"Нафта в обмін на продовольство" та інші шляхи покарати Росію

Іван Ліщина – юрист-міжнародник, а донедавна урядовець.

З 2016 по 2021 рік він працював заступником міністра юстиції та урядовим уповноваженим з питань Європейського суду з прав людини та став єдиним керівником у Мін'юсті, який "пережив" і повну зміну влади в Україні 2019 року, і ротацію уряду 2020-го.

Річ у тім, що він вів дуже специфічний напрямок, що має назву Lawfare, тобто юридичну війну з РФ. Це, серед іншого, ЄСПЛ та інвестиційні арбітражі через втрати державних бізнесів, які потрапили під окупацію. Вже дев'ять місяців як Іван Ліщина звільнився з державної служби та повернувся у юридичний бізнес, а отже, може відверто говорити про стан справ у юридичній війні, яка нині набула нових обрисів.

Юридичний фронт виявився вдалим для Києва. Достатньо згадати про чисту перемогу у Страсбурзі в січні минулого року (детальніше – у статті Перша кримська перемога: що означає рішення ЄСПЛ про початок російської окупації). Невдовзі чекаємо на рішення у набагато складнішій справі щодо Донбасу.

Але головний виклик для українських юристів – знайти можливість фінансово покарати Росію за широкомасштабну агресію. І тут, попри новини про заморожування російських активів, не все так просто.

Якщо ви віддаєте перевагу читанню, до вашої уваги – стислий текстовий виклад розмови.

Про найближчу юридичну перемогу України

Війна почалася в 2014 році і відтоді ми ведемо юридичне протистояння з РФ. Після початку повномасштабного вторгнення якісь напрямки стягнення з РФ стали простішими, якісь – навпаки, ускладнилися.

Наступна перемога, на яку ми можемо сподіватися – рішення щодо ефективного контролю РФ над ОРДЛО, тобто тією частиною Донбасу, яка була окупована з 2014 по лютий 2022 року.

Це рішення має ухвалити Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Важлива деталь. Росію викинули з Ради Європи, а ЄСПЛ – це інституція Ради Європи. Та це не завадить нам виграти. По-перше, РФ лишається відповідальною за вже вчинені порушення Конвенції. А по-друге, у цьому разі навіть якщо Росія скаже, що вона не визнає цей суд – це нічого не змінить.

ЄСПЛ у цьому рішення не буде вимагати від Росії щось платити Україні, тобто, говорячи термінологією цього суду, "не присуджуватиме справедливої сатисфакції".

 Для нас важливий сам факт встановлення ефективного контролю над так званими "ЛДРН".

Річ у тім, що це декларативне рішення суттєво полегшить для будь-якого бізнесу, що втратив майно на Донбасі, можливість подати позов у інвестиційні арбітражі.

Виграти цей процес буде суттєво дешевше для власника бізнесу, бо юридичні витрати значно скоротяться, а шанси на виграш суттєво зростуть, бо буде доведено один з найскладніших елементів – те, що саме Росія є юридично відповідальною за ті бізнеси, що були втрачені у ОРДЛО. Європейський суд, по суті, встановить, що на цю територію поширюється відповідальність РФ за угодами про взаємний захист інвестицій.

За що можна і за що нереально переслідувати агресора в судах

Українські бізнеси можуть засудити Росію і отримати рішення на свою користь, якщо йдеться про втрату майна на території, яка вона контролює.

А от якщо йдеться про руйнування майна на лінії фронту – то тут усе складніше.

ЄСПЛ у нещодавньому рішенні "Грузія проти Росії - 2" прийняв досить спірне рішення: він не застосовуватиме Конвенцію до порушень під час активних бойових дій. Це рішення стосувалося війни у Грузії 2008 року, яка тривала вісім днів, була дуже короткою, і я би хотів, щоби ЄСПЛ змінив цей підхід. Але зараз ситуація саме така.

Ще складніше отримати компенсації від РФ за наслідки ракетних ударів.

Росіяни б’ють ракетами по території в нашому тилу, тобто по території, яку Україна очевидно контролює.

Ми би хотіли сказати, що Росія відповідальна – але на заваді стає... стара історія 1999 року, коли держави НАТО бомбардували Сербію. Тоді, серед іншого, була зруйнована будівля сербської телерадіокомпанії, яку Альянс визначив "законною ціллю", бо вона була частиною машини державної пропаганди. У будівлі загинуло 16 людей, родичі яких подали заяви до ЄСПЛ.

Європейський суд з прав людини тоді ухвали спірне політичне рішення, сказавши: "Ті, хто бомбардував цю територію, не контролював її у момент бомбардування, тому відповідальність не поширюється на цю територію".

А це також означає, що українські бізнеси не можуть позиватися проти Росії у інвестиційні арбітражі через наслідки бомбардувань і ракетних атак на території під українським контролем. Бо угода про захист інвестицій вимагає, щоб була інвестиція на території держави-порушника або на території під контролем держави-порушника.

Звісно, це не означає, що українські бізнеси взагалі не можуть переслідувати Росію за події 2022 року.

Як приклад: на території, яку Росія окупувала, наприклад на Херсонщині, також є багато порушень – вивезення зерна, захоплення будівель, відключення бізнесів від електроенергії тощо. Тут можливо підготувати аргументовану позицію про порушення угоди про взаємний захист інвестицій.

А от щодо території, по якій лупасять ракетами, переслідувати РФ у суді дуже важко.

Як змусити Росію платити

Зараз позиватися проти РФ можна навіть в Україні. Є рішення Верховного суду України про те, що на майно Росії не поширюється суверенний імунітет через агресивну війну, яку вона розпочала. Це дуже добре. Напевно, можна виграти якийсь суд "компанія ХХХ проти РФ", суд присудить якусь компенсацію.

Але що далі робити з цим рішенням? Як змусити Росію виконати його?

Бо майно, яке ще є у Росії в Україні, напевно, буде експропрійоване державою. А визнати та виконати рішення українського суду за кордоном малореально.

Окремий трек – позови проти РФ у країнах, де є заарештоване майно РФ, наприклад у Британії чи США. Це також дуже-дуже складно, має бути багато передумов, які б дозволили взагалі подати такий позов. Наразі я не знаю жодної ситуації, щоб усі зірки склалися належним чином і успішний позов за таким треком був реальним.

Більш реальний шлях – інвестарбітражі проти РФ. Отримати рішення арбітражу – це частина справи. Основний виклик – як змусити Росію платити.

Головне питання зараз – чи реально використати для цього активи Центробанку РФ?

Ці гроші на Заході заморозили, тобто заборонили Росії їхнє використання, але на них все ще поширюється дія імунітетів, зняти які досить важко.

Не випадково досі немає жодних рішень про списання активів Центробанку.

Але є цікавий кейс, який може багато чого змінити.

Кілька компаній, які раніше виграли в арбітражі справу "Стабіл та інші проти РФ" стосовно майна, втраченого в Криму,  пішли до суду в США з вимогою про визнання та виконання цього арбітражного рішення на території США.

Це – компанії, які у ЗМІ пов’язують з групою "Приват" Ігоря Коломойського.

На юридичному ринку є розуміння, що вони почали цей процес з прицілом саме на заморожені суверенні гроші Росії. І всі дуже сподіваються, що їм це вдасться, бо це відкрило би можливість отримати компенсації бодай для тих, хто вже має арбітражні рішення.

Загалом по бізнесу, втраченому в Криму, відносно легко отримати арбітражне рішення (а після рішення ЄСПЛ буде відносно просто отримати таке рішення по Донбасу). Набагато складніше його виконати, бо РФ тупо не виконує рішення арбітражів. Тому це було б великим проривом і вікном можливостей для тих, хто втратив майну через окупацію.

Про можливість використати гроші російських олігархів

Насправді гроші російських олігархів, арештовані у різних країнах світу, напряму не можуть використовуватися для компенсації втрат, які понесла Україна під час війни. Зараз взагалі незрозуміло, як юридично пов’язати заарештовані гроші приватних осіб з агресивними діями РФ на території України.

Я розумію, що я кажу непопулярні речі. Але такою є реальність.

У світі не було прикладів, коли приватні кошти використовували для погашення боргів держави.

Є випадки, коли компанії, щільно пов’язані з державою, визнавали такими, що є частиною державного апарату, і відповідно, за рахунок активів цих компаній стягувалося по рішеннях інвестиційних арбітражів проти держави. У таких нечисленних випадках діє високий стандарт доведення зв’язку між державою і компанією.

Але це – зовсім інша історія.

Однак можна діяти інакше: доводити, що гроші олігархів були вкрадені в російського народу.

Такі приклади у світі є, коли у "поганих хлопців", як правило, екскерівників африканських країн, відбирали гроші, вкрадені у народу. Але в такому разі гроші стягуються на користь тієї держави, звідки їх вкрали. Зробити наступний крок, щоби ці гроші пішли на виплату компенсацій України – це цікавий виклик. Але це не є неможливим.

Про можливість компенсацій для тих, хто постраждав у війні

Зараз я практично не бачу надійних способів стягнення з Росії коштів на компенсації втрат від обстрілів, ракетних ударів тощо.

Однак існують приклади, як в таких ситуаціях організовувалася система сплати компенсацій. Тобто створювалися нові правові механізми.

Найбільш близька до нас ситуація – це окупація Іраком Кувейту в 1990-1991 роках. Система, подібна до тієї, що створили тоді, є, напевно єдиним шляхом, який дозволить отримати адресні компенсації саме приватним особам та бізнесам, а не просто репарації на рахунок української держави.

Після нападу на Кувейт і після його деокупації була організована Комісія по компенсаціях ООН.

Тоді її затвердили рішенням Радбезу ООН; зараз, можливо, шлях буде інший, але принцип той самий. До речі, юридично ця комісія досі існує, достатньо просто надати їй додаткові повноваження стосовно нашої війни.

Ця комісія розглядала заяви щодо шкоди, спричиненої каліцтвом, смертями і руйнуваннями нерухомості, а також втрати бізнесу.

Важливий момент: звідки брали гроші для виплат?

Тоді, після поразки Іраку і запровадження ембарго, була організована програма "нафта в обмін на продовольство" для постачання в Ірак. А частина грошей від продажу нафти йшла в бюджет цієї комісії для сплати компенсацій.

Тож не виключено, що і Росію також чекає програма "нафта в обмін на продовольство" для виплат Україні. Це – система, яка, напевно, найлогічніша в нашій ситуації.

Це непросте завдання. Зрештою, війна в Іраку тривала менший час і руйнування були незрівнянно меншими, ніж ті, які завдані Україні, бо росіяни в Україні діють набагато жорсткіше. І навіть тоді ця комісія мала штат до 300 осіб. У нас може йтися про тисячу чи тисячі.

Інший приклад, що може бути корисним – це американо-іранський трибунал, створений після ісламської революції 1979 року, коли іранці викинули весь міжнародний бізнес і захопили посольство США. Американці у відповідь арештували все майно Іраку – як держави, так і приватних осіб – на 3 млрд доларів (йдеться про долари 1970-х років).

А потім, як про умову розблокування цих коштів, домовилися з Іраном про створення цього трибуналу, в бюджет якого Іран добровільно залив мільярд доларів, і після того щорічно поповнює цей фонд, щоби там завжди лишався мільярд. Цей трибунал розглядав саме позови американського бізнесу щодо втрат на території Ірану (а також навпаки – іранського бізнесу, що був закритий у США).

Теоретично ця домовленість може бути і для України. У нас дуже схожа ситуація з арештом великої купи російських грошей, на які поширюється суверенний імунітет. Для розблокування цих коштів Росія може погодитися виділити значну їхню частину на такий трибунал. А натомість буде створений механізм для позовів постраждалих – простіший і дешевший за міжнародні арбітражі.

Але це – тільки варіант.

Не треба забувати, що лишається також інший варіант – подолати суверенний імунітет і примусово забрати російські державні гроші та активи для компенсації втрат, яких зазнала Україна.

Розмовляв Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

відео Володимира Олійника