Ще пару днів тому Чорногорія вважалася "відмінницею" євроінтеграції та найімовірнішим наступним членом ЄС.

Цьому сприяла зміна влади, що відбулася наприкінці квітня. З коаліції пішли просербські (та відверто проросійські) сили, а новий прем’єр Дрітан Абазович анонсував прискорення шляху до ЄС.

Є всі підстави казати, що цим надіям настав кінець.

Несподівано для всіх новий уряд пішов на підписання великої угоди із Сербською православною церквою (СПЦ) – крок, який намагалася зробити попередня влада, але стикалася із шаленим опором опозиції.

Це відкриває можливість для дуже швидкого реваншу проросійських сил – або через дострокові вибори, або через повернення до коаліції.

То що ж трапилося у Чорногорії та чи є там шанси запобігти реваншу?

Угода всупереч усьому

Шок та здивування – напевно, лише так можна охарактеризувати події 3 серпня у Чорногорії.

Без попереджень та анонсів у країну прибув сербський патріарх Порфирій.

Рано-вранці у середу він відвідав державну резиденцію "Вілла Горіца", де зустрівся з представниками чорногорського уряду та підписав Базову угоду – документ, що розколює чорногорське суспільство.

Цей документ підтверджує право власності СПЦ на всі православні культові споруди у країні, всупереч інтересам Чорногорської православної церкви. Остання не є визнаною у світовому православ’ї, проте мала визнаний статус до входження у 1918 році Чорногорії до складу Югославського королівства.  

Відповідно, за принципом реституції саме чорногорська церква має переважне право на культові споруди.

І цей факт завжди дратував та непокоїв СПЦ.

Аналогічну угоду із Сербською церквою намагався підписати ще попередній прем’єр Здравко Кривокапич – тоді такий крок розглядали як "вдячність" за те, що СПЦ взяла активну участь у парламентських виборах 2020 року, агітуючи проти тодішньої влади та за "Демократичний фронт" – партію сербської меншини, яка тоді й прийшла до влади.

Показово, що на початку 2020 року, коли просербська коаліція вже розпалася, Кривокапич до останнього намагався підписати таку угоду – його зупинила лише консолідація всіх інших партій, де вважали, що уряд, який вже йде, не має права підписувати таких важливих документів.

В новому уряді не лише до останнього моменту не анонсували підписання такої угоди (через це опозиції не вдалося зібрати потужний мітинг проти цього підписання), але й, по суті, спростовували цю можливість.

Раніше прем’єр Абазович неодноразово пояснював, що пріоритетом його роботи є наближення країни до ЄС і що в уряді не вдаватимуться до дій, які розколюють суспільство.

Показово, що утриматися від такого кроку Абазовича закликав навіть ЄС.

Посол Євросоюзу Оана-Крістіна Попа в одному зі своїх дописів закликала чорногорську владу "зосередитися на євроінтеграційній адженді й утриматися від кроків, що розколюють суспільство".

Чорногорське покарання

То навіщо чорногорський уряд прийняв таке небезпечне рішення? Варто визнати, притомних пояснень цьому немає.

Хтось акцентує на тому, що Абазович є етнічним албанцем, а до того ж він завжди був близький Сербії. Тож для нього не мають великого значення аргументи про необхідність для країни власної церкви.

Найбільш логічне пояснення – уряд намагався провести судову реформу, в тому числі – призначивши нових суддів Конституційного суду. Втім, для цього були потрібні й голоси просербської опозиції – і Абазович наважився на такий обмін, не врахувавши можливих наслідків.

В уряді ж заявляють, що пішли на цей крок цілком свідомо і без політичних торгів.

"Уряд Чорногорії сповнений рішучості надати всім релігійним громадам абсолютно однакові права, і ми щасливі та задоволені, якщо сьогодні цим актом зробили свій внесок у це. Я вірю, що таким чином ми надсилаємо послання миру та толерантності, що таким чином ми відкриваємо новий аркуш", – йдеться у заяві чорногорського прем'єр-міністра.

Хай там як, а замість того, щоб нарешті "завершити процес, який, на жаль, тривав надто довго в Чорногорії", уряд дав старт політичній кризі, яка може мати тривалі наслідки.

Варто уточнити: нинішній уряд не має власної більшості. Ба більше, коаліція зараз має лише 16 депутатських мандатів із необхідних 41.

Досі решту голосів їй давала партія чинного президента Міло Джукановича – Демократична партія соціалістів (ДПС).

Такий розклад став результатом дуже складного компромісу – попри те, що Джуканович є безумовним прихильником західного кроку Чорногорії, він має репутацію корупціонера, а тому участь ДПС у новій коаліції була неприйнятною для решти партій. Втім, заради повалення просербського уряду в ДПС пішли на істотні поступки і досі підтримували коаліцію, не претендуючи на посади в уряді.

Підписана угода із СПЦ остаточно руйнує цей компроміс.

Джуканович – один із ідеологів визнання Чорногорської православної церкви та противник того, що домінуючу роль має церква, представники якої часто відмовляються визнавати існування чорногорської нації.

Тож відповідь ДПС була надшвидкою – там внесли до парламенту проєкт постанови про вотум недовіри уряду. "Підписана сьогодні угода, яка суперечить конституції Чорногорії, буде призупинена відразу після виборів нового уряду", – говориться в повідомленні ДПС.

Ще більш гостру заяву оприлюднив лідер ще однієї прочорногорської партії – Соціал-демократичної, Іван Вуйович: "Оманливий і боягузливий, як і все, що він робить, Дрітан Абазович сьогодні підписав угоду з СПЦ. Цей документ є неконституційним, незаконним, фальсифікаційним і антидержавним, а тому буде оголошений недійсним за першої ж можливості, і це станеться дуже скоро".

Шанс на реванш

Ймовірність того, що у Чорногорії відбудуться дострокові вибори, вкрай висока.

Як вже зазначалася, правляча коаліція не має більшості, а у дострокових виборах тепер зацікавлені і просербська, і прочорногорська опозиція.

Дострокові вибори можливі за двох причин. Менш ймовірним є розпуск парламенту – в такому разі він не зможе приймати рішення до переобрання.

Швидше за все, як і анонсували в ДПС, буде винесено вотум недовіри уряду Абазовича. Тоді цей уряд ще зможе пропрацювати три місяці у статусі виконувачів обов’язків, після чого, якщо нова коаліція не буде створена, будуть проведені позачергові вибори.

Втім, соціологія показує досить тривожні сигнали: наразі і просербські, і прочорногорські сили мають приблизно однаковий рівень підтримки. А це означає, що фінальний результат виборів є абсолютно непередбачуваним і змінити розклади здатна будь-яка дрібниця.

Ще один варіант – за ці три місяці Абазовичу вдасться домовитися із просербськими силами і відновити попередню коаліцію.

Так, у "Демфронті" досі вважали чинного прем’єра зрадником та Юдою, проте високо оцінюють підписання угоди з СПЦ, не шкодуючи похвал на адресу Абазовича.

Тож варіант нової просербської коаліції є цілком можливим, особливо якщо до такого сценарію "Демфронт" будуть підштовхувати у Белграді та Москві.

Щоправда, з 2020 роком, коли просербська коаліція вперше прийшла до влади, є чимала різниця.

Для ЄС та США тепер немає жодних ілюзій, що означає прихід до влади таких політиків. Тож схоже, вони активно сприятимуть президенту Джукановичу, щоб не допустити такого сценарію.

Проте навіть за таких умов шанси "друзів Путіна" на реванш видаються як ніколи високими.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"