вона ґрунтується.

Питання "закордонних угорців"

По-перше: Угорщина підтримує вступ України до ЄС, бо це дасть їй можливість вирішити екзистенційну проблему – знову об’єднати угорську націю, третина якої після закінчення Першої світової війни опинилася за межами рідної Угорщини. 

Ця візія об’єднання будується сьогодні на такій політичній доктрині: якщо ми не можемо знову об’єднати угорську націю в межах однієї держави, треба прагнути об’єднати її в межах таких союзів, як ЄС і НАТО, аби між угорцями не було кордонів. 

Саме тому Угорщина підтримує вступ не тільки України, а й Сербії, а також була чи не головним адвокатом Хорватії свого часу. 

Виявом цієї доктрини єднання нації є паспортизація угорців за кордоном, програми підтримки та шалені інвестиції в угорські громади в сусідніх країнах, зокрема і в Україні. Усе це вміщується у таке угорське поняття, як "nemzetpolitika", тобто національна політика, яку не тільки в Україні, а й у тій же Румунії чи Словаччині сприймають радше як загрозу, аніж можливість. 

Тож, як ми бачимо, цей "надмірний" інтерес та увага Будапешта до угорської громади в Україні цього разу зіграли Києву на користь.

Друга причина – в кандидатських умовах для України Угорщина отримала, що хотіла, а саме 7-й пункт, який передбачає зміну законодавства щодо нацменшин. 

Звісно, відкритим залишається питання, як цим пунктом Угорщина планує і зможе скористатися. 

І тут Україні не варто особливо перейматися з точки зору можливих вимог Будапешта, вони навряд зміняться, цей список вже добре відомий. 

Утім, якщо Угорщина спробує на цю умову активно тиснути, то чи не підтримають її також Бухарест, Софія, які теж мали питання до українського закону про освіту. У своїй позиції щодо членства у ЄС Північної Македонії Болгарія демонструє не меншу ірраціональну впертість, аніж Угорщина. З усім цим Києву доведеться працювати, мати аргументи як для Венеційської комісії, так і для кожної зі столиць. 

Подалі від "русского міра"

Ще одна причина: Угорщина не хоче мати безпосередній кордон з Росією. 

З огляду на те, як сильно зблизилися Будапешт і Москва за останні 12 років урядування Віктора Орбана, ця теза може звучати дивно і підозріло. Але ще не так давно, у 2016 році, на великій нараді з угорськими дипломатами угорський прем’єр особисто наголосив на цій позиції як на стратегічній меті та інтересі Угорщини.

Варто наголосити, що це не ноу-хау Орбана. Як і у випадку з єдністю нації, ця візія національної безпеки є консолідованим баченням більшості угорських еліт. 

Її сформулював ще Йожеф Антал, перший демократично обраний угорський прем'єр, чию ідеологічну спадщину багато в чому втілюють Орбан і "Фідес" сьогодні. Для Антала ця візія була частиною особистих переконань, адже він брав участь у повстанні 1956 року та був заарештований радянською владою. 

Навіть сьогоднішня проросійська Угорщина Орбана хоче мати на схід від своїх кордонів "ще щось", а не відразу Росію.

Навіть "багатовекторна" Україна як буфер була і є в інтересах Угорщини. Ще краще, якщо ця Україна буде стабільною, якомога менш схожою на Росію, а в ідеалі – якщо стане частиною ЄС. 

Як і Словаччина чи Румунія, Угорщина не хоче бути крайнім кордоном Євросоюзу та нести увесь цей тягар безпеки, буферності, провінційності.

Крім того, зближення України з ЄС дозволить Будапешту, як і Братиславі, подолати диспропорцію в розвитку країн та вирішити питання депресивності східної Угорщини (те саме стосується і Словаччини). У кожній з цих країн пам’ятають і досі відчувають, який ефект економічного дива справляє східна Австрія на західну Угорщину та Словаччину.

Питання шляху розвитку ЄС

Ще один важливий момент – після того, як Німеччина, Франція та Італія сказали Україні "так", Угорщина просто не могла зробити інакше. 

Це зовсім не той випадок, як сталося з шостим пакетом санкцій, коли Будапешт явно озвучував не тільки свою позицію. Водночас Нідерланди і Данія (країни, які до останнього були налаштовані скептично щодо України) – це не союзники для Будапешта.

Зрештою, озвучені вище причини переважили звичне бажання Віктора Орбана до конфлікту та політичних дебатів. Власне, як і ще одна причина, у нашому списку остання.

І нарешті, по-п’яте:

Розширення ЄС – це для Орбана його світоглядне бачення розвитку ЄС як союзу націй, а не федеративних штатів. 

Угорський прем'єр виступає за те, аби Євросоюз розвивався по горизонталі, а не по вертикалі, тобто за рахунок розширення і додавання нових країн, а не через укріплення вертикальних структуру ЄС і зміни механізмів ухвалення рішень. 

Саме тому Віктор Орбан до останнього пручався запровадженню механізму верховенства права як критерію для отримання коштів з єврофондів. Також неймовірно боляче у Будапешті реагують на ідеї заміни одностайності на кваліфіковану чи будь-яку іншу більшість в ухваленні окремих рішень ЄС, зокрема щодо зовнішньої політики. 

Звісно, Орбан описує все це як світоглядну суперечку, хоча, звісно ж, йдеться про можливу втрату впливу в ЄС, інструменту для шантажу та торгів на найвищому рівні, як це було, власне, з шостим пакетом санкцій.

* * * * *

Ось, власне, і вся логіка сьогоднішньої Угорщини щодо підтримки кандидатства для України в ЄС. 

Простіше кажучи, ні, Віктор Орбан раптово не став проукраїнським, більше того, не перестав бути проросійським. 

Сьогодні, як і завжди, він діє винятково у власних інтересах. Просто зараз ці інтереси збіглися з нашими.

 І саме за цим принципом і варто вибудовувати українсько-угорські відносини.

Автор: Дмитро Тужанський,

директор Інституту Центральноєвропейської стратегії