Сирійський шантаж Ердогана: навіщо Туреччина йде на новий конфлікт із союзниками

"Ми переходимо на новий етап нашої рішучості сформувати безпечну зону глибиною 30 км вздовж нашого південного кордону. Ми очистимо Тель-Ріфаат і Манбідж від терористів і крок за кроком будемо робити те ж саме з іншими регіонами", – заявив на початку червня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

Таким чином Туреччина офіційно оголосила про початок нової воєнної операції у Сирії, завданням якої, за словами Ердогана, є "звільнення районів Тель-Ріфаат і Манбідж на півночі Сирії від терористів". Також він додав, що наступ турецьких військ продовжиться в інших курдських регіонах.

Не стримався Ердоган і від погроз іншим країнам. "Давайте подивимося, хто підтримує ці законні кроки Туреччини, а хто їм заважає", – заявив він.

Тож навіщо Туреччина йде на таку кризу і які наслідки це матиме, в першу чергу для України?

Третя спроба Ердогана

Туреччина вже двічі вводила свої війська до Сирії: в Афріні у 2018 році, а також у Сере-Каніє в 2019 році.

За результатами тих операцій Туреччина створила так звані зони безпеки, які стали безпечною гаванню для озброєних проксі-груп сирійської опозиції.

Одночасно Туреччину звинувачували в тому, що з Афріна і прилеглих районів сотні тисяч людей були змушені втекти, а меншини були піддані етнічній чистці. Через це низка країн наклала санкцій на турецький уряд, заморозивши військову і військово-технічну співпрацю.

Ці проблеми Анкара досі не вирішила. Хоча і сподівається досягти цього, шантажуючи використанням права вето на вступ до НАТО Фінляндії та Швеції.

Тож навіщо Ердогану знадобилося нова війна, здатна створити додаткові проблеми у відносинах із Заходом?

Як стверджують турецькі військові джерела, одним із визначальних факторів для нової воєнної операції стало виведення частини російських збройних сил із Сирії – вимушений крок Кремля, пов'язаний із втратами в агресії проти України.

За даними лондонської інформаційної агенції Middle East Eye, анонімні джерела в турецькому військовому керівництві визнали, що час наступу на північний схід Сирії частково пов’язаний з виведенням Росією своїх сил і найманців з деяких баз у цих регіонах. Щоправда, одне з джерел повідомило виданню, що це не було єдиною чи основною причиною планування операції. "Це не лише про те, що Росія загрузла в Україні. Є власні занепокоєння та розвідувальні дані Анкари щодо діяльності Робітничої партії Курдистану (РПК) в Сирії".

Головне занепокоєння Туреччини, яке "викликало відповідь", сказав він, це "недавня операції РПК щодо перекидання свіжих сил і боєприпасів з Сирії до Іраку".

Під РПК турецьке джерело мало на увазі курдські збройні формування у Сирії – Загони захисту народу (YPG) та Сирійські демократичні сили (SDF), котрі, як стверджує Анкара, пов’язані з РПК.

Кращий час для вторгнення

Іншою і, ймовірно, головною причиною запланованого військового вторгнення Туреччини є "зачистка" території глибиною 30 кілометрів, яку вона збирається перетворити на "зону безпеки" для переселення з Туреччини щонайменше мільйона сирійських біженців.

"Ці дві операції мають тривати одночасно", – повідомило джерело Middle East Eye.

Головною стратегічною метою Туреччини в цій операції є місто Тель-Ріфаат, де знаходяться близько 60% водних ресурсів регіону. Наявність доступу до води дозволить переселити сирійських біженців і відродити сільське господарство.

Це важливо через те, що ставлення турків до приблизно 3,7 мільйона сирійських біженців вже стало проблемою для Ердогана. Останнім часом напруга між біженцями та місцевим населенням помітно зросла, що особливо відчутно перед запланованими виборами наступного року.

Берк Есен, співробітник Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки, який спеціалізується на турецькій політиці, припустив, що бойові дії з курдськими силами сподобаються турецьким виборцям, особливо якщо Ердоган просуватиме думку, що це сприятиме поверненню біженців.

"Його рейтинги схвалення зростуть, і він буде розглядати обидва питання: курдське питання та питання міграції", – сказав Есен. "Це справді залишить опозицію в підвішеному стані", – додав він.

Турецькій владі було важливо обрати вигідний час початку операції.

Вперше про вторгнення в ці регіони було заявлено ще в листопаді минулого року. Але в той момент Ердогану довелося б мати справу з більш непоступливою позицією Москви і різкішою відповіддю з боку партнерів по НАТО.

Тож Туреччині довелося чекати створеної нею кризи в НАТО навколо прийняття Швеції і Фінляндії, в результаті чого голос Анкари став важити значно більше, ніж пів року тому.

А ще – на руку Ердогану грає й маргіналізації Росії після вторгнення в Україну.

Зіткнувшись із неочікувано великими втратами у війні проти України, РФ вимушена йти на поступки по інших напрямках, в тому числі вигрібаючи резерви з сирійського напрямку.

Вже більше місяця, як російські військові передають частину своїх баз у Сирії Хезболлі та іншим проіранським ополченням під загальним керівництвом Корпусу вартових ісламської революції.

Така конфігурація, на думку Ердогана, має зменшити негативні наслідки від чергового вторгнення.

"Перетягування" Туреччини

Втім, залишається відкритим питання, чи погодиться Захід "заплющити очі" на нову воєнну кампанію Ердогана?

Нинішня ситуація дещо схожа з тим, як велася дипломатична гра в 2018 році під час підготовки вторгнення до Афріна.

Тоді Анкара працювала із протурецькими лобістами в адміністрації Трампа, щоб змусити Білий дім заплющити очі на вторгнення до Сирії і напад на своїх союзників-курдів у боротьбі з Ісламською державою.

Туреччина почала операцію в Афріні, отримавши підтримку від Росії – там думали, що зможуть змусити Дамаск пожертвувати ілюзорним контролем над Афріном в обмін на віддалення Туреччини від НАТО.

Заради цього Москва пішла на безпрецедентний продаж Туреччині (тобто – члену НАТО) свого ракетного комплексу С-400.

Це стало початком "війни" за Туреччину між США та Росією.

Сполучені Штати незабаром де-факто схвалили турецьке вторгнення, сподіваючись, що як Анкара отримає те, чого вона хоче в Сирії, то вона може відійти від Москви і допомогти США в питаннях Ірану.

Щось подібне Ердоган прагне реалізувати і зараз.

Зокрема, Туреччина шле сигнали РФ, що якщо Москва хоче отримати якусь підтримку Анкари у війні в Україні, то вона має прийняти турецьке захоплення нових територій у Сирії.

Одночасно Туреччина шле сигнали до НАТО, що треба прийняти реальність, інакше Анкара не дозволить Фінляндії та Швеції вступити до Альянсу.

Паралельно Анкара мобілізує лобістів у Вашингтоні. Туреччина навіть намагається поновити відносини з Ізраїлем та використати проізраїльських лобістів у Вашингтоні. Нещодавно турецький міністр закордонних справ відвідав Ізраїль з першим за багато років візитом, а Анкара прийняла президента Іцхака Герцога.

Анкара також працює з Саудівською Аравією, ОАЕ та арабськими країнами.

Втім, поки ці зусилля не дають очікуваних результатів.

"Ми співпрацювали з нашими турецькими союзниками з цього питання, перш за все, щоб дізнатися більше про пропозицію, яку президент Ердоган вперше озвучив протягом останніх днів", – заявив минулого тижня речник Держдепартаменту США Нед Прайс.

Ойтун Орхан, координатор програм вивчення Леванту в Центрі близькосхідних досліджень в Анкарі, сказав The Media Line, що існує велика ймовірність, що США запровадять фінансові санкції і за нову воєнну операцію. "Якщо Туреччина проведе таку операцію, це розлютить американську сторону і знову підніме дискусії про те, що проти Туреччини слід ввести санкції", – стверджує він.

 Виходить, Ердоган свідомо йде на нову кризу у відносинах із союзниками.

Разом із тим ціна цієї кризи може виявитися як ніколи високою, в першу чергу – для України. 

Конфлікт всередині НАТО надзвичайно потрібен РФ, особливо зараз, коли Кремль спрямовує зусилля для розколу Заходу в питанні санкцій та підтримки України. 

Чи матиме нинішнє загострення вплив на відносини Туреччини та України? 

Відповіді на це запитання наразі немає, проте Києву варто буде постійно зважати на нові ризики, адже в першу чергу це загострення грає проти нас.

Автор: Сергій Данилов,

заступник директора Центру близькосхідних досліджень