Найбільша поступка Заходу Росії у питанні санкцій: 9 липня Канада прийняла рішення про надання "обмеженого у часі дозволу" компанії Siemens Canada на повернення відремонтованої турбіни для газопроводу "Північний потік-1".

Таким чином Канада, як і раніше Німеччина, пішла на поступки РФ у вкрай болючій темі санкцій щодо російської нафтогазової індустрії.

Цей крок теоретично дозволить відновити потужності "Газпрому" в транспортуванні газу до Німеччини, що були зменшені через зношення турбіни. Нагадаємо, що раніше Росія різко скоротила постачання газу через ПП-1, пославшись на технічні причини та необхідність провести ремонтні роботи.

Це порушило контрактні зобов’язання.

Однак замість компенсації постачання Кремль вирішив вдатися до старого перевіреного шантажу.

Віцеканцлер та міністр економіки та клімату Німеччини Роберт Габек висловив занепокоєння, що Росія може не відновити постачання, що буде загрожувати Німеччині економічною кризою. Вона споживає понад 30% газу для забезпечення промислового виробництва та домогосподарств, близько 55% з якого імпортується з Росії.

Канцлер Олаф Шольц нещодавно був змушений визнати, що Росія використовує постачання газу не лише в економічних, але й в політичних цілях. Та визнати в його випадку не означало прийняти управлінські рішення.

Німеччина підіграла Росії і розпочала тиск на Канаду з вимогами викреслити із санкційного списку газову турбіну, що перебувала на ремонті в канадській дочірній компанії концерну Siemens.

Попри скепсис, що підсанкційні активи будуть вилучатися зі списків, в той час як Росія продовжує свою агресію, Канада все ж пішла назустріч проханню Берліна і передасть турбіну Німеччини.

Чому Канада погодилася?

Канадський міністр природних ресурсів Джонатан Вілкінсон дав пояснення, що на такий крок уряд пішов вимушено, щоб підтримати здатність Європи "отримати надійний доступ до енергії, поки вона продовжує відмовлятися від російської нафти та газу".

Ця риторика фактично збігається з аргументацією німецької сторони.

Зокрема, віцеканцлер Габек у свому публічному зверненні стверджував, що, попри його особисту підтримку більш жорстких санкцій ЄС щодо Росії, саме режим Путіна, а не німецька економіка, мають страждати найбільше, та натякнув, що іншого виходу просто немає.

Подібну позицію висловлював і Олаф Шольц майже одразу після саміту G7, де, зокрема, обговорювали питання глобальної та європейської енергетичної безпеки.

Тоді канцлер Німеччини зазначив, що навіть якщо цієї турбіни не потрібно вже зараз, вона потрібна для перестраховки. Канадське медіа The Globe and Mail пише, що за неофіційними даними вже на саміті Трюдо та Шольц мали приватну розмову щодо повернення турбіни.

Подальші анонсовані "Газпромом" ремонтні роботи, вочевидь, підштовхнули німців до активніших дій.

Саме міністр Габек працював з урядом Канади над тим, щоб повернути турбіну, наголошуючи, що Путін може використати цю проблему і поставити під загрозу газопостачання до Німеччини загалом, хоча трубопровід може і без неї працювати на менших потужностях. На його думку, канадський уряд повинен прийняти рішення про передачу ще до завершення періоду ремонту, і таким чином вибити цей аргумент у росіян.

Цікаво, що попри значний розголос і критику не лише з української сторони, але й з боку української діаспори це питання не виносилося на широке обговорення.

Навіть заяву з боку Конгресу українців Канади залишили без розгляду. Канадський уряд не коментував домовленості з Німеччиною і лише вийшов із відповідними роз'ясненнями, коли рішення було прийняте.

Показовий момент: напередодні віцеканцлер Габек уточнив, що німецька сторона чудово розуміє, яким складним цей крок може виглядати для уряду Трюдо, а тому закликав Канаду збалансувати це рішення.

Цілком ймовірно, що недавня канадська ініціатива про конфіскацію та можливу передачу російських активів Україні та запровадження наступної черги санкцій щодо російських дорогоцінних металів була обумовлена потребою балансування.

Реакція України

Ще наприкінці червня міністр енергетики України Герман Глущенко надіслав листа віцепрем’єрці Канади Христі Фріланд із закликом не допускати розблокування санкцій на повернення турбіни.

Окрім застереження, що такі дії можуть порушити санкційну логіку та переконати Кремль в спроможності тиснути на Захід і добиватися точкових успіхів, міністр навів ще один важливий аргумент, який чомусь наші партнери вирішили не брати до уваги.

Річ у тім, що навіть у випадку технічної неспроможності використовувати мережу ПП-1 на повну існує ще одна мережа постачання – і це українська ГТС.

Більш того, транзит Україною наперед оплачений російським "Газпромом", який у повному обсязі не використовується винятково з політичних мотивів, адже ризики впливу бойових дій можуть легко бути врегульовані самою ж Росією.

Це саме той випадок, коли росіянам "просто потрібно перестати стріляти".

Використання української мережі може стати потужним інструментом стримування російської агресії, примусом до зниження градуса бойових дій, а не поступкою за вимогою.

Ще в травні керівник Оператора ГТС України Сергій Макогон стверджував, що Росія не використовує вже оплачені потужності на рівні близько 77 млн кубометрів газу на добу, а лише 50 млн.

Сьогодні постачається взагалі близько 40 млн, в той час як було домовлено про 109 млн кубів заброньованих потужностей.

Україна має можливість компенсувати обсяги окупованої росіянами точки "Сохранівка" через точку "Суджу". А загальна технічна потужність "Суджі" – 244 млн кубів. Тобто за словами Сергія Макогона, "через "Суджу" можуть пройти не тільки обсяги існуючого транзиту (109,6 млн), але й ще майже весь обсяг "Північного потоку-1" (155 млн на добу)".

Отже, рішення "німецької проблеми" існує, але до нього, вочевидь, вирішили не вдаватися.

10 липня МЗС та Міненерго України опублікували спільну заяву, в якій висловили обурення та заклик до уряду Канади скасувати своє рішення.

Зокрема, було наголошено, що українська ГТС готова до транспортування газу, а тому немає потреби підлаштовувати введенні санкції під примхи Росії.

Небезпечний прецедент

Звісно, для Німеччини втрата джерела постачання газу може обернутися серйозним ударом для економіки.

Ще у квітні Bloomberg цитував дані Deutsche Bank, що різка відмова від російського газу може коштувати країні близько 220 млрд євро в перспективі двох років.

Проте деякі економісти заявляли, що ці цифри доволі завищені і, можливо, відображають російські наративи про драматичність ситуації.

Наприклад, нобелівський лауреат Пол Кругман наводить кілька аналітичних звітів, що показують: у випадку найгіршого сценарію Німеччину може очікувати падіння реального ВВП до 2,1%.

Тобто "криза німецької економіки" – радше питання наративів та урядового менеджменту.

А саме урядові дії й стали основною причиною таких ризиків. Сам віцеканцлер Габек визнає, що Німеччина у попередні роки провалила політику енергетичної безпеки, обмежуючи диверсифікацію енергоресурсів і зробивши ставку на торгівлю з Росією, бо так було простіше. І от коли сьогодні є потреба покарати агресора, залежність від газової голки дається взнаки.

За теперішніх умов, коли для самої Росії постачання газу в ЄС є чи не однією з основних статей доходів, замість обрізання такої можливості, Німеччина йде їй на поступки.

І це попри проголошені плани диверсифікації джерел постачання і низку теоретичних можливостей не лише транспортування газу через Україну, але й його заміни з інших джерел, як-от з країн Перської затоки, Азербайджану, скрапленого газу із США чи самих країн ЄС – розкоркувавши потужності Норвегії та Нідерландів.

Це створює небезпечний і не бажаний для України прецедент.

Логіка запроваджених санкцій є доволі однозначною – допоки країна-агресор веде бойові дії, санкції повинні обмежувати її можливості заробляти і використовувати кошти на фінансування війни.

Чим довше та інтенсивніше триває агресія, тим менше повинно бути шансів вести торгівлю, як зазвичай. Однак такі рішення, як у випадку з турбіною, створюють виняток з правил, якщо це вигідно іншим країнам, наприклад Німеччині.

Постає питання: якщо можна в одному випадку, чому не можна в іншому? І скільки ще таких особливих винятків може бути далі?

****

За попередніми даними, турбіна з Канади буде відправлена 16 липня. Вже зараз вона транспортується до порту Монреаля.

Сумнівно, що канадійці будуть змінювати свою обіцянку, лише якщо не отримають іншого погодження з боку Німеччини.

Усі попередні перемовини та прохання України на адресу Канади так і не призвели до успіху.

А отже, ключ до підтримки об’єднаного санкційного режиму щодо агресора знову в руках Берліна.

В даній ситуації Україні варто вкотре поставити питання руба: враховуючи те, що постачання російського газу через ПП-1 не є таким вже й безальтернативним, чи варто нашим партнерам створювати небезпечний прецедент, який лише переконуватиме Росію, що її шантажі виправдані.

А головне – нові дії РФ показують, що поступка жодним чином не означає заспокоєння агресора.

Вже 11 липня "Газпром" повністю зупинив на 10 днів постачання газу по ПП-1 для проведення щорічних ремонтних робіт.

Цікаво, що плановані дати їх закінчення покривають період, коли рішення про повернення турбіни має бути реалізоване, таким чином посилюючи тиск на уряди країн Заходу.

Тож поступки з боку Німеччини та Канади можуть лише мотивувати РФ до посилення газового шантажу.

Автор: Дмитро Шеренговський,

проректор Українського католицького університету,

програмний директор Центру Дністрянського