Канада першою із західних країн законодавчо прописала можливість використовувати на підтримку України конфісковані російські активи, що потрапили під санкції через війну. 

Відповідні поправки до закону "Про спеціальні економічні заходи" (Special Economic Measures Act) Сенат Канади затвердив 23 червня.

Варто нагадати, що загалом в різних країнах світу вже заморожено активів на суму понад $300 млрд. Туди входять як резерви Центробанку РФ, так і майно та кошти приватних осіб – нерухомість, автомобілі, яхти, предмети розкоші тощо.

Канада не є ключовим розпорядником російських активів: за оцінками Statista, вона контролює лише близько $16 млрд заморожених активів Центробанку РФ, кількість приватних активів росіян під її юрисдикцією та заморожених транзакцій теж не є найбільшими і оцінюються в близько $400 млн.

Проте ці зміни до законодавства, які створюють можливість конфіскації та використання цих активів, складно переоцінити.

По суті, це є перший практичний крок до вилучення російських активів за кордоном і використання їх для відшкодування воєнних збитків Україні.

Конфіскація з другої спроби

Пропозицію використати арештовані російські активи для компенсації Україні почали обговорювати практично одразу як провалився план російського бліцкригу із захоплення України.

Проте такі пропозиції лунали переважно як політичні заяви лідерів ЄС, США, Британії та інших країн.

Хоча країни підтверджували можливість конфіскації заморожених російських державних і приватних активів для подальшого відшкодування Україні, юридичні механізми такої конфіскації не були розроблені. Зокрема, відомий Закон Малиновського-Вілсона (H. R. 6930), прийнятий Конгресом США наприкінці квітня, передбачає створення спеціальної робочої групи, яка б лише "визначила конституційні механізми" для конфіскації російських активів.

28 квітня віцепрем’єрка та міністерка фінансів Канади Христя Фріланд внесла пропозиції щодо запровадження механізму конфіскації та можливого відшкодування, базуючись на рішенні нижньої палати парламенту (фінальне голосування відбулося 9 червня).

Цікаво, що це не перша спроба в Канаді запровадити подібний механізм.

І власне завдяки попередньому досвіду вдалося напрацювати необхідний механізм.

Річ у тім, що кілька років тому представниця Онтаріо, безпартійна сенаторка індійського походження Рені Омідвар вносила законопроєкт, шо передбачав відшкодування біженцям народу рогінджа за етнічні чистки з боку влади М’янми. Тоді пропозиція використати підсанкційні активи м’янманської хунти активно обговорювалася, однак так і не була запроваджена.

Найбільшими засторогами були ризики, що така процедура може порушити міжнародне право, зокрема ст. 49 Акта "Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння", яка передбачає, що будь-які контрзаходи, застосовані проти держави-порушника, повинні сприяти відновленню взятих нею на себе зобов’язань.

Інакше кажучи, проведена конфіскація та відшкодування не обов’язково призводили б до припинення протиправної діяльності з боку влади М’янми. Також згадувалося про ризик дзеркальної конфіскації канадських активів.

Важливо зазначити, що ці ж самі застороги озвучувались і щодо теперішнього випадку з російськими активами.

Однак принципова різниця полягає в тому, що конфіскація буде застосовуватись винятково до активів, на які накладені санкції, замість того, щоб створювати окремий список фізичних та юридичних осіб, а також зазначення конкретних активів та їх грошового відповідника, що пропонувалося раніше.

Міністр юстиції Девід Ламетті, коментуючи легітимність рішення, зазначив, що не існує абсолютного права володіти приватною власністю в Канаді, і порівняв це з іншими процесами державної експропріації. Як зазначила сама сенаторка Омідвар:

"Не питання більше, чи варто конфісковувати, питання, як відшкодовувати".

Таким чином, Канада стала першою країною в світі, законодавство якої дозволяє стягувати наразі заморожені російські активи для передачі їх Україні.

При цьому оновлений закон передбачає не просто механічну конфіскацію, а достатньо збалансовану процедуру, в якій є місце і виконавчій, і судовій гілкам влади.

Механізм відчуження

Згідно з канадським законодавством, фактичними підставами для конфіскації активів можуть бути:

- звернення міжнародної організації держав (organization of states) або об'єднання держав (association of states), членом яких є Канада, до такого кроку;

- серйозні порушення міжнародного миру і безпеки;

- грубі та систематичні порушення прав людини скоєні в іноземній державі;

- значні корупційні дії за участю громадянина іноземної держави.

Очевидно у випадку "об'єднання держав" мова йде про G7 чи умовну коаліцію для України сформовану в рамках багатостороннього міжнародного договору для забезпечення відшкодування жертвам і потерпілим від війни в Україні.

Друга підстава – серйозні порушення міжнародного миру і безпеки, допускає односторонній характер такого кроку, однак враховуючи безпрецедентність ситуації, ймовірно, рішення буде приймати канадський уряд синхронно з міжнародним партнерами.

Власне вилученню, за поданням генерал-губернатора і рішенням суду, може підлягати майно, яке прямо чи опосередковано контролюється іншою державою або юридичними чи фізичними особами з цієї держави. Тобто створені підстави для якомога ширшого застосування положень закону: і щодо державних, і щодо приватних активів.

Після конфіскації вилучені кошти, згідно з рішенням уряду, можуть бути використані для:

- відбудови іноземної держави, яка постраждала від серйозного порушення міжнародного миру і безпеки;

- відновлення міжнародного миру і безпеки;

- відшкодування жертвам серйозного порушення міжнародного миру і безпеки, грубих і систематичних порушень прав людини або актів значної корупції.

Як Україні отримає ці кошти?

Як можна зрозуміти, прийняті законодавчі зміни не стосуються лише України, а можуть використовуватися щодо інших держав.

Проте очевидно, що перша ціль – "відбудова постраждалої країни" – прямо стосуватиметься нас.

В той самий час другий випадок – "відновлення миру та безпеки" – до кінця не зрозумілий. Цілком можливо, що йдеться, до прикладу, про постачання зброї Україні для "відновлення миру", себто протистояння Росії.

Однак рішення може також стосуватися і компенсації бюджетних витрат Канади чи інших країн, що надавали свою фінансову чи технічну допомогу Україні.

Третя мета стосується винятково рівня окремих осіб та груп, що стали жертвами агресії.

У цьому випадку, найімовірніше, виплати потерпілим будуть здійснюватися через міжнародний механізм відшкодування для України, над створенням якого зараз працює спеціальна робоча група, створена указом президента.

Яким конкретним шляхом чи поєднанням шляхів піде Канада, наразі не зрозуміло. Можна лише відштовхуватися від заяви Христі Фріланд про те, що, приймаючи поправки до закону, уряд планував розширити набір інструментів, якими можна буде скористатися для виділення коштів для відбудови України.

Проте, безвідносно до сценаріїв використання заморожених активів, прийняття цього закону стане дуже важливим прецедентом.

У першу чергу, застосовані Канадою підходи можуть стати модельними і українські дипломати можуть використовувати їх як приклад у переговорах щодо долі заморожених активів з іншими державами-розпорядниками.

По-друге, відсилання до можливого рішення міжнародної організації чи об’єднання держав свідчить про те, що саме багатостороннє вирішення питання відшкодування для України є найбільш пріоритетним для наших партнерів.

Тому Україна має активно пропонувати власне бачення багатосторонніх механізмів для вирішення питання компенсації воєнних збитків.

І по-третє, це потужний сигнал для агресора і для міжнародної спільноти про невідворотність виплати Україні відшкодування за збитки від російського вторгнення. Він непрямо, але посилює міжнародні політичні позиції України на рівні з постачанням зброї та санкціями проти Росії.

Загалом, попри всю важливість цього кроку з боку Канади, для України формула успіху для отримання відшкодування та ж сама: нашому уряду слід займати проактивну позицію, пропонуючи і просуваючи власне бачення механізмів відшкодування, відштовхуючись від того, що це буде довгий і складний процес.

А рішення, яке прийняла Канада, хоч і може бути моделлю, але є лише одним із перших кроків до успіху в цьому процесі.

Автори:

Іван Городиський, кандидат юридичних наук, директор Центру Дністрянського

Дмитро Шеренговський, проректор Українського католицького університету, програмний директор Центру Дністрянського