Проміжні вибори в США принесли не лише зміни в Конгресі, але й перегляд партійного лідерства в органах влади.

Цей процес не є прямою вимогою американського законодавства, проте партії іноді вдаються до нього, розпочинаючи наступний етап електоральних перегонів, що увінчається новими виборами до Конгресу та виборами президента за два роки.

Цього разу, зумівши зберегти за собою Сенат, вже незалежно від результатів повторних виборів у Джорджії, демократи все ж втратили більшість у Палаті представників, хоча не так розгромно, як це прогнозували напередодні.

Відтак Палата отримає нового спікера – представника Республіканської партії, коли новий склад Конгресу на початку січня буде приведений до присяги. З дуже високою ймовірністю ним стане Кевін МакКарті, теперішній лідер республіканської меншості в нижній палаті.

В демократичному ж таборі зміни пов’язані з рішенням спікерки Палати Ненсі Пелосі та керівника більшості від демократів Стені Гоєра відмовитися від лідерських посад у новому складі Конгресу.

30 листопада Демократична партія провела засідання "за закритими дверима" і таємним голосуванням обрала конгресмена від штату Нью-Йорк Хакіма Джеффріса лідером меншості у Палаті представників.

Чому це призначення є таке важливе? І на що варто звернути увагу Україні?

"Сестра" Байдена

На перший погляд може здатися, що трансформації в демократів напряму пов’язані з результатами проміжних виборів. Особливо враховуючи, що Пелосі та Гоєр оголосили про своє рішення 17 листопада, фактично за 10 днів після національного волевиявлення.

Однак це враження є не цілком коректним.

Низка американських медіа, зокрема Politico, покликаючись на свої джерела серед демократів, згадують, що ще 14 листопада президент Джо Байден мав телефонну розмову з Пелосі з приводу її майбутньої ролі.

Під час розмови він привітав спікерку з неочікуваним успіхом партії в деяких округах, перепитав про стан здоров’я її чоловіка, на якого був вчинений напад, та висловив побажання, щоб вона далі залишилася керувати демократами.

"Я розумію, що сім’я на першому місці, але сподіваюся, ти залишишся",

начебто такі слова сказав президент.

Подібні прохання висловлювали й інші партійці, віддаючи шану її більш як 20-річному досвіду керівництва демократами в Палаті представників.

Певною мірою Ненсі Пелосі уособлювала острівок стабільності для партії та особисто для Байдена. Вони обоє мають роки праці в Конгресі за спиною, обоє католики, з одного покоління, обоє інституціоналісти за поглядами та мають подібні політичні вподобання.

Кажуть, Байден часто піджартовував, називаючи її своєю "католицькою сестрою" (в тому сенсі, як у християнських колах звертаються "браття і сестри").

Звичайно, не обходилося і без внутрішніх суперечок, як-от щодо американського варіанта "Великого будівництва" – законодавчої бази під загальною назвою "План кращої відбудови" (англ. Build Back Better Plan), націленої на фінансування соціального забезпечення, інфраструктури та боротьби зі змінами клімату в час COVID-19. Іншою нещодавньою суперечкою став її славнозвісний візит до Тайваню попри прохання президента його скасувати.

Та все ж Байден рідко коли публічно скаржився на Пелосі, маючи її за серйозну і стабільну опору. І ось тепер, коли демократи залишили за собою Сенат, за її лідерства партійці цілком могли нівелювати чи принаймні ускладнити життя незначній республіканській більшості у Палаті представників.

Однак Пелосі ще на початку попередньої каденції в 2018 році заявляла, що це буде її останній захід на лідерське крісло, і зараз виконала свою обіцянку.

Основна причина – вік. Усе керівництво демократів є достатньо немолодим. Джо Байдену – 80 років, Ненсі Пелосі – 82, Стені Гоєру – 83, Чаку Шумеру, лідеру більшості демократів в Сенаті – 72 роки.

Хоч народна мудрість і каже, що старим конем борозни не зіпсуєш, та об’єктивно омолодження партійного керівництва вже давно на часі.

Іншою вагомою причиною все ж стало побиття чоловіка Пелосі в їхньому маєтку в Сан-Франциско, коли зловмисник, прибічник сумнозвісного конспірологічного руху QAnon та Дональда Трампа, розраховував напасти на саму спікерку.

Курс на омолодження

Так чи інакше, демократи все ж взяли курс на омолодження партійної верхівки, обравши 52-річного Хакіма Джеффріса новим лідером у Палаті представників.

Разом із ним було обрано 59-річну конгресвумен із Массачусетсу Кетрін Кларк на роль так званого "батога" – по суті, заступника лідера партії і партійного організатора, що відповідає за підрахунок голосів і збір членів партії для голосування та визначення кворуму.

Третім оновленням стало обрання 43-річного конгресмена з Каліфорнії Піта Агілара на роль голови так званого "кокусу" – по суті, голови зборів фракції, що відповідає за планування партійних засідань та головування на них.

Відтак партія здійснила зміну поколінь, спустивши вік трійки лідерів Палати до 40-50 років.

Це загалом відповідає настроям американських виборців, які в останні роки все частіше критикували надмірно зрілий вік очільників обох партій.

Серпневе опитування CBS взагалі показало, що майже 73% американців підтримують ідею вікового цензу на виборні посади, а понад 40% вважають, що обрання більшої кількості молоді, жінок та представників етнічних меншин зроблять політику кращою.

Видається, що демократи полюбляють дивувати свого виборця та американську політику словом "вперше".

Попри тривалу історію служіння, низку законодавчих реформ, яскраві промови та не менш яскраву боротьбу з республіканцями, Ненсі Пелосі, яка далі продовжить роботу конгресвумен, запам’ятається нам як активна лобістка жіночої участі в політиці. Вона сама згадувала як своє досягнення, що коли вперше потрапила в Палату представників наприкінці 1980-х, то там було лише 12 жінок-демократок, а сьогодні – 91.

Дійсно, на 1987 рік загалом у Палаті було всього 23 жінки, а останній склад Палати налічував вже 123 – близько 30% усієї кількості народних обранців.

Врешті-решт Пелосі стала першою жінкою-спікеркою за всю історію американської політики.

Натомість новообраний партійний лідер Хакім Джеффріс став першим темношкірим американцем на відповідній посаді у Палаті представників чи Сенаті.

Джеффріс є колишнім юристом з Брукліну, штат Нью-Йорк, представляє в Конгресі округи Бруклін та Квінсі.

Він позиціонує себе як "хлопець із народу", який зробив себе сам, походячи з небагатої сім’ї медпрацівниці та соціального працівника.

Джеффріс нерідко вдається до посилань на попкультуру в своїх виступах і більш зрозумілий молодшому поколінню виборців. Таку характеристику, зокрема, надавав йому лідер демократів у Сенаті Чак Шумер, ще один бруклінець. Цікаво, що вони ще й сусіди, які живуть за кілька кварталів один від одного.

Та все ж партійці відзначають не його простоту, а високі менеджерські навички, відданість партійній дисципліні та виважений стиль поведінки.

Він нерідко отримував критику від лівих колег-прогресистів як занадто дружній до бізнесу політик, але водночас і від правих кіл Демократичної партії – нібито за надмірну соціальну орієнтацію.

З усього видно, що Джеффріс належить до поміркованих центристів, що дійсно дозволить йому гуртувати навколо себе різні партійні полюси. І це дуже добра новина для американської політики, яка в останні роки переживає не лише міжпартійну поляризацію, але й значне скорочення поміркованих (moderate) політиків в обох партіях.

Відомо також, що Джеффріс є одним із активних антитрампістів. Він неодноразово критикував Трампа за час його президентства, навіть кілька разів висловлювався про його "нелегітимність" під час процедури імпічменту.

Джеффріс також звинувачував Росію у змові на президентських виборах у Сполучених Штатах у 2016 році.

Не менш важливим є те, що він одним із перших публічно виступив на підтримку України.

Ще 24 лютого він опублікував своє звернення на цю тему. У своєму твіттері він нерідко висловлює слова підтримки українцям та реагує на хід українсько-російської війни, є одним із критиків авторитарних урядів, зокрема Росії.

Попри те, що Джеффріс не був єдиним кандидатом на пост очільника демократів, його обрання було цілком передбачуваним. Як вже згадувалося, уся попередня верхівка вирішила залишити свої посади, а інші кандидати – Кетрін Кларк та Пітер Агілар – власне, були обрані в умовну "команду" Джеффріса.

Боротьба у меншості

Найпершим викликом для нової команди демократів стане протистояння республіканській більшості у Палаті представників.

Роками очільники демократів, особливо Пелосі, були червоною ганчіркою для опозиції, особливо протрампівського табору, які лише шукали нагоди для критики. Тепер, маючи більшість, республіканці зможуть знайти змогу порушити низку питань, які блокувалися останні два роки.

Так, лідер республіканців у Палаті Кевін МакКарті, який, імовірно, стане наступним спікером, вже оголосив, що вони хочуть розпочати розслідування щодо президентської адміністрації.

Окрім питань, пов’язаних із витратами під час пандемії коронавірусу, імміграційною політикою США, виведенням американських військ з Афганістану, є пов’язані з Україною питання щодо іноземних бізнес-операцій сина президента Хантера Байдена та контролю за виділеними українцям пакетами допомоги для боротьби з агресором.

Ймовірно, такі розслідування будуть запущені, й демократам доведеться давати відповіді.

Проте наявність більшості в Сенаті та незначна меншість у Палаті дають демократам зручну контратакувальну позицію.

Тут варто уточнити: більшість республіканців продовжують і продовжуватимуть підтримувати Україну. Тож не йдеться про перегляд допомоги чи її скорочення, а радше про процедури, узгодження, моніторинг та звітування.

Однак, на жаль, пов’язані з нами справи є дуже зручними для внутрішньополітичної боротьби.

Іншим викликом для демократів в опозиції, серед іншого, стануть баталії навколо боргових зобов’язань США, виділення коштів на оборонний бюджет, бюджет розвитку та зовнішньополітичної активності, що лобіювала адміністрація Байдена на наступний рік.

Важливим питанням для команди Джеффріса стане відновлення більшості в Палаті на виборах у 2024 році.

Власне, сама зміна керівництва партії демонструє яскравий електоральних хід до виборця, особливо так званих невизначених, серед яких багато кольорового населення та етнічних меншин. Саме вони були тою найбільшою групою в останні роки, які голосували як за республіканців, так і за демократів, залежно від виборів та від округів.

Проміжні вибори також демонструють цю тенденцію: можна було спостерігати значну кількість так званих "змінних" округів, де американці просто хотіли спробувати щось нове.

Нерідко у пресі помірковані групи конгресменів з обох партій наголошували: результати виборів показали, що низка питань, які турбують виборців, мають стати двопартійним пріоритетом, при цьому мають бути визначені в окремому законі.

Об’єднати навколо себе невизначених буде найбільшим завданням нової каденції конгресменів обох партій.

Схоже, що демократи пішли ва-банк, обравши саме таку трійку лідерів у Палаті.

Річ у тім, що Джеффріс заручився значною підтримкою групи темношкірих членів Конгресу та поміркованих кіл, Кларк має підтримку серед прогресистів, тоді як Агілар вважається представником латиноамериканської групи Конгресу та має досвід повторного переобрання як демократа з вразливих груп населення.

Насамкінець залишається хоч і не значне на перший погляд, але відкрите питання, чи не виникне конкуренції в нових очільників демократів із колишньою партійною верхівкою, адже Пелосі, Гоєр та Клайберн далі залишаються чинними конгресменами з потужними впливами.

Хоча Пелосі обіцяла, що не буде "тещею на кухні", а Джеффріс у своїй промові зазначав, що це честь для нових очільників – "опиратися на плечі попередників", все ж теперішнім лідерам доведеться добре попрацювати, щоб згуртувати і не подрібнити демократів на різні групи.

Що потрібно врахувати Україні?

Результати проміжних виборів, нове партійне керівництво у Конгресі та оголошений у Стратегії США курс на розмивання кордонів між внутрішньою та зовнішньою політикою – усе це в комплексі означає, що міжнародна політика Штатів стає дуже чутливою до внутрішньопартійних дебатів.

Більше того, для самого Байдена притаманний стиль вибудовувати консенсус між різними групами, навіть якщо частина з них тому пручається.

Ми можемо не сумніватися у продовженні підтримки України з боку американської влади, це декларують обидві партії, це є частиною стратегічних документів та планів США.

Однак треба прагматично сприймати, що її наповнення та швидкість все ж залежатимуть від результатів міжпартійної боротьби.

Важливо, щоб ми не стали розмінною монетою в цій боротьбі, навіть опосередковано.

Для цього нам потрібно не встрягати у внутрішні баталії, визначати точки ймовірної небезпеки, як-от чіткість звітувань про використання фінансової, військової, технічної та гуманітарної допомоги, формувати більшу прозорість і прогнозованість наших політичних рішень (наскільки це можливо в час війни) та не залишати місця для спекуляцій на темі корупції.

Україні треба залишити американську політику американським політикам, сконцентрувавшись на посиленні двосторонньої партійної підтримки, і точно не обирати одну сторону, навіть якщо республіканці запустять розслідування щодо Байдена чи перевірки програм допомоги Україні.

Натомість нам вкрай необхідно виходити на тісні зв’язки з новими очільниками партій та групами підтримки України в Палаті представників та Сенаті після інавгурації нового Конгресу. Не забуваймо, в нас є впливові друзі-конгресмени в обох партіях.

Вчора ми отримали такого друга на посту лідера демократів у Палаті представників.

Автор: Дмитро Шеренговський,

проректор Українського католицького університету,

програмний директор Центру Дністрянського