Минулими вихідними у внутрішніх чатах українських дипломатів було гаряче. Співробітники посольств та МЗС обмінювалися чутками про нового посла України у Болгарії Олесю Ілащук. У неділю інформація про це потрапила також у ЗМІ та телеграм-канали, а "Європейська правда" знайшла дані про нову послиню і підтвердила: посаду справді отримала людина не з дипломатичної системи.

Призначення послів з-поза меж МЗС загалом є поширеною практикою, і не тільки в Україні. Сам по собі цей факт не є чимось екстраординарним; ба більше, частина таких послів довели свою ефективність.

Однак це – інша історія.

І коли влада виправдовує президентський указ, порівнюючи Ілащук з послом Маркаровою чи іншими колегами, то це – або маніпуляція, або нерозуміння проблеми.

Бо рішення президента про нового посла у Болгарії матиме або погані наслідки, або катастрофічні.

Цей текст пояснює, чому це не перебільшення.

Утім, Банкова ще має можливість відвернути біду. Чинна влада за роки керівництва державою не раз доводила, що принаймні у сфері зовнішньої політики вона вміє дослухатися до критики і виправляти помилки. Рішення щодо посла, яке означає руйнацію і без того не ідеальних позицій України у Болгарії, має бути скасоване.

На жаль, певності у тому, що Банкова зробить цей крок – небагато. Наразі у Зеленського "йдуть у відмову", відмовляються визнавати очевидне та придумують виправдання очевидно хибному кадровому рішенню, здатному завдати серйозної шкоди країні.

Варто розібратися, у чому полягає небезпека, чому Болгарія дала згоду на призначення посла, яке настільки обурило Україну, та чому виправдання МЗС щодо кадрового кроку є нонсенсом.

Тим більше, що за цим скандальним призначенням стоїть зовсім не МЗС.

Цей текст довгий та детальний, але його варто прочитати до кінця. У тому числі самій новопризначеній дипломатці, щоби зрозуміти, який рівень викликів їй доведеться долати. Або не доведеться – якщо здоровий глузд візьме гору у цій історії. А для тих, хто віддає перевагу відео, а не читанню – пропонуємо менш детальний і більш смішний відеоблог про цю історію.

Неопублікована біографія посла

"Сергію, варто почекати. У неї напевно є якийсь зв’язок з Болгарією. Це призначення не може бути настільки необґрунтованим, як видається", – переконував автора цих рядків один з українських послів.

Хоча серед топдипломатів, що зібралися на президентську нараду у Києві наприкінці минулого тижня, головною темою для обговорень було саме це кадрове рішення – призначення Олесі Ілащук новим послом України у Болгарії.

Ще у п’ятницю, перед публікацією президентського указу, дипломати звернули увагу на нікому не знайому чорняву жінку, яка прийшла на зустріч послів України з Володимиром Зеленським у костюмі з великою жовтою стрічкою (послів просили дотримуватися стилю smart casual, але дослухалися не всі) та сиділа у залі протягом усього заходу – тобто, очевидно, мала би теж бути послом.

Після того, як сайт президента повідомив про призначення глави дипмісії в Болгарії, дипломати почали пересилати одне одному лінк на її профіль у Facebook (за кілька днів вона його закрила), де як фах зазначалися психологія та сексологія, було багато дописів про поїздки до Греції на тренінги психологів, і не прослідковувалося жодного зв’язку ані з Болгарією, ані з міжнародними справами. А у неділю деталі скандального призначення стали публічними.

Увагу соцмереж, звісно ж, привернула передусім згадка сексології у самоописі нової дипломатки та її дописи на цю "вірусну" тему (хоча не у них є основна проблема).

Але ким насправді є Олеся Ілащук?

ЄвроПравда отримала з власних джерел зміст її біографії, що надсилалася до болгарського дипломатичного відомства у так званому "запиті на агреман" – тобто під час консультації з приймаючою стороною про призначення.

Ми намагалися знайти цей документ офіційно, надіславши в МЗС та ОПУ запити і пояснивши, що хочемо зрозуміти, що ж поєднує новопризначену топдипломатку з обраною для неї посадою – але без успіху.

Бо новопризначеного посла з міжнародними справами не пов’язує, по суті, нічого.

Біографія 46-річної уродженки Чернівців є дуже нетиповою.

Примітно, що за своє життя вона багато разів докорінно змінювала профіль роботи.

Працювати (принаймні, офіційно, за документами), вона розпочала ще у віці 17 років – закінчивши школу вона віддала перевагу роботі, а не навчанню у виші, що було дуже нетиповим рішенням у 1993 році. Вже тоді рівень володіння англійською мовою у неї (виходячи з офіційної біографії) був достатнім для того, щоби лишитися працювати у школі асистентом учителя, а потім учителем англійської.

У 1997-2000 роках Олеся Ілащук відкинула педагогіку та спробувала себе у журналістиці, у буковинському підрозділі ICTV.

А далі переїхала у Київ та одночасно пішла у бізнес, відразу на керівні посади. З 2002 року – працює у "Славік-груп iнвeстмент" директором з міжнародного розвитку та зв’язків із громадськістю (варто зауважити: попри схожість назви, з міжнародними відносинами ця посада не пов'язана, радше з журналістикою та комунікаціями).

У 2005 році – нова зміна фаху. Тоді майбутній посол пов'язала життя з коштовним камінням, і для цього навіть пройшла курси у бельгійському союзі, що регулює обробку діамантів. Нові навички стали у пригоді спершу в ювелірній компанії "Джемма" (і знову – відразу на керівній посаді директора з розвитку, а згодом гендиректора); потім вона перейшла до Bulgari.

2013 рік – нова зміна напрямку. Олеся Ілащук стала виконавчим директором ТОВ "Академія сучасної освіти", що управляє освітніми закладами. У 2015 – гендиректором ТОВ "СтарПак" (профіль роботи – виробництво тари, пакування тощо). У 2016 – переїхала з Києва у Баку, де на два роки очолила видавничий дім "Шарг-Гарб". Остання компанія доволі публічна, має профілі у соцмережах із сотнями опублікованих корпоративних фото, але знайти на них керівницю-українку чомусь не вдалося.

Складно, але у принципі можливо уявити, що новопризначений посол Ілащук є аж настільки ефективною керівницею, що її постійно запрошували на рік-два покерувати компанією щоразу нового профілю. Але більш реально, що такі карколомні зміни мають якесь інше пояснення.

Та у 2018 році наша героїня вирішує кинути успішну кар’єру топменеджера на користь... приватної практики психотерапевта у Києві. Без вищої медичної освіти, але зі спеціалізацію гештальт-терапевта та сексолога. "Медичний" період роботи, за офіційною біографією, триває і досі, тож тепер психотерапевт Ілащук має кинути практику і переїхати до Софії на посаду посла.

Хоча загалом освіта у пані Ілащук є, але це – окрема історія, про неї далі.

Пояснення влади та причина призначення

Перш за все, про процедуру.

Офіційно послів України призначає президент за пропозицією МЗС: тобто саме міністр Кулеба має запропонувати одного чи кількох кандидатів на вакантну посаду (або ту, що скоро звільняється), Банкова має затвердити кандидата або обрати одного із запропонованих, погодити це із самим кандидатом, а далі – погодження зі столицею, де працюватиме посол і, власне, призначення на посаду.

На практиці початок цієї процедури працює інакше.

Часом саме Офіс президента ставить МЗС до відома: послом має бути ось ця людина.

А за тих відносин гілок влади, що склалися в Україні, міністр не може відповісти "ні", хай яким є обраний Банковою кандидат або кандидатка. Численні джерела ЄвроПравди підкреслюють, що саме це сталося з Олесею Ілащук. Рішення про її призначення ухвалила саме Банкова.

Але з’явилася ця людина не "з вулиці". Принаймні, не зараз.

Одне з джерел ЄвроПравди в ОПУ запевняє, що вона брала участь у певних нарадах з послами ще навесні 2022 року, коли офіс президента залучав сторонні ідеї про те, як коригувати процеси у державі під час опору агресії. Тоді, як стверджують, від неї лунали слушні ідеї щодо потоку людей, що їхали за кордон через її рідну Буковину.

"Щонайменше, у питанні допомоги біженцям вона довела спроможність, і має шанс показати результат на посаді посла", – поділився співрозмовник.

Облишимо у стороні питання про те, як Олеся Ілащук потрапила у поле зору ОПУ – чи то навесні, чи то зараз. Кілька джерел вказали на особисту участь у рішенні Андрія Єрмака, однак немає ані доказів, ані пояснення їхнього знайомства.

Набагато важливіше інше. Річ у тім, що виклики, які стоять перед Україною у Болгарії зараз – зовсім інші, аніж менеджмент біженців! І саме їх стосується брак фаховості нового посла, яка ані дня не працювала не лише у дипломатії, а й на держслужбі. (У наступному блоці ми детально пояснимо, про що йдеться, і якими є загрози для України через це призначення)

МЗС, який опинився "крайнім", у понеділок опублікував пояснення про те, що, мовляв, практика політичних призначень з-поза меж МЗС є нормальною і ефективною. "За останні два роки усі некадрові дипломати, призначені на посади послів, демонструють гідні результати роботи", – йдеться у заяві міністерства (що є не зовсім правдою, про це далі).

А щоби хоч якось "відбити" аргумент про відсутність в Олесі Ілащук міжнародного досвіду, МЗС послався на те, що вона "отримала диплом з відзнакою за спеціальністю "Країнознавство" кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету".

Насправді наявність профільної освіти (на відміну від профільного досвіду!) зовсім не є визначальною для посла. В структурі МЗС є чимало послів без освіти міжнародника. Наочний приклад – ексміністр Павло Клімкін, за освітою фізматівець, який почав працювати у МЗС у 1993 році за напрямом роззброєння, який потребував технічної кваліфікації. Після того Клімкін пройшов усі ланки від аташе до міністра. Другу вищу освіту дипломата він не здобував (а навіщо, для "корочки"?)

Утім, навіть до освіти Олесі Ілащук є серйозні запитання.

Зрозуміло, чому про її диплом заявили в МЗС: бо це єдиний (хоч і дуже умовний!) її зв’язок з дипломатією.

Однак отримала вона його у Чернівецькому університеті у 2005 році. На кілька років тому створеній кафедрі міжнародних відносин (тут міг би бути жарт про якість освіти). А тепер головне: у цей та попередні роки, за офіційною біографією, вона працювала у Києві, на керівній бізнес-посаді!

Звісно, це не виключає заочної освіти та/або екстернату (за підсумками якого теж дають диплом держзразка). Але деталь красномовна...

То в чому ж реальна проблема?

Починаючи від заголовка, ця стаття підкреслює, що зауваження до призначення (а точніше, шок від нього у професійній спільноті) зовсім не пов’язані з почесною професією сексолога. І тим більше – не з тим, що новий посол походить не зі структури МЗС. Бо загалом "політичні призначення" послів не є табу. 

Низка (хоча і небагато!) держав світу мають таку практику, і Україна – одна з них. Але такі політичні призначення, як Ілащук – абсолютно неприйнятні. В історії України жодного разу не було прикладу схожого за рівнем непрофесійності нового посла. Найближча аналогія – призначення генерала Литвина послом у Вірменії за часів Порошенка. Але й там, по-перше, йшлося про людину з досвідом роботи на державу, а по-друге, майже нульові відносини з Вірменією було складно зіпсувати…

І пояснення з Банкової у листуваннях з журналістами, у яких прирівнювали призначення Ілащук до призначення послом у США Оксани Маркарової (беззаперечно ефективного посла України) є маніпуляцією. 

Річ у тім, що у тих політичних призначеннях, які виявилися ефективними – а це Маркарова у США, Ковалів у Канаді тощо – на посаду посла їхала людина з досвідом у політиці та міжнародній роботі, з досвідом міждержавних та міжурядових переговорів тощо. А саме це є ключовим! І саме цього досвіду взагалі немає у Ілащук.

Досвід реакції на інформаційні кризи – також геть відсутній, що вже показали перші дні після її призначення.

Не передбачити зауважень і не написати навіть пост про своє призначення, а потім замість пояснень просто закрити ФБ-профіль, який до того два дні досліджувала уся дипломатична тусовка (вивчаючи її поїздки до Греції та лайки публічних осіб під ними) – це безглуздя. Але саме так вона вчинила.

Та якщо посол Ілащук доїде до Софії, нинішня криза буде видаватися розминкою.

Річ у тім, що Болгарія – це одна з найпроблемніших для України держав ЄС та НАТО.

Виклики, які має вирішити новий посол – безпрецедентні.

Болгарія входить до трійки держав ЄС, де парламенти не дали згоду на виступ президента України щодо російської агресії (разом з Угорщиною та Австрією)

Болгарія донедавна блокувала постачання зброї в Україну. Зараз цю блокаду вдалося прорвати першими, тестовими постачаннями, і це викликало внутрішні конфлікти – болгарський президент звинуватив депутатів у "розпалюванні війни". А перед новим послом стоїть завдання не лише зберегти постачання попри атаки, а й розширити їх необхідною номенклатурою.

Болгарія – це держава із традиційно потужним російським впливом, який відчутний і досі. А попереду, у 2023 році, на Україну чекають два ключових міжнародних завдання – почати переговори про вступ до ЄС то досягти зміни формату відносин на саміті НАТО. Новий посол має відчувати політичні рухи і уникнути появи рішень, здатних заблокувати будь-яке з цих завдань. Тим більше, що Болгарія має досвід такого блокування.

Чи має Олеся Ілащук необхідну кваліфікацію для цього? Запитання риторичне.

Адже вона не відчуває навіть так званої "пташиної мови" дипломатів, без якої складно домовлятися, наприклад, про чутливу допомогу із нашими партнерами на місці.

Часом у разі політичних призначень всю цю роботу за посла-новачка виконує сильний "другий номер" посольства на посаді радника (по суті, заступник посла), що і сам міг би керувати дипмісією. Але у Софії ця посада заповнена і, за відгуками кількох співрозмовників ЄП, не підходить під такий опис. А знайти висококласного дипломата, що поїде туди під керівництво Ілащук буде ой як складно. Бо в МЗС вона вже набула токсичного іміджу.

І наостанок, треба відповісти на репліку з пояснення МЗС (а насправді – Банкової) про те, що Болгарія дала агреман, тобто, мовляв, погодилася з професійністю посла. Це неправда, і МЗС це знає. Агреман жодним чином не підтверджує професійність. Це всього лише згода на призначення. А для влади Болгарії призначення непрофесійного українського посла – це найкращий можливий варіант – бо означає зменшення тиску Києва, зменшення конфліктності.

І єдиний, хто програє у цій ситуації – це Україна.

То що ж робити?

"Звичайне" завершення цієї історії можна спрогнозувати наперед – ним буде звільнення Ілащук з посади посла. Воно станеться рано чи пізно, але напевно до завершення стандартної 4-річної каденції. 

Питання лише у тому, як швидко до цього дійде і скільки шкоди завдасть непрофесійна послиня двостороннім відносинам та обороноздатності України.

А робити цей крок доведеться.

Так само як, очевидно, доведеться знімати Андрія Тарана з посади посла у Словенії, куди того "почесно заслали" у 2021 році (ще одне наперед хибне рішення, зважаючи, що це теж держава ЄС та НАТО – але його хоч ухвалили до початку великої війни, коли це видавалося не настільки критичним).

Але є два варіанти, як уникнути проблем.

Для цього потрібно одне: вміння керівництва Банкової визнати помилку з цим призначенням, хоча б непублічно у своєму колі. І це має статися якнайшвидше, поки Олеся Ілащук ще не поїхала до Болгарії.

По-перше, президент Зеленський може скасувати указ як нереалізований, почувши одностайну критику фахівців-міжнародників. Але складно повірити, що на це вистачить політичної рішучості, адже це означає публічно визнати помилку і публічно ж її виправити (чомусь, геть незрозуміло чому, політики бояться це робити).

По-друге (у разі якщо перший варіант неможливий), ініціатива може виходити від самої Ілащук. Вона може попросити президента про свою відставку, під хвилею критики, або "через зміну планів", або "через особисті причини". Придумати можна будь-що. Головне – результат.

І, нарешті, варто зробити так, щоби подібне не повторювалося. Наприклад, запровадивши процедуру консультацій із профільним комітетом парламенту перед надсиланням запиту на агреман. 

Зважаючи на те, що президент днями оголосив про реформу закону про дипслужбу, зробити це нескладно. Аби була політична воля та бажання уникати такої ганьби, яка псує імідж Банкової просто зараз.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"