Вчора вся Україна, затамувавши подих, спостерігала за справжньою драмою, яка розгорталася в Лондоні. Консерватори все ж змогли переконати прем’єр-міністра Бориса Джонсона піти у відставку. 

Проте поки що не остаточно.

Наразі Джонсон лишається при владі та зберігає статус та усі повноваження прем’єра, однак досягнута домовленість, що він передасть уряд своєму наступнику, коли того визначить партія. А це – не швидкий процес. 

То що ж сталося? І чого чекати Україні? Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма", відповів на всі ці запитання у розмові в студії "Європейської правди". 

А для тих, хто віддає перевагу вдумливому читанню, пропонуємо цей текст, що також дає детальні пояснення про стан справ у владі Британії та про їхній вплив на нашу державу та на боротьбу з російською агресією.

За що Джонсона відправили у відставку?

З точки зору українського спостерігача може бути не до кінця зрозуміло, за які такі гріхи Бориса відправили у відставку. Адже він активно розбудовував зовнішній фронт Британії, допомагав Україні витримати російську навалу і взагалі став моральною основою західної підтримки для нас! 

Все це абсолютна правда, проте для британців важлива не лише тема зовнішньої політики. А у внутрішній політиці останні півтора року Джонсона переслідували самі лише скандали і кризи – як щодо політики його уряду, так і особистого характеру (які, утім, також набули політичної ваги). 

Тому героїчний Джонсон, як його сприймаємо ми в Україні, у себе вдома має принципово інший імідж.

Він так і не зміг завершити Brexit – тому тепер над Британією нависає і проблема на ірландському кордоні, яка може перерости у відкритий конфлікт. Через це наближається і прямий політичний конфлікт із Брюсселем, який що не день погрожує подати на британців до суду за невиконання зобов’язань відповідно до Договору про вихід (детально читайте у статті "Як Борис Джонсон створив проблему для Британії та ЄС").

З особистих скандалів найбільшої "слави" здобули ковідні вечірки, які Джонсон влаштовував під час одного з найжорсткіших локдаунів на Різдво позаминулого року, У тому числі за лічені години після того, як уряд заборонив іншим британцям навіть сімейні святкування. Таке ставлення до співгромадян, до правил, а потім ще й заперечення урядовцями та парламентарями своїх дій багатьох обурило. 

Але і це не все – ми маємо і історію з планами купити "будинок на дереві" (за документами) за 150 тисяч фунтів. Також преса багато згадувала історію, що нібито Джонсон за власної протекції намагався влаштувати свою (нову) дружину на роботу в міністерство закордонних справ…

Останньою краплею стала ситуація, яка розгорнулася в партії цього тижня. Йдеться про Кріса Пінчера, нового заступника головного "батога" Консервативної партії. "Батіг" у британській політичній традиції – це свого роду "дисциплінатор" партії – тобто парламентар, якому доручили стежити за відвідуваністю, за гарною (як мінімум, парламентською) поведінкою своїх депутатів, а у випадку важливих голосувань він має прослідкувати, аби депутати проголосували відповідно до партійної лінії. 

Кріс Пінчер став одним з відповідальних за цю діяльність у Консервативній партії попри те, що сам був фігурантом низки скандалів. Ще п’ять років тому, задовго до цього призначення, на нього надходили скарги щодо неприйнятних дій сексуального характеру.

А минулого тижня став публічним черговий скандал. Як з’ясувалося, він відпочивав у закритому лондонському клубі, забагато випив, після чого без взаємності "фізично залицявся" до двох чоловіків.

Парламентар все це визнав та пішов з цієї посади, після чого на публіку почали витягати й інші претензії до нього.

Здавалося б, чому за грішки одного з депутатів має відповідати сам прем’єр? 

Але тут простежується пряма провина Джонсона. 

По-перше, саме він як голова партії призначав Пінчера на посаду "заступника батога". 

А по-друге, і це найважливіше, Джонсон збрехав. Пояснюючи відставку Пінчера, він стверджував, що не знав про його скандали та його темну історію. Проте відразу знайшлися свідки, які змогли довести протилежне: Борис знав усе це, ще коли вів із ним переговори про посаду, і це його не зупинило. 

І це стало останньою краплею для британського істеблішменту.

За та проти Джонсона

За всіма писаними і неписаними британськими правилами, публічна та пряма брехня прем’єра – достатній привід для відставки. Але Джонсон був би не Джонсон, якби здався без гарної бійки.

Майже одразу в уряді почався поділ на лоялістів Джонсона і його опонентів. Останні не хотіли брати на себе іміджевий тягар. Почалися масові відставки.

Увечері 5 липня, щойно Джонсон визнав помилку в заявах щодо Пінчера, в його уряді почалися перші відставки. Наступного дня процес став справді масовим. А на ранок 7 липня у відставку подали більше 50 службовців та міністрів з кабінету Джонсона. 

У ніч на четвер йшли перемовини між двома таборами на Даунінг-стріт, 10 – причому вони буквально поділилися на дві групи, засівши в двох кінцях будівлі. Джонсона переконували піти, він відмовлявся. Борис не хотів здаватися так швидко, адже він ось тільки-но отримав річний імунітет, вигравши голосування за вотум довіри серед депутатів-консерваторів!

Але в цей самий момент збирався і так званий "Комітет 1922" – орган, який відповідає за питання вотуму недовіри в партії. Його метою було зняти з Джонсона той самий річний імунітет, навіть якщо для цього доведеться змінити правила (неабищо для Британії). Посеред усього цього тиску сам прем’єр-міністр ще встиг з’їздити на щотижневу аудієнцію до Її Королівської Величності – вочевидь, то була його найскладніше аудієнція у монарха.

Хай там як, але вже на ранок 7-го числа Джонсон та його опоненти вийшли на компроміс.

(Тимчасове) перемир’я заради стабільності

Про те, що Джонсон погодився піти з посади, хоч і не відразу, джерела почали повідомляти ще у четвер вранці. Лишалися незрозумілими умови. Щодо них, схоже, перемовини або й особисті роздуми Джонсона тривали до самого кінця. 

Після публічного виступу прем’єра о 12:30 за лондонським часом став зрозумілий розклад сил, який утворився після цієї дводенної політичної баталії. 

Сам Джонсон йде з посади голови партії, але залишається на чолі уряду. У домовленості між протидіючими групами його згадують як "прем’єра-опікуна". Однак це не юридичний, а політичний термін. Сайт уряду, британські медіа тощо продовжують називати Бориса Джонсона прем’єром (без жодних доповнень на кшталт "в.о."); королева у четвер затвердила новий склад уряду за його поданням. Словом, жодних обмежень у повноваженнях та функціоналі.

Єдина відмінність: "прем’єр-опікун" Джонсон точно знає, що він ось-ось піде з посади.

Але тривалість цього "ось-ось" може бути різною.

Річ у тім, що у Британії, за тамтешньою політичною традицією, уряд очолює голова партії, що є основою парламентської більшості. А ось з цієї посади Джонсон у четвер остаточно пішов, тому нині перебуває на прем’єрській "напівзаконно" і лише до того моменту, коли Консервативна партія визначить його наступника.

За найкращим для Бориса розкладом, він лишатиметься на чолі уряду до жовтня цього року, коли пройде планова велика конференція партії, де і оберуть нового лідера.

Але противники Бориса прагнуть прискорити перебіг подій і мають для цього важелі. Наступного тижня відбудуться вибори до вже згаданого Комітету. Противники Джонсона планують бути обраними до цього органу та, імовірно, змінять правила, щоби швидше провести вотум довіри.

Утім, процедура обрання все одно є доволі тривалою, багаторівневою, і найголовніше, дуже скоро вона має пригальмуватися, бо 21 липня британські депутати йдуть у відпустку. Тому як мінімум до початку осені Борис Джонсон, схоже, продовжить керувати британським урядом, навіть втративши довіру своїх соратників по партії.

Але чому консерватори обрали такий незвичний компроміс? Чому вони просто не скинули Джонсона переважаючою силою права та кількістю голосів? Насправді це більш стратегічно вивірений та правильний хід. Продовження публічної боротьби Джонсона та його однопартійців викликало би ще більше звинувачень та публічного бруду і, як наслідок, ще більше внутрішніх втрат для консерваторів. 

Поглиблення урядової кризи за умови, коли Джонсон не хотів йти з посади самостійно, дало би опозиції підстави вимагати дочасних виборів. А на них, за останніми опитуваннями, у консерваторів нема жодного шансу зберегти більшість. 

Тому це був компроміс заради збереження стабільності. І для України це добре.

Чого чекати Україні?

Тут загалом є дуже позитивні новини.

Вихід Британії у виборчий цикл справді ніс би для нас загрози (за виборчою кампанією завжди менше часу на усе інше), тому добре, що цього не сталося.

Принципово для України з відходом Джонсона майже нічого не має змінитися. Курс на допомогу Україні, на нашу співпрацю та на знищення військового потенціалу Росії – це та єдина тема, в якій з Джонсоном погоджувалися навіть його найбільш запеклі опоненти і у правлячій Консервативній партії, і серед лейбористів, лібдемів та шотландських націоналістів. 

Крім того, більше 80% британців підтримують ширші санкції проти Росії та більше зброї для України. Ви уявляєте собі політика, який захоче виступити проти думки 80% виборців? 

Звісно, у політиці дуже багато залежить від лідера, від його політичної сміливості. 

І ось тут Борису давно не було рівних.

Ми в Україні бачили це за сміливістю рішень щодо постачання сучасної важкої зброї навіть тоді, коли інші держави ще не зважувалися на це. Але найяскравішим прикладом сміливого кроку було те, як Джонсон вирішив надати гарантії безпеки Швеції та Фінляндії, "розчистивши" їм шлях до вступу в НАТО.

Рішення стало абсолютно успішним – після цього розширення Альянсу пройшло, по суті, без опору з боку РФ, хоча до того Москва була публічним противником цієї можливості.

Утім, і тут для України є добра новина.

На фоні загальних проблем з рейтингом Джонсона саме ці сміливі рішення на "антиросійському фронті" мали незаперечну підтримку у партії та у суспільстві.

Отже, чинний прем’єр задав стандарт, до якого його наступнику (або наступниці) доведеться тягнутися, щоби виправдати очікування виборців.

Імена потенційних наступників також дають підстави для обережного оптимізму. 

Вже є фаворити змагання за посаду прем’єра: це міністр оборони Бен Воллес, очільниця МЗС Ліз Трасс та колишній казначей Ріші Сунак, який не увійшов до складу нового уряду. І якщо сміливість Сунака у його майбутніх рішеннях щодо України можна ставити під питання (бо він цим напрямком просто не опікувався), то Воллес і Трасс були напряму залучені до ухвалення найжорсткіших рішень на підтримку нашої держави.

Можливо, у разі їхньої перемоги стиль Британії дещо зміниться – стане менше публічності, епатажу. Але курс на безкомпромісну підтримку України гарантовано збережеться.

Автори: 

Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма",

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"