Рівно за тиждень у Індонезії, в курортному районі Нуса Дуа на острові Балі, почнеться зустріч лідерів G20 – групи найвпливовіших держав та економік світу, яку в Україні часто називають "великою двадцяткою".

"Європейська правда" ознайомилася з проєктами рішень цього зібрання і з’ясувала, що воно несе серйозну, хоча й приховану небезпеку для України. І немає ознак того, що західні партнери усвідомлюють, що можуть власноруч віддати козирі російському агресорові.

Саміт "двадцятки" щоосені є однією з ключових міжнародних подій у світі, а у 2022 році, в рік руйнації світового порядку через російську агресію проти України; у рік безпрецедентного зростання цін на енергоносії через російський шантаж; у рік, коли проблеми з агроекспортом загрожують голодом для багатьох людей по світу – зібрання лідерів двадцяти найпотужніших держав привертало особливо багато уваги, прогнозів, очікувань у різних куточках планети.

Хтось чекає зустрічі Путіна з Байденом і розраховує, що вона зможе покласти край російсько-українській війні. Росія була особливо активною у просуванні цих очікувань, що є очевидно хибними.

В Україні натомість багато хто чекає на те, що Росію виженуть з G20. Це очікування, підживлене численними заявами українських посадовців, є так само хибним.

Та відвернувши увагу на крайні сценарії, які очевидно не здійсняться, Росія готується вийти з битви переможцем. Вона повернулася у велику міжнародну політику і з’ясувала, що світ готовий "не помічати" агресію заради збереження зони комфорту в міжнародній політиці – як для себе, так і для режиму Путіна.

Ми розповіли про це у відеоблозі.

Утім, якщо ви віддаєте перевагу читанню та прагнете зануритися у текстові деталі – пропонуємо статтю з детальним описом того, що ж мають ухвалити на Балі та чому є підстави говорити про небезпеку для України.

Саміт без Путіна

"Дуже схоже, що Владімір Путін не поїде на Балі". Такою оцінкою з ЄвроПравдою поділилися кілька джерел, повідомлених про переговори щодо організації саміту "двадцятки", а у понеділок про це оголосив також президент Індонезії Джоко Відодо. Усі ці джерела додавали, що остаточної певності немає – існує невисокий шанс, що Москва веде подвійну гру, а Путін несподівано вирішить приїхати, попри іміджеві втрати, які він понесе.

У Кремлі сподівалися, що саміт G20 стане подією, яка виведе Путіна з фактичної міжнародної ізоляції.

Так, з ним час від часу спілкуються європейські лідери на кшталт Макрона, але тільки про Україну і без минулої поваги. Закордонні візити у володаря Кремля також іноді бувають – після 24 грудня він був за кордоном, але список відвіданих країн є специфічним. Путіна відтоді погодилися прийняти лише в Ірані та у чотирьох державах Центральної Азії – Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані і Казахстані.

Тож для Путіна недостатньо було просто прилетіти на Балі, він мав також продемонструвати свою силу, свою здатність говорити з першими особами світу. А з цим виявилося складно.

У Білому домі публічно попередили: Байден не має наміру говорити з російським колегою. Європейські лідери також не давали сигналів про готовність зустрітися з ним. Володимир Зеленський публічно поставив ультиматум: якщо Путін приїде на Балі, Україна, яка не входить до "двадцятки", але є особливим запрошеним гостем, ігноруватиме цю подію. Врешті-решт, могла повторитися ситуація 2014 року, в перший рік війни проти України, коли на саміті "двадцятки" в Австралії Путіна уперше (і наразі востаннє) поставили на спільному фото в куточок.

"Сімейне фото" саміту G20 у 2014 році

Як жартують – для того, щоби за потреби відрізати з фото. В реальності – через те, що інші лідери не хотіли стояти з ним поруч.

Словом, такий візит міг лише підкреслити ізоляцію Путіна.

Тому в Росії схиляються до того, щоби у разі, якщо за тиждень не станеться карколомних змін, на Балі замість нього поїхав прем’єр Мішустін.

Це означає, що Зеленський зможе виступити перед зібранням по відеозв’язку. (Варто підкреслити, що персональна поїздка президента України на Балі й не розглядалася – під час війни він би не залишив країну на кілька днів.)

Але чи означає це дипломатичну перемогу України? Тут є питання.

Київ сам підняв ставки недосяжно високо, до рівня, коли його вимоги не могли бути задоволені. Віднедавна Банкова та МЗС публічно вимагають від партнерів виключити РФ за складу "двадцятки". Але цього точно не відбудеться, принаймні на нинішньому саміті.

Річ у тім, що G20, на відміну від G7, – це не тільки демократії. До цього клубу входять ЄС та 19 вагових, але часом тоталітарних країн, для яких цінності та міжнародне право мають інше значення, ніж для нас. Членами "двадцятки" є, зокрема, Туреччина, Індонезія (лідери яких навіть публічно та непублічно переконували Зеленського зустрітися з Путіним, щоби "домовитися про мир"), Саудівська Аравія та Китай. Останній публічно попередив, що виключити Росію з G20 не вийде – він буде проти.

А усі рішення у рамках "двадцятки", у тому числі про можливу зміну складу цього клубу, ухвалюються лише консенсусом.

Тож навіть за відсутності Путіна Росія братиме участь у форматі, у саміті і вже зараз бере активну участь у підготовці його рішень та має у цьому неабиякий успіх.

Світ без російської агресії

У той час як публічний дискурс сконцентрований навколо публічних проявів, на кшталт "приїде/не приїде", реальна робота з підготовки саміту сконцентрована навколо зовсім іншого.

Від джерела в одній з держав-учасниць G20, причетного до підготовки саміту, "Європейська правда" отримала проєкти його фінального рішення на різних етапах погодження (зокрема, редакції, датовані останньою декадою жовтня та кінцем минулого тижня) із пропозиціями сторін. Результатом саміту, як свідчить наявне листування, має стати документ за назвою "Декларація лідерів", який наразі є дуже розлогим (остання редакція має обсяг у 15 сторінок та майже 50 параграфів, але може бути дещо скорочена під час узгодження).

Документ є закритим і перевірити його автентичність не є можливим; утім, аналіз "Європейської правди" дозволяє припустити, що ці версії проєкту рішення є справжніми; дані іншого не пов’язаного джерела підтверджують його тематичну спрямованість, а також загрозу, яку він несе для України.

Річ у тім, що рішення G20, по суті, робить крок до "унормування" агресії РФ і намагається встановити практику ведення глобальної політики, немов не помічаючи те, що старий світовий порядок зруйнований після 24 лютого.

Наразі не весь документ узгоджений.

Кілька не пов’язаних між собою джерел розповіли "Європейській правді", що триває напружена суперечка між державами G7 та державами, що схильні до компромісів та поступок РФ (до них належить, зокрема, господар саміту, Індонезія). При цьому одне з джерел стверджує, що найактивніше інтереси України та захисту світового порядку відстоюють... дипломати від Франції та Німеччини. Ми не маємо змоги незалежно верифікувати цю інформацію.

"Найпроблемнішим" для узгодження є пункт у вступному блоці, що зараз має номер 3 та стосується "геополітичної динаміки" – саме у ньому, мовляв, мають бути зафіксовані найбільш спірні для сторін тези, що пов’язані з руйнацією світового порядку.

Але навіть ті позиції, що вже попередньо узгоджені, засмучують.

Ви не знайдете у документі термінів на кшталт "російська агресія". Це загалом очікувано, адже Росія виступила би проти.

Однак відверто дивує те, що за межами "геополітичного" параграфа є лише одна (!) згадка про "війну в Україні". Попри те, що агресивна війна, розпочата усупереч вимогам Статуту ООН та інших світових правил, змінила усі сфери міжнародних відносин і породила низку криз – навіть у такому формулюванні, немов це просто війна "сама по собі", без участі РФ, це слово воліють не згадувати.

У тематичних розділах документа пропонується також кілька (наразі – п'ять) згадок про абстрактні "геополітичні виклики" (які поглибили енергетичну кризу, самі по собі) і є навіть пропозиція двічі згадати "виклики для міжнародного миру і безпеки" (які виходять невідомо від кого). Але навіть ці беззубі формулювання Росія оскаржує.

Наприклад, згадку про те, що світ опинився у глибокій кризі, вони воліли би подати у формулюванні про те, що G20 "занепокоєна багатовимірною кризою, що включає пандемію COVID-19", і на цьому поставити крапку у визначенні! Дискусія щодо конкретно цього пункту триває, але відбулися зміни: якщо спершу було наполягання записати, що однією зі складових кризи є "виклики для миру та безпеки", то за два тижні у проєкті документа з’явилася також "компромісна" пропозиція – не писати про мир та безпеку, а натомість згадати про "виклики, що походять з геополітичної ситуації".

Мовляв, яка війна? Яка агресія? Та це просто геополітика, не фантазуйте!

Узгодження цього пункту буде одним із лакмусових папірців. У разі, якщо РФ зможе звести світову безпекову кризу до питання одного лише COVID-19 і тим більше списати свою агресію на "геополітику", це стане поразкою усього колективного Заходу та України разом із ним.

Утім, низка елементів цієї поразки вже попередньо узгоджені у підсумковому рішенні саміту G20.

Наявними проєктами передбачається, що у першому пункті саміт визначить перелік головних проблем світу. Так, ви правильно здогадалися, війна до цього переліку не входить; натомість найпершим викликом пропонують визнати пандемію COVID-19, яка впливає на світ "разом зі зміною клімату, бідністю та іншими глобальними викликами".

Лише у другому пункті, як менш пріоритетний виклик, з’являється абстрактна "війна в Україні". Ба більше, росіяни та дружні до них делегації ставлять під сумнів навіть це та пропонують у дискусіях розмити згадку про свою агресію іншими викликами, свідчить одне з джерел "Європейської правди".

Програшне рішення

Наприкінці минулого тижня Київ відвідав Національний безпековий радник США Джейк Салліван. Після переговорів із ним на Банковій заявили, що переговори виявилися дуже успішними, а Салліван, серед іншого, запевнив Україну у підтримці на саміті G20.

Це справді важливо, і можна бути впевненим, що на політичному рівні підтримка буде, і Штати намагатимуться розширити коаліцію на захист України. Однак у міжнародних відносинах важать не лише переговори у кулуарах, а й ухвалені рішення.

І ось із ними виявилося усе складно.

Колективний Захід став жертвою російської стратегії зі "зламу" механізмів G20.

На жаль, Україна не бере участі у роботі G20 та, відповідно, у підготовці документів. Навряд чи наші дипломати толерували би ті кричущі речі, що обговорюються у проєкті рішення саміту на Балі.

Проблемою є також те, що західні (включно з американськими) дипломати, що працюють у міжнародних організаціях, зазвичай схильні до компромісів. І досі це працювало та вважалося ефективним – у багатосторонніх форматах без компромісів дійсно не обійтися.

Але є одна важлива відмінність нинішнього часу від попереднього досвіду.

Зараз йдеться про Росію, що руйнує світовий порядок. Існує розумна межа компромісів із нею. Відхід від згадок про те, що саме російська агресія нині руйнує світ – перебуває далеко за цією межею. Але і цю формулу Росія намагається пом’якшувати та виявляє, що може робити це успішно.

Попереду останній, вирішальний тиждень роботи над спільною заявою лідерів G20, і теоретично західні дипломати ще мають шанс змінити формулювання документа на прийнятні. Один із ключових варіантів, який обговорюють – це прописати у найпроблемнішому "геополітичному пункті", що США, Британія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Канада, ЄС тощо мають думку, відмінну від решти членів G20. Однак це не вирішує проблеми величезних структурних вад у інших положеннях документа, які Росія вже встигнула "хакнути".

За цих умов може виявитися, що найрозумніший варіант дій – відмовитися від спільної заяви взагалі. Підкреслити тим самим, що розбіжності з агресивною Росією не здолати пошуком формулювань "десь посередині".

Для цього США та іншим партнерам потрібно достатньо політичної сміливості. Як і Україні у діалозі з ними з цього приводу.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"