Майже два роки тому на виборах у Молдові перемогла президентка Мая Санду, у прозахідності якої не було жодних сумнівів. Трохи більше року тому – з’явився новий уряд, сформований після позачергових парламентських виборів, після чого сусідня з нами держава офіційно взяла курс на Європу.

Тоді хотілося сподіватися, що цей розворот є остаточним – але було розуміння, що у Молдові, де є сильні проросійські настрої та відкрито діє "п’ята колона" Кремля, де всі звикли до російської армії в окупованому Придністров'ї тощо – досягти цієї мети буде непросто, а російська агентура обов’язково завдасть удару у відповідь.

Саме це відбувається у Кишиневі протягом останнього місяця. Центр міста побачив масові "антисандівські" мітинги; наметове містечко, розбите під парламентом та офісом президента; спроби перекрити центральну вулицю міста. Не відставали і окремі регіони, де проросійські політичні гравці також розгорнули активність.

Те, що відбувається зараз у Молдові, часом нагадує Україну часів Ющенка. Навіть деякі політичні технології запозичили звідти.

А ще схожим є те, що Маї Санду – як і Ющенкові свого часу – бракує практичних досягнень. Життя не змінюється на краще, як сподівалися люди, що за неї голосували. А те, що для цього є об’єктивні причини – багатьох виборців не обходить.

То чи встоїть Мая Санду перед не дуже прихованими спробами Росії "розхитати" Молдову? Про це дивіться у відеодискусії редакторів ЄвроПравди.

А для тих, хто віддає перевагу читанню – пропонуємо детальну текстову статтю про те, що відбувається у сусідів.

Демократія зі свавіллям

Коли президентка Молдови Мая Санду тільки почала роботу на цій посаді, багато хто чекав побачити в її особі неконфліктного, поступливого і навіть слабкого лідера. 

І не тільки тому, що Молдова – держава дуже традиційна та навіть патріархальна.

Головною підставою для цього був стиль Санду, яка навіть під час передвиборчої кампанії уникала жорстких конфліктних заяв, шукала консенсус, переконувала, примиряла. Це дуже контрастувало на фоні її політичних опонентів (проросійських соціалістів, а тим більше політика-скандаліста Ренато Усатого), які звикли до агресивної політики. 

Можливо, ця м’якість разом із її намаганням уникати конфліктів стала однією з тих якостей, які дозволили Санду перемогти на виборах, а потім провести в парламент свою партію, що сформувала там монобільшість. Молдова була змучена постійними конфліктами політиків, що роками "доїли" державу і мобілізували свій електорат за рахунок розколювання суспільства – тож багато хто повірив, що Мая Санду зможе об’єднати усіх.

Утім, ця місія була неможливою.

Коли в державі є відкрито проросійські сили, що підривають рух до ЄС – національний консенсус не міг скластися. 

А Санду виявилася президенткою "зі стрижнем", що з м’якою посмішкою і без гучних заяв чавить ворогів.

На початку президентства Санду влада Молдови не раз відходила від стандартів демократії (один із прикладів – свавільна відставка непідконтрольного генпрокурора), але тоді всі закривали очі на порушення, вважаючи, що лідерка Молдови має картбланш на зміни. 

Та цими днями Молдова знову стала свідком того, як прозахідний Кишинів за потреби може відкласти убік демократичні правила.

Останній місяць обабіч центральної вулиці міста, бульвару Штефана чел Маре, "жило" наметове містечко. Опозиційна партія "Шор" встановила кількадесят маленьких наметів навпроти будівель парламенту та, як кажуть у Молдові, "президентури" – тобто офісу Санду. 

Ця партія і цей протест заслуговують на окрему увагу, як і те, що молдовська влада не мала жодного сумніву, що цей мітинг є замовним, проплаченим. Однак жоден рівень впевненості не має скасовувати демократичні принципи, як-от свободу зібрань. 

Це в теорії.

А на практиці після чотиритижневого очікування Мая Cанду заявила на пресконференції, що час покласти край "протестам, що організовані крадіями", та закликала збільшити повноваження поліції для розгону демонстрації. Комісія з надзвичайних ситуацій швидко задовольнила прохання президентки і ухвалила доволі жорсткі правила з обмеженням щодо блокування вулиць. 

Тож у неділю, коли мітингарі з плакатами "Jos Maia Sandu!" (Геть Маю Санду!) знову заблокували бульвар Штефана і автоматично порушили нові правила – у справу відразу втрутилася поліція, яка розігнала мітинг, відібрала усі намети, на 178 мітингарів склала протоколи щодо правопорушення та оточила майданчик перед парламентом, щоби мітингарі не зібралися там вдруге.

Чи був цей розгін антидемократичним? Безумовно!

Ще до цих подій молдовські правозахисники попереджали, що влада стала на небезпечний шлях, бо нові "правила" для мітингів суперечать європейським стандартам. Після розгону правозахисники знову виступили з протестом, обурився також омбудсмен, опозиція заявила, що надсилає скарги до Страсбурга та до західних посольств. 

Однак відтоді жоден із західних партнерів не сказав ані слова докору на адресу Кишинева. І така вибірковість має підстави: усі іноземні місії добре розуміли, що антисандівські мітинги насправді були гібридною зброєю Кремля, який навчився вести гібридну війну, зловживаючи демократичними правилами.

Букет кремлівських "п’ятих колон" 

Вище вже йшлося про те, що протести у центрі Кишинева організувала партія "Шор". Це – унікальне явище, точного аналога якому в Україні немає. 

Ілан Шор – 35-річний політик-популіст із дуже яскравим російським шлейфом, який, утім, здобув найбільше слави як "крадій мільярда". Йдеться про події 2014 року, коли з банківської системи Молдови у результаті скоординованих дій вивели приблизно мільярд євро (неймовірна сума для Молдови, понад 10% ВВП!). При цьому електронні дані про транзакції зникли з серверів, а вантажівка, що перевозила паперову документацію – згоріла.

Незалежні розслідування свідчать про те, що за цим злочином стоять Ілан Шор як організатор та Влад Плахотнюк (найвпливовіший олігарх Молдови та глава однієї з партій влади тих часів) як політичний дах цієї оборудки. Попри спробу знищити документи, докази їхньої вини збереглися. Є навіть вирок суду першої інстанції, винесений ще 2017 року, про те, що організатором крадіжки є Ілан Шор. Але влада дозволила Шору поїхати з країни вже після вироку і затягнула розгляд апеляції.

А сам Шор, який оселився в Ізраїлі, створив у Молдові кишенькову партію та двічі обрався до парламенту Молдови, не повертаючись до країни (молдовське законодавство це дозволяє). Він спілкується з виборцями виключно через відеозвернення, але це не заважає його партії "Шор" бути одним з електоральних лідерів у Молдові!

Рецепт успіху партії "Шор" простий: вона просто купує голоси. Головною складовою її "політичної діяльності" стала роздача "продуктових наборів" та продаж продуктів своїм виборцям за зниженою ціною і обіцянки того, що у разі обрання Ілана Шора президентом чи прем’єром все буде ще дешевшим, бо він гроші знайде. 

Виборці "Шор", не соромлячись, кажуть на диктофон: "Так, ми знаємо, що він вкрав, але ж він ділиться..."

І ось ця партія стала організатором протесту з вимогою про відставку Санду та її уряду! 

Серед гасел протесту були цілком "побутові", зрозумілі та близькі багатьом молдованам, які не цікавляться політикою: зупинити зростання цін, здешевити газ, підвищити доходи.

Утім, навіть короткого візиту кореспондентів ЄвроПравди до наметового містечка із красивою назвою "Місто змін" було достатньо, щоби з певністю говорити: цей протест був нещирим та проплаченим. Враження від активістів, що свистіли та вигукували "Жос Мая Санду", знімаючи себе на телефон для відеозвіту – гармонійно доповнило те, як в один момент – коли час оплаченої "роботи" закінчився – вони припинили мітингувати, заховали телефони та лишилися на місці.

Відомі навіть розцінки за цю роботу. Журналісти авторитетного видання Ziarul de Gardă записалися у мітингарі та зробили репортаж про розцінки на "майданарбайтерів".

Та це все деталі. Набагато важливіше інше.

Попри те, що на мітингу в Кишиневі не лунало жодного проросійського гасла, цей протест має російське коріння та, швидше за все, також російське фінансування. Просто в Москві вже зрозуміли свою токсичність і дозріли до того, щоби не вип’ячувати "русский мир" у своїх закордонних проєктах.

А дивна партія "Шор" стала головним партнером Кремля у Молдові для таких дій.

Те, що Ілан Шор має зв’язки з Росією та російськими спецслужбами, давно не секрет. Він ще у 2014 році брав участь у так званому "ландроматі" – проєкті з відмивання брудних російських грошей через молдовські банки.

Інший цікавий штрих: його дружина, російська співачка Жасмін, яка у березні втекла з РФ за кордон, згодом повернулася і тепер відкрито підтримує російську війну та пише дописи про українських "нацистів". Понад те, російська пропаганда системно піарить Шора, а Маргарита Симоньян називає його "проросійським молдавським політиком".

Та річ у тім, що ніша "друзів Кремля" була зайнята і до того. На роль провідника інтересів РФ багато років поспіль претендувала Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ). Її лідер, експрезидент Ігор Додон зараз перебуває під слідством та під домашнім арештом, але партія жива, вона має свою електоральну базу та другу за розміром фракцію в парламенті. Соціалісти не приховують своєї проросійської та антизахідної спрямованості (достатньо згадати заяви Додона про російський Крим).

А от російського фінансування та статусу "улюбленого агента" у Молдові вони вже не мають. Найяскравіший показник: за даними незалежних молдовських ЗМІ, соціалісти були змушені продати структурам Шора свої телеканали "Прайм" та "Акцент ТВ".

Та повернімося до того, як російська "п’ята колона" діє у Молдові.

"Друзі Кремля" між собою зовсім не дружать, бо вони конкурують за російське фінансування. Тому мітинги, активності та ідеї у них окремі (соціалісти так і не приєдналися до мітингу Шора), але кожна з партій намагається показати Кремлю свою важливість та відданість. Так, нещодавно лідери соцпартії поїхали в Москву, де позували на фоні прапора "ЛНР". 

Чи не єдине, що їх об’єднує – це вектор їхніх зусиль. Обидві партії намагаються розхитати стабільність та, в ідеалі, повалити чинний уряд та президента, створивши недовіру до Санду та її команди. 

Просто Шор робить це на вулиці, а ПСРМ – у парламенті.

А є ще й інші гравці. Наприклад, Росія неприховано веде політичну гру в Гагаузії – національній автономії на півдні країни, яка є політично відірваною від Кишинева.

На початку жовтня там навіть планували провести "з'їзд депутатів усіх рівнів", які мали би, за даними джерел "Європейської правди", оголосити про те, що Гагаузія відтепер не буде виконувати частину рішень Кишинева (!!!). У тих, хто давно стежить за українською політикою та пам'ятає вибори 2004 року, де протистояли Ющенко і Янукович, має сплисти чітка аналогія: тоді у Сєвєродонецьку відбулося сепаратистське проросійське зібрання із точно такою назвою та точно таким фінальним рішенням.

Утім, у Гагаузії цей сценарій вдалося зупинити. Подейкують, що гагаузьких політиків привів до тями спікер турецького парламенту (гагаузи є тюркською нацією), що приїхав до них і пояснив без камер, якими можуть бути наслідки.

"Ідеальний шторм" проти Маї Санду

Треба визнати, що команда Санду часом протидіє російським атакам дуже технологічно. Так сталося в історії з карикатурним мітингом Шора: влада не стала "змітати" його відразу, а дочекалася, щоб усі бажаючі там побували і переконалися, що це нещирий протест, а на додаток – максимально поширили інформацію про те, що Шор платить гроші за участь у таких демонстраціях. Про це за кожної нагоди говорять і урядовці, і депутати, і сама Санду, яка раніше не надто часто проводила події для преси, але за останні тижні збирає пресконференції одна за одною…

Нескладно здогадатися, що після такої масованої "рекламної кампанії" Шору буде непросто зібрати будь-який мітинг інакше як за гроші – люди не підуть туди безкоштовно, бо будуть впевнені, що іншім учасникам заплатили.

Однак це не означає, що чинній владі Молдови нічого не загрожує. 

Насправді у Санду серйозні проблеми. 

Чинна президентка лишається лідером підтримки, але її рейтинг вже тривалий час спадає, і нинішній рівень, трохи вищий за 20% – це дуже мало у порівнянні з тією шаленою підтримкою, яку Санду мала на минулих виборах. Причому у дискредитованого та відрізаного від медіа Додона рейтинг лише на кілька відсотків менший.

А з парламентськими рейтингами ситуація взагалі катастрофічна. 

Місяць тому опитування iData показало, що партія Санду PAS впала на друге місце за популярністю, за неї готові проголосувати 19,4% мешканців Молдови. Лідер опитування – партія соціалістів із 20,8%, на третьому місці – той самий Шор із 16,7%. 

Річ у тім, що за майже два роки після обрання на посаду Санду не змогла переконати пересічного виборця у тому, що той свого часу вчинив правильно, віддавши голос за неї як за надію молдовської демократії. Бо цей пересічний мешканець Молдови не відчув позитивних для себе змін за час її президентства.

Іронія долі: насправді вини Санду в цьому немає. Не існує якихось питань, у яких президентка та її команда схибили настільки, щоб втратити підтримку людей. Але обставини склалися так, що вона потрапила в "ідеальний шторм".

Санду виграла вибори у перший рік пандемії, коли її вплив лише почав відчуватися. Ковід став серйозним випробуванням для усіх європейських урядів, і Молдова не була винятком.

При цьому реальну владу (тобто свій уряд та парламентську більшість) вона отримала лише за дев'ять місяців після обрання, а до того реальна влада у державі лишалася у попередників – але хто ж це доведе виборцеві, який хоче змін вже сьогодні?

Крім того, останні роки по Молдові вдарила непогода – снігопади, що ламали фруктові дерева; засуха, що знищувала врожай… Для аграрної країни це стало серйозним шоком. Ще один шок – енергетичний. На період президентства Санду припало рекордне здорожчання енергоносіїв у світі, інспіроване Росією; до того ж торік сплила чинність контракту між "Газпромом" і "Молдовагазом". 

І, нарешті, війна в Україні, яка нібито й не зачепила Молдову, болюче вдарила по молдовських експортерах, що втратили російський та білоруський ринки.

За таких умов "ідеального шторму" падіння популярності молдовської влади було неуникним.

Головне питання: чи втримається Санду?

Відповіді на нього не має ніхто. Дуже багато залежить передусім від того, як пройде зима-2023. Але, як не дивно, саме ця залежність дає прозахідній владі Молдови шанси не тільки пережити опалювальний сезон, а й, можливо, знову перемогти на наступних виборах.

Річ у тім, що молдовське суспільство входить у зиму з дуже низькими очікуваннями. 

Молдовани, які пам’ятають тотальне відключення газу та комунальну катастрофу у 1990-х, зараз чекають чогось подібного. Як мінімум, того, що газ точно зникне, а з ним і електрика, 100% якої зараз постачає розташована у Придністров’ї теплова електростанція, що працює на газу.

Однак ці апокаліптичні прогнози, швидше за все, не здійсняться. Річ у тім, що падіння влади Санду не потрібне нікому (крім, звісно ж, Росії). І передусім воно не потрібне Заходу. 

Румунія, що нарешті отримала дружню владу у Кишиневі, тим більше у цьому не зацікавлена. ЄС готовий тягнути європейським шляхом маленьку Молдову, яка нарешті почала реформуватися. США точно не будуть у захваті від ще одного проросійського анклаву в Європі…

А отже, є всі шанси, що Європа, Штати, а з ними і Україна "витягнуть" Молдову цієї зими. Бо нашій державі так само невигідно, щоби замість проєвропейської лідерки до влади у Кишиневі прийшла партія Додона, якого у Києві вважають нерукоподатним, а російські війська, розташовані в ізольованому Придністров’ї на нашому південно-західному кордоні, отримали політичний "дах" у Кишиневі, який надасть їм, у разі приходу до влади, коаліція двох проросійських партій, які зараз наввипередки намагаються освідчитися у "любові" до Кремля.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", 

Кишинів – Київ