Головною темою для дискусій в Україні у питаннях, що стосуються відносин із США, нині безумовно є заяви та дії Вікторії Спартц.

Конгресвумен, яка до того не давала жодного інтерв’ю українським ЗМІ та до початку 2022 року не опікувалася Україною по роботі, перетворилася на одного з головних ньюзмейкерів українського інфопростору буквально за три дні, після публікації жорсткого листа на адресу президента Байдена та заяви з вимогами до України.

Ці заяви, посилені контроверсійним інтерв’ю Спартц, викликали серед українців діаметрально протилежну реакцію – від повної підтримки сказаного нею до заперечень та часом навіть звинувачень на адресу конгресвумен. Тема виявилася конфліктною: кожна зі сторін вважає свою позицію обґрунтованою, компроміс не видається досяжним.

Але біда в тому, що за цими емоціями в тіні залишається головне – сигнали, які пролунали від Спартц. А вони більш ніж варті уваги.

Адже "українська проблема" вже починає формувати порядок денний виборів-2022 у США.

Варто підкреслити: думка Спартц не є визначальною у політиці США чи у виборчій кампанії: вона не має партійної ваги, не належить до центрів впливу.

Але робити висновок, що це "невпливова, та ще й скандальна конгресвумен", а тому "можна закрити на неї очі", буде серйозною помилкою Києва.

Хай би як українська влада ставилася до Спартц, але вона відчуває запит своїх виборців та колег по партії. Її публічні вимоги до Києва відображають лінію частини Республіканської партії США. Вони намагаються завести президента Байдена у цугцванг: висунути проти нього передвиборчі звинувачення, які той не зможе ані ігнорувати, ані виправити без рейтингових втрат.

І питання зараз лише у тому, чи стане допомога США Україні головним приводом для боротьби опонентів Байдена з його партією. Цей сценарій, за яким Україна знову опиниться між двох вогнів американської політики, є реальним і він нестиме шалені ризики – а отже, йому необхідно будь-що запобігти.

А для цього, як не парадоксально, Банковій доведеться виконати частину вимог, що лунають від Вікторії Спартц.

Чим загрожують вибори у США?

8 листопада 2022 року в США відбудуться проміжні вибори.

В Україні основна увага зазвичай прикута до іншої виборчої кампанії у Штатах – президентської, яка пройде у 2024 році. Однак для України вибори-2022 можуть мати вирішальне значення. Адже військова підтримка нашої держави відбувається не лише волею президента Байдена. Ключовою є також роль Конгресу, який схвалює усі бюджетні асигнування для допомоги Україні.

Також часом саме Конгрес своїм тиском (та зобов’язуючими актами) змушує уряд США піднімати планку допомоги, починати постачання нових озброєнь, запроваджувати нові заходи тиску на Путіна тощо.

Повертаючись до виборів: 8 листопада американці оберуть повністю новий склад Палати представників та третину складу Сенату.

Зараз контроль за обома палатами зберігають демократи, тобто однопартійці Байдена. Але після виборів-2022, за прогнозами, президент втратить більшість як мінімум у одній, а швидше за все, в обох палатах Конгресу.

Так розпочнуться два складних роки президентства Байдена.

Його влада як президента буде суттєво обмежена, бо він не зможе провести жоден закон без згоди опозиції.

Здавалося б, Україні стерегтися нема чого: боротьба проти нападу РФ має в США двопартійну підтримку, тож на "наші" закони голоси будуть, хіба що процедура виявиться затягнутою через суперечки щодо інших законів (що, до речі, теж недобре у часи війни).

Однак є ще гірша ситуація – якщо під час та внаслідок передвиборчих баталій зміниться сама процедура допомоги Україні. Саме такі пропозиції зараз лунають – у тому числі про них попереджає Вікторія Спартц.

Про який нагляд каже Вікторія Спартц?

Оскільки Спартц – не дипломатка, а політикиня, то її заяви були багатогранними. В Україні найбільшу увагу природно привернули ті вимоги та звинувачення конгресвумен, що важливі саме для української аудиторії, як-от про призначення очільника САП чи про неприпустимість перебування на посаді скандально відомого заступника глави ОПУ Олега Татарова (це було, серед іншого, у першому листі Спартц).

У понеділок, з розвитком скандалу, Спартц вийшла з оновленою вимогою про відставку Андрія Єрмака, що додатково підживило увагу до неї в Україні.

Повторимо те, про що йшлося на початку тексту: ця стаття свідомо не має на меті відповісти на запитання, чи є коректними звинувачення Спартц на адресу українських посадовців, чи навела вона докази тощо.

Це – важливі внутрішньополітичні питання, але за ними важливо не загубити те, що було коренем звернення самої конгресвумен.

А для неї – хай як сильно це контрастує з українськими очікуваннями – головним є не САП та Татаров, а нагляд за американською військовою допомогою. Саме це Вікторія Спартц багато разів підкреслює у своєму нашумілому інтерв’ю. І навіть коли постає питання про претензії до Андрія Єрмака, вона наголошує на тому, що у неї є багато запитань, але для США головною є одне: нібито перепони у встановленні того самого нагляду за американською військовою допомогою.

"Українці не розуміють, що у Конгресу є відповідальність робити нагляд, oversight щодо того, куди та на що витрачають американські гроші. Нас для цього обирають наші виборці!"

Конкретної схеми нагляду за постачаннями зброї Спартц не називає, але підкреслює: США не знають, що відбувається зі зброєю після того, як та перетинає український кордон.

Це справді так, і, за великим рахунком, це є неуникним, бо ЗСУ мають ефективно використовувати новітню зброю на кшталт комплексів HIMARS, а не витрачати час на звітування у Вашингтон про те, куди вона поїхала, ще й з ризиком витоку цієї інформації.

Джерела ЄП кажуть, що між Києвом і Вашингтоном (та іншими західними партнерами) є діалог про те, яке звітування було би прийнятним для усіх. Тобто питання справді існує. І хоча більшість конгресменів, включаючи також Спартц, не мають доступу до інформації про безпекові переговори (для цього, приміром, треба бути членом комітету з питань розвідки) – вони цілком можуть ставити це питання перед виборами, під час кампанії.

Вікторія Спартц також попереджає, що це може призвести навіть до гальмування допомоги Україні, якщо Конгрес вирішить запровадити додаткові контрольні механізми. І ось це – серйозний виклик.

І тут український уряд може потрапити у пастку.

Річ у тім, що депутатка є наразі, по суті, єдиною представницею США, хто активно робить заяви про брак контролю за американською зброєю.

Хоча Вікторія Спартц заявила про "двопартійну занепокоєність" питаннями контролю, топпредставниця Демократичної партії Марсі Каптур поспішила відмежуватися від її заяв, а Держдеп терміново провів брифінг на рівні профільної заступниці держсекретаря, яка запевнила, що у Вашингтоні "впевнені в зобов’язанні українського уряду належним чином охороняти та обліковувати оборонне обладнання американського походження".

Але ці запевнення не означають, що проблеми немає.

Бо опозиція мовчить. А попереду – вибори. Тому Київ має поставитися до виклику абсолютно серйозно. Бо його масштаби можуть швидко змінитися.

Хто проти допомоги Україні?

Коли з’явилися заяви ти перші листи Вікторії Спартц, українські американісти (і навіть дипломати) задавалися питанням, чи діє вона самостійно, чи це частина великої гри. До певної міри – гри проти України.

Річ у тім, що конгресвумен Спартц, яка є представницею Республіканської партії, зараховують до групи "трампістів" – найконсервативнішого крила партії, де ставлення до України є дуже скептичним, а частина парламентарів, як багато хто вважає, мають симпатії до Росії – як, наприклад, сенатор Ренд Пол, який у травні загальмував багатомільярдну допомогу Україні. Причому зробив це якраз під приводом нібито потреби "парламентського нагляду".

Ба більше, Вікторія Спартц послалася на його блокаду як на позитивний приклад!

Тут треба окремо підкреслити: сама Спартц у жодному разі не є проросійською.

Та й загалом групу трампістів тримають докупи зовсім інші, внутрішньоамериканські речі.

До того ж із початком російського вторгнення до України, коли родичі Вікторії Спартц опинилися в окупації на Чернігівщині, конгресвумен почала трохи віддалятися від своїх соратників, іноді голосувала окремо від них. Здавалося, що вона щиро перейнялася проблемами своєї першої батьківщини. Дехто розглядав її як такий собі "місток" між трампістами та поміркованою частиною... У Вашингтоні почали піднімати політичну вагу українки і навіть символічно запросили на підписання закону про ленд-ліз до Байдена (хоча Спартц не була його розробником і не лобіювала ухвалення). Але містку не вийшло. Інсайдери кажуть, що Спартц так і не перетворилася на активну проукраїнську депутатку.

Та повернемося до подій останній днів.

Із початком її активної інформаційної кампанії до Спартц виникло запитання: чи не є це частиною масштабнішої кампанії, з непередбачуваним для України результатом?

У інтерв’ю ЄвроПравді Вікторія Спартц цей варіант заперечила. І справді, медіа, лояльні до Трампа, не почали розкручувати її заяви. Якщо в Україні звинувачення Спартц вийшли на перші шпальти, то в Штатах більшість видань взагалі їх не помітили або обмежилися коротким повідомленням.

Але чи триватиме це і надалі? Адже у республіканців, тобто у опозиції, наразі немає жорсткого переліку тем, якими "бити" Байдена на виборах. До них можуть долучити і питання контролю за американською допомогою. Не дарма депутати від республіканців промовчали та не робили кроків, подібних до заяви Марсі Каптур на підтримку України та Зеленського, яку та випустила як відповідь на звинувачення Вікторії Спартц.

Тим більше, що українське питання у його нинішніх обрисах є дуже і дуже привабливим для політичної боротьби, щойно завершиться період літнього затишшя та кампанія вийде на фінальний етап. Нижче пояснимо, чому саме.

Де небезпека та що робити?

Перш за все, варто повторитися: у США, щонайменше станом на зараз, немає бажання зупиняти потік зброї до України. Перемога України у війні проти РФ потрібна також Штатам. Вона потрібна у тому числі особисто Байдену, для якого це стало політичною метою, тому Штати будуть продовжувати допомагати Україні за тим планом, на який погодилися Білий дім та Пентагон.

Там навіть готові продовжувати закривати очі на окремі проблеми у Києві. Навіть, до певної межі на проблеми з демократією – як це відбувалося у останні місяці.

Але це робить адміністрацію Байдена легкою мішенню для критики з боку не лише Спартц, а й ширшого кола республіканців.

Питання контролю за допомогою США (а це не тільки зброя!) для американських виборців важливе.

Особливо на тлі економічної кризи, що вдарила і по самих американцях.

Тому ті, хто почне переконливо говорити, що в Україні можуть неефективно витрачати (а може, навіть і розкрадати!) американські фонди та допомогу, а винний у цьому Байден, який закривав очі на брак контролю та вади з демократією – опиниться на коні. І байдуже, чи існують факти розкрадання та витрачання – самих лише підозр, укупі з багаторічним іміджем корумпованої країни, буде достатньо для ефекту.

Безпрограшний аргумент для цього у республіканців вже є – це минулорічний провал адміністрації Байдена в Афганістані. Вікторія Спартц вже взяла його на озброєння, почавши проводити паралелі між Києвом та Кабулом.

Байден не зможе припинити допомогу – і постане перед необхідністю зняти підозри у тому, що гроші платників податків йдуть у пісок. Він буде вимушений реагувати на вимоги; додавати штучні запобіжники, щоби заспокоїти виборця; обмежувати неключові програми, і це все одно не зніматиме звинувачення опозиції.

А головне – те, що ставлення до Києва, який створює купу проблем, та ще й шкодить на виборах, у Білому домі від цього, м’яко кажучи, не покращиться. 

Цей потенційний сценарій несе такі виклики, що йому варто запобігти превентивно.

А для цього Києву треба вибудувати контрзахист від звинувачень у нецільовому витрачанні та дати адміністрації Байдена аргументи, які б доводили: кошти американського бюджету реально працюють. І адміністрація США може бути впевнена у їхній ефективності навіть за умов, коли сама через війну контролювати це не може.

Щоби у Пентагона була на руках розкладка даних, яка дозволяла йому доводити сенаторам та конгресменам, що зброя йде на фронт і задіяна у тому, щоби вибивати русню з України. Рецепт Києву відомий: подейкують, в уряді вже є проєкт постанови, що запроваджує узгоджену з Вашингтоном і безпечну для військових електронну систему, тож якщо так – то його треба нарешті ухвалити.

А також щоб кожен американський проукраїнський політик (а таких там, на щастя, більшість!) міг сказати, що Київ поліпшує контроль також за невійськовою, у тому числі фінансовою допомогою.

Тут рецепт Банковій відомий ще краще. 

У США викликає розпач те, що відбувається з конкурсом на голову САП, через який зникає віра також у те, що Київ планує чесно обрати голову НАБУ. І все це доповнюється суперечливими сигналами щодо судової реформи. 

Але ситуація з САП – в основі всього. Без завершення цього конкурсу всі інші дії Києва будуть позбавлені довіри. Продовженням бездіяльності Банкова підставляється під критику і до того ж створює вбивчу "вилку" для Байдена. Не дарма республіканці, яких це питання не надто обходило, вже взяли його на озброєння у внутрішньоамериканській комунікації.

Від того, чи зрозуміє Київ, що ризики справді серйозні і що діяти справді необхідно, залежить дуже багато.

По суті, від цих кроків залежатиме, чи будемо ми бачити подальші порівняння України з Афганістаном у розпал передвиборчої кампанії. Із відповідним впливом на ставлення до нас.

ЗСУ щодня доводять на полі бою, що ми зовсім інші у сенсі боєготовності.

Але важливо, щоб держава не забувала щодня доводити, що ми інші також у питанні демократії та належності до принципів західного світу. Рецепти, як вже йшлося вище, відомі.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"