"16 грудня 2022 року в "Русском доме" в Анкарі відбудеться відкриття фотовиставки члена Громадської палати Росії, відомого журналіста Александра Малькевича "Звільнені території. Війна та мир очима очевидця".

У 2022 році він як військовий кореспондент відвідав звільнені від українського фашизму території (почалося все з тижневої поїздки до Маріуполя у червні, а далі він більше чотирьох місяців пропрацював у Херсонській, Запорізькій та Харківській областях, а також у ЛНР та ДНР) і став автором серії унікальних фоторепортажів".

Таким оголошенням вітають підписників фейсбук-сторінки посольства Росії в Анкарі та соцмережі "Русского дома".

Просування російської державної ідеології у Туреччині за останні роки суттєво посилилося. І якщо не вживати заходів у відповідь, це може стати значною проблемою і для самої Туреччини, і для її відносин із партнерами.

Тож варто детальніше розглянути, як працює російська пропаганда в Туреччині і хто цьому сприяє.

Від матрьошок до атомних станцій

Вже згаданий "Русский дом" (РД) – офіційна назва закордонних представництв організації "Россотрудничество", ключової та найкраще фінансованої державної інституції російської культурної дипломатії.

Хоча було б наївно вважати, що працюють там лише дипломати.

Офіційно основними напрямами роботи "Русского дома" в Анкарі, як і в інших країнах світу, є популяризація російської культури, робота зі "співвітчизниками" та надання гуманітарної допомоги.

Утім, на практиці "гуманітарна допомога" часто виявляється збором коштів на вбивства українців.

А культурні заходи у країні перебування перетворюються на неприховану пропаганду російської агресії.

Так, наприклад, нинішній керівник турецького представництва "Россотрудничества" – Александр Сотніченко, ще перебуваючи на посаді доцента Санкт-Петербурзького університету, у 2014 році закликав збирати гроші на фінансування бойовиків у так званих "ДНР/ЛНР".

На посаду "господаря" "Русского дома" Сотніченка призначили у 2021 році, вочевидь як нагороду за успішну академічну та професійну діяльність тюрколога-євразійця.

Враховуючи, що він вільно володіє турецькою мовою та має за плечима досвід роботи "першого секретаря" у російському посольстві в Анкарі, вибір є абсолютно логічним і навіть вдалим – для Росії.

Чого не скажеш про Туреччину, яка стає дедалі вразливішою перед російською пропагандою та операціями впливу.

Призначення Сотніченка главою "Русского дома" в Анкарі збіглася у часі із загальною зміною керівництва Россотрудничества.

З 2020 року його очолює Євгеній Примаков – повний тезка і онук іншого Євгенія Примакова, сходознавця-арабіста, який у різні часи очолював уряд РФ, російське МЗС, Центральну службу розвідки СРСР та Службу зовнішньої розвідки Росії.

Відтак за останні роки концепція "Русского дома" в Туреччині зазнала суттєвих змін. У рамках "ребрендингу" нове керівництво вирішило відмовитися від "традиційної балалаєчної дипломатії", замінивши її більш витонченим, таргетованим, а отже, більш дієвим контентом.

За словами Сотніченка, новими пріоритетами у роботі РД має стати боротьба з традиційними стереотипами у турецькому сприйнятті Росії як країни ведмедів, балалайок, доступних жінок та чоловіків-алкоголіків та представлення Росії як країни ядерних технологій, передових оборонних і високотехнологічних рішень, привабливого ділового партнерства.

"Тривалий час у "Россотрудничества" не було чіткої концепції діяльності. Робота здебільшого обмежувалась взаємодією зі співвітчизниками та викладанням російської мови. На мою думку, більше уваги варто приділяти поширенню знань про сучасну російську культуру, науку та освіту", – ділився Сотніченко в одному з перших своїх інтерв’ю.

Зокрема, особливу увагу він закликав приділити популяризації таких брендових російських проєктів у Туреччині, як атомна станція "Аккую" та пошукова система "Яндекс".

"У Туреччині мало хто уявляє, що таке атомна електростанція, які принципи її роботи, чим вона відрізняється від ядерної бомби, який рівень її безпеки для навколишнього середовища, – цілком справедливо зауважує глава РД в Анкарі. – Поки що в Туреччині дуже мало відомо про нові російські технології, які широко застосовуються у повсякденному житті. Наприклад, тут з подивом дізнаються, що Яндекс – це російська компанія, хоча вона надає безліч послуг у Туреччині".

Яндекс і справді досі залишається другою за величиною пошуковою системою в країні, займаючи 11,5% ринку. Нещодавнє дослідження аналітичного центру CEPA чітко визначило роль "російського Google":

"Незважаючи на зусилля триматися осторонь політики, Яндекс залишається невід’ємною частиною державної пропаганди. Після повномасштабного вторгнення в Україну ексглава Яндекс.Новости назвав платформу ключовим елементом "у приховуванні інформації про війну". Яндекс видаляє з результатів пошуку інформацію, небезпечну для іміджу Кремля, і передає персональні дані на вимогу влади".

У Туреччині, окрім пошукової системи, Яндекс активно працює у сферах електронної торгівлі, GPRS-навігації, мобільних додатків і реклами. Після закриття офісу в Стамбулі у 2020 році Яндекс продовжує надавати послуги турецьким клієнтам з Москви.

Від Достоєвського до Дугіної

Ще одним важливим напрямком діяльності російських "культурних дипломатів" у Туреччині є забезпечення нової інтерпретації російсько-османської історії з метою "подолання історичної ворожнечі" та "забезпечення міцної основи для майбутньої співпраці".

У 2022-му виповнюється 530 років з моменту встановлення дипломатичних відносин між Російською та Османською імперіями.

І це гарний привід переконати турків, що 12 російсько-османських війн та сторіччя суперництва за доступ до "теплих морів" є нічим іншим, як проявом "любви по-русски": із серії "бьет, значит любит".

Незмінними у діяльності "Русского дома" в Туреччині залишилась публічна (медійна, експертна, наукова та будь-яка інша) дипломатія, спрямована на дискредитацію України та Заходу, а також просування євразійських та антиамериканських наративів. Як і постійне підживлення ідей про "велику російську культуру", оперу, балет і літературу, з якої, правда, в Туреччині знають лише топ-трійку: Толстого, Достоєвського та Чехова.

Можливо, тому фотовиставка задокументованих злочинів Російської Федерації на окупованих територіях України в "Русском доме" буде супроводжуватися виступом турецького письменника про Достоєвського і вшануванням пам’яті загиблої Дар’ї Дугіної.

Саме вона, разом зі своїм батьком Александром Дугіним, тривалий час забезпечувала євразійський фронт у Туреччині.

А просувати ідеї "постзахідного світового порядку" їм допомагали турецькі євразійці з маргінальної партії "Ватан" Догу Перінчека. Син останнього, Мехмет Перінчек, у численних інтерв’ю та публікаціях згадував про "дружбу дитинства" з покійною і зробив усе, аби турецьке суспільство чітко знало, хто "винен" у її загибелі.

"Ігри ЦРУ! США знову злили Україну: за смертю Дар'ї Дугіної стоїть Україна" - повідомляли найскромніші із заголовків турецьких ультраправих та лівих ЗМІ наступного дня після інциденту.

Такій активності "россотрудников" не варто дивуватися.

Туреччина залишається чи не єдиною країною цивілізованого світу, готовою підтримувати контакти з режимом РФ.

Великою мірою це вдається завдяки постійному роздмухуванню у суспільстві антизахідних настроїв.

Зрозуміло також, що дипломатичний статус та імунітети не дозволяють турецьким органам влади безпосередньо втручатись у ситуацію і реагувати на російські провокації на території "Русского дома" чи самої дипустанови, як, наприклад, це було з розвішуванням банерів з пейзажами окупованого Криму на паркані посольства.

Втім, як неодноразово відзначав сам президент Ердоган, зараз саме час посилити боротьбу із зовнішніми впливами та дезінформацією, яка у сучасному світі перетворилася на ключову загрозу безпеці.

* * * * *

В інтересах Анкари – вжити необхідних заходів для протидії російським інформаційним операціям вже зараз.

Тим більше, враховуючи, що "русский мир" у Туреччині швидко розростається.

У серпні турецький держкомстат повідомляв, що росіяни купували в середньому понад 1000 квартир на місяць. Проте після оголошення в РФ мобілізації попит значно зріс.

Відповідно до турецького законодавства, купівля нерухомості вартістю щонайменше 75 тисяч доларів дає право іноземцям подати заявку на постійне проживання до двох років, тоді як іноземці, які платять 400 тисяч доларів або більше за нерухомість, отримують право на отримання громадянства.

За даними турецького МВС, станом на 3 листопада 2022 року громадяни Росії займали друге місце за кількістю іноземних резидентів, які проживали в Туреччині за довгостроковими і короткостроковими посвідками на проживання.

Це означає не тільки доходи у турецький держбюджет, але й загрозу наступу "русского мира".

Наступу, чиїм свідченням стає відкриття нових російських шкіл, культурних асоціацій та осередків "співвітчизників" у великих містах, на кшталт Стамбула чи Анталії.

Наскільки Туреччина готова до настільки глибокого проникнення "великої россійської культури" в її досить вразливе до зовнішніх впливів суспільство – це питання залишається відкритим.

Автор: Євгенія Габер, 

старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини (Карлтонський університет)