Відставка чотирьох міністрів та руйнування демократичної більшості в парламенті, проте (принаймні, наразі) без відставки уряду і дочасних виборів.

Такими є підсумки двомісячної коаліційної кризи в Словаччині, яка не лише не закінчилася, а й відкинула країну ще на крок ближче до реваншу проросійських сил.

Чи вдасться Братиславі уникнути цього сценарію?

І як ця криза може відзначитися на підтримці України?

Розвал із другої спроби

5 вересня словацька коаліція втратила більшість. 

Відповідно до ультиматуму, уряд покинули лідер партії "Свобода і солідарність" (SaS) та міністр економіки Словаччини Ріхард Сулік разом з трьома іншими колегами по уряду – міністром МЗС Іваном Корчоком, міністром освіти Броніславом Грьолінгом та міністеркою юстиції Марією Коліковою – заявили про свої остаточні відставки.

Це рішення означає, що партія SaS не повернеться до нинішньої урядової коаліції з трьома іншими партнерами – OĽANO ("Звичайні люди і незалежні особистості"), Sme Rodina ("Ми родина") та Za ľudí ("За людей"). 

Про фактичний вихід з неї партія Ріхарда Суліка заявила ще 6 липня, давши час прем’єру ​​Едуарду Гегеру сформувати нову коаліційну угоду. А фактично – визначитися з головною вимогою SaS: позбутися міністра фінансів Ігоря Матовича.

Матович ще нещодавно сам був прем'єром, але був вимушений піти з цієї посади після попереднього ультиматуму SaS.

Тепер там вимагають, щоб Матович остаточно покинув уряд.

Словаччина на порозі реваншу: чому це небезпечно і що може зробити Київ

З чого починалася ця криза та як еволюціонували ультиматуми партнерів по коаліції, ви можете почитати в окремому матеріалі Словаччина на порозі реваншу: чому це небезпечно і що може зробити Київ.

Якщо описувати суть кризи одним реченням, то йдеться насамперед про міжособистісний конфлікт між лідерами двох, мабуть, ключових наразі партій у прозахідному таборі Словаччини – Ігорем Матовичем з OĽANO і Ріхардом Суліком з SaS. 

Більш того, ця криза була неминучою через характер Матовича. 

Лідер партії, яка перемогла на виборах 2020 року, став прем'єр-міністром і відразу почав генерувати скандали всередині коаліції. Це призвело до першого конфлікту, викликаного таємними закупками російської вакцини Sputnik-V. 

Ця криза завершилася тим, що прем'єр Матович та його однопартієць і тодішній міністр фінансів Едуард Гегер фактично помінялися посадами.

Втім, і на новій посаді експрем'єр продовжував генерувати скандали та намагався керувати коаліцією (унікальний випадок – нинішній прем'єр Гегер є шефом Матовича в уряді, але одночасно – підлеглим у партії). А на додачу – на посаді міністра фінансів Матович мав можливості втручатися у роботу будь-якого міністерства. 

Показовий момент: через конфлікт із ним партію OĽANO покинула низка депутатів. Як наслідок, у разі виходу з коаліції будь-якої партії вона автоматично втрачала більшість.

Однак навіть такий ризик не міг зупинити конфлікти всередині коаліції. 

Це призвело до другого демаршу SaS, який і призвів до вже згаданої відставки всіх міністрів від SaS.

Такого розвитку подій можна було уникнути, проте Ігор Матович висунув зустрічний – і дуже популістський – ультиматум.

Суть його полягала в тому, що міністр фінансів заявив про готовність піти з уряду в обмін на підтримку SaS пакета рішень з 10 пунктів, серед яких доплати на дітей, замороження ціни на електроенергію для населення, пільги на газ і опалення. 

У SaS вирішили не змагатися з Матовичем у популізмі, заявивши, що готові розглядати ці 10 пунктів, але спершу міністр має піти. 

Тож утримати коаліцію від розпаду не вдалося. 

Щоправда, це не означає автоматичного оголошення дострокових виборів, на що сподівається проросійська опозиція. 

Теорема Суліка: покинути уряд, але підтримувати його

Окрім можливості свого "камбеку", Ріхард Сулік заявив, що буде підтримувати уряд Едуарда Гегера – причому не лише не голосуватиме за його відставку, але й навіть страхуватиме коаліцію голосами для проведення необхідних рішень. 

Логічно виникає певне непорозуміння: як можна підтримувати уряд та коаліцію, з яких щойно вийшли? Це ж уряд, в якому Матович залишається міністром, але ж його відставка і була ключовою умовою SaS?

Річ у тім, що якщо SaS цього не робитиме, то з’явиться пряма загроза недієздатності парламенту та уряду, а відтак – дочасних виборів, на яких згідно з останніми соціологічними дослідженнями переможуть партії двох колишніх прем’єрів: Петера Пеллегріні (Hlas) і Роберта Фіцо (Smer-SD). 

Такий сценарій означатиме проросійський, а також антидемократичний реванш у Словаччині. 

Невипадково риторика словацької опозиції стає все більш проросійською. Останній скандал – виступ посла РФ Ігоря Братчикова на "антифашистській" акції Smer-SD.

"Smer тепер остаточно й офіційно, і не лише на словах, стоїть на боці агресора і підтримує його у війні проти України", – прокоментував це голова словацького МЗС Іван Корчок.

Варто зазначити, у недавній словацькій історії був прецедент відставки уряду реформаторів – після краху 2011 року кабінету Івети Радічової та дострокових виборів до влади надовго прийшов Роберт Фіцо. 

Між цією подією на нинішню кризою є ще одна подібність – відставка уряду Радічової та вибори сталися багато в чому саме через позицію SaS та особисто Ріхарда Суліка. Цей факт вплинув на рейтинги партії – на дочасних виборах у 2012 році SaS здобув удвічі менше підтримки, ніж на попередніх. 

Зараз ситуація може повторитися в усіх сенсах. І це в ситуації, коли партія SaS та її лідер за тими ж соціологічними рейтингами мають усі шанси претендувати на роль лідера демократичного табору в Словаччині (випереджаючи і OĽANO Ігоря Матовича, і "Прогресивну Словаччину" (PS) президентки Зузани Чапутової). 

І ось у чому дилема: з огляду на рейтинги, Ріхарду Суліку начебто вигідні дочасні вибори, але насправді похід на перевибори з репутацією головного винуватця реваншу Фіцо може обернутися для лідера SaS трагедією. 

Саме цей парадокс є, мабуть, ключовою гарантією життєдіяльності уряду і коаліції меншості.

Дожити до весни

Чи вдасться Словаччині уникнути проросійського реваншу?

Попри рішення партії Суліка підтримувати уряд і надалі, проблеми для нього лише починаються. 

Як і інші центральноєвропейські країни, Словаччина страждає від стрімкого зростання цін на енергоносії. А на додачу – є однією з найбільш залежних від постачань з РФ країн (хоча, на відміну від Угорщини, намагається дати цьому раду).

Зростання цін на енергоносії стрімко пришвидшило інфляцію – з наближення зими цей фактор лише посилюватиметься. 

Відповідно, падатиме рейтинг уряду та посилюватимуться чвари між партіями, що там залишилися.

Лише цей факт може змусити коаліцію обережно діяти в зовнішній сфері, що може стати проблемою для Києва – під загрозою опиняється очікувана передача Києву словацьких винищувачів МіГ-29. 

Чи утримуються інші коаліційні партії від того, щоб не торпедувати уряд? Зовсім не факт. І слабкою ланкою тут може стати популістична партія "Ми родина" чинного спікера Бориса Коллара. А може – і сам Ігор Матович та його партія OĽANO.

Ситуацію ускладнює ще й той факт, що останній та найменший учасник коаліції – партія "За людей" – після низки внутрішніх конфліктів де-факто припинила своє існування. 

Найгірший сценарій – остаточний розвал коаліції відбудеться до весни, коли рейтинги влади будуть найнижчими. За такого сценарію перемога проросійської опозиції буде майже неминучою. 

Трохи більше шансів у демократичних сил буде у випадку, якщо коаліція утримається до кінця холодів, а там європейська допомога дозволить стабілізувати ситуацію. 

Втім, за будь-якого варіанта ризик того, що Словаччина вийде з кола друзів України та доєднається до протилежного табору, є дуже високим.

Автори:

Дмитро Тужанський, директор Інституту Центральноєвропейської стратегії,

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"