"Низка подій, що відбулися в Нагірному Карабаху з 2020 року, у тому числі й останніми днями, викликають у вірменської громадськості питання щодо змісту та характеру миротворчої операції в Нагірному Карабаху", – так різко про російських "миротворців" офіційні особи у Вірменії ще не говорили.

Ця заява прем’єра Нікола Пашиняна стала свідченням справді тектонічних змін на Південному Кавказі.

Росія, яка досі позиціонує себе як "куратор" цього регіону, вже не має достатньо сил підкріпити це на практиці.

Особливо помітно це стало цьогоріч, після початку повномасштабної війни проти України.

Слабкістю РФ вже почав активно користуватися Азербайджан. Його дії стають більш агресивними, а вимоги категоричними.

На цьому тижні це вилилося у новий збройний конфлікт у Карабаху – найбільший від завершення війни у 2020 році.

Схоже, в міру того, як у РФ буде менше можливостей захищати свого союзника Вірменію, напруга у регіоні лише наростатиме.

Бої навколо коридору

Тристороння угода про припинення вогню, підписана восени 2020 року, не призвела до реального завершення бойових дій. Протягом 2021 року та на початку нинішнього у регіоні сталася низка сутичок між азербайджанськими та вірменськими військовими. Іноді навіть із застосуванням артилерії.

Отримавши перевагу під час війни 2020 року, Баку послідовно впроваджувало тиск на Єреван, схиляючи його до нових поступок. Тож існуючу ситуацію часто характеризували не як перемир’я, а як "військовий конфлікт низької інтенсивності" – і така оцінка виглядає цілком справедливою.

Втім, навіть на цьому тлі останні події явно вирізняються.

Згідно з повідомленнями Міноборони Азербайджану, вранці 3 серпня вірменські сили "провели інтенсивний обстріл позиції азербайджанської армії на Лачинському напрямку". У Вірменії натомість зазначають, що "азербайджанські підрозділи, грубо порушивши режим припинення вогню, із застосуванням мінометів, гранатометів та ударних БПЛА обстріляли військові позиції та місце постійного перебування однієї з військових частин".

Схожий сценарій конфлікту – із перекиданням відповідальності на противника – сторони практикували і раніше. Відрізняється лише розмір втрат: азербайджанська сторона заявила про одного загиблого, а вірменська – про двох та ще 14 поранених.

Втім, і це ще одна відмінність, незабаром азербайджанська сторона оприлюднила відео удару "Байрактара" по вірменських позиціях, а головне – почала позиціонувати ці дії як частину масштабної операції під назвою "Відплата".

За результатами цих сутичок під контроль Азербайджану перейшло кілька стратегічних висот, а також село Єхцаох (азербайджанська назва – Салатинкенд).

Вказані висоти дозволяють контролювати Лачинський коридор – стратегічно важливу для карабаських вірмен артерію, що поєднує їх з Вірменією.

Завдяки цьому Баку отримало можливості висунути нову вимогу: Вірменія має передати цю трасу під контроль Баку, а замість неї користатися іншим маршрутом, який ще не збудований.

Варто зазначити, норма про будівництво нового транспортного коридору з Вірменії до Нагірного Карабаху міститься в угоді 2020 року про припинення війни. Втім, там вказується, що це має відбутися протягом трьох років, хоча поки не пройшло і двох.

Та Баку має намір суттєво поквапити події. Там стверджують, що вже завершили на контрольованій ними території будівництво альтернативного шосе, і тепер Вірменії залишається лише закінчити роботу на своїй території.

Чому для Азербайджану настільки важлива зміна коридору?

По-перше, таким чином вони повертають собі контроль за містом Лачин. Проте справжня причина може бути інша.

Лачинський коридор – це не лише автомобільне шосе, але й лінія електропередачі та гілка газогону – все, що необхідно для забезпечення Нагірного Карабаху. Натомість на альтернативному маршруті цю енергетичну інфраструктуру ще необхідно побудувати, і це навряд чи вдасться зробити швидко.

А це своєю чергою означає, що у випадку зміни транспортного коридору Нагірний Карабах довгий час буде відрізаний від газу та електроенергії і мусить домовлятися про такі поставки з Азербайджану.

І це суттєво посилить можливості Баку для тиску на самопроголошену республіку.

Криза "миротворців"

Втім, важливим є ще один момент – розташовані у регіоні російські "миротворці" не могли запобігти цій ескалації.

Щось подібне у регіоні вже відбувалося – наприкінці березня азербайджанські військові перетнули контактну лінію та захопили село Парух (азербайджанська назва – Фарух). Так само, як і цього разу, під час сутичок були загиблі та поранені з обох боків, а азербайджанські військові використали безпілотники "Байрактар".

Схоже, що, випробувавши цю тактику в березні, у липні її повторили, проте у більших масштабах.

І тоді, і зараз російським "миротворцям" не вдалося запобігти ескалації конфлікту. Навіть більше, їм не вдалося змусити азербайджанські війська повернутися на попередню позицію.

Це принципова відмінність, яка докорінно змінює перебіг конфлікту в Карабаху.

Від початку вторгнення в Україну Росії доводиться шукати посилення, забираючи солдатів, звідки це тільки можливо. Схоже, не оминуло це і контингент у Карабаху. Згідно з тристоронньою угодою, його склад має становити близько двох тисяч військовослужбовців, проте яким він є зараз насправді, невідомо.

Проте вже помітно, що "миротворцям" стає все складніше оперативно реагувати на конфлікти – і Баку цим вдало користується.

А одночасно – у російських "миротворців" немає інструменту, як змусити азербайджанських військових піти із захоплених позицій.

Схоже, що чим більше РФ буде застрягати у війні проти України, тим менше будуть звертати уваги на її погрози та вимоги. А одночасно – з боку Баку буде більше заяв про потребу відмовитися від їхніх послуг.

Таким чином, нинішня війна створює для Азербайджану "вікно можливостей". Навряд чи у Баку прагнуть відновлення повномасштабної війни, проте не відмовляться силовим шляхом покращити свої переговорні позиції.

Вірменія в очікувані "зради"

Натомість для Вірменії нинішня ситуація виглядає майже катастрофічною.

Можливостей повернути своїх військових у регіон у РФ немає і навряд чи така можливість з’явиться навіть у середньостроковій перспективі – занадто багато їх вже втрачено.

І це не все – російська війна проти України посилює залежність Кремля від Туреччини. А відповідно, варіант, коли інтереси Вірменії будуть "принесені в жертву" українській війні, стає цілком можливим.

Ризик того, що РФ в будь-який момент може відмовитися від захисту свого союзника, завжди чудово розуміли в політичних колах країни.

Проте зараз відчуття "зради" охоплює і суспільство. Навіть ті прошарки, які досі були цілком проросійськими.

Показово, що про мітинг під посольством РФ у Єревані оголосили карабаські вірмени – напевно, найбільш проросійські налаштовані.

Годі вже казати про вірменські ЗМІ, які вже напряму звинувачують РФ у "зраді".

Вірменія поступово позбавляється своєї проросійськості, проте це може бути запізно.

Допомогу в посередництві з Азербайджаном пропонує Європейський Союз. Готові допомогти і Сполучені Штати – це довів нещодавній візит у Єреван голови ЦРУ.

Проте чи готові у Єревані до такого різкого розвороту? Особливо зважаючи на залежність від РФ, яка нікуди не ділася?

Поки однозначно одне – чим більше РФ загрузатиме у війні проти України, тим менше на її вимоги будуть звертати увагу інші.

І тим складнішим буде становище країн, які зробили ставку на союзницькі відносини з РФ.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"