Грузія крок за кроком йде до погіршення своїх відносин із ЄС та США.

Антизахідні настрої грузинської влади довгий час успішно стримувалися. В першу чергу через те, що такі настрої не підтримує суспільство. А головне – у Тбілісі до останнього розраховували на отримання статусу кандидата у члени ЄС, разом із Україною та Молдовою.

Рішення ЄС надати Грузії лише європейську перспективу зняло бар’єр для критики на адресу Заходу. Попри це номінально риторика грузинської влади залишається прозахідною – там обіцяють до кінця року провести всі необхідні реформи, щоб отримати кандидатський статус.

Однак на практиці більш імовірним є відкат раніше прийнятих реформ, що не дає підстав очікувати на позитивне рішення ЄС.

А одночасно грузинська влада знайшла шлях для запуску антизахідної пропаганди, формально залишаючись непричетною до неї.

Реформи чи їхній відкат?

"2021 року рівень виконання Грузією декларацій та рішень Ради ЄС склав 53%, що виглядає регресом порівняно з 62% у 2020 році. А у першому півріччі 2022 року цей показник знизився до мінімальних 42%", – це цитата з останнього звіту ЄС щодо виконання Грузією Угоди про асоціацію.

Звіт виявився як ніколи критичним. Зокрема, там зазначається, що ключові реформи, до яких вже давно закликає ЄС, зокрема судова реформа, а також політична (збільшення повноважень парламентської опозиції), "залишаються невиконаними".

 "Реформи в судовій системі за останній рік зупинилися, і ситуація навіть погіршилася у ключових галузях",

йдеться у звіті.

Як завжди, оцінки грузинської влади та опозиції щодо критики з боку Заходу діаметрально протилежні.

На думку представників правлячої партії "Грузинська мрія", це технічні зауваження, які не впливають на загальну позитивну оцінку реформ, що реалізує чинна влада. В опозиції натомість бачать у цій критиці натяки на те, що влада не зацікавлена у впровадженні реформ, необхідних для отримання кандидатського статусу.

Варто визнати, підстав говорити про таке небажання стає все більше.

Остання скандальна ініціатива "Грузинської мрії" стосується повернення до старого механізму виборів голови Центрвиборчкому, зміна якого на новий була однією з ключових умов "плану Шарля Мішеля" – узгодженого минулого року за допомогою ЄС плану дій для виходу з політичної кризи.

Чинний механізм передбачає, що голова Центрвиборчкому обирається двома третинами депутатських голосів. Це означає, що таке призначення можливе лише у разі досягнення компромісу між владою та принаймні частиною опозиції.

Втім, у "Грузинській мрії" знайшли шпарину, за допомогою якої вони могли, як і раніше, самостійно призначати голову Центрвиборчкому. Йдеться про можливість тимчасового призначення (терміном не на шість років, а лише на пів року) – для цього кандидата на цю посаду вносить президент, а затверджується він простою більшістю.

Саме таким шляхом було затверджено голову Центрвиборчкому влітку минулого року (напередодні вкрай важливих місцевих виборів), а згодом його було знову таким саме шляхом затверджено на наступні пів року.

Однак повторне перезатвердження несподівано зустрілося із проблемою. Президент Саломе Зурабішвілі несподівано внесла іншу кандидатуру, пояснивши свій крок тим, що хоча претензій до роботи чинного голови Центрвиборчкому немає, чергове продовження повноважень за тимчасовою процедурою неоднозначно сприймається у суспільстві.

Такий крок вкрай гостро сприйняли у правлячій партії, анонсувавши повернення до старого механізму вибору голови ЦВК.

Цей крок, у разі його реалізації, здатен суттєво загострити і так непрості відносини офіційного Тбілісі з ЄС.

Втім, не виключено, що в останній момент "Грузинська мрія" вирішить не руйнувати остаточно відносини з ЄС і просто відкладе на рік питання щодо голови Центрвиборчкому. Восени наступного року вибори президента вперше пройдуть у парламенті, що дасть можливість "Грузинській мрії" отримати більш лояльного голову держави.

Втім, навряд чи грузинській владі вдасться так довго підтримувати статус-кво: декларувати західний шлях, відмовляючись робити необхідні кроки.

Остаточним розривом із Заходом може стати введення санкцій проти засновника "Грузинської мрії" та де-факто найвпливовішої особи країни Бідзіни Іванішвілі. Або ультимативна вимога перевезти у ЄС на лікування експрезидента Міхеїла Саакашвілі.

Ймовірність публічного розриву із Заходом стає дедалі більшою. І правляча партія поступово готується до того, як пояснити цей крок суспільству.

Антизахідний авангард

Пару місяців тому правлячу партію "Грузинська мрія" покинули три депутати парламенту. Разом із декількома муніципальними депутатами вони оголосили про створення громадського руху "Сила народу", який може незабаром стати окремою партією.

Зазвичай із партії політики виходять на знак незгоди з її курсом. Але це точно не той випадок.

Депутати, що вийшли з "Грузинської мрії", пояснюють свій крок необхідністю кращого захисту партії та особисто Бідзіни Іванішвілі. Показово, що один із цих депутатів Созар Субарі навіть не зняв з оформлення своїх сторінок у соцмережах символіки "Грузинської мрії".

Натомість новий статус дає членам "Сили народу" можливість більш гостро критикувати тих, хто, на їхню думку, загрожує правлячій партії та її засновнику.

Першою під цю критику потрапила посол США у Грузії Келлі Дегнан.

"Протягом останніх трьох років громадськість спостерігала за спробами зміни влади, і ці дії повністю координувалися з посольства (США). Головною метою цієї кампанії був прихід до влади тих людей, які сліпо підпишуться на війну, якою б руйнівною вона не була для Грузії", – йдеться у відкритому листі, який новий рух адресував американській дипломатці.

Її напряму звинувачують у намаганні змінити владу у країні, повернувши "Національний рух" Саакашвілі. Останній, на думку авторів листа, готовий "відкрили у Грузії другий фронт (проти РФ), не думаючи про можливі наслідки".

Звинувачення на адресу США та ЄС у прагненні змусити Грузію відкрити другий фронт у війні з РФ – поширена риторика з боку депутатів "Грузинської мрії". Від початку повномасштабної російської агресії проти України цей аргумент – один із ключових для правлячої партії у критиці опозиції.

Проте напряму звинуватити західних дипломатів, тим більше з використанням такої риторики, у правлячій партії не могли собі дозволити.

Тепер ця проблема вирішена, причому номінально "Грузинська мрія" не несе відповідальності за заяви колишніх партійців.

* * * * *

Донедавна антизахідна ніша у грузинській політиці була відверто маргінальною. Інакше і бути не могло, зважаючи на те, що курс на вступ до НАТО та ЄС має майже повну підтримку у грузинському суспільстві.

Нове російське вторгнення мало остаточно завершити крах проросійських проєктів. Невипадково після 24 лютого у Грузії відбулося майже миттєве закриття офісів тих партій та громадських рухів, що підтримували проросійський курс.

Однак розворот у політиці "Грузинської мрії" може суттєво розвернути цей тренд.

Аргумент "нам не потрібне членство в ЄС ціною війни" наразі просувається у грузинське суспільство.

А відповідно, вже зараз є всі підстави припускати, що на наступних парламентських виборах у Грузії антизахідна риторика буде присутня набагато ширше, аніж досі.

І це матиме відповідні електоральні наслідки.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"