Сербія та її президент Александар Вучич дедалі глибше потопають у питанні антиросійських санкцій – приєднуватися або ні. Це питання вже перетворилося не стільки на технічну, скільки на геополітичну дилему.

Глибинний сенс проблеми – майбутнє Сербії. Підтримати санкції означає приєднання країни до ЄС та рух вперед до розвитку. Відмова або затягування відповіді – сповзання у минуле, перетворення на забуту та забиту російську провінцію.

При цьому президент Вучич чудово розуміє це, проте намагається вести подвійну гру і з колективним Заходом, і з РФ, і з населенням країни.

Це досить небезпечна гра, адже вона може призвести до того, що під санкціями опиниться сама Сербія. Адже на сьогодні в Європі лише дві країни утримуються від антиросійських санкцій – сама країна-агресор та її союзник Білорусь.

І все частіше у ЄС задаються питанням: як так сталося, що до санкцій не приєднується країна, яка є кандидатом на вступ до Євросоюзу?

Сербія перед доленосним вибором

Щоразу, коли сербському президенту кажуть про необхідність запровадження санкції, якщо він бажає бачити Сербію в Євросоюзі, Вучич дивується: хіба це обов’язкова умова? І щоразу йому відповідають, що так, однією з умов є дотримання єдиної зовнішньої політики.

Сербія з 2012 року є кандидатом на членство в ЄС. Проте ці переговори йдуть не дуже вдало – за 10 років сербські переговорники з 22 відкритих глав угоди про вступ до ЄС (всього їх 35) змогли завершити переговори лише щодо двох. 

У щойно оприлюдненому звіті Єврокомісії за 2022 рік щодо виконання Сербією своїх зобов’язань у контексті євроінтеграції підкреслюється, що після 24 лютого вона не узгоджувала свої відносини з Росією з обмежувальними заходами (санкціями) ЄС проти агресора.

Крім того, у контексті спільної зовнішньої політики Белград скоротив рівень узгодженості з відповідними рішеннями Євросоюзу з 65% у 2021 році до 42% у цьому, а окремі дії та заяви сербського керівництва суперечать зовнішньополітичному курсу ЄС, зокрема надто тісні відносини з Москвою. І знову наголошується, що Сербії треба приєднатися до антиросійських санкцій Євросоюзу. І зробити це необхідно сьогодні, а не після розгрому агресора.

Сербське "ні" антиросійським санкціям є підтримкою та виправданням агресії РФ проти України.

Так само, як і підписання міністрами закордонних справ Росії та Сербії в кулуарах 77-ї сесії Генеральної асамблеї ООН російсько-сербського протоколу про співробітництво двох міністерств. У ситуації, коли більшість європейських дипломатів намагалася уникнути навіть коротенької випадкової зустріч з Сергієм Лавровим, Нікола Селакович із радістю пішов на зустріч та підписання, як він підкреслив, лише "технічного документа".

Це перша угода, що підписана двома країнами після 24 лютого. Небагато є країн у Європі, які ризикнули б підписати хоча б "технічну" угоду з РФ, а тому реакція на це була відповідною – дипломати та політики ЄС були просто шоковані таким кроком Сербії.

Підписання протоколу відразу було розцінене як небачений скандал. Владімір Більчик, член фракції Народної партії у Європарламенті та доповідач щодо виконання Сербією своїх зобов’язань у контексті євроінтеграції, чітко заявив, що поведінка Белграда є "серйозним ударом" по намаганнях країн Західних Балкан набути членства в ЄС.

Все більше починає турбувати Брюссель і сприяння Сербії проникненню нелегальних мігрантів до Євросоюзу. За  9 місяців цього року  в країнах ЄС було виявлено 106 тисяч нелегальних осіб, які прибули в ЄС через Западні Балкани, основним чином через Сербію.

Саме тому ЄСівські політики заявляють о доцільності відмінити безвізовий режим з Сербією, яка має також безвіз з багатьма країнами-постачальниками нелегалів. Не виключено, що таке турботливе  ставлення до нелегалів породжує у ЄС побоювання, що таким чином Белград опосередковано допомагає Кремлю сіяти протиріччя в Євроспі.   

Дедалі голосніше почали лунати вимоги призупинити вступні переговори з Белградом. Дискусії про таку можливість почалися одразу після відмови Вучича приєднатися до санкцій проти Росії ще у березні цього року. А підписання протоколу, мабуть, переповнило чашу терпіння європейців.

У Брюсселі не приховують свого не лише здивування, а й роздратування спробами Вучича всидіти на двох стільцях – і гроші з фондів ЄС отримувати, і з Путіним дружбу водити.

Саме тому вже не тільки низка депутатів Європарламенту, але й керівники окремих країн Євросоюзу розглядають можливість "заморозити" переговори з Сербією, якщо вона не змінить проросійську позицію та не підтримає санкції ЄС проти Росії.

Керівники Єврокомісії неодноразово зазначали, що Вучич і надалі може втілювати в життя путінську модель управління, але має нарешті визначитися з напрямком розвитку країни та припинити вдавати, що він рухається до членства в ЄС.

Аргументи Вучича

Припинення переговорів стає все більш реальним. Вже майже забуто, що Сербію (разом із Чорногорією) планувалося прийняти до Євросоюзу у 2025 році.

Відсутність прогресу восени, який влітку обіцяв президент Сербії, також стає на заваді подальшій євроінтеграції країни, а ще відмова від санкцій та підписання протоколу.

Попри це, жонглюючи фактами та словами, Вучич намагається обґрунтувати свою фактично проросійську позицію. А для цього він повертається у 90-і роки минулого сторіччя, коли на Західних Балканах точилася війна, а сербські солдати та жандарми проводили етнічні чистки серед косоварів Косова та мусульман Боснії. Часи, коли розсипалася сербська недоімперія Слободана Мілошевича…

Ось декілька риторичних запитань Вучича до Заходу, якими він полюбляє гратися. Усі вони, по суті своїй, спрямовані проти України.

Питання перше. Чому сьогодні Захід так стурбований цілісністю та територіальною єдністю України, а тоді, коли республіки та косовська автономія йшли від СФРЮ, мовчав?

Відповісти на це питання дуже просто: тому що Росія здійснила агресію проти незалежної України та намагається вкрасти українські землі. А тоді громадяни Косова, автономного краю колишньої Югославії, вирішили стати вільними від сербського гноблення та диктатури Мілошевича.

До того ж на Сербію ніхто не нападав, просто косовари не бажали там жити, на що мали право, а сербському диктатору це не сподобалося.

Питання друге. А де тоді була Україна, коли країни НАТО бомбардували Сербію (і зупинили сербську агресію), чому Київ мовчав?

Це відверте пересмикування, адже тоді Київ не мовчав! Україна тоді була однією з 15 держав, які внесли пропозицію щодо припинення вогню та припинення бомбардування Югославії. До речі, Росії серед цих країн не було.

До речі, мало кому відомо, що саме українська делегація на чолі з міністрами закордонних справ та оборони, за погодженням із НАТО, відвідала Белград та спробувала довести Мілошевичу необхідність припинення вогню, що призведе до припинення бомбардування. Але коли делегація дісталася Белграда, Мілошевич відмовився зустрічатися з нею.

Питання третє, тепер про сьогодення. Нещодавно, як розповідали деякі незалежні сербські ЗМІ, посол України в Сербії на одному із заходів висловив зацікавленість Києва у подальшому поглибленні двосторонніх відносин між нашими країнами та подякував за підтримку нашої країни в ГА ООН. Водночас він зазначив, що українцям боляче кожен день чути про масові вбивства наших громадян та знищення наших міст росіянами. Й тому Україні важко зрозуміти Сербію, яка не підтримує антиросійські санкції, що можуть зупинити агресора.

Наступного дня проурядові ЗМІ (а таких більшість) вилили на посла та Україну чимало бруду. Чому? Невже одна вбита рашистами українська дитина (а після 24 лютого вбитих дітей вже 430) варта дешевої російської нафти та відмови від тиску на вбивць через санкції? 

Де ж коріння таких ігор і чому сербська влада так тримається РФ та примар югославської імперії? Є три головні причини, що пояснюють позицію Вучича.

Перша причина: питання Косова.

Белград все ще сподівається на те, що Москва і надалі підтримуватиме його в тому, що "Косово є Сербія". Але здається, що крім сербських політиків, у це вже мало хто вірить. Навіть Путін визнав право народів на суверенітет, причому послався саме на косовський прецедент.

Друга причина: дешева нафта.

Сербія, так довго відмовляючись приєднуватися до антиросійських санкцій, здається, сама потрапила під них.

Днями сербська прем’єрка Ана Брнабич сказала, що відповідно до нового пакета антиросійських санкцій Євросоюз із подачі Хорватії зупинив постачання нафти до Сербії через нафтопровід Jadranskij naftovod. У відповідь її хорватський колега Андрей Пленкович зазначив, що Сербія може отримувати нафти стільки, скільки їй потрібно – окрім російської.

Звинувачення з боку Белграда виглядає дивно, адже ще декілька місяців тому Сербія сама заявила про відмову з листопада від російської нафти, тож Загреб тільки прискорив цей крок.

Тому Сербії все ж доведеться робити кроки, щоби позбутися енергетичної залежності від РФ.

Третя причина: сербське русофільство. 

Дійсно, як свідчать дані міжнародної маркетингової агенції IPSOS, 81% сербів виступають проти антиросійських санкцій. Проте, згідно з опитуванням белградської агенції вивчення громадської думки Demostat, лише 21% сербів підтримують агресію РФ проти України, а 50% виступають за нейтралітет у цьому питанні.

Так, це ще не підтримка України, але більшість сербів – проти дій агресора. І це, до речі, підтверджує постійно зростаюча кількість сербських учасників антиросійських мітингів у різних містах країни.

Схоже, що традиційне сербське русофільство поступово йде у минуле. Про це свідчить підтримка антиросійських резолюцій в ООН та ОБСЄ, стабільне зростання товарообігу з ЄС та США, розширення співпраці з НАТО... 

* * * * *

Навіть найдосвідченішому гравцю дуже складно грати одночасно на декількох різних майданчиках.

Александару Вучичу все складніше дотримуватися балансу між негативним ставленням більшості сербів до санкцій і реалізацією стратегічної мети – набути членства в ЄС. І так само все складніше не говорити ані "так", ані "ні" щодо санкцій, отримуючи пільгові ціни на енергоресурси з РФ і одночасно – гранти та інвестиції з ЄС.

На допомогу не приходять ані Туреччина, яка намагається повернутися на "свої" Балкани, з яких її видавили наприкінці ХІХ сторіччя після майже 500-річного господарювання, ані Китай, який цікавить економічна складова присутності в Сербії і можливість подальшого проникнення в Європу. 

Тож президент Сербії хоч і дуже повільно, але наближається до єдиного правильного рішення – сказати "так" санкціям проти РФ.

Підтвердженням цьому стала підтримка 12 жовтня Сербією резолюції Генеральної асамблеї ООН "Територіальна цілісність України: захист принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй", яка засуджує російські псевдореферендуми на окупованих територіях України. 

Сербія більше не може дозволити собі виступати разом із РФ та Білоруссю проти всієї Європи та переважної більшості світу. 

Автор: Володимир Цибульник,

кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік)