Залучення Ірану у російську війну проти України стало доведеним фактом для Заходу. Свідченням чого стали санкції, накладені на Тегеран Євросоюзом, США, Великою Британією, а також Австралією.

Проте співпраця Росії та Ірану лише набирає обертів.

За інформацією The Washington Post, дві підсанкційні країни уклали угоду щодо виробництва безпілотників у Росії. Тим самим іранське керівництво остаточно визначилося щодо своїх зовнішньополітичних пріоритетів і надалі виступатиме на боці росіян, незважаючи на всі ризики, якими загрожує ця співпраця.

Незалежно від результату протестів в Ірані чи перебігу війни в Україні, наслідки дій Тегерана будуть довгостроковими, в тому числі щодо долі ядерної угоди та допуску іранських енергоносіїв на світові ринки.

Що має зараз зробити Україна, щоб посилити тиск на Іран та таким чином вплинути на його політику?

Три хвилі антиіранських санкцій

Ісламська Республіка Іран перебуває під санкціями фактично з моменту свого виникнення після Ісламської революції 1979 року, а її економічна концепція отримала назву "економіка супротиву".

З 1979 року США створили розгалужену систему санкційних режимів проти цілих галузей економіки Ірану, іранських юридичних осіб та окремих осіб військово-політичного керівництва країни.

Загалом економічна діяльність щодо Ірану підлягає ліцензуванню відповідними державними органами США, за винятком окремих операцій, що пов’язані з гуманітарним виміром. 

Ефективність антиіранських санкцій постійно є предметом маніпуляцій і антизахідної пропаганди з боку режиму в Тегерані. Водночас саме санкційні обмеження слугували імпульсом для запровадження так званої "політики самодостатності".

Однак, що б не продукувала іранська пропаганда, західні санкції мають чималий соціальний вплив – це можна простежити й у протестах, що тривають у країні.

Натомість з боку Євросоюзу обмежувальні заходи ухвалювались як частина інтегрованого політичного підходу, щоб переконати Іран виконувати свої міжнародні зобов’язання щодо ядерної програми.

Тепер на додачу ЄС також запровадив санкції проти Ірану "за підрив або загрозу територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України".

Проте виникає питання, наскільки ефективними є ці санкції.

Варто відзначити, що протягом 2011-2015 років, коли світова спільнота була відносно єдиною у прагненні чинити тиск на Іран, санкції мали найбільш нищівний ефект, який і дозволив зрештою створити умови для досягнення ядерної угоди.

У 2012 році Іран втратив доступ до світових фінансових ринків, був відключений від SWIFT. Спостерігалося скорочення його економіки через блокування експорту енергетичних ресурсів. Іран мав обмежені можливості для використання своїх фінансових активів у розмірі 120 млрд доларів, що досі заблоковані за кордоном.

Нова хвиля санкцій, запроваджених у 2018 році адміністрацією Дональда Трампа, контрастувала з позицією окремих європейських країн, які намагалися зберегти ядерну угоду. Перспективний іранський ринок знову опинився у "сірій зоні", і з метою збереження торгівлі з Іраном в обхід американських санкцій був розроблений навіть спеціальний інструмент INSTEX.

Все ж деструктивний вплив санкцій очевидний, економіка країни загнана у стан перманентної стагнації, галопуючої інфляції та девальвації національної валюти, високого рівня безробіття, особливо серед освіченої молоді. Про іноваційний розвиток не може бути й мови. Тож іранський санкційний плейбук виконує свою мету.

Майстер-клас з обходу санкцій

За більш ніж 40 років Іран накопичив досвід обходу санкцій, якого не було у жодної країни світу. У 2019 році міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф стверджував, що Тегеран має "докторський ступінь з обходу санкцій".

Після вторгнення Росії до України російські блогери активно почали готувати російську спільноту до життя в умовах санкцій. Тож іранський досвід активно запроваджується РФ з перших місяців її воєнної авантюри в Європі. Але особливо важливим для росіян стає досвід Ірану з обходу нафтового ембарго.

Серед популярних інструментів зменшення санкційного тиску – проведення розрахунків у національних валютах, розрахунки за системою "хавала" (араб. حوالة‎ "передача"), легалізація паралельного імпорту, бартерні розрахунки тощо. Що стосується нафтової сфери, то класичний іранський метод, який вже використовувала Росія – танкери з позначкою в інтегрованій системі TankerTrackers.com "пункт призначення невідомий".

Серед інших опцій – торгівля енергоресурсами під "чужим прапором" чи під прапором офшорних юрисдикцій.

Контрагенти, які співпрацюють з Іраном, ризикують потрапити під санкції, тому намагаються всіляко заплутати сліди шляхом перекачування нафти з танкера на танкер у відкритому морі з вимкненим AIS-трекером, міксування нафти з неіранською та її подальшого перепродажу тощо.

Як практичний приклад: замість Ірану країною походження нафти маркували Ірак через фонетичну співзвучність назв цих двох країн.

Ще один популярний метод – це зміна назви танкерного судна.

У міжнародному морському праві такий крок може бути законною дією, якщо в судна змінився власник, але це також може слугувати опцією, коли є необхідність оминути потенційну можливість арешту судна як майна підсанкційного власника або "очистити" історію судна перед санкційними списками.

Навіть за незмінності IMO номера судна внесення уточнень до санкційних баз потребує деякого часу.

Тож важливими є не тільки первинні чи вторинні санкції, об’єктом можуть бути і треті країни, але й сумлінна імплементація та проактивна боротьба з тіньовими схемами.

Разом із Путіним

Активна економічна співпраця між Іраном і Росією існує давно, а після запровадження санкцій проти РФ країни демонстративно поглиблюють свою співпрацю в транспортній (коридор "Північ-Південь", розвиток національних портів), аграрній (експорт сільськогосподарської продукції), енергетичній (постачання газового обладнання, ядерна енергетика, ВДЕ) сферах тощо.

Відкритим залишається питання, що росіяни обіцяли Ірану за постачання озброєння.

Серед версій – надання стратегічної авіації або допомога у завершенні ядерної програми.

За повідомленнями CNN, Іран просить допомоги Росії у придбанні матеріалів для виготовлення ядерного палива та прискорення програми створення Тегераном ядерної зброї.

Нещодавній візит секретаря Ради безпеки РФ Ніколая Патрушева до Ірану підтвердив припущення щодо прискорення темпів поглиблення співпраці між двома країнами. Як наслідок, попри голоси невдоволення окремих іранських політиків, Іран остаточно підтвердив свою прихильність російській колоніальній війні в Україні.

Хоча й існує деяка історична недовіра іранської політичної еліти до Росії, "закляті друзі" наразі опинилися в геополітичній конфігурації, коли цей союз існуватиме до моменту перезавантаження чи розморожування відносин між Іраном та Заходом. Щоправда, у разі перемоги нинішніх протестів в Ірані цей момент може настати дуже скоро.

Відносини між РФ та Іраном стають проблемою не лише для України, викликавши занепокоєння як Ізраїлю, так і Аравійських монархій.

Така "єдність" навіть ворогуючих між собою країн може цілком слугувати аргументом на користь воєнного вирішення "іранського питання", якщо протестний рух зазнає невдачі.

Висновки для України

Для України важливо прийняти реальність, в якій іранський режим є частиною коаліції, яка веде війну проти українського народу, і реагувати на цю реальність відповідним чином.

Попри те, що Україна заявила про готовність розірвати дипломатичні відносини, особливого значення такий крок не матиме, якщо Росія вдарить балістичними ракетами іранського виробництва по цивільних об’єктах чи використає їх безпосередньо у зоні ведення бойових дій.

Історія з іранськими безпілотниками та балістичними ракетами є далекою від завершення.

Окрім того, поруч із повідомленнями в медіа про пошиття військової форми для мобілізованих росіян на північнокорейських фабриках з’явилася інформація про забезпечення російських окупаційних військ амуніцією іранського виробництва.

Тож відмова Ірану від співпраці з Росією виглядає найменш імовірним сценарієм, особливо під тиском додаткових санкцій.

Тільки після перемоги протестних сил в Ірані і внутрішньополітичних реформ думки щодо відродження конструктивного діалогу з подальшим вибудовуванням взаємовигідного партнерства набудуть зовнішньополітичного сенсу.

На даному етапі видається логічним розвиток контактів з іранською опозицією за кордоном, яка може стати важливим партнером у процесі розвінчання міфів та протидії антиукраїнській та антизахідній пропаганді, у тому числі на фарсі.

Це може бути потужним інструментом, адже посилення протестного руху здатне створити проблеми для Росії ефективно використовувати Ісламську Республіку для обходу санкцій.

Одночасно запровадження Україною персональних санкцій проти Ірану та його посадових осіб у зв’язку з придушенням протестного руху та постачанням озброєння дасть сигнал партнерам у регіоні Близького Сходу, що Україна розділяє сприйняття сучасного Ірану як безпекової проблеми і стоїть пліч-о-пліч з країнами регіону у прагненні до миру на засадах міжнародного права. 

Автор: Віра Константинова,

експерт Центру близькосхідних досліджень