Чорногорія стає все більш сербською: як кандидат у члени ЄС готується змінити курс

Сербський та проросійський реванш у Чорногорії тепер виглядає практично неминучим.

Це зумовлено результатами місцевих виборів у цій балканський країні, де прочорногорські сили, в першу чергу партія президента Міло Джукановича ДПС, зазнали поразки. Зокрема, вперше після відновлення незалежності ДПС втратила столицю.

Важливості місцевим виборам 23 жовтня додає той факт, що вони пройшли на тлі гострої політичної кризи – вже місяць як президент Джуканович відмовляється дати мандат новій просербській коаліції та пропонує провести дострокові вибори. А парламентська більшість натомість погрожує голові держави відстороненням від влади.

Нові розклади збільшують ймовірність позачергових парламентських виборів, адже шанси сербської коаліції виграти їх суттєво зросли.

А одночасно це створює реальний виклик існуванню Чорногорії як прозахідної країни, посилюючи там вплив Сербії та РФ.

Від кризи до кризи

Перманентна політична криза у Чорногорії триває з 2020 року, коли на парламентських виборах Демократична партія соціалістів (ДПС) та її союзники вперше втратили більшість. Нову коаліцію створили партії, що спиралися в першу чергу на національні меншини, а її лідером стала радикальна просербська партія "Демократичний фронт".

При цьому коаліція запевняла, що не ставить під сумнів курс Чорногорії до ЄС, зосередиться не на національних питаннях, а на боротьбі з корупцією, а щоб остаточно заспокоїти захід, уряд було сформовано не з політиків, а з формально незалежних експертів на чолі зі Здравко Кривокапичем.

Попри обіцянки, за цього уряду співпраця Чорногорії з ЄС та НАТО суттєво погіршилася, влада активно просувала інтереси Сербської православної церкви, викликавши у 2021 році потужні протести етнічних чорногорців, а на додачу – на початку цього року уряд лише формально схвалив санкції проти РФ.

Це призвело до розколу всередині коаліції. З неї вийшла невелика партія URA, яка сформувала уряд меншості на чолі з Дрітаном Абазовичем. Не маючи парламентської більшості, новий уряд, однак, міг розраховувати на голоси ДПС. Втім, через токсичний корупційний імідж президентської партії, а особливо самого Міло Джукановича, про створення коаліції з ними не йшлося.

На короткий час країна знову стала взірцевим кандидатом у члени ЄС – у Брюсселі хвалили реформи нового уряду, а Чорногорію знову стали називати найімовірнішим наступним членом Євросоюзу.

Саме тому нова політична криза не забарилася. Старт їй дав прем’єр Абазович, який несподівано для всіх підписав угоду із Сербською православною церквою, гарантувавши їй право власності на більшість культових споруд, а на додачу – де-факто статус екстериторіальності, тобто все те, чого СПЦ добивалася від попереднього уряду і що вкрай негативно сприймалося етнічними чорногорцями.

У відповідь прозахідна опозиція ініціює та схвалює вотум недовіри уряду Абазовича. Однак глава уряду домовляється із своїми колишніми партнерами про відновлення коаліції, яка діяла в 2020-2021 роках.

Наступні події лише поглибили політичну кризу.

Стара-нова коаліція висуває на посаду прем’єра Міодрага Лекича, політика ще югославських часів, який не підтримував чорногорську незалежність.

Президент Джуканович знаходить формальний привід і відмовляється внести цю кандидатуру до парламенту. Також він пропонує провести дострокові парламентські вибори.

У коаліції у відповідь погрожують президенту відстороненням, хоча процесуально це наразі неможливо.

Місяць ситуація балансувала у такому вигляді – у ситуації, коли соцопитування давали опонентам приблизно рівні шанси, сторони утримувалися від різких кроків та чекали на ясність.

Цю ясність і мали дати вибори у 13 муніципалітетах, включно з Подгорицею, що відбулися 23 жовтня.

Тріумф новачків

Результати виборів стали фіаско для президента Міло Джукановича та його партії ДПС. Остання втратила більшість в 11 з 14 муніципалітетів, де проходили вибори.

Однак найболючішим стала втрата столиці – ДПС програла у Подгориці вперше від моменту відновлення незалежності Чорногорії.

Показники Подгориці є особливо важливими, зважаючи на те, що там мешкає близько третини населення країни.

Показовий момент: ще до парламентських виборів 2020 року в ДПС, яка тоді була при владі, вирішили спростити собі виграш у столиці.

Для цього в окремий муніципалітет було виділено район Зета, де мешкали переважно серби. Однак ця хитрість не спрацювала.

Чорногорські політологи одностайні:

вражаюча поразка ДПС суттєво збільшує шанси на дострокові парламентські вибори.

От тільки якщо раніше їх вимагав президент Джуканович, а коаліція була проти, то тепер усе буде навпаки – вибори додали коаліціантам впевненості.

Окрім поразки президентської партії, місцеві вибори дали ще кілька цікавих моментів для роздумів.

Ще одним невдахою цих перегонів стала URA – партія виконувача обов’язків прем’єра Дрітана Абазовича. Представники партії чинного голови уряду потрапили лише в 9 міських рад, і лише в одній ця партія опинилася в трійці лідерів. Погіршилася її позиція і в столиці, там URA матиме лише найменшу фракцію.

Натомість явним переможцем виборів став не "Демфронт", а інша просербська партія "Європа зараз", заснована лише пів року тому.

Засновниками цієї партії є два міністри уряду Кривокапича: Мілойко Спаїч (колишній очільник міністерства фінансів та соціального забезпечення) та Яков Мілатович (ексміністр економічного розвитку).

"Європа зараз" пішла на вибори з відверто популістськими гаслами збільшення мінімальної пенсії та середньої зарплати та обіцяючи забезпечити нульове безробіття. Однак важливішим є те, що, працюючи в уряді Кривокапича, обидва міністри запустили низку соціальних програм, що тепер дало свої політичні результати.

"Європа зараз" із результатом 21,7% здобула друге місце в Подгориці, поступившись лише ДПС. А зважаючи на те, що мерів у Чорногорії обирає міська рада, ця партія має високі шанси отримати й посаду мера столиці.

Усе це робить "Європу зараз" новим потужним політичним гравцем, який у разі дострокових виборов зможе претендувати і на посаду прем’єра.

Час випробувань

2023 рік має стати переламним для Чорногорії. Не буде перебільшенням сказати, що на кону її існування як окремої держави.

Просербська коаліція, хоч і підкреслює курс на членство в ЄС, проте здатна надовго заморозити переговорний процес. При цьому у "Демфронті" є політики, які скептично ставляться до незалежності Чорногорії і вважають чорногорців частиною сербського етносу.

Посилення партії "Європа зараз" лише несуттєво зменшує ці ризики.

З одного боку, лідери партії мають західну освіту та реноме проєвропейських сербів. З іншого – вони лобіюють привілеї для Сербської церкви, яка є головним агентом впливу "сербського миру" в регіоні (і одночасно – і "русского миру").

Наприклад, Мілойко Спаїч стверджував, що без спеціального статусу для Сербської церкви неможливо створити у країні привабливий інвестиційний клімат.

Ситуація ускладнюється також тим, що навесні наступного року в Чорногорії мають пройти і президентські вибори.

Міло Джуканович завершує першу каденцію і теоретично має можливість балотуватися знову.

Втім, перешкодою є його негативний імідж корупціонера. Довший час у ДПС обговорювалася можливість поступового відходу Джукановича від влади, включно з вибором іншого кандидата у президенти.

Найчастіше потенційним "спадкоємцем" Джукановича називали мера Подгориці Івана Вуковича. Та нинішній низький результат ДПС у столиці й очікувана втрата Вуковичем посади мера ставлять цей сценарій під сумнів.

При цьому часу для "розкрутки" нового потенційного лідера у ДПС вже немає. Тож ймовірним є сценарій, коли Джуканович знову піде балотуватися у президенти, сподіваючись на свій рейтинг і попри свій ще більший антирейтинг.

Перемога на президентських виборах кандидата від просербської коаліції – а шанси на це стрімко зросли – здатна покласти край політичній кризі у Чорногорії.

Проте одночасно такий "тандем" може не лише розвернути геополітичний курс країни, а й дати старт жорсткому конфлікту тепер всередині суспільства – між етнічними чорногорцями, які виявилися меншістю у своїй країні, та сербами, які отримають у ній повну владу.

Наслідки такого протистояння можуть виявитися фатальними.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"