Азербайджан йде на різке підвищення ставок у конфлікті з Вірменією.

Баку вдалося заблокувати єдину автомагістраль, що з’єднує Вірменію із самопроголошеним Нагірним Карабахом. А на додачу – повністю перекрити постачання туди газу.

В умовах сурової зими це має призвести до повноцінної гуманітарної катастрофи у регіоні – і це може змусити Єреван піти на чергові поступки.

Разом із тим розміщені у цьому регіоні російські "миротворці" вкотре виявилися безсилими – вони або не можуть, або не хочуть зупинити тиск Азербайджану.

Така ситуація підсилює антиросійські настрої у Вірменії – незадоволення "союзником" вже ніхто не приховує. Не виключено, що вже незабаром це може призвести до корекції зовнішнього курсу Єревана.

Екологічна "зброя"

Це далеко не перше загострення між Азербайджаном та Вірменією після завершення у 2020 році другої карабаської війни. Досягнута тоді угода про припинення вогню не завершила війну, а лише перевела її у фазу низької інтенсивності.

2022 року, на тлі того, що увага та ресурси РФ були кинуті на війну проти України, Азербайджан посилив свій тиск, зокрема захопив нові стратегічні позиції у Карабаху та навіть почав наступ вже безпосередньо на Вірменію. В останньому випадку такі дії підпадали під мандат ОДКБ – російського аналога НАТО, членом якого є Вірменія.

Проте ані РФ, ані інші члени ОДКБ не забажали виконувати свої зобов’язання та ставати на захист Вірменії. Ситуацію вдалося стабілізувати лише завдяки направленню спостерігачів Євросоюзом.

Особливість нинішнього загострення – в його гібридному характері.

Лачинський коридор, що поєднує Вірменію та Нагірний Карабах (і який має перебувати під контролем російських "миротворців") заблокували не азербайджанські військові, а цивільні (принаймні, формально).

Ситуація виглядає так, ніби дорогу з 12 грудня блокують громадські активісти-екологи, які протестують проти видобутку копалин у Карабаху, що забруднює довкілля.

При цьому азербайджанські активісти (чи "активісти") формально заявляють про готовність пропускати цивільні авто. Однак на практиці вірмени не ризикують перевіряти, наскільки безпечним може бути заїзд на блокпости, що контролюють азербайджанці.

А вже 13 грудня Азербайджан перекрив і поставки газу на територію Нагірного Карабаху. Попри те, що наразі газ туди йде з Вірменії, труба проходить територією, що контролює Баку. На початку року під приводом ремонту там було встановлено вентиль, що дало Баку ще один потужний інструмент тиску.

Подвійна блокада вже поставила регіон на межу гуманітарної кризи. І навіть якщо міжнародний тиск змусить Баку зняти блокаду, певні цілі все одно будуть досягнуті.

Формально Азербайджан декларує, що карабаські вірмени є його громадянами, що мають усі відповідні права. Однак на практиці у Баку воліли би отримати територію без вірменського населення. А тиск на Карабах має стимулювати місцевих вірмен кидати домівки та їхати до Вірменії. 

Такий процес вже йде, а нинішня блокада (та можливість її повторення в будь-який момент) здатна суттєво пришвидшити міграцію.

Та це далеко не єдина мета нинішнього тиску. Але для оцінки інших цілей тиску з боку Азербайджану варто краще зрозуміти, яку роль тут відіграє РФ та її "миротворці".

РФ: слабкість чи зрада?

Війна проти України призвела до істотного послаблення міжнародних позицій Росії. Особливо це стало помітно в регіонах, які у Кремлі відносили до своїх "традиційних зон впливу". І Південний Кавказ жодним чином не є винятком.

Найбільш яскраво це проявилося цієї осені, коли азербайджанська армія почала наступ на міжнародно визнану територію Вірменії. Такий напад напряму підлягав під мандат ОДКБ – створеної Росією безпекової організації.

Однак єдина допомога, яку РФ та її союзники змогли запропонувати Вірменії – посередництво у діалозі з Азербайджаном.

Тож ситуація у Лачинському коридорі не є унікальною. Відповідно до мандата, російські "миротворці" мали б розблокувати транзит, проте вони вкотре ухиляються від будь-якого використання сили.

На перший погляд, ситуація очевидна.

РФ не може дозволити йти на силовий розгін блокувальників, оскільки це дасть підстави Баку розірвати або принаймні не продовжувати угоду про перебування у Карабаху російських "миротворців". А нинішніх можливостей Москви вже недостатньо, щоб дипломатично чи економічно тиснути на Азербайджан. Особливо якщо згадати, що за його спиною стоїть потужна та амбітна Туреччина.

Проте у Вірменії дедалі більшої популярності набуває інше пояснення. Згідно з ним, розуміючи різке зменшення своїх можливостей, у РФ пішли на поступки Туреччині. А відповідно, доля союзної Вірменії чи карабаських вірмен стали розмінною монетою для Росії, для якої набагато важливіше отримати поступки від Анкари, зокрема у питаннях, пов’язаних із війною проти України.

Зазначимо, що якихось вагомих доказів на користь цієї версії наразі не озвучено.

Та можна погодитися з тим, що для РФ дійсно можуть бути вигідними певні поступки з боку Вірменії.

В першу чергу йдеться про Зангезурський коридор – дорогу зі статусом екстериторіальності, що має проходити на півдні Вірменії, з’єднуючи основну частину Азербайджану з Нахічеванською автономною республікою. А оскільки лише Нахічевань має кордон із Туреччиною, то такий коридор має забезпечити вільне, а головне – безконтрольне пересування вантажів між Азербайджаном та Туреччиною.

Єреван не проти створення такого транспортного каналу, однак виступає категорично проти надання йому екстериторіального статусу. Баку натомість ставить знак рівняння між Зангезурським та Лачинським коридорами.

Мовляв, якщо Єреван наполягатиме, щоб вантажі між Вірменією та Нагірним Карабахом пересувалися без контролю азербайджанських митників, то аналогічний режим має працювати для транзиту між Азербайджаном та Нахічеванню. А якщо ні – то азербайджанський митний пост має працювати і на Лачинському коридорі. І це – друга важлива мета нинішнього блокування.

Який у цьому інтерес Росії?

По-перше, відповідно до умов припинення вогню, підписаних у 2020 році, у разі функціонування нового коридору питаннями безпеки в ньому займатимуться російські силовики. А це можливість додаткового посилення залежності Вірменії від РФ.

А по-друге, функціонування такого екстериторіального коридору може бути корисне РФ для обходу санкцій. Принаймні якщо Туреччина та Азербайджан погодяться заплющувати на це очі.

І якщо ця версія має під собою підстави, то позиція Вірменії виглядає дійсно патовою: союзник, на допомогу якого у Єревані розраховували, не просто самоусунувся, але й став на бік противників.

Вірменія перед розворотом?

"Азербайджан послідовно реалізує політику "Нагірний Карабах без вірмен", і ми маємо зробити все, щоб ця політика отримала відповідну міжнародну оцінку. Хочу подякувати всім тим країнам та міжнародним організаціям, які вже відреагували… Маю констатувати, що мовчання низки дружніх країн у цьому плані – щонайменше дивне", – заявив вірменський прем’єр Нікол Пашинян.

Його шпилька була спрямована саме проти РФ, адже на початку кризи російські офіційні особи взагалі воліли не коментувати її. Лише 15 грудня із закликом не допустити гуманітарної кризи вийшло російське МЗС.

Натомість Вірменію підтримала низка західних країн, включно зі Сполученими Штатами. "Використання зими як зброї проти народу Нагірного Карабаху є відверто авторитарним сценарієм. Демократії в усьому світі мають негайно засудити примусове припинення подачі газу та блокаду  з боку Алієва та його проксі. Свобода пересування в Нагірному Карабаху має бути відновлена", – йдеться у заяві комітету з міжнародних відносин Сенату США.

Так само своє занепокоєння діями Азербайджану висловили ЄС та низка європейських країн. 

Разюча різниця у підходах між "союзною" РФ та формально "недружніми" західними країнами лише посилює у Єревана відчуття, що Росія не просто не має можливості виконувати свої союзні зобов’язання, але й готова "здати" свого союзника в обмін на поступки Туреччини у важливішому для неї питанні війни з Україною.

Але чи достатньо цього для того, щоб Єреван "грюкнув дверима"?

У тому числі – вийшов зі складу ОДКБ та інших створених Росією організацій?

Про таку можливість натякає і спікер парламенту Вірменії Ален Сімонян, який переконаний - "в майбутньому доведеться розглядати інші варіанти забезпечення безпеки Нагорного Карабаху, альтернативні російській миротворчій місії". 

Співрозмовники у Єревані запевняють: розуміння, що такий шлях є найкращим для Вірменії, вже стало домінуючим серед представників владної команди. Інша справа, що такий крок у короткостроковій перспективі лише посилює ризики, а тому потрібно краще зрозуміти, на яку підтримку від Заходу може розраховувати Єреван.

Зокрема, такий розворот означає, що Вірменія має бути обережнішою у відносинах з Іраном, однак наразі це єдина альтернатива РФ у питанні постачання газу. Всі ці питання вимагають детального обговорення.

Та однозначним є інше: РФ робить усе можливе, щоб відштовхнути від себе союзників. І розплата за такий курс буде неуникною.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"