Між Молдовою та Сербією. Навіщо Київ погодився на новий формат ЄС та як він працюватиме

7 жовтня у Празькому Граді, фортеці у центрі чеської столиці, відбудеться перший саміт Європейської політичної спільноти (ЄПС). Членом цього формату, поміж інших сусідів ЄС, є також Україна.

Це – нова ініціатива, багато деталей якої наразі невідомі, а ті, що є, оспорюються окремими країнами. Неясно, як ЄПС працюватиме на практиці, як їй вдасться знайти спільну рамку як для держав, що прямують до членства в ЄС, так і для тих, які не розглядають можливість вступу навіть теоретично…

А найголовніше – у медіа та серед експертів постійно звучать запитання про те, чи не стане ЄПС таким собі "замінником" членство для держав, для прийому яких у ЄС немає політичної волі.

Попри все це, формат має публічну підтримку України.

І не лише України.

Щоправда, дуже схоже, що схвальні відгуки Києва є суто декларативними і мають єдину мету: не зіпсувати відносини з французьким лідером Еммануелем Макроном, який є ідеологом проєкту ЄПС і якому ми пообіцяли підтримку цього проєкту ще у червні.

Але зустріч у Празі все одно є цікавою, просто з інших причин. Ми розповіли про неї у короткому відео.

А цей текст – для тих, кому потрібно більше деталей та глибше розуміння процесів, що пов’язані з ініціативою ЄПС та самітом у Празі.

Формат імені Макрона

Ідея про створення Європейської політичної спільноти – дуже нова, вона з’явилася лише у травні 2022 року та стала особистою ініціативою президента Макрона, який заявив, що в умовах, коли розширення ЄС є тривалим, складним та непевним процесом, Євросоюз повинен шукати новий формат відносин із тими сусідами, які загалом поділяють цінності єдиної Європи, але не можуть швидко набути членства, або й взагалі не прагнуть цієї мети.

Тоді, у травні, пропозиція Макрона дуже схвилювала офіційний Київ.

Ми в ті дні робили усе можливе, щоб Україна отримала статус кандидата у члени ЄС, а французька ідея звучала так, немов нам пропонують "замінник членства".

Але зрештою Київ і Париж порозумілися.

З французької столиці пролунало кілька заяв про те, що ЄПС, мовляв, лише допоможе Україні швидше вступити до ЄС. А окрім того, за даними "Європейської правди", у червні була досягнута важлива для нас неформальна домовленість. Франція дала сигнал, що підтримуватиме надання Україні та Молдові статусу кандидата, але натомість чекає, що жодна з цих країн не критикуватиме цей проєкт.

Звідки така увага до нового формату?

Річ у тім, що успіх ЄПС є дуже важливим особисто для Макрона.

Президент Франції – амбітний політик, який дуже хоче залишити по собі загальноєвропейське надбання, яке б зафіксувало його роль в історії. Новий формат став саме такою ідеєю.

То повернімося до літньої "домовленості". Париж свою обіцянку, як відомо, виконав. Еммануель Макрон не лише проголосував за надання Україні статусу кандидата – він відіграв ключову роль у тому, щоби переконати німецького канцлера Олафа Шольца заявити про нашу підтримку.

Зараз настала черга України виконувати те, що від неї чекають.

Тому нічого дивного, що цього тижня на засіданні Варшавського безпекового форуму українська віцепрем’єрка Ольга Стефанішина заявила про повну підтримку ЄПС. До Праги на перший саміт ЄПС їде справжній десант з України на чолі з прем’єром Шмигалем, а президент Зеленський виступить по відеозв’язку.

… Але все це не робить нову ініціативу безпроблемною.

Чи є там місце для України? Чи немає небезпек?

Отже, що наразі відомо про формат ЄПС?

Він, за пропозицією Макрона, буде форматом, який не дублює жоден з існуючих форматів. Наприклад, включає як держави, що є учасницями так званої "Європейської політики сусідства", так і держави з блоку розширення, і навіть одного колишнього члена ЄС – Велику Британію.

Оскільки офіційно новий формат ще не затверджений, то і список учасників ЄПС ще може змінитися. Та наразі є 17 держав за межами ЄС, які запросили на саміт у Празі.

Це п'ять держав колишнього "Східного партнерства" (Україна, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія); п'ять держав на заході та півночі Європи (Велика Британія, Норвегія, Швейцарія, Ісландія, Ліхтенштейн), п'ять держав Західних Балкан (Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Албанія та Північна Македонія) та дві дуже різні держави Середземномор’я – Туреччина та Ізраїль.

Переважна більшість країн, що можуть брати участь у форматі, є або сталими демократіями, або ж державами, що претендують на такий статус – тому в новому форматі взаємодії немає арабських країн Північної Африки. Але заявленого від початку правила про демократичність нової спільноти ЄС дотримувався не завжди (до прикладу, навряд хто ризикне назвати "сталою демократією" Азербайджан).

Учасники ЄПС, як бачите, є дуже різними, і це може бути однією з претензій до нового формату – але наразі не можна стверджувати, чи є така претензія обґрунтованою. Адже це залежить від того, що ж буде суттю формату – і ось на це запитання відповіді не має ніхто. ЄПС наразі є форматом без наповнення. "Навіть німці зараз дуже незадоволені тим, що французькі колеги з претензією на геополітику так активно просувають невідомо що", – поділився з ЄП один з дипломатів, що веде цей напрямок.

Та навіть за цієї невизначеності наразі цей формат не несе Україні загроз.

Він є навіть потенційно більш цікавим, ніж сумнозвісний формат "Східне партнерство" (СхП), до якого ЄС записав Україну попри те, що Київ був від цього не дуже у захваті.

Річ у тім, що в СхП Україна була однозначним лідером і не мала перспектив розвитку, які пропонував би цей формат. Ми мали там радше роль орієнтира, на який могли рівнятися усі інші держави – від Молдови до Вірменії. Це додавало Україні ваги регіонального лідера – що, звісно ж, приємно, але не має практичної користі у сенсі євроінтеграції.

У форматі ЄПС ситуація принципово інша.

Тут нашими "сусідами" є і ті держави, що взагалі не прагнуть бути схожими на ЄС (Ізраїль, Азербайджан), і ті, що мають на меті вступ до Союзу (Західні Балкани), і ті, які не мають на меті членство – але є дуже тісно інтегрованими економічно та запровадили у себе переважну більшість стандартів ЄС (Британія, Швейцарія, Норвегія тощо).

Останні, наприклад, є членами Європейської зони вільної торгівлі, до якої Україна була би рада долучитися на шляху до членства. А отже, новий формат не встановлює для України "низької стелі", яка б обмежувала нашу євроінтеграцію вже зараз.

Ще одна потенційна небезпека, про яку доводиться чути: а чи не створений цей формат для держав, яким ЄС просто ніколи не хоче давати членство? Тут також наразі видається, що реальної загрози нема – адже до нового формату включили усі ті держави, що є пріоритетом розширення, як-от Чорногорія. А отже, якщо до ЄС взагалі колись будуть вступати нові члени – то це будуть ті держави, що є членами ЄПС.

Чи буде користь? Є питання

Звісно, попри все написане вище, ніколи не можна виключати й негативного розвитку. Євросоюз зараз перебуває на роздоріжжі, він шукає можливість для реформування і нові підходи до розширення.

Тож у разі, якщо колись цей формат почне виливатися у такий собі замінник членства для усіх держав-кандидатів, Київ не має мовчати, так само, як не мовчатимуть й інші столиці.

Але ще нагальніший виклик нового формату пов’язаний з його сумнівною ефективністю. Передусім через те, що підходи держав дуже різняться.

Через це можна точно бути впевненим, що цей формат лишиться "віртуальним", він не матиме інституцій, секретаріату, механізму ухвалення рішень тощо – просто з тієї причини, що у такому широкому складі неможливо ухвалити жодні рішення із реальним впливом на політику. Тому на нинішній інавгураційний саміт його учасниками навіть не пропонували ухвалити підсумкову заяву чи інше формальне рішення.

Ба більше, немає впевненості навіть у тому, що формат збереже нинішню назву.

Наприклад, британська прем’єрка Ліз Трасс публічно вимагає, щоб ЄС відійшов від назви "Європейська політична спільнота", бо для британських виборців воно звучить надто схоже на внутрішню структуру Євросоюзу, з якого Британія, як відомо, нещодавно вийшла.

Тому найреальніше, що новий формат – якщо, звісно, він взагалі збережеться – з часом перетвориться на таке собі "місце для зустрічей і переговорів", тобто на загальноєвропейський форум демократій. Що є теж непоганим варіантом – але явно не тим, про що мріяв, започатковуючи цей формат, Еммануель Макрон.

Але й з цього Україні варто витягувати максимум – так, як відбувається цього року, коли на полях саміту Україна планує укласти кілька міжурядових угод.

А ще, до прикладу цей форум колись може стати тим майданчиком, де один із союзників Росії, Вірменія, нарешті зважиться зробити геополітичний розворот. І це також буде непоганим результатом нової європейської політики сусідства.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
з Праги