За півтора року після капітуляції нацистської Німеччини, у грудні 1946-го, в Римі був заснований Італійський соціальний рух – партія, що офіційно ґрунтувалася на ідеології неофашизму. Її засновниками та спонсорами стали прибічники страченого у квітні 1945 року лідера фашистів Італії Беніто Муссоліні.

Після того партія пройшла низку перетворень, політичних злиттів та розлучень; вона заходила у дискусії про прийнятність ідеології фашизму і виходила з них (не відмовляючись, утім, від свого минулого); часом навіть мала відносно непогані політичні рейтинги – але ніколи як самостійна партія не була у владі. Італійські неофашисти звикли до ролі опозиційної, а найчастіше позапарламентської партії – аж доки у вересні 2022 року партія "Брати Італії" (Fratelli d'Italia) не увірвалася на владний олімп, отримавши перше місце на парламентських виборах.

Лідерка "Братів" Джорджія Мелоні тепер буде прем’єр-міністром Італії. А її союзниками по коаліції стануть політики, яких вважали головними друзями Путіна у Європі – Маттео Сальвіні з партією "Ліга" та Сільвіо Берлусконі ("Вперед, Італіє").

Парадоксально, але ця гримуча суміш ще не означає катастрофічних змін у політиці Італії щодо України та Росії. А за вдалого перебігу подій можна зберегти основні здобутки. Для цього Україні, передусім на офіційному рівні, але також у суспільстві, варто утриматися від демонізації нової італійської влади.

Бо за всіх нюансів Італія Мелоні – це для нас зовсім не Угорщина Орбана. Але вона може стати "новою Угорщиною" для Європи – і реформа, яка до цього здатна призвести, вже розроблена

Чому це так – дивіться у спільному відео редактора ЄП Сергія Сидоренка та постійної авторки ЄП з питань Італії Вікторії Вдовиченко.

А для тих, хто віддає перевагу читанню – як зажди, пропонуємо також текстову версію статті на цю тему.

Фашисти? Як так могло статися?

Це справді так, і це не перебільшення – але є і нюанси.

Партія "Брати Італії" юридично є новою на політичній мапі Італії, вона заснована лише у 2012 році, але вона є політичною правонаступницею вже згаданого Італійського соціального руху. "Братів" заснували праворадикали, що відкололися від правої партії скандально відомого експрем’єра Італії Сільвіо Берлусконі.

Тоді лідери новоствореної партії всіляко, навіть за допомогою партійної символіки, намагалися підкреслити, що її корінням є саме італійські неофашисти, які у 2009 році, під брендом "Національний Альянс", ненадовго влилися у партію Берлусконі, яка зрештою виявилася для них недостатньо праворадикальною.

Логотипи неофашистського Італійського соціального руху 1946 року; його наступниці, партії "Національний Альянс", та сьогоднішньої партії "Брати Італії"

Для багатьох українських читачів все це може звучати дико – як у Європі після Другої світової можуть існувати партії, що сповідують неофашизм? Невже він не заборонений після Нюрнберзького трибуналу?

Річ у тім, що від часів Радянського союзу в Україні лишилося поширеним дещо некоректне сприйняття фашизму як ідеології третього Рейху, синоніму слова "нацизм" (на кшталт словосполучення "фашистська Німеччина"). Утім, у Європі ці споріднені ідеології розрізняють, а Нюрнберг згадують як засудження саме нацизму. Жоден італійський фашист не опинився на лаві підсудних Нюрнберзького трибуналу 1945-46 років (Муссоліні був страчений у Італії ще навесні 1945 року)

Тому – попри значний суспільний осуд – в Італії лишалися також симпатики Муссоліні та фашизму, хоча й вони уникали вшивати у свої програми цей термін, що став токсичним.

Та повернемося до переможця нинішніх виборів, партії "Брати Італії".

Треба визнати, що зараз вони здобули широку популярність, зокрема, через те, що зробили свою публічну ідеологію більш поміркованою, ледь не правоцентристською. Там, звісно ж, немає виправдання насильства чи придушення політичних опонентів, яке було основою ідеології нацизму 100 років тому. "Брати Італії", звісно ж, не кажуть про ідеологію расових переваг тощо – але від них варто чекати яскраво вираженої антиміграційної політики.

Зрештою, їхня лідерка Джорджія Мелоні не відхрещується від того, що захоплювалася постаттю та ідеями Муссоліні.

Та для нас, українців, найважливіше те, якою буде політика уряду Італії щодо України.

І ось тут не все так погано, як може видаватися.

Не лише "неофашисти", а й "друзі Путіна"?

Перший погляд на результати виборів створює ще гірше враження, аніж інформація про партію-переможицю.

Хоча перемога "Братів Італії" справді вражає. Партія отримала свій історично найвищий результат – близько 26% (можливо, до кінця підрахунків результат дещо зміниться). Для порівняння, у 2018 вони мали лише 4% і вважали це успіхом!

Але не менш важливими для України є ще дві партії правої коаліції, які взяли близько 8,5% та близько 8% відповідно та посіли на виборах четверте та п’яте місця.

Перша з них – партія "Ліга" на чолі з Маттео Сальвіні. Друга – партія Сільвіо Берлусконі "Вперед, Італіє". Обидва згадані лідери мають імідж "друзів Путіна", і не без підстав.

Ба більше, Сільвіо Берлусконі відкрито підтримує Росію та навіть її агресію проти України.

Виступаючи в ефірі телеканалу Rai, Берлусконі сказав, що до війни проти України "Путіна підштовхнув російський народ, партія, його міністри" і що вторгнення мало на меті "захистити сепаратистів на сході України".

А ще – взявся давати поради Росії про те, як їй варто було діяти для поразки України.

Ці заяви шокували багатьох навіть в Італії і засвідчили, що Берлусконі, відомий багатьом як особистий друг Путіна, найімовірніше, лишиться виразником інтересів Росії, коли буде розглядатися питання постачання зброї, санкцій тощо. Сам Берлусконі обрався у Сенат (верхню палату) італійського парламенту.

Маттео Сальвіні має, можливо, менш тривалий, але не менш тісний зв’язок з Кремлем. До того ж він робив речі, які мали би зруйнувати репутацію пристойного політика – але не в Італії. Достатньо згадати, що у 2014 році, перебуваючи в опозиції, він їздив до Криму, щоби підтримати анексію півострова, а потім заявляв, що хотів би бачити Путіна в кріслі прем'єр-міністра Італії.

У 2018 році, прийшовши до влади, Сальвіні оголосив, що "анексія Криму законна, в Україні була псевдореволюція", а у 2019 розгорівся скандал через російське фінансування партії "Ліга".

Словом, розклад сил може видаватися катастрофічним для України... Але не впадаймо у відчай!

Дружити з Путіним нині не модно

У той час як 85-річний скандальний експрем’єр Берлусконі лишається твердим у своїй прихильності до російського диктатора, про інших цього не скажеш.

Як не дивно, але навіть Сальвіні, який здавався найбільш зав’язаним на росіян через Крим та "засвічені" російські гроші, змінив публічну позицію.

Робити це він почав ще на початку вторгнення, але невдало – тоді Сальвіні поїхав до Польщі, на кордон з Україною, щоб "допомогти біженцям", але пропутінського політика упізнали і прогнали. Але перед виборами він знову взяв на озброєння антиросійську риторику.

Кілька тижнів тому лідер "Ліги" заявив, що підтримує продовження постачання Італією зброї Україні (хоча лише влітку був проти!), а за кілька днів до виборів у телеефірі розкаявся, запевнивши, що війна повністю змінила його ставлення до Росії.

Чи можна вірити у щирість цих заяв? Не факт. 

Сальвіні дозволяє собі розвертатися на 180 градусів залежно від обставин, бо у "Ліги" немає позиції з цих питань. Просто Маттео Сальвіні – досвідчений популіст, який вловлює настрої суспільства. А ті нині – не на боці скаженого російського агресора.

Але "Ліга" від цього не стала антиросійською чи проукраїнською. Тож варто чекати, що підтримка України буде обмеженою і залежною від обставин.

Але коли питання дійде, наприклад, до санкцій – Сальвіні цілком зможе зайняти пропутінську позицію з аргументами "я проти, але не заради РФ, а заради італійського бізнесу".

Однак головна партія коаліції, схоже, лишатиметься на нашому боці.

"Брати Італії" підтримували Україну, ще коли були в опозиції. Їхня лідерка Джорджія Мелоні та інші депутати голосували за надання Україні зброї, коли той же Сальвіні був проти. І вона й надалі наполягає, що продовжуватиме це робити.

А ще ходять чутки, що у Мелоні склалися чудові стосунки з Маріо Драгі – чинним прем’єром Італії, який підтримував Україну в усіх питаннях і став одним з архітекторів надання Україні статусу кандидата в члени ЄС. Подейкують, що Драгі може навіть обійняти непогану посаду в Брюсселі на прохання Мелоні. Тож підтримка України "Братами Італії", як варто чекати, також збережеться.

А ця партія має найбільше голосів.

І навіть якщо інші члени коаліції (як-от Сальвіні та Берлусконі) відмовляться – в парламент Італії пройшло чимало депутатів, готових підтримувати голосування навіть з опозиції. Йдеться передусім про Демократичну партію (друге місце, майже 20% голосів) та Italia Viva (шосте місце, близько 7,5%).

Звісно, це не означає, що проблем немає. Але на ключові голосування голоси знайдуть. Та й найближчі місяці Рим буде зайнятий внутрішніми проблемами і з’ясуванням відносин з ЄС.

А от у 2023 році, з посиленням фінансової та енергетичної кризи, ситуація може стати більш проблемною. І Україні треба працювати з новою неймовірною коаліцією, щоби цього не сталося. 

Тік-ток-атака, або Чому італійці зробили такий вибір?

Вибори-2022 в Італії довели: обмежень у популізмі просто не існує. Додатково це посилила зміна виборчої системи.

Заради збільшення явки виборців італійські депутати задовго до виборів змінили їхні правила – вперше в італійській історії молоді люди віком від 18 до 24 років мали повне право голосу, поклавши край давній аномалії, коли за Сенат можна було голосувати тільки з 25 років.

Річ у тім, що опитування показали: 10 мільйонів виборців віком до 35 років, тобто чверть електорату, не відчувають себе представленими у політиці.

Ліві очікували виграти від цих змін, бо показували, що кожна друга молода людина орієнтувалася на уподобання лівоцентристів. Але схоже, що виявилося навпаки. Битву за молоде покоління виграли праворадикали.

У боротьбі за молодь трендом цих виборів став TikTok, за який ефективно та ефектно ухопилися праві партії. І не тільки Маттео Сальвіні, який виглядав там органічно, а й 85-річний Берлусконі, поява якого там стало вибуховою. Він розповідав молоді анекдоти та слизько жартував. "Я звертаюся до тих із вас, кому більше 18 років – це для того, щоб попросити вас познайомити мене зі своєю дівчиною? Зовсім ні! Я прошу вас піти проголосувати 25 вересня і проголосувати за мене", – переконував молодь політик, публічно обігруючи свою любов до молодих дівчат.

Утім, молодь все одно не стала найбільш активним прошарком суспільства. Ці вибори, за рахунок збільшення кількості виборців, показали рекордно низьку явку – менше 64%.

Але саме обраний таким чином парламент, схоже, готується до найбільшої політичної реформи в історії Італії.

Президентська республіка?

Один з ключових орієнтирів "правих" – це трансформувати парламентську Італію на президентську.

Уперше від часів Муссоліні очільник держави має отримати величезну владу.

Іще у травні цього року Джорджія Мелоні (нагадаємо, вона є симпатиком Муссоліні) представила законопроєкт, за яким президент Республіки буде обиратися кожні п'ять років громадянами з можливістю переобрання, очолювати Раду міністрів і зможе звільняти міністрів. Тоді в Палаті депутатів таку ідею відкинули. Але "праві політики" обіцяють ухвалити цей закон одразу після виборів. 

Сьогодні президента Італії обирає парламент на спільній сесії разом із представниками місцевої влади. Законопроєкт, який підготували "Брати Італії", пропонує прямі вибори глави держави з можливістю подавати кандидатури у віці від 40 років (сьогодні 50) і перетворює президента з символічної фігури на реального керівника більшості процесів.

"Оновлений" президент залишиться верховним головнокомандувачем, але на додаток отримає право представляти Італію "на міжнародному та європейському рівнях".

"Президент Республіки, – йдеться фактично в запропонованому конституційному законі, – керує загальною політикою уряду і несе за неї відповідальність". Посаду прем’єр-міністра пропонують залишити, але він буде радше помічником глави держави: саме президент буде головувати в Раді міністрів, призначатиме прем'єра та міністрів.

Тобто Італія за системою управління перетвориться радше на Францію.

І все це – за керівництва праворадикальних партій!

Саме це, імовірно, – головна небезпека, пов’язана зі зміною влади в Італії. Президентська система, запропонована Джорджією Мелоні, може перетворитися на авторитарний режим, подібний режиму Орбана – політика, який є одним із партнерів Мелоні.

Словом, Італія ближчим часом може стати місцем значних перетворень та потрясінь. І не обов’язково вони будуть пов’язані з Україною або російським впливом.

Вікторія Вдовиченко,

Доцентка кафедри міжнародного права, європейської та євроатлантичної інтеграції Київського університету імені Бориса Грінченка,
асоційована експертка Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"