На початку тижня посол США у Молдові зробив заспокійливу заяву про те, що за даними американської розвідки немає ознак того, що РФ може напасти на Молдову.

Ці слова були, напевно, щирими, якщо йшлося про військовий напад – і справді, за нинішніх дій ЗСУ та динаміки на лінії фронту Росія, може, й хотіла б, але не зможе дістатися Молдови. Однак напад вже відбувається в іншій площині. Гібридний напад.

Це було видно й досі за розвитком антиурядових протестів у Молдові, штучність та зовнішнє фінансування яких не надто й приховували (читайте у репортажі ЄвроПравди "Санду геть!").

Та з 1 листопада почався новий етап тиску на Молдову.

Намагаючись "зламати" тамтешній прозахідний уряд, Росія відрізала Молдові газ – точніше, половину звичних обсягів газу.

А одночасно російські маріонетки у Придністров’ї повністю зупинили електропостачання до Молдови.

До цих кроків Росія підійшла системно та готувалася наперед, тому підготувала також "обурення вулиці" з вимогою переобрати парламент та президента. Вже відомо, що цією складовою гібридного нападу на Молдову опікується ФСБ – журналістське розслідування з’ясувало навіть імена відповідальних офіцерів.

Розповідаємо, що відбувається та чого чекати у сусідній державі. Пропонуємо вам текстову та відеоверсію історію.

"А не будуть любити – відключимо газ"

Про те, що у Молдові цієї зими не обійдеться без повноцінної енергетичної кризи, було відомо наперед – задовго до початку масованих ракетних обстрілів РФ по енергетичній інфраструктурі України.

Рівно рік тому, у жовтні та листопаді-2021, уряд Молдови дивом "вирулив" із газової кризи (і, як кажуть у Кишиневі, уперше стикнувся з російським шантажем, коли емісар Путіна Дмитрій Козак прямо пропонував молдовським колегам знижки в обмін на втрату частинок суверенітету). Тоді втримати молдовську енергетичну систему на плаву допомогли Україна та тепла осінь, газовий контракт з Росією продовжили, але з можливістю обірвати його у будь-який момент.

На початку осені 2022 року Кремль знову взявся випробовувати міцність молдовської енергосистеми. У жовтні знизив постачання газу на 30% від контрактного обсягу. Пару тижнів тому через своїх маріонеток – уряд невизнаного Придністров’я – надіслав публічне попередження, що в листопаді обсяг постачань уріжеться ще більше, на 40%.

А фактично, з 1 листопада урізав газ наполовину – повідомив, що постачатиме лише 51% контрактного обсягу (у Молдові називають також іншу цифру і кажуть про те, що отримують лише 40% від необхідного обсягу). Та й це не все – таке урізання означало, що Молдова втрачає також головне джерело електроенергії.

Одночасно втратити постачання газу та електрики, ще й на початку зимового сезону – це немов "ідеальний шторм".

І для цього Росії не знадобилося жодних ракетних обстрілів.

За багато років Кремль відшліфував своє вміння вести гібридні війни. У Молдові він має усі інструменти для цього. Цей інструментарій включає агентів Кремля (прихованих і не дуже), мережу пропаганди, і навіть окупаційні російські війська, що розташовані у невизнаному Придністров’ї, яке лишається непідконтрольним Кишиневу ще від початку 90-х.

Ну і звісно ж, улюблений козир Кремля – енергетика.

У Молдові РФ має особливо багато енергетичних важелів.

По-перше, ця країна зовсім донедавна – до кінця 2021 року – була на 100% залежна від РФ у постачанні газу. У той час як Євросоюз принаймні думав про потребу диверсифікації, а дії німецьких лобістів "Газпрому" викликали опір Польщі та інших – у Молдові російське лобі зупиняло навіть дискусії про це. Лише в останні роки, після нападу РФ на Україну, там вирішили побудувати газогін до Румунії, який, утім, до 2022 року не використовувався.

По-друге, Молдова шалено залежить від Росії також у постачанні електроенергії. Після війни на Дністрі 1992 року в окупованому Росією Придністров’ї лишилися обидві електростанції, що існували на той час на території Молдови. Перша – це ТЕС у місті Дністровську (офіційна назва – Молдавська ДРЕС), що працює на російському газі. Друга – це ГЕС у Дубоссарах. Понад 30 років поспіль Кишинів купував електрику у сепаратистського режиму, фактично спонсоруючи його, і до цього усі звикли – і офіційна влада, і мешканці Молдови.

При цьому за 30 років у Кишиневі не з’явилося апетиту до побудови власної генерації (єдиний виняток – ТЕЦ у Кишиневі, яка працює в опалювальний період). Було зручніше лишати все як є та додатково заробляти на енергетичних оборудках з Придністров’ям, на які Кремль свідомо закривав очі.

Як наслідок, ця сонячна країна з непоганими перспективами у побудові потужностей відновлюваної енергетики практично не має ані "сонця", ані "вітру" у своєму енергетичному балансі. А дискусії та ініціативи щодо системної розбудови відновлюваної енергогенерації донедавна просто зводилися нанівець.

На цьому тлі листопад 2022 року розпочався з масованої енергетичної гібридної атаки на Молдову.

При цьому – дуже важлива деталь – дії РФ під час відрізання Молдови від газу та світла не можна назвати шантажем, бо шантаж передбачає певні вимоги, а вони цього разу відсутні. На відміну від 2021 року, Кишинів навіть на неофіційному рівні не отримує від Москви пропозицій на кшталт "повернемо газ, якщо ви...". Напевно, через те, що переконався – з чинною владою Молдови старої дружби не виходить.

Це – суто каральна акція. "Ви нас не любите, тому ми вам відключаємо газ та світло". Сигнал це, звісно, також подає, але він адресований не владі, а громадянам Молдови. Про це – трохи далі.

Подолати "ідеальний шторм"

Утім, 1 листопада навряд чи було вдалим днем для росіян, що планувати цю енергетичну атаку. Бо минула доба, і у домівках громадян Молдови досі є газ та освітлення. Значною мірою це сталося завдяки тому, що за останній рік Кишинів почав працювати над механізмами диверсифікації та підготувався до години "Ч" краще, ніж за попередні 30 років.

Отже, перед тим як розповісти про інші складові гібридної атаки – коротко про те, що сталося в енергосистемі Молдови.

За контрактом, із початком опалювального сезону РФ мала збільшити обсяги постачання газу до Молдови, тому в листопаді потік газу мав зрости, але "Газпром" повідомив, що лишає його на рівні 5,7 млн кубів на день – тобто стільки, скільки давав у жовтні (а тоді, нагадаємо, він вже був на 30% меншим за контрактні обсяги). Тут варто зауважити, що усі контрактні обсяги "Газпрому" до Кишинева рахуються разом для підконтрольних Кишиневу територій і для окупованого росіянами Придністров’я. Чому так сталося – окрема велика тема, але контракт із росіянами складений саме таким чином.

Тому, зважаючи на дефіцит газу, уряд та "Молдовагаз" мали вирішити, яка частка з цих обсягів лишається у Тирасполя, а яка йде до Кишинева. Рішення виявилося таким: 2,3 млн кубів може використовувати Придністров’я (де проживає орієнтовно до 300 тисяч людей), 3,4 млн йде на підконтрольну уряду територію (орієнтовно 2,3 млн постійних мешканців).

Помітний дисбаланс, чи не так?

Може виникнути питання: навіщо взагалі давати стільки газу сепаратистському режиму?

Але тут Кишинів є заручником радянської інфраструктури. Магістральний газопровід сюди йде транзитом через Придністров’я. І якщо його взагалі позбавити лімітів газу – то російські проксі у Тирасполі можуть фізично відрізати постачання також на правий берег. Тому доводиться шукати хиткий та гидкий компроміс.

А лівому берегу Дністра об’єктивно потрібно більше газу.

По-перше, через те, що тут розташована електростанція, яка генерує понад дві третини електрики для правобережжя (а найчастіше – всі 100%, донедавна вони були безальтернативним постачальником), а також живить міста, села та промисловість лівого берега. А для генерації електрики на теплоелектростанції потрібен газ.

По-друге, через те, що у Придністров’ї, яке користується газом безкоштовно (тобто не платить за свою частку "Газпрому"), ніхто і ніколи не переймався енергозбереженням. Тому тут і у будинках, і на виробництвах – максимальна можлива НЕенергоефективність. Наприклад, про утеплення багатоквартирних будівель просто не йдеться – у ньому до цього року не було потреби.

Утім, навіть отримавши непропорційно багато газу (але мало, як для своїх потреб), офіційний Тирасполь все одно обурився. Самопроголошена влада регіону оголосила про продовження режиму надзвичайного стану та зупинила роботу всіх, крім одного, енергоблоків МолдДРЕС.

Постачання електроенергії на правий берег зупинилося.

Зауважимо, що в останні роки Молдова вже мала практику та інфраструктуру для імпорту від іншого постачальника – України. Останні кілька місяців український імпорт складав 30% потреб правобережної Молдови – саме для того, щоби потроху вилазити з придністровського ярма. Але зараз, через ракетні обстріли, це неможливо. Україна не постачає електроенергію на експорт.

Те, що за цих умов у підконтрольній уряду частині Молдові не почалися віялових відключень – це диво, яке створили разом уряди Молдови і Румунії. Як з’ясувалося, у останній рік, розуміючи, що Росія рано чи пізно здійснить енергетичну атаку, вони почали готуватися до цього. А румунська влада, для якої Молдова є історично дружньою та "своєю", допомогла здійснити термінові закупівлі на ринку. Умови не розкриваються, але за всіх обставин ця електрика у рази дорожча, ніж та, яку виробляє Придністров’я на безкоштовному природному газі.

Це вже має наслідки, і матиме ще більші. 2 листопада у Молдові у півтори рази підвищили тариф на електрику (зараз еквівалент 6,5 грн за кВт) хоча це все одно і близько не покриє собівартість. Але підвищувати далі – означає спровокувати соціальний вибух.

Улюблена колона Кремля

Складовою гібридної атаки зазвичай є соціальне обурення, і історія з Молдовою не була винятком.

Імовірно, у Москві розраховували побачити, як гнів людей викликають знеструмлені міста, відключення цілих районів від газу (Молдова вже мала такий досвід у 1990-х). Але й підвищення цін є достатнім приводом для протестів. Тим більше, що і підвищення триває вже не перший місяць (це нині проблема усього світу, а тим більше європейського континенту, і Молдова не могла бути тут винятком).

"Європейська правда" вже розповідала, як починаючи від вересня у Кишиневі проросійська опозиція почала готувати суспільство до того, що протести проти влади – це невід’ємна частина життя у Молдові. Разом із карикатурним наметовим містечком під парламентом та офісом президента, яке Мая Санду зрештою зважилася знести (детально читайте у репортажі "Санду геть!": як Росія та її агенти впливу намагаються скинути прозахідну владу в Молдові).

Згодом з’явилися додаткові докази того, що протести були проплачені. Поліція накрила квартиру, де координатори розподіляли гроші псевдомітингарям, і знайшла там готівку на понад 4,2 млн леїв – це приблизно 8,5 млн грн. Як стверджують у поліції, це був бюджет одного щотижневого мітингу та тижня у наметах.

А далі сталося те, що видається неймовірним для України: номінальний організатор та спонсор протестів, олігарх Ілан Шор, який перебуває у міжнародному розшуку та переховується в Ізраїлі, публічно оголосив, що це справді кошти на оплату найманих мітингарів, і пояснив, що все одно платитиме за свої мітинги.

Вище не дарма згадано, що він – номінальний очільник мітингів.

Бо реальним організатором протестів у Кишиневі є російська ФСБ.

Віднедавна це – не голослівні звинувачення. Ґрунтовне журналістське розслідування (засноване, схоже, на даних спецслужб) дозволило з’ясувати навіть прізвища кураторів-службістів, які маскувалися, зокрема, під російських "дипломатів".

Але після відвертої заяви Шора, після того, як усі у Молдові дізналися, що він організовує лише платні мітинги – виникло питання, чи зможе він та його партія організувати справді масштабні протести, які необхідні для гібридної атаки на Санду та чинну владу.

Тим більше що попередня проросійська влада Молдови – соцпартія Ігоря Додона, яка досі була головним другом Кремля і донедавна мала російське фінансування – була дуже не задоволена тим, що замість неї на фінансові потоки сів молодий та нахабний Шор. Тому соціалісти намагалися переконати Москву, що саме вони знову повинні бути головним партнером Кремля.

Минулими вихідними відбувся, по суті, кастинг на цю роль, і команда Додона його з тріском програла. Мітинги, організовані соціалістами у суботу в кількох містах Молдови, збирали кілька десятків, максимум сотню людей на місто. Шор провів свій мітинг у Кишиневі у неділю та зібрав багатотисячний натовп, де очевидно платні учасники перемежовувалися з тими, хто прийшов за покликом серця, покричати "Jos Maia Sandu!" ("Геть Маю Санду"), вимагаючи дострокових виборів і президента, і парламенту.

Недільний мітинг став рекордно велелюдним за тривалий час.

А Шор закріпив за собою статус "улюбленої опозиції Кремля".

Хоча треба підкреслити, що перелік друзів та прихованих агентів РФ у Молдові не вичерпується цією парою політичних сил. Достатньо згадати мера Кишинева, екссоціаліста Іона Чебана, який зараз створює свою партію (та мріє позмагатися за місце Санду на наступних виборах). Зараз він у пику президенту оголосив, що Кишинів відмовляється виконувати рішення центральної влади про економію електрики через кризу і не скорочуватиме витрати на освітлення вулиць...

Що буде далі? Сусідня Молдова точно входить у турбулентність. Вона намагатиметься не впасти економічно і енергетично та за допомогою ЄС і Румунії має для цього непоганий шанс. Але як заспокоїти громадян в умовах досі сильної російської пропаганди та потужних проросійських партій, не до кінця зрозуміло.

Команда Санду обрала за рецепт… боротьбу з корупцією. Зараз тривають гучні процеси та затримання. А Україна цьому допомагає. І якщо ця боротьба дозволить повернути до Молдови частину вкрадених за минулої влади грошей – то цілком можливо, що Санду вдасться.

А можливо, в якихось деталях це стане прикладом також і для України – напевно, вже після перемоги.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"