Нове військове загострення на Південному Кавказі призвело до справді історичного результату – Росія опинилася за крок до втрати ледь не останнього союзника.  

На проросійські настрої Вірменії не могли вплинути численні загарбницькі дії РФ, однак першим справжнім випробуванням стала позиція Кремля під час другої карабаської війни 2020 року. Різке падіння популярності РФ зафіксувало соціологічне дослідження від CRRC-Armenia Foundation, проведене у червні.

Але й тоді Вірменія все-таки залишилась переважно проросійською.

Однак тепер усе змінилося.

Реакція РФ та створеної нею Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) остаточно довела вірменам, чого варті гарантії безпеки від Москви. А заяви російського телебачення, досі популярного у Вірменії, лише посилили антиросійські настрої.

Несподівано допомога Єревану прийшла з боку США – терміновий візит спікерки Палати представників Ненсі Пелосі та озвучена у Держдепі готовність стати посередником у діалозі Вірменії та Азербайджану.

Усе це створює можливість для геополітичного розвороту Вірменії. Швидкість якого, ймовірно, залежить від швидкості розгрому російської армії в Україні. Проте суспільна згода на цей розворот формується вже зараз.

Стратегія військового тиску

Конфлікти у регіоні Південного Кавказу спалахують регулярно, в тому числі навіть із застосуванням артилерії. Проте останній став найбільшим після завершення Другої карабаської війни.

Нагадаємо, в ніч на 13 вересня армія Азербайджану розпочала масові обстріли Вірменії, як пояснюють у Баку, у відповідь на провокації Єревана. Зрештою, азербайджанська армія заглибилася у вірменську територію, впритул наблизившись до популярного курортного міста Джермук.

За повідомленням офіційного Єревана, було обстріляно 36 населених пунктів, під час бойових дій загинуло чи зникло безвісти 204 вірменських військовослужбовців та ще 20 ймовірно потрапили у полон. Баку заявляє про загибель 80 своїх військових. Також сторони заявляють про смерті й серед цивільних.

До вечора 14 вересня сторони домовилися про припинення вогню. Попри це, армія Азербайджану залишилася на захоплених позиціях. В свою чергу вірменська сторона звинувачує їх у регулярному порушенні домовленостей.

Цей конфлікт став ще одним кроком Азербайджану, який вже повністю відновив армію після війни 2020 року та поступово посилює тиск на Вірменію.

Наразі Баку висуває три ключові вимоги до країни-сусідки: офіційне визнання своєї територіальної цілісності (тобто визнання Нагірного Карабаху частиною Азербайджану), остаточне виведення вірменських військ із Нагірного Карабаху (там залишаються військові самопроголошеної республіки, яких Баку трактує як частину армії Вірменії), а також згода Єревана на створення Зангезурського транспортного коридору – артерії, що проходитиме територією півдня Вірменії між Азербайджаном та Нахічеванською автономною республікою.

Зважаючи на те, що ключові бойові дії відбувалися на південній частині вірмено-азербайджанського кордону, вважається, що загострення стосувалося саме тиску в питанні Зангезурського коридору.

РФ відмовляється від союзника: несподіваний поворот у конфлікті Азербайджану та Вірменії

Його створення прописане у тристоронній заяві 2020 року про припинення вогню, що поклала край Другій карабаській війні. Проте Вірменія воліє трактувати цю норму як взаємну згоду сторін на розблокування транспортних артерій. А головне – зараз виступає категорично проти надання цьому коридору екстериторіального статусу, як того вимагає Баку.

При цьому в заяві 2020 року безпеку цього коридору мали забезпечувати російські прикордонники. В ситуації, коли можливості РФ різко зменшилися, у Баку з’явився шанс вимагати коридор, безпеку в якому Азербайджан буде забезпечувати самостійно.

Для Єревана такий сценарій категорично неприйнятний. Створення такого коридору може стати для нього чимось схожим на те, чим стала для України угода про базування у Криму Чорноморського флоту РФ.

Але саме через це є всі підстави вважати, що припинення вогню не триватиме довго і за деякий час Баку відновить тиск на Єреван.

Самоусунення РФ

"Формально ворожа Україна підтримує територіальну цілісність Вірменії, а союзна Росія – ні", – цей момент, підмічений вірменськими політологами, став одним із парадоксів нинішньої ситуації на Південному Кавказі.

Заява МЗС України, де підтримується територіальна цілісність обох учасників цього конфлікту, за цих умов стала радше підтримкою Єревана.

Натомість дії РФ відверто шокували вірмен.

Від самого початку бойових дій вірменський уряд заявив, що ситуація, яка склалася, підпадає під ст. 4 статуту ОДКБ (створений РФ аналог НАТО), членом якого є Вірменія. Заявка про надання допомоги була відправлена того ж дня.

Проте, як виявилося, ані РФ, ані її союзники не збираються допомагати Вірменії. Вся допомога, яку отримав Єреван, обмежилася занепокоєнням, заявою, що конфлікт треба вирішувати дипломатичним шляхом, а також рішенням відправити на місце подій місію організації на чолі з її генсеком Станіславом Засем.

Звичайно, у Вірменії не було надто багато ілюзій щодо ОДКБ. До Другої карабаської війни там відверто визнавали: єдиний сенс у членстві в цій організації полягає у тому, що в разі виходу Вірменії туди вступить Азербайджан і спробує використати механізми цієї організації для повернення Карабаху.

Під час війни 2020 року Єреван навіть не звернувся по допомогу до ОДКБ – адже де-факто війна йшла на території Азербайджану. Проте наступного року, коли розпочалися суперечки навколо кордону, в ОДКБ відразу заявили, що не збираються втручатися у конфлікт.

Так само в організації вчинили і цього разу. А на додачу ситуацію ускладнило російське телебачення, яке намагалося подати цей конфлікт як суперечку навколо демаркації кордону, що не вимагає надання військової допомоги.

Все це остаточно вбило надії, що РФ стане допомагати своєму союзнику. І цей фактор матиме довгострокові наслідки.

Найбільш яскраво підхід Росії до союзників проілюстрував приїзд до Єревана спікерки Палати представників США Ненсі Пелосі.

На тлі підтримки, що надають Вірменії Сполучені Штати, голова Держдуми РФ Вячеслав Володін демонстративно оголосив про свій візит до Баку.

Пропозиція від США

За кілька днів до візиту в Єреван Ненсі Пелосі на білбордах вздовж траси від аеропорту до столиці розвісили портрети Путіна та фразу про вічне союзництво Росії та Вірменії. За кілька годин перед візитом американської спікерки їх терміново замінили на плакати, присвячені вірмено-американській співпраці.

Це – одна з двох найяскравіших ілюстрацій зміни настроїв у Вірменії.

Друга – масовий мітинг у центра Єревана з вимогою виходу країни з ОДКБ. Хоча мітинг був організований позапарламентськими партіями і партія прем’єра Нікола Пашиняна не брала в ньому участь, зібрання виявилося масовим. А це – важливий сигнал і для керівництва країни.

Тим більше, що візит Пелосі вийшов дуже показовим. Назвавши дії Баку "посяганням на суверенітет Вірменії", вона заявила, що Вашингтон буде підтримувати Єреван "у боротьбі між демократією та автократією".

"Ми повинні використовувати наш вплив, наші важелі, які показують, що демократія та суверенітет Вірменії є пріоритетом", – заявила Пелосі.

Це – саме те, чого у Вірменії марно очікували почути від РФ.

На ці заяви гостро відреагували в МЗС Азербайджану. "Те, що Ненсі Пелосі сказала під час свого візиту до Вірменії, слід розцінювати як заяву на основі вірменської пропаганди. Це серйозний удар по зусиллях щодо нормалізації відносин між Вірменією та Азербайджаном", – заявили там.

Звичайно, Ненсі Пелосі не є представником виконавчої влади і може бути більш різкою в заявах, аніж дипломати. 

Проте ключові її тези, в першу чергу про необхідність виведення азербайджанських військ з території Вірменії, повторили й у Держдепі.

А згодом держсекретар Ентоні Блінкен організував зустріч глав МЗС Вірменії та Азербайджану, де запропонував посередництво США. І хоча таке посередництво виглядає вигідним більше для Єревана, на пропозицію Вашингтона погодилися обидві сторони.

* * * * *

Чи є підстави говорити про швидкий відхід Вірменії з ОДКБ, а кажучи ширше – її геополітичний розворот?

Шанси на такий сценарій дуже високі.

У Вірменії розуміють, що альянс із РФ не лише не гарантує допомогу "союзника", але й позбавляє можливості отримати зброю, вкрай необхідну для армії. Очевидно, що Росія не збирається передати навіть ту зброю, яку Єреван попередньо замовив та вніс передплату.  

Своєю чергою Нікол Пашинян вже заявив про можливість отримання зброї з інших кран. Можливо, що про готовність допомогти натякнули і західні країни, однак реалізувати це буде неможливо, доки Вірменія залишатиметься членом ОДКБ.

Однак коли Єреван зважиться на цей крок – наразі невідомо.

Швидше за все, це залежатиме від ситуації в Україні. Подальші поразки російської армії мають стимулювати вірменське керівництво до розриву з Росією.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"