Повномасштабна війна Росії проти України в багатьох східноєвропейських країнах, не з чуток знайомих із радянською окупацією і тоталітаризмом, різко поставила питання необхідності завершити декомунізацію і остаточно прибрати з публічного простору пам'ятники епохи СРСР.

Не є поза цим процесом і Естонія, де таких пам'яток радянської окупації збереглося чимало.

Переважна більшість населення Естонії, в тому числі й значна частина російськомовних громадян, за те, щоб ці пам'ятники були прибрані, такої ж думки дотримується уряд Естонії.

Але є й ті, хто проти такого рішення – це та частина російськомовних, хто тепло згадує радянську епоху, і, як правило, вони ж підтримують кривавий режим путінської диктатури.

І якщо у більшості естонських міст декомунізація не викликала протестів, то

символом "ватного опору" став радянський танк Т-34 у місті Нарві.

Дійшло до того, що нарвське самоврядування до останнього відмовлялося виконувати рішення уряду, а найбільш агресивні жителі вже почали збирати загони для охорони танка.

Не можна виключити, що все могло закінчитися заворушеннями – і в РФ були б цьому дуже раді, але твердість центрального уряду все ж взяла гору – декомунізація відбудеться і в Нарві.

На цю тему також можна подивитися й відео на YouTube-сторінці ЄвроПравди.

Танк як символ "русского миру"

Монумент на честь танка Т-34 (точніше, танка Т-34-85) було встановлено у Нарві ще 9 травня 1970 року на честь 25-річчя перемоги над фашистською Німеччиною.

Його встановила окупаційна радянська влада на тому місці, де червона армія під командуванням маршала Леоніда Говорова форсувала річку Нарова в липні 1944 року.

Офіційна радянська пропаганда стверджувала, що саме тоді почалося звільнення Естонії від німецько-фашистських загарбників, хоча насправді один тоталітарний окупаційний режим (Третій рейх) був замінений на інший окупаційний і не менш тоталітарний (СРСР).

При цьому саме СРСР під час захоплення міста знищив, по суті, Нарву епохи Середньовіччя та бароко.

Влітку 1944-го в Нарві залишилося кілька людей. Згодом населення почало знову зростати, проте етнічний склад змінився повністю. Якщо до 1939 року населення Нарви було переважно естонським (понад 60% населення міста становили етнічні естонці), то до кінця радянської окупації 1989 року у Нарві жило 85,9% росіян, а естонців було лише 4% – тобто багато естонців було вбито або переселено в інші райони Естонії, частину заслали до Сибіру, ​​а замість них привезли російськомовних з далеких країв радянської імперії.

У такий спосіб СРСР заклав "міну" під незалежну Естонію, яка залишається небезпечною і досі.

Навіть зараз за 90% населення Нарви становлять росіяни, з них трохи менше половини – громадяни РФ і ще приблизно 15% – особи без громадянства.

Як наслідок, у Нарві явно видно сильну присутність "русского миру", а значна частина містян негативно налаштовані щодо Естонії, естонської влади, часто відкрито підтримуючи путінський імперіалізм.

Відомі випадки, коли деякі росіяни з Естонії навіть вступали до лав російської армії та брали участь в агресивній війні проти України. Один з таких путіністів і танкопоклонників, який народився в Нарві, Ігор Давидов воював на боці російських агресорів і був убитий цього року неподалік Слов'янська.

У такому етнічному середовищі радянський танк не просто був символом радянської окупації, а й залишався потужним маркером "русского миру", а також інструментом пропаганди путінського імперіалізму, агресії та гібридної війни.

Міська рада – за, мешканці – проти

Розмови про необхідність перенесення танка велися й раніше, проте досі було мало охочих провокувати "русский мир" Нарви на протести.

Досі не забуто "Бронзову ніч" у Таллінні, коли 2007 року місцеві росіяни та хулігани-провокатори з РФ влаштували погром у центрі столиці, реагуючи на перенесення монумента радянському солдату-"визволителю".

Однак після 24 лютого ці аргументи втратили будь-яку силу. А необхідність усунути з суспільного простору монумент радянському мілітаризму об'єднав естонське суспільство.

Після тривалих заперечень влада Нарви і її мер вирішили погодитися з такими вимогами і перемістити танк.

Тепер точаться суперечки, куди його везти і що з ним робити. Серед іншого є ідея розмістити танк у якомусь музеї (у Нарві чи ще десь). Наприклад, голова Парламенту Юрі Ратас (Центристська партія) висловив днями свою позицію:"Танк – це знаряддя війни та вбивства, він не підходить для публічного простору і має бути звідти прибраний".

Ратас також зазначив, що вдалим місцем міг би стати музей. Хіюмааський військовий музей (на острові Хіюмаа) цього року оновив свою експозицію та сподівається розширити її, і тому звернувся до Нарвської міської управи з бажанням отримати танк до своєї колекції.

Є й інші думки, що з ним робити.

У будь-якому разі фракції Narva Tulevik і Eesti 200, які сформували коаліцію в Нарві, в неділю прийняли рішення, за яким Нарвська міська рада доручає міському уряду перемістити танк: "Беручи до уваги рішення Естонської Республіки видалити всі пам'ятки червоній армії з публічного простору Естонії і спричинені цим рішенням демонстрації в Нарві, ми приймаємо рішення скликати сесію Нарвської міської ради найближчим часом, можливо, де ми приймемо рішення про те, щоб дати Нарвській міській управі завдання на демонтаж Нарвського танка та тимчасове зберігання його у закритому та безпечному місці, розташованому на території міста Нарви".

Втім, ситуація ще далека від вирішення.

Так звані "ветерани пам'ятника" не відходять від танка ні на хвилину. Як мінімум близько десятка людей постійно чергують біля монумента, починаючи з 3 серпня.

Та це далеко не все. Значна частина жителів Нарви озлоблені тим, що танк збираються перенести. Лунають крики: "Це наша історія! це наша пам'ять! ми – радянські люди!".

Є й такі, що хочуть знати, куди танк перенесуть, щоб мати можливість, як і раніше, ходити до нього як до місця культу 9 травня.

У зв'язку з цим ідея перенести танк до музею Нарви (по суті, виставивши біля входу до музею) виглядає відвертою профанацією – він, як і раніше, перебуватиме у публічному просторі, збираючи прихильників "русского миру". Тому, швидше за все, буде знайдене інше, адекватніше рішення.

Бронзова ніч 2.0?

Чи є підстави очікувати, що протистояння в Нарві вийде з-під контролю, вилившись у повторення подій "Бронзової ночі" квітня 2007 року?

Поки що такий сценарій видається малоймовірним.

Настрій у нарвитян, які протестують проти перенесення танка, не такий вже й войовничий (зрештою, учасники протестів стали старші на 15 років) та їх, мабуть, не так і багато, як було проросійськи налаштованих осіб у Таллінні у квітні 2007 року.

Ба більше, це може створити певні проблеми протестувальникам (громадянам ЄС та особам без громадянства), яким досить добре живеться в Естонії та ЄС. Досвід "Бронзової ночі" врахувала і Естонія, і має досвід вирішення таких гібридних загроз.

Одна з ключових причин певного успіху тогочасних погромів – масове завезення футбольних фанатів із РФ. По суті, вони й були головною ударною силою у 2007 році. Тоді Естонія досить швидко змогла взяти ситуацію під контроль і ефективно вирішити проблему.

Ситуація у 2022 році зовсім інша.

Естонія закриває свої кордони для громадян РФ, що ускладнить завезення бойовиків чи провокаторів із Росії.

Їм шлях до Естонії закритий.

Втім, до кінця виключити можливості протестів все ж таки не можна. Особливо якщо у Кремлі вирішать "розігріти ситуацію". Кордон Естонії та РФ біля Нарви проходить по невеликій і неглибокій річці – перейти її не складно, тим самим символічно "повторивши" події 1944 року.

Але такий сценарій, безперечно, був врахований в Естонії і малоймовірний. Тим більше, можуть бути вжиті адекватні та успішні заходи, які цього просто не допустять.

Саме тому радянський танк і подібну агресивну імперську спадщину Кремля та радянського тоталітаризму слід демонтувати якнайшвидше. Більш ніж за 30 років після відновлення незалежності в Естонії дійшли руки показати, що "русскому миру" тут не буде місця.

Таке рішення мало бути ухвалене раніше, скажімо, років 20-25 тому. Однак у нинішній ситуації воно просто вкрай потрібне, особливо виходячи з міркувань безпеки та стабільності.

Автор: Владімір Сазонов,

провідний науковий співробітник Академії Сил оборони Естонії, професор університету Тарту