Ультраправий прорив: чи зменшить коаліція з радикалами підтримку України Швецією

11 вересня – доленосна дата. Для шведського суспільстві результат парламентських виборів, які відбулися саме цього дня, став справжнім політичним переломом.

Тим дивніше, що ця масштабна зміна не супроводжується якимись гучними зовнішніми проявами.

Іншими словами, Швеція в останні дні перебуває в тихому шоці. Хоча для уважного спостерігача цей зсув не став аж такою несподіванкою.

Що ж, власне, сталося і чого чекати, в тому числі Україні?

Праві повертаються!

Перший фактор – повернення до влади правої коаліції.

Хоча саме соціал-демократи, які поки що перебувають при владі, набрали найбільше голосів і навіть покращили свій результат порівняно з попередніми виборами, однак сумарно тільки усі праві партії можуть забезпечити більшість, потрібну для створення уряду (175 мандатів або більше).

 Жоден формат коаліції без правих не набирає належної кількості мандатів у Ріксдагу.

У шведській політиці традиційно панують ліволіберали.

Праві уряди, хоча в останні десятиліття регулярно приходили до влади, як правило, надовго не затримувалися, а домінування Соціал-демократичної партії протягом ХХ століття самі шведи часом порівнюють зі становищем КПРС у Радянському Союзі (не зовсім справедливо, адже, наприклад, до ГУЛАГу шведів ніхто не заганяв, хоч і свої темні сторінки історії, на кшталт примусової стерилізації "соціально небажаних елементів", соціал-демократи мають).

Тепер же перспектива уряду під проводом правих – вперше після відставки кабінету Фредріка Рейнфельдта у 2014 році – є майже невідворотною.

Тріумф ультраправих

Другий і насправді головний елемент зсуву – це крен не просто вправо, а вихід за межі того, що роками формувало норму для шведської політики.

Вперше найбільше голосів на правому крилі політичного спектра здобули "Шведські демократи" (ШД), партія з вельми сумнівною репутацією.

Вона утворилася у 1980-х роках внаслідок злиття низки маргінальних ультраправих груп, а на її чолі спершу стояли відкриті нацисти і навіть ветеран СС. У 1990-ті партія не цуралася залучати скінхедів.

Утім, з того часу "Шведські демократи" стали значно поміркованішими і на загальному європейському фоні виглядають як звичайна консервативна партія. Зокрема, вони толерантно ставляться до одностатевих шлюбів і загалом мають феміністичну риторику.

Натомість те, що робить їх неприйнятними для ліберально орієнтованих шведів – це вимога різкого скорочення міграції і надання притулку, жорсткіших покарань для кримінальників, згортання боротьби зі змінами клімату та євроскептицизм.

Упродовж довгого часу ШД були паршивою вівцею шведської політики.

Навіть інші праві партії, в тому числі й лідери правого блоку – "модератори" ("Помірковані"), підтримували концепцію деплатформування та санітарного кордону щодо ШД.

"Жодної співпраці з ультраправими" – це було гаслом усіх без винятку шведських партій.

Утім, з 2010 року, коли ШД вперше увійшли в Ріксдаг з трохи більше ніж п’ятивідсотковою підтримкою, їхня популярність постійно зростала і врешті нині перевалила за п’яту частину виборців (це поки європейців лякали примарою націоналізму в Україні з кількома жалюгідними відсотками на виборах).

В останні роки лідер "модераторів" (так називають Помірковану коаліційну партію, шведською – Moderata samlingspartiet) Ульф Крістерссон відкрито заявляв, що піде на співпрацю з ШД в разі відповідної виборчої ситуації.

І ось цей час настав.

Та ця співпраця відбуватиметься не за сценарієм Крістерссона. Адже тепер ШД не просто покращили результат – вони обігнали "модераторів" і стали партією №1 на правому фланзі шведської політики, а також другою найбільшою партією після соціал-демократів. Вони є фактичними переможцями цих виборів.

І хоча про можливе прем'єрство лідера ШД Їммі Окесона мови немає (це явно занадто для поміркованих шведів), проте якщо раніше йшлося про можливе формування правого уряду без представників ШД, лише за їхньої підтримки в парламенті, то тепер переговори про формування нового уряду ведуть "модератори", ліберали, центристи, християнські демократи та ШД.

А це майже неминуче означатиме входження міністрів від ультраправих у майбутній кабінет Крістерссона.

Чи є реальна загроза для демократії?

Шведські інтелектуали та ліві перебувають десь між трауром і панікою. Та чи варто очікувати реальної загрози для демократії в Швеції?

Така перспектива якщо і є, то поки що дуже віддалена.

Річ не тільки в поміркованості партії – для Швеції, де політичне поле досить деформоване і зміщене вліво, екстремізмом виглядають позиції, які пересічному українцю здаються "теплими й ламповими".

А на додачу – шведська політична система містить багато запобіжників і противаг, а опозиція є дуже сильною. І знов-таки, соціал-демократи тільки покращили результат.

Тож якщо США пережили президента Трампа, то Швеція точно переживе присутність в уряді кількох представників ШД.

Водночас ті, хто б’є на сполох, зауважують, що самé перебування партії, яка сформувалася як несистемна, загрожує системі. ШД змогли стати більш поміркованими, щоб прийти до влади – ніщо не заважає їм при владі пройти цей шлях у зворотному напрямку.

Сама присутність і нормалізація ШД змінює політичний дискурс, легалізує певні питання (як-от про репатріацію мігрантів чи вихід з ЄС) та відкриває шлях для ще радикальніших сил.

Тривожна аналогія, яка часто звучить у Швеції цими днями, – порівняння лідера "модераторів" з Францом фон Папеном, німецьким канцлером та консервативним політиком, який сприяв розвитку нацистів, сподіваючись використати їх у своїх інтересах.

Натомість для Німеччини все закінчилося катастрофічно – НСДАП швидко вийшла з затінку "старшого брата" і відсунула фон Папена на другий план, зробивши його з ляльковода своїм заручником.

Чи очікує на Швецію своя "Ніч довгих ножів"?

У сучасному світі немудро виключати будь-які сценарії, та все ж така перспектива не є справою одних виборів і вимагає численних змін, в тому числі й зворотної радикалізації самих ШД.

Тож загроза для демократії у шведському королівстві поки досить умовна.

Чому так сталося?

Чому шведська політика підкинула такий сюрприз?

По-перше, і це, напевне, головне, шведи втомилися від восьми років ліволіберального урядування з соціал-демократами на чолі.

Ціла низка політик – від інтеграції мігрантів до "зелених" ініціатив на кшталт підвищення екологічних податків на бензин, не кажучи вже про загальний податковий прес чи хронічну кризу на ринку житла – відштовхувала різні виборчі ніші, спільна вага яких врешті виявилася достатньою, щоб схилити шальку терезів у правий бік.

По-друге, ШД доклали чимало зусиль, щоб налякати основу свого електорату – пересічного шведа з провінційних міст та сільської місцевості – загрозою мігрантів та іноземного криміналу (і це при тому, що ані з першим, ані з другим такий швед, найімовірніше, особисто не стикався).

По-третє, йдеться і про певну зміну поколінь – статистика свідчить, що підтримка правих взагалі і ШД зокрема більша серед молоді, тоді як виборець соціал-демократів старший.

Здається, молодь прагне змін. До того ж наймолодші виборці, чиї студентські та гімназіальні роки були перекреслені карантином, могли розчаруватися в красивих словах про демократію і врешті – в усіх політичних партіях.

До речі, така ситуація може сприяти тривалішому урядування правих.

Хоча нинішня лідерка соціал-демократів Магдалена Андерссон, спадкоємиця і фаворитка довгострокового лідера партії і видатного майстра політичних домовленостей і компромісу Стефана Льовена, за опитуваннями начебто змогла повернути частину колишнього електорату, особливо чоловіків, з табору ШД завдяки своєму жорсткому іміджу "залізної леді".

Чи можлива коаліція без "Шведських демократів"?

Магдалена Андерссон уже подала у відставку з посади прем’єр-міністра. Післявиборчі переговори – в розпалі.

Крістерссон обіцяє сформувати уряд протягом двох тижнів. Однак усі пам’ятають затяжну "коаліціаду" 2018 року.

З одного боку, дрібні правоцентристські партії (ліберали та центристи) в цілому проти альянсу з ШД. Ліберали навіть уже пообіцяли не входити в коаліцію з ШД, що теоретично блокує швидке формування уряду.

Водночас це може бути лише частиною політичного торгу – ліберали таким чином набивають собі ціну.

А з другого боку, чи є альтернативний варіант? Насправді – є.

Єдиний інший варіант, за якого можливе формування урядової коаліції, який в сумі дає понад 175 голосів, це широка коаліція соціал-демократів та "модераторів". І Андерссон уже натякнула на готовність до співпраці з ідеологічними опонентами.

Щоправда, ніхто такої "ширки" не прагне – це суперечить очікуванням ядерного електорату обох партій.

Однак виключати цей варіант, безумовно, теж поки що не варто – почекаємо на підсумки торгів у правому таборі.

Зберігається певний шанс і затяжної коаліціади в стилі 2018-го, і навіть на теоретичний уряд меншості.

Проте м’яч зараз на полі правих партій, і щось підказує, що цього разу вони зможуть сторгуватися.

Чого чекати Україні?

Спойлер: поки нічого страшного, але все може змінитися.

Швеція – невеликий, але ключовий союзник, який надає нам фінансову та військову допомогу.

Хоча Швеція не має великої армії, однак має потужну й самодостатню військову промисловість (навіть уславлені NLAW – саме шведсько-британська розробка).

Будь-яка нестабільність і зміна коней на переправі для нас невигідна саме зараз.

Саме уряд Андерссон уже мав сформовані стосунки з українськими колегами, неодноразово передавав Україні тисячі протитанкових гранатометів, а нещодавно – і найновіші самохідні гармати Archer.

Саме шведські БМП розглядають як найперспективніші для ЗСУ в середній перспективі, а саабівський винищувач-штурмовик Gripen – як найкращий варіант для нашої бойової авіації за співвідношенням ціна-якість.

Зміна уряду може потягнути за собою зміну ставлення до постачання зброї Україні або ж зміну до його втілення на практиці.

Зокрема, зосередження на власній безпеці та переозброєнні власної армії може негативно вплинути на постачання озброєнь Україні. Особливо цього варто чекати від ШД, які ще й скептично ставляться до ЄС та НАТО і декларують принцип опертя на власні сили через підвищення витрат на оборону до 2,5% ВВП.

Крім того, ШД принципово проти міграції та прийому біженців, і хоч українок із дітьми як відносно "білих європейок" вони навряд чи вимагатимуть негайно депортувати, все ж державна підтримка та допомога в інтеграції за їхнього владування точно скоротиться. Швидше за все, ШД робитимуть усе, щоб витиснути українок назад в Україну за першої нагоди.

Прикметно водночас, що в програмі партії немає жодної згадки про Україну (при тому, що одним із гасел лібералів було "більше зброї Україні").

Однак і панікувати не варто. Усі шведські партії декларували підтримку України.

У нас немає ворогів у шведському парламенті. Та й шведська зброя не є настільки критичною, хоч і є важливою, а кількість українських біженок саме в цій країні – не така велика.

До того ж права коаліція буде врівноважена вельми проукраїнською та пронатівською позицією таких сил, як "модератори", "ліберали" чи "центристи".

Але тепер варто пильно стежити за нашим північним союзником.

Недарма ж російські ЗМІ вже стримано святкують успіх ШД. Сподіваймося, що Швеція не дасть їм підстав святкувати по-справжньому.

Автор: Роман Горбик,

старший викладач Університету Еребру (Швеція)